Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 13 страница

- касовий метод – фіксує операції в момент руху грошових коштів.

Рис. 4.4. Характеристика казначейської системи касового виконання видаткової частини місцевих бюджетів

У практиці виконання бюджетів використовують три системи – банківську, казначейську та змішану, кожна із яких має свої переваги та недоліки (рис. 4.3 – 4.5).

Як видно з наведених рисунків, система касового виконання бюджетів має істотні відмінності. Наприклад, рівень фінансової автономії учасників виконання місцевого бюджету за видатками найвищий у разі застосування банківської системи виконання, так як після перерахування коштів на рахунок бюджетної установи її дії є самостійними. В умовах казначейської та змішаної системи, для того щоб здійснити видатки, бюджетна установа має здійснити певні заходи – представити кошториси, підтверджувальні документи. Однак, з іншого боку, такі складності можуть бути запорукою цільового використання бюджетних коштів і сприяти ефективному їх використанню. Вибираючи казначейську систему касового виконання місцевих бюджетів, перш за все потрібно вирішувати питання, на якому рівні влади створюється казначейство.

Теоретично місцеві бюджети можуть перебувати на обслуговуванні як у Державному казначействі, яке має статус центрального органу виконавчої влади, так і в муніципальних казначействах, утворених органами самоврядування.

Рис. 4.5. Характеристика змішаної системи касового виконання

видаткової частини місцевих бюджетів

Звичайно, ступінь фінансової автономії місцевого самоврядування істотно знижується у випадку обслуговування місцевих бюджетів національним казначейством, проте організація муніципального казначейства потребує значних бюджетних інвестицій і подальших видатків місцевого бюджету на його утримання.

В Україні місцеві бюджети перебувають на обслуговуванні Державного казначейства. Запровадження казначейського обслуговування в Україні справило певний позитивний вплив на виконання видаткової частини бюджетів:

- підвищився рівень фінансової дисципліни органів місцевого самоврядування;

- оперативнішою та достовірнішою стала фінансова звітність про виконання бюджетів;

- органи самоврядування отримали можливість здійснювати безпроцентні позики за рахунок ресурсів Державного казначейства.

Недоліком існуючої моделі виконання місцевих бюджетів залишається наявність у Державного казначейства повноважень ухвалювати нормативні документи, які регламентують процес виконання місцевих бюджетів, що призводить до асиметричного розподілу прав та обов’язків між органами місцевої влади і казначейством.

Фаза виконання бюджетів є найдовшою серед етапів бюджетного процесу і триває весь бюджетний період, який в Україні становить один рік. Бюджетним кодексом визначено стадії виконання видаткової частини бюджету (рис. 4.6).

СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ

Рис. 4.6. Стадії виконання видаткової частини бюджету

Виконання видаткової частини місцевого бюджету розпочинається після затвердження бюджету місцевими радами зі складання розпису видатків бюджету. Розпис видаткової частини бюджету – це документ, в якому визначається розподіл бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів за певними періодами року та кодами бюджетної класифікації відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне асигнування надає повноваження розпоряднику бюджетних коштів брати бюджетні зобов’язання та здійснювати платежі щодо їх погашення.

Бюджетне призначення – це повноваження, яке надає головному розпоряднику коштів право надавати бюджетні асигнування, має кількісні й часові обмеження.

Розпис видатків місцевого бюджету складається окремо за загальним та спеціальним фондом і річним та помісячним розписом асигнувань.

На другій стадії виконання видаткової частини бюджету затверджують кошториси та плани асигнувань розпорядників коштів місцевих бюджетів.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який містить показники загального та спеціального фонду, надає повноваження стосовно отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Затверджені кошториси та плани асигнувань розпорядники коштів представляють в органи казначейства, які їх обслуговують.

Механізм виконання місцевих бюджетів України передбачає обов’язкову реєстрацію зобов’язань розпорядників коштів в органах казначейства, що дає можливість контролювати асигнування із бюджету, а також здійснювати оперативне управління бюджетними коштами.

Рис. 4.7. Послідовність реєстрації зобов’язань та оплати видатків розпорядників коштів місцевих бюджетів

Процедура реєстрації зобов’язань визначена нормативними документами Державного казначейства України, в яких окреслена обов’язкова умова здійснення оплати видатків – реєстрація зобов’язань і фінансових зобов’язань (рис. 4.7).

Зобов’язання бюджетної установи – це укладена угода, договір, які передбачають необхідність здійснювати розпорядником бюджетних коштів платежі на виконання цієї угоди.

Фінансове зобов’язання – це зобов’язання розпорядника або одержувача коштів сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто це кредиторська заборгованість або попередня оплата, дозволена законодавством.

Чинна нормативно-правова база, яка регламентує процес виконання місцевих бюджетів, передбачає поділ зобов’язань на:

- бюджетні – розміщення замовлення, укладання договору відповідно до передбачених у кошторисі асигнувань і

- небюджетні – будь-яке зобов’язання бюджетної установи, взяте без відповідних бюджетних асигнувань, або їх перевищення.

Бюджетне фінансове зобов’язання – зобов’язання розпорядникаабо одержувача коштів сплатити кошти в межах реалізації бюджетного зобов’язання.

Невикористані асигнування поточного місяця розпорядник бюджетних коштів має право використовувати в наступному місяці бюджетного року, а якщо ці кошти не використані в поточному році, вони анулюються і в наступному році не враховуються.

Необхідна умова здійснення видатків розпорядників та одержувачів коштів – це наявність коштів на їхніх рахунках. Перерахування коштів на рахунки відбувається після визначення бюджетних асигнувань чи затвердження кошторисів бюджетних установ або після взяття бюджетних зобов’язань чи отримання товарів.

Є відмінність у механізмі перерахування коштів загального та спеціального фонду бюджету. Доходи спеціального фонду бюджету в частині власних надходжень бюджетних установ зараховують безпосередньо на спеціальний реєстраційний рахунок розпорядника коштів; залишками коштів цього рахунку можна розпоряджатися тільки відповідно до напрямів, які визначені у кошторисі.

Процес передачі необхідних бюджетних коштів загального фонду бюджету на рахунок одержувача розпочинається з перерахування коштів із рахунку бюджету, на якому відбувається акумулювання усіх надходжень загального фонду бюджету.

Платежі, передбачені для оплати видатків місцевих бюджетів, відбуваються в межах касових надходжень бюджету. Факт виникнення розбіжності між запланованими обсягами доходів і фактичними надходженнями трактується як тимчасовий касовий розрив. В цьому разі відповідні місцеві ради можуть отримувати короткотермінові позики у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Оскільки місцеві бюджети перебувають на обслуговуванні державного казначейства України, чинними нормативними документами передбачена можливість отримання короткотермінових позик на покриття тимчасових касових розривів за рахунок ресурсів Державного казначейства України.

Система виконання місцевих бюджетів в останні роки зазнала певних змін, які були зумовлені в основному реформуванням касового виконання бюджету. Але система видатків місцевих бюджетів орієнтована в основному на фінансування наявної мережі бюджетних установ і не передбачає стимулів підвищення ефективності їх діяльності. Звітність про виконання бюджету, яку отримують як владні інститути, так і громадськість, стосується тільки обсягів виділених коштів на виконання тих чи інших цілей. Для об’єктивної оцінки діяльності органів самоврядування цієї інформації недостатньо, адже неможливо зробити висновок про нестачу чи надлишок витрачених ресурсів, раціональність їх використання, і найголовніше, яку користь отримали платники податків від здійснених видатків. Вирішити цю проблему можна шляхом поступового запровадження програмно-цільового методу бюджетування, адже в цьому разі при виділенні бюджетних асигнувань для розпорядників бюджетних коштів будуть встановлені суспільно значущі індикатори, досягнення яких стане основою для оцінки їхньої діяльності.

Контрольні питання

1. Як реалізуються функції суспільних фінансів за допомогою бюджетних видатків?

2. Поясніть нові підходи у плануванні видатків місцевих бюджетів згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

3. Розкрийте економічну сутність і значення видатків місцевих бюджетів у забезпеченні справедливого перерозподілу фінансових ресурсів.

4. Охарактеризуйте основні принципи формування видаткової частини місцевих бюджетів.

5. Як ви розумієте поняття «виконання місцевих бюджетів за видатками»?

6. Які проблеми доводиться найчастіше вирішувати при виконанні видаткової частини місцевих бюджетів?

7. Вкажіть спільні та відмінні риси фактичних і касових видатків місцевих бюджетів.

8. Охарактеризуйте метод нарахувань і касовий метод обліку виконання місцевих бюджетів.

9. Яка різниця між поняттями «бюджетне зобов’язання» і «бюджетне фінансове зобов’язання»?

10. Як можна ліквідувати тимчасовий касовий розрив, що виникає при виконанні місцевого бюджету? Які інструменти при цьому слід застосовувати?

Тести для самоперевірки

1. В разі призупинення рішення про місцевий бюджет видатки здійснюються в такому порядку:

а) відповідно до рішення попереднього бюджетного періоду за винятком капітальних видатків;

б) відповідно до затвердженого рішення за винятком капітальних видатків;

в) захищені статті забезпечуються відповідно до затвердженого рішення за винятком капітальних видатків.

2. Перелік статей видатків бюджету визначається відповідно до:

а) переліку, визначеного Законом про Державний бюджет;

б) переліку, визначеного Бюджетним кодексом;

в) самостійно визначається місцевими радами;

г) усі відповіді правильні.

3. Бюджетний запит – це:

а) документ, в якому встановлюється розподіл доходів і фінансування бюджету;

б) документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів;

в) план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій.

4. В процесі виконання місцевого бюджету передавати кошти із загального фонду до спеціального:

а) дозволяється;

б) не можна;

в) дозволяється тільки за рішенням відповідної ради.

5. Видатки на загальну середню освіту здійснюються за рахунок коштів:

а) державного бюджету;

б) обласного бюджету;

в) бюджету місцевого самоврядування.

6. Укладена угода, договір, які передбачають необхідність здійснювати розпорядником бюджетних коштів платежі на виконання цієї угоди – це:

а) зобов’язання бюджетної установи;

б) бюджетне фінансове зобов’язання;

в) небюджетне зобов’язання;

г) усі відповіді правильні.

7.Виділити основні ознаки кошторису :

а)є основним плановим документом бюджетної установи, який містить показники загального та спеціального фонду;

б) надає повноваження стосовно отримання доходів і здійснення видатків;

в) визначає обсяг і спрямування коштів для виконання установою своїх функцій та досягнення цілей;

г) усі відповіді правильні.

8. Документ, в якому визначається розподіл бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів за певними періодами року та кодами бюджетної класифікації відповідно до бюджетних призначень – це:

а) розпис видаткової частини бюджету;

б) фінансове бюджетне зобов’язання;

в) бюджетний запит;

г) усі відповіді правильні.

9. Помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі на бюджетний період – це:

а)план асигнувань;

б) бюджетний розпис;

в) зобов’язання бюджетної установи;

г) бюджетний запит.

10. Виділити ознаки паспорта бюджетної програми:

а) формують на підставі бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками коштів державного бюджету;

б) формують на підставі бюджетних призначень на відповідний бюджетний період;

в) затверджуються спільним наказом Міністерства фінансів України та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів;

г) усі відповіді правильні.

Література: 1, с. 41 – 51; 4; 13; 14; 17; 20; 21, с. 197 – 255; 30; 33, с. 79 – 108; 35; 38; 42; 43.

Тема 5. ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ФІНАНСОВА

ПОЛІТИКА ТА ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ

1. Державна регіональна фінансова політика: поняття, цілі, завдання.

2. Поняття вертикальних і горизонтальних дисбалансів. Збалансування місцевого бюджету.

3. Об’єктивна необхідність й організація бюджетного вирівнювання в Україні.

Питання для самостійного вивчення:

1. Зарубіжний досвід фінансового вирівнювання.

Державна регіональна фінансова

політика: поняття, цілі, завдання

Складовою державної регіональної економічної політики є державна регіональна фінансова політика.

Державна регіональна фінансова політика – це система заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших адміністративно-територіальних одиницях.

Головним елементом у системі заходів державної регіональної фінансової політики є систематичне надання центральною владою допомоги владним органам тих територій, котрі не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій.

Згідно з принципом єдності бюджетної системи України державна регіональна політика реалізується на основі Конституції України, законодавства про місцеве самоврядування, галузевого та бюджетного законодавства, загальнодержавних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. 25 травня 2001 р. Указом Президента України затверджена Концепція державної регіональної політики, заходи якої направлені на зміцнення позицій місцевого самоврядування.

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У процесі проведення державної регіональної політики передбачається вирішення багатьох завдань, основні з них представлені на рис. 5.1.

В сучасних умовах в Україні проходить процес формування правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, що вимагає створення більш ефективної системи державного управління, оновлення змісту діяльності органів як виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим почалося проведення адміністративної реформи.

Суть адміністративної реформи – здійснення змін в інституціональній і функціональній побудові органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оптимізація структури та діяльності органів управління, розмежування владних повноважень, поступовий перехід від застосування адміністративно-розпорядчих до координуючо-регулятивних функцій у відносинах з суб’єктами господарювання, використання переважно економічних важелів або соціальних орієнтирів, забезпечення раціонального адміністративного устрою.

З метою забезпечення передачі максимально можливого обсягу функцій на нижчий рівень управління планується проведення реформування місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема:

1) упорядкування структури місцевих органів виконавчої влади шляхом оптимізації структурних підрозділів відповідних місцевих державних адміністрацій з урахуванням особливостей розвитку регіонів;

2) підготовка законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо врегулювання питань комунальної власності, державної підтримки розвитку місцевого самоврядування;

3) реформування адміністративно-територіального устрою з урахуванням історичних і національних особливостей регіонів, їх географічного розташування та менталітету населення;

4) законодавче врегулювання організації роботи в органах місцевого самоврядування як окремого виду державної служби;

5) трансформація складових середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно-територіального устрою;

Запровадження більш глибокого вивчення та оцінки внутрішнього природного, економічного, наукового, трудового потенціалу кожного регіону, розроблення комплексних правових, організаційних, економічних та інших механізмів його ефективного використання

Здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів з урахуванням особливостей їх потенціалу

Поетапне зменшення рівня територіальної диференціації економічного розвитку регіонів та соціального забезпечення громадян

Широкий розвиток підприємництва як головного фактора соціально-економічного розвитку держави та її регіонів, підвищення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів

Зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг територіального поділу і кооперації праці, що є одним з головних чинників підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародних ринках

Забезпечення здатності територіальних громад та органів місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством, самостійно та відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики

Удосконалення фінансових міжбюджетних відносин, вироблення чітких критеріїв і ефективних механізмів надання державної підтримки розвитку регіонів

Досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та поліпшення демографічної ситуації в державі

Дальше вдосконалення державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів, механізмів та інструментів вироблення і реалізації екологічної політики

Налагодження міжнародного співробітництва у сфері регіональної політики, наближення національного законодавства з цього питання до норм і стандартів Європейського Союзу

Рис. 5.1. Система завдань державної регіональної

політики в Україні

6) забезпечення (через упорядкування адміністративно-територіального устрою) формування реального суб’єкта місцевого самоврядування – територіальної громади, яка матиме фінансові та матеріальні можливості для виконання делегованих їй державою функцій та надання населенню повноцінних державних послуг.

Складовою адміністративної реформи є муніципальна реформа, яка, в свою чергу, передбачає поступову відмову від централізованого державного управління, передачу територіальним громадам та їхнім органам необхідних повноважень і матеріально-фінансових ресурсів для самостійного вирішення більшої частини завдань, які стосуються задоволення потреб місцевого населення.

2. Поняття вертикальних і горизонтальних дисбалансів. Збалансування місцевого бюджету

Вертикальні фіскальні дисбаланси – це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади та обсягами завдань і обов'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенції між центральною, регіональною і місцевою владами.

Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань. В теорії фінансів є таке поняття, як «не профінансований мандат», суть якого в тому, що держава наділяє органи місцевої влади певними зобов’язаннями, але при цьому не підкріплює їх фінансовими ресурсами.

Вертикальні фіскальні дисбаланси можна усунути кількома шляхами:

- центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов'язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов'язків того рівня влади, в якого виник вертикальний фіскальний дисбаланс;

- запровадження додаткових податків тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс;

- за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів;

- розмежування видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фінансування визначених видатків.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс – це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць, які мають однакові обсяги завдань, що на них покладаються [17].

Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли:

- одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів;

- існують так звані «бідні» і «багаті»території;

- деякі території мають більші потреби, ніж інші;

- існує більш висока вартість державних і громадських послуг у межах одних територій порівняно з іншими.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси можна усунути вищими податковими ставками в межах відповідних територій. Але це буде несправедливо стосовно населення цих територій. Тому держава зобов’язана долати такі дисбаланси в рамках політики фінансового вирівнювання.

В останній час в економічній літературі [21] розглядається вертикальне і горизонтальне бюджетне регулювання, у складних процесах якого необхідно відокремлювати вертикальне і горизонтальне бюджетне регулювання (табл. 8).

Таблиця 8.

Мета бюджетного регулювання та шляхи її досягнення

Властивості Вертикальне бюджетне регулювання Горизонтальне бюджетне регулювання

Мета Забезпечення необхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевим самоврядуванням Ліквідація відмінностей у бюджетній забезпеченості бюджетів місцевого самоврядування (міських за категоріями міст, селищних і сільських), фінансове вирівнювання

Досягається шляхом Розподілу видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фінансування визначених видатків Вирівнювання доходів і видатків однотипних видів місцевих бюджетів

Збалансування бюджетів одного рівня досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільних процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів фінансово «бідним» територіям або вилучення коштів у відносно «багатих» територій.

Бюджетне регулювання – це діяльність щодо збалансування державного та місцевих бюджетів.

У процесі бюджетного регулювання вирішується багато завдань, основними серед яких є:

- досягнення відповідності між видатками та доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

- забезпечення рівномірності в надходженні доходів для запобігання затримок у фінансуванні видатків;

- створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території;

- забезпечення самостійності використання додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів;

- перерозподіл бюджетних ресурсів між фінансово «багатими» та «бідними» територіями;

- зв'язок між обсягами одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями щодо мобілізації податків і зборів, залучення додаткових дохідних джерел;

- здійснення фінансового вирівнювання.

У вітчизняній бюджетній практиці використовуються наступні два методи бюджетного регулювання:

1) метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, які надходять до місцевих бюджетів (такі доходи називають регулюючими) і

2) надання фінансової допомоги бюджетам в обсязі певної визначеної суми (у вигляді бюджетних трансфертів).