Мал. 3 - Середовище накопичення та одноразовий шприц

ЗАБІР КРОВІ ДЛЯ СЕРОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Показання: серологічна діагностика інфекційних хвороб.

Оснащення: гумові рукавички, одноразові шприци на 5-10 мл, голки для ін’єкцій з широким просвітом, стерильні пробірки, ватні кульки, спирт, гумовий джгут, валик.

Методика: для серологічного дослідження кров беруть натще (для попередження помутніння сироватки) із ліктьової вени в кількості 5-6 мл. Положення хворого сидячи або лежачи. Рука відведена від тулуба та повернута долонею догори. Під руку в ділянці ліктьового суглоба підкладають валик. На середню третину плеча накладають джгут. Шкіру в ділянці ліктьового згину змащують спиртом. Шприцом із вени беруть кров, а потім виливають у стерильну пробірку.

Достовірні результати серологічної діагностики отримують при дослідженні „парних” сироваток крові хворого, взятих у перші дні хвороби (при госпіталізації, при зверненні до лікаря) та через різні проміжки часу від початку хвороби. Це дає можливість спостерігати динаміку зростання титру антитіл. Підвищення титру антитіл у другій сироватці у 4 рази та більше має діагностичне значення. При бактеріальних інфекціях частіше використовують реакцію аглютинації (РА), пасивної (непрямої) гемаглютинації (РПГА), преципітації (РП), зв’язування комплементу (РЗК); при вірусних – реакції гальмування гемаглютинації (РГГА), затримки гемабсорбції (РЗГА), нейтралізації (РН). Використовується імуноферментний метод дослідження (ІФА).

 

ЗАБІР КРОВІ ДЛЯ БІОХІМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Мета: дослідження вмісту білірубіну і його фракцій, активності ферментів, флокулярних проб та інших біохімічних показників, які мають вирішальне значення в діагностиці вірусного гепатиту, а також для оцінки функціонального стану печінки, нирок та інших органів при різноманітній патології.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, спирт, вата, голки, хімічно чистий посуд.

Методика: забір крові для біохімічного дослідження проводиться натще із вени в кількості 5-10 мл (у хімічно чисті пробірки, стерильність не потрібна). Забір може здійснюватися шприцом. При цьому кров повинна стікати по стінці посудини, а не капати, тому що при поштовхах можливе руйнування еритроцитів з подальшою зміною показників. Голки та шприци повинні бути сухими, тому що можливий гемоліз. Подальше дослідження проводиться в біохімічній лабораторії.

 

 

ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ НА МАЛЯРІЙНИЙ ПЛАЗМОДІЙ

Мета: визначення малярійного плазмодія в крові (в «товстій» краплі чи мазку) дозволяє підтвердити діагноз малярії та визначити вид збудника.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, спирт, ефір, вата, одноразові голки або голки-скарифікатори, предметні скельця, реактиви для забарвлення за Романовським.

Методика: перед забором крові палець обробляють спиртом та ефіром. Після проколу пальця першу краплю крові витирають сухою марлевою серветкою. Для отримання «товстої» краплі до знов виступаючої краплі крові торкаються сухим знежиреним склом у 2-3 місцях та розмазують кожен з утворених відбитків коловими рухами до діаметру 1-1,5 см (можна кутом іншого скла). “Товсту” краплю перед забарвленням не фіксують, висушувати потрібно поступово (без дії сонця та підігріву). Забарвлюють протягом 20-25 хв 4-5 % водним розчином фарби Романовського. Тонкі мазки перед забарвленням обов’язково фіксують протягом 3-5 хв в етиловому або метиловому спирті. Цитоплазма плазмодія забарвлюється в блакитний колір, ядро у вишнево-червоний. У препаратах можна побачити малярійні плазмодії на різних стадіях розвитку, при цьому в «товстій» краплі виявляється значно більша кількість паразитів, що полегшує їх знаходження. Уточнення виду плазмодія можливе тільки за мазком, для цього необхідно знати форму та розміри еритроцитів, кількість паразитів у еритроцитах.

А

В

Мал. 4 - Техніка приготування мазка (А) та товстої (В) краплі крові

ЗАБІР МАТЕРІАЛУ (СЕЧА, ВИПОРОЖНЕННЯ, ЖОВЧ) ДЛЯ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Мета: виявлення збудника та виділення його в чистій культурі з різних біосубстратів від хворого є підтвердженням діагнозу цілої низки інфекційних захворювань. При черевному тифі збудник може бути знайдений у крові, сечі, випорожненнях, жовчі; при шигельозі, ешерихіозі, сальмонельозі, холері – з випорожнень, блювотиння і т.п.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, стерильний посуд для забору матеріалу, ватні тампони, металеві петлі, консерванти, спиртівка та живильні середовища для вирощування збудника.

Методика: для отримання вірогідних результатів бактеріологічного дослідження необхідно дотримуватися таких правил:

- забір матеріалу проводити до початку етіотропної терапії або після її закінчення (не раніше ніж через 48 годин);

- у посуді для збору матеріалу не повинно бути навіть слідів дезінфікуючих речовин (з цією метою судна, горщики, банки і т.п. обробляють кип’ятінням або сухим жаром);

- посів на живильні середовища бажано проводити біля ліжка хворого;

- за неможливості доставки матеріалу в бактеріологічну лабораторію в перші три години після забору необхідно використовувати консерванти (наприклад, для випорожнень суміш гліцерину та фізіологічного розчину в співвідношенні 3:7) чи зберігати матеріал у холодильнику (+4 °С).

Випорожнення для бактеріологічного дослідження збирають після акту дефекації в чисте судно або горщик, звідки за допомогою стерильного шпателя в кількості 3-5 г переносять у стерильну пробірку. Забір матеріалу може бути здійснений під час ректороманоскопії. В усіх випадках необхідно направляти для дослідження не лише випорожнення, а також патологічні домішки (слиз, гній) у них.

Сечу для бактеріологічного дослідження забирають у стерильну пробірку в кількості 10-20 мл після попередньої обробки зовнішніх статевих органів. У чоловіків можливий забір сечі під час природного сечовипускання, у жінок – за допомогою стерильного катетера.

Жовч збирають під час дуоденального зондування в окремі стерильні пробірки всі порції жовчі (А, В, С) по 10-20 мл. Кінець зонда попередньо обробляють спиртом, наповнюють пробірки безпосередньо через зонд або шляхом відсмоктування жовчі з зонда стерильним шприцом. Залежно від передбаченого захворювання матеріал від хворого сіють на різні живильні середовища – прості (м’ясо-пептонний бульйон та агар), середовища збагачення (лужна пептонна вода для холерного вібріона), елективні (жовчний бульйон для сальмонел), диференційні (Ендо, Левіна, Плоскірева для кишкових бактерій).

 

 

ЗАБІР МАТЕРІАЛУ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ВІРУСИ

Мета: виявлення збудника в різному матеріалі, взятому від хворого для підтвердження діагнозу інфекційного захворювання.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, стерильний посуд для взяття матеріалу, ватно-марлеві тампони, посуд із живильними середовищами, спиртівка, термоси з льодом, чашки Петрі.

Методика: матеріал для дослідження повинен бути отриманий у найбільш ранні терміни в гострому періоді захворювання. Щоб проби не підсушувалися при транспортуванні, їх занурюють у середовище, яке містить буферний розчин, специфічний для кожного віруса, білок як захисний фактор та антибіотики. Середовище готують заздалегідь та зберігають у пробірках по 2 мл у холодильнику.

При респіраторних інфекціях для виявлення вірусів досліджують мазки із носа та глотки, носоглоткові змиви, харкотиння, кров, спинномозкову рідину. В разі смерті хворого досліджують секційний матеріал з легенів, трахеї та бронхів.

Для виявлення вірусу грипу мазок зі слизової оболонки носа та задньої стінки глотки беруть сухим ватно-марлевим тампоном, не торкаючись язика, та занурюють його в пробірку, яка містить 2 мл фізіологічного розчину NaCl та 1 % бичачої сироватки.

При підозрі на респіраторно-синцитіальну інфекцію матеріал беруть тампоном із носа і зіва та переносять у пробірку з розчином ХЕНКСА, який містить 0,5 % розчин желатину або 5 % розчин підігрітої курячої сироватки. Важливо, щоб середовище, яке використовується для забору матеріалу, мало нейтральну рН та антибіотики із розрахунку 400 ОД/мл пеніциліну і 200 ОД/мл стрептоміцину. Матеріали від хворих доставляють у термосі з льодом. Тампони ретельно прополіскують у середовищі транспортування, віджимають та видаляють; змиви центрифугують при 2000 об/хв 5-10 хв. Надосадову рідину використовують для зараження курячих ембріонів та культури клітин, із осаду виготовляють препарати для імунофлюоресцентного дослідження.

 

В

А

Мал. 5 - Забір матеріалу з ротоглотки (А) та носа (В)

Кров для серологічного дослідження беруть у гострий період захворювання на 1-2-й день або через 2-3 тижні після початку захворювання сухим стерильним шприцом у кількості 5 мл. Після відділення сироватки її відсмоктують, звільняють від еритроцитів та зберігають у закритих ампулах на холоді, краще в замороженому вигляді (при t - 10-20 ˚С).

Спинномозкову рідину беруть шляхом люмбальної пункції, центрифугують та обробляють як носоглоткові змиви.

Шматочки органів (легені, трахея, бронхи) трупів отримують під час секції стерильно та в чашках Петрі доставляють у лабораторію. Тканини відмивають від крові, подрібнюють та готують 10 % суспензію у фізіологічному розчині. Центрифугують 10-15 хв при 3000 об/хв. До надосадової рідини додають антибіотики та після 30-60 хвилин контакту при кімнатній температурі використовують для зараження курячих ембріонів або культури клітин. Зберігати суспензії можна у замороженому стані при температурі - 20 ˚С. На пробірку або чашку з матеріалом наклеюють етикетку із зазначеними прізвищем, іменем, по батькові хворого, дати забору матеріалу, також повинна бути коротка виписка із історії хвороби з діагнозом. Матеріал, який надійшов до лабораторії, реєструється та зберігається в холодильнику при 4˚ С або в замороженому стані при 20 ˚С нижче нуля.

 

ЛЮМБАЛЬНА ПУНКЦІЯ

 

Мета: з діагностичною та лікувальною метою при менінгітах (різної етіології), призначенні антикоагулянтної терапії хворим з інсультом, субарахноїдальних крововиливах, епілептичному статусі.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, шприц, мала голка для анестезії шкіри, пункційна голка з мандреном, скляна трубка з канюлею, зажимом, розчин новокаїну, спирт, йод, стерильні серветки, пробірки.

Методика: пункція проводиться в лежачому положенні на боці із зігнутими в колінах та підібганими до живота ногами, нахиленою вперед головою. Пункцію проводять між остистими відростками третього та четвертого або п’ятого поперекових хребців. Орієнтиром для місця пункції є лінія, яка з’єднує гребінці клубових кісток і відповідає остистому відростку четвертого поперекового хребця. Ділянку пункції обробляють розчином йоду, а потім спиртом.

Для знеболення застосовують хлоретил або інфільтрують місце проколу розчином новокаїну. Голка для люмбальної пункції повинна мати довжину 9-12 см та добре підібраний мандрен. Вона вводиться між остистими відростками по середній лінії за ходом хребта, кут між голкою та поверхнею шкіри 75-80 ˚. Введення голки триває до подолання опору зв’язок і твердої мозкової оболонки, після чого виникає відчуття «провалювання». Після цього можна обережно дістати мандрен. Зазвичай з голки з`являється цереброспинальна рідина.

Мал. 6 - Техніка проведення люмбальної пункції

У разі її відсутності мандрен потрібно вставити назад, а голку обережно просунути вперед або назад, після чого мандрен знову витягти. За невдачі пункцію повторюють. Для дослідження не рекомендується брати більше 1-2 мл цереброспинальної рідини (обов`язково для бактеріологічного, вірусологічного, клінічного та біохімічного дослідження ліквора). Після пункції місце проколювання обробляється розчином йоду і накладається стерильна наклейка.

ПРОМИВАННЯ ШЛУНКА

Мета: промивання шлунка з лікувально-діагностичною метою показано при харчових токсикоінфекціях, харчовому отруєнні, отруєнні медикаментами або хімічними речовинами, при пілоростенозі, хімічних опіках.

Оснащення: гумові рукавички, захисні окуляри, шлунковий зонд, перехідник з діаметром в 1 см та 4-5 см довжиною, гумова трубка довжиною 1 м, скляна чи пластикова лійка, яка має ємність 0,5 л, клейончасті фартухи, розчин для промивання (вода, 2 % розчин харчової соди, 3 % розчин борної, оцтової, лимонної кислот), 5-10 % розчин новокаїну або 2 % розчин дикаїну, стерильні баночки.

Методика: процедуру виконує лікар за допомогою медичної сестри. При задовільному стані хворого його садять на стілець, притуляючи до спинки стільця спиною. Голова повинна бути злегка нахилена вперед. Перед промиванням ротову порожнину хворого очищують від слизу та блювотиння, знімають зубні протези, послаблюють тісний одяг. Зонд, добре змащений вазеліном або соняшниковою олією, вводиться по задній поверхні глотки. Потрібно переконатися, що зонд потрапив у шлунок, а не в трахею (при правильному введенні хворий дихає вільно, немає кашлю, в лійці з`являється вміст шлунка). Хворого необхідно попередити, що зонд не можна стискати зубами. В лійку повільно вливають до 0,5 л чистої води кімнатної температури і піднімають її так, щоб вода потрапила в шлунок. Коли рівень води досягає шийки лійки, її опускають нижче рівня шлунка і перевертають, забираючи при цьому порцію промивної води для бактеріологічного, клінічного та біологічного досліджень.

Процедуру повторюють, але вже з додаванням лікувальних препаратів. Якщо після опускання лійки рідина назад не витікає, напевно зонд забитий щільним шлунковим вмістом. Для відновлення його прохідності необхідно промити зонд за допомогою шприца Жане. Промивання продовжують до одержання чистих промивних вод.

 

А

В