Початок національної революції в китаї 1925 – 1927 рр Її характер рушійні сили та особливості.

У травні 1924 р. Сунь Ятсен приступив до створення основ революційної армії. Однак думки делегатів з'їзду розійшлися у питанні про єдність партії. Поступки Сунь Ятсена комуністам викликали незадоволення більшості членів Гоміндану. Проте створення єдиного фронту і ядра революційної армії зміцнило позиції уряду Сунь Ятсена, сприяло посиленню національно-визвольної боротьби китайського народу. Влітку 1925 р. революційні виступи охопили основні центри країни. Іноземні держави, які переслідували свої інтереси в Китаї, спробували збити хвилю революційного піднесення. 30 травня 1925 р. англійська поліція міжнародного поселення в Шанхаї відкрила вогонь по учасниках демонстрації протесту проти свавілля і безчинств японців у Шанхаї і Циндао. Це спричинило вибух обурення, який став початком революції 1925-1927 pp. 1 червня 1925 р. в Шанхаї розпочався загальний страйк, у якому взяло участь 200 тис. робітників. Торговці закрили свої магазини, 50 тис. студентів припинили заняття. Бойкот японських товарів став загальним. Шанхайські підприємці також підтримали антияпонські виступи. набирали. Вони започаткували «рух 30 травня»: хвилю страйків, демонстрацій і мітингів проти засилля іноземців. 19 червня 1925 р. застрайкували робітники Гонконгу та Гуанчжоу. Припинили роботу банки, шанхайський торговий порт, магазини, хлібопекарні, телефонні компанії. В середині червні 1925 р. страйкувало майже 500 тис. чол. Гонконг-Гуанчжоуський страйк тривав 16 місяців. Після смерті у березні 1925 р. Сунь Ятсена внутрішньополітична боротьба у Гоміндані загострилася. На початку травня головнокомандувачем збройними силами став один із лідерів Гоміндану Чан Кайші. Невдовзі в Гуанчжоу було створено національний уряд Китайської республіки. У березні 1926 р. Чан Кайші здійснив військовий переворот. Він позбавив комуністів керівних посад у партії, водночас намагаючись зберегти єдність антиімперіалістичного фронту. 9 липня 1926 р. Чан Кайші розпочав похід на Північ, щоб об'єднати Китай і створити демократичну республіку. У серпні 100-тисячна Національно-революційна армія звільнила провінцію Хунань, а до кінця 1926 р. владу гуанчжоуського уряду було встановлено в семи провінціях Південного Китаю та в долині р. Янцзи. Внаслідок Північного походу на початку 1927 р. Китаю були повернуті колишні англійські концесії в портах на річках Янцзи-Ханькоу і Цзигоцзян. У лютому-березні 1927 р. Національно-революційна армія при підтримці місцевого населення звільнила Шанхай і Нанкін від мілітаристських сил та їх іноземних союзників. Ці події, з одного боку, ознаменували значний успіх революційно-визвольних сил, а з іншого – початок прямої інтервенції проти Китаю. 24 березня американські й англійські військові кораблі обстріляли Нанкін. 11 квітня 1927 р. представники обох держав направили уханьському уряду ультимативну вимогу покарати «винних» у виступах проти іноземців, вибачитися, сплатити компенсацію за збитки і не допускати подібних дій у майбутньому. В єдиному антиімперіалістичному фронті стався розкол, внаслідок чого Чан Кайші 18 квітня 1927 р. створив у Нанкіні власний уряд. Він підтвердив вірність трьом принципам Сунь Ятсена, засудив втручання іноземних держав у внутрішні справи Китаю і закликав до розриву з комуністами. Під виглядом представника Комінтерну Москва відрядила до Китаю М. Бородіна, котрий співпрацював у тісному контакті з ЦК компартії Китаю і намагався тиснути на Чан Кайші та гоміндан. У травні-червні 1927 р. Чан Кайші взяв під контроль всі території, а 15 липня 1927 р. уханьський уряд перейшов на бік Чан Кайші. У 1927 р. Гоміндан остаточно розірвав стосунки з комуністами, які прагнули нав'язати Китаю більшовицьку схему.

43. Арєгарні бої національної революції в китаї (серпень – грудень 1927 р.) та їх наслідки. Причини поразки та історичне значення революції. з серпня по грудень 1927 комуністи під гаслами рад та афарной революції намагалися підняти селянські повстання в провінціях Хунань, Хубей, Цзянсі, Гуандун. однак ці виступи не отримали тієї широкою і масової підтримки селянства, на яку розраховували кпк керівники. повстання носили розрізнений характер, спалахували, як правило, тільки в тих небагатьох місцях, де комуністи мали міцну позицію в селянських спілках, і не перетворювалися на загальну війну під афарнимі гаслами. найбільших успіхів повстанці добилися в повітах Хайфен і Луфен. на основі селянських збройних загонів і прийшли сюди Наньчан-ких повстанців комуністи дивізію створили робітничо-селянській революційної армії, яка зуміла захопити центри повітові. тут у листопаді 1927 р. була проголошена радянська влада і утворено радянський уряд. повстанці знищували великих землевласників, ділили їх землю, анулювали селянські борги, знизили податки. радянська влада протрималася тут усю зиму.одночасно відповідно до вересневих рішенням тимчасового політбюро ЦК КПК комуністи зробили спробу підняти повстання в містах й в деяких повітових центрах. найбільший політичний резонанс мало повстання 11-13 грудня 1927 р. у Гуанчжоу («кантонська комуна») - кпк остання спроба відтворити південну революційну базу і розпочати революцію спочатку.завершення ар'єргардних боїв до грудня 1927 означало завершення і національної революції 1925-1927 рр.. як однієї «хвилі», одного етапу національно-визвольної революції. саме в ці роки були зроблені перші, а тому і найбільш важкі кроки із подолання напівколоніальні залежності Китаю. головний підсумок національної революції 1925-1927 рр.. - Відновлення національної державності як найважливішого важеля завершення національно-визвольної революції. при всій своїй слабості і внутрішньої суперечливості гоміньданівського державність, становлення якої стало можливо тільки в результаті завоювання національної революції 1925-1927 рр.., виявилася в остаточному підсумку здатної до вирішення ряду національних завдань. все це змушує відмовитися розглядати результати політичних битв цих років як поразка революційного руху. спроба ж комуністів завоювати гегемонію в визвольної боротьби в єдиному фронті і прискорити її переростання, тобто рішуче вийти за рамки національно-визвольної революції, закінчилася поразкою. ар'єргардні бої революції виявили причини цієї поразки. разом з тим сумним підсумком Національної Революції 1925-1927 рр.. був глибокий розкол національно-визвольного руху. саме в ці роки склалися два непримиренні ідейно-політичних перебігу - «націоналістичний» і «комуністичний», смертельна боротьба між якими фактично відсувала на другий план завдання завершення національного визволення і оновлення Китаю. боротьба гоміньдана і кпк, незважаючи на їхню ідейну близькість, з того часу стала визначальним чинником політичного Китаю розвитку.

91 Північний похід Національної революційної армії Китаю Переворот чан кайші та криза революції (липень 1926 –серпень 1927 рр). Ідея Північного походу, що ставив за мету об'єднання Китаю під владою Гоміньдану, належала ще Сунь. Однак, реальні умови для здійснення цієї мети склалися тільки до літа 1926 р. 1 липня 1926 Національний уряд офіційно проголосило маніфест про початок Північного походу. 9 липня частини почали свій рух. План Північного походу був розроблений при участі радянських військових спеціалістів на чолі з В.К. Блюхером. Цей план враховував значну чисельну перевагу мілітаристських сил, тому припускав нанесення нищівних ударів концентрованими силами НРА за окремими мілітаристським угрупованням. Головні сили НРА в липні-серпні завершили визволення Хунані і повели наступ на важливий політичний та економічний центр середньої течії Яцзи - м. Ухань. У жовтні з боями він був звільнений. Інша частина військ у вересні почала наступ на Цзянсі, що дозволило у листопаді звільнити м. Наньчан. До кінця 1926 р. під контролем Національного уряду виявилося 7 провінцій, а в ряді інших НРА вела успішні бої. У лютому 1927 частини НРА почали просування на схід, поставивши собі за мету звільнення найбільшого центру - м. Шанхаю. Після запеклих боїв і початку повстання в самому місті - в березні він був узятий. Майже одночасно був звільнений Нанкін. Гоміньдан широко декларував свою підтримку селянського руху і прагнув спертися на селянські організації. Криза єдиного фронту. Починаючи з грудня 1926 можна говорити про початок кризи єдиного фронту. У цей час мав місце серйозне протистояння між представниками правого і лівого Гоміньдану. Ліві зробили останню спробу повернути свою владу в самому Гоміньдані і в цілому в країні. У грудні лівим вдалося ухвалити рішення про переведення національного уряду з Гуанчжоу в м. Ухань У результаті, 1 січня 1927 керівництво Гоміньдану проголосило Ухань столицею Китаю. Однак Чан Кайші цій вимозі не підкорився. Так у Китаї стало складатися два центри: ліві сили - в Ухані, праві - в Наньчані. Останнім часом і, особливо в ході Північного походу, КПК стала перетворюватися на масову організацію. До початку 1927 року в її лавах налічувалося близько 25 тис. членів робочих і селян.У березні - квітні 1927 містом, в якому всі ці протиріччя виплеснуться назовні стане ШАНХАЙ. Війська під командуванням Чан Кайші підійшли до нього в березні і повсталі трудящі практично самі його звільнили. Відразу після цього в Шанхаї починається різка активізація правих сил на чолі з генералітетом і Чан Кайши. 12 квітня війська Чан Кайши, роззброїв робочі пікети на вулицях, застосували зброю і близько 300 пікетників було вбито. У відповідь почалися масові демонстрації, які також були розігнані і розстріляні. Армійські сили починають розганяти робочі, профспілкові організації, які вважалися призвідниками цих заворушень. Одночасно починається переслідування шанхайських комуністів. Усього було розстріляно близько 13 тис. чоловік і приблизно 35 тис. кинуто в тюрми. У наступні кілька днів майже аналогічні події за участю гоміньданівських правих генералів мали місце ще в Нанкіні, Ханчжоу, Нінбо, Фучжоу, Гуанчжоу. Встановивши військовий режим у Шанхаї і Нанкіні, виступивши проти політики Ухані, закликаючи до чищення Гоміньдану від комуністів, Чан Кайши в той же час проголошував вірність заповітам Сунь Ятсена і цілям національної революції. Говорив про необхідність продовження співпраці з Радянським Союзом. Таким чином, навесні 1927 Гоміньдан і сам гоміньданівський режим виявився розколотим. Утворилися два самостійних і конкуруючих центру - УХАНЬ і Нанкін. У цих тяжких умовах в Ухані з 27 квітня по 11 травня 1927 проходив У З'ЇЗД КПК. З'їзд невиправдано оптимістично оцінив нинішній стан і перспективи розвитку революції. Зрада Чан Кайши і розкол у Гоміньдану були розцінені керівництвом КПК як явище сприятливе для поглиблення революції та виходу її за рамки буржуазно-демократичної. Ще більш радикальні рішення були прийняті на Нараді ЦК КПК 7 серпня 1927 общекітайскім політична обстановка знову була розцінена як сприятлива для наступу революції. Був розроблений курс на негайне збройне повстання. Грунтуючись на цих рішеннях, керівництво КПК з серпня по грудень 1927 р. під гаслами Рад і радикальної аграрної революції намагалося підняти селянські повстання в декількох великих провінціях. Однак ці виступи не отримали широкої і масової підтримки селянства і були придушені.

95. Розгортання визвольної війни китайського народу проти японських загарбників (1937-1943 рр) допомога СРСР та США китайському народу у боротьбі за незалежність. Становище у визволених районах Китаю. 7 липня 1937 японська вояччина використовувала нею ж спровокований інцидент недалеко від Пекіна, висунула абсолютно несприятливі для Китаю умови. У даній ситуації Японія розраховувала на неготовність Китаю до війни, його міжнародної ізольованістю, збереженням громадянського протистояння між КПК і Нанкіна, а також своїм військовим перевагою. Збройні сили Китаю, незважаючи на певний прогрес в останні роки, все ж відставали від добре озброєної і налагодженої військової машини Японії. І хоча чисельністю китайські війська перевершували агресора, проте вони істотно поступалися в технічній оснащеності, по виучці, по моральному стану і по своїй організації. 21 серпня 1937 був укладений радянсько-китайську угоду про ненапад строком на 5 років. Особливо важливе значення мала радянська військова допомога, спрямована на підвищення боєздатності китайської армії. Для забезпечення поставок радянської зброї СРСР надав Китаю кредит на загальну суму 450 млн. дол і самі поставки почалися вже восени 1937 року. Важливе значення мало участь радянських радників та інструкторів.Вони допомагали готувати кадри, навчали війська, готували і розробляли плани операцій. Безпосередньо у воєнних операціях брало участь 2 тис. радянських льотчиків-добровольців. Активна військова допомога Радянського Союзу зірвала плани Японії щодо швидкого закінчення війни. Вже 17 липня 1937 Чан Кайши виступив із заявою про необхідність загальнонаціональної боротьби і зусиль для відсічі агресору. У серпні гомінданівської уряд видав указ про перетворення збройних сил КПК у спеціальні загони НРА з колишніми комуністичними командирами.(липень 1937 - жовтень 1938 р.) Вже в липні 1937 року японські війська захопили Пекін і продовжувати розвивати наступ у Північному Китаї. У серпні вже почалися кровопролитні бої за Шанхай і Нанкін - два найбільших центру Китаю в центрі східного узбережжя. Після важких боїв 12 листопада упав Шанхай, а через місяць - Нанкін Уряд евакуювався в Ухань. Закріпившись у цих центрах японська армія навесні і влітку 1938 р. розгорнула новий наступ у Центральному Китаї і відкрила другий фронт у Південному Китаї. У серпні 1938 р. почався наступ на Ухань - найбільше місто Центрального Китаю, де в цей час перебував уряд. Японці зіткнулися тут з дуже серйозним опір яке тривало три місяці. 27 жовтня місто залишили і уряд перебралося в Чунцин. 22 жовтня, після висадки морського десанту японського був залишений найбільший центр південного узбережжя - Гуанчжоу. (листопад 1938 р. - грудень 1940 р.). період характеризувався припиненням загального наступу японських армій, військова активність яких звелася до приватних операціях. Ці зміни були викликані з одного боку більш наполегливим опором китайців, і з іншого - з підготовкою Японії до широкомасштабної агресії в якості одного з учасників осі "Берлін-Рим - Токіо". Даний період характеризувався також значним ростов збройних сил КПК та поширенням її влади в обширних районах за лінією фронту, особливо в Північному Китаї. Однак керівництво КПК у військовому відношенні дотримувалося вичікувальної тактики "накопичення сил" для майбутньої збройної боротьби з Гоміньданом за владу в країні. (грудень 1941 р. - серпень 1945 р) Уряд Чан Кайши тільки тепер (на п'ятому році війни) офіційно оголошує війну Японії, а потім і Німеччини. На підставі всього цього посилюється фінансова та військова підтримка гоминьдановского режиму з боку США. Одночасно з цим розгром Німеччини під Москвою і потім під Сталінградом остаточно зняли питання про напад Японії на СРСР, що стало важливим чинником підтримки китайського визвольного руху. Військово-політична ситуація в Китаї в роки війни призвела до того, що країна фактично розпалася на три частини, які контролювалися різними силами - японськими окупантами, КПК, Гоміньданом. Характер економічної політики Гоміньдану з цілком зрозумілих причин визначається потребами війни. Навіть ті плани, які будувалися урядом були з багатьох об'єктивних причин важко здійснимі. Реалізація цілей Гоміньдану здійснювалася на дуже обмеженій території, незахваченной японцями. Так вийшло, що під час війни Японія змогла захопити найрозвиненіші в економічному відношенні міста, порти та території Північного, Центрального і Південного Китаю. Крім того, в їх руках опинилася майже вся прибережна східна частина країни. Під контролем Гоміньдану, таким чином, залишилися практично нерозвинені в економічному відношенні континентальні райони, південно західний і північно-західний Китай. Велику роль у зміцненні фінансових та економічних позицій грала зовнішньоекономічна підтримка. Першу економічну допомогу Гоміньдану надав СРСР, причому в найбільш важкий для країни час. Перші американські позики для закупівлі зброї надійшли в 1939 - 1940 рр.. У 1941 роки на Китай була поширена система ленд-лізу, що стала важливим джерелом у постачанні бореться Китаю військовими матеріалами. Пізніше грошові позики представила Англія і деякі інші європейські країни. Зазначені території до війни майже не мали підприємств сучасного капіталістичного типу. У роки війни на захід було евакуйовано 600 приватних підприємств, які на новому місці налагоджували своє виробництво, в основному працюючи на потреби війни. І хоча самих підприємств було багато, але серед них переважали маленькі і майже кустарні виробництва з низьким технічним рівнем. Спільною особливістю промислового виробництва і взагалі економічної сфери було значне домінування держави в промисловому виробництві, у внутрішній і зовнішній торгівлі, у банківській справі, в фінансовій сфері і т.д.

40. Воєнно – політична криза в Китаї у 1944 р. Завершення визвольної війни китайського народу. 25 березня Чан Кайші видав указ про мобілізацію в армію жінок у віці від 18 до 45 років.У травні — червні 11-а японська армія перейшла в наступ з плацдарму на річці Ічан у напрямі китайської столиці, міста Чунцін, проте була контратакована китайськими частинами та відступила.В кінці 1943 китайська армія успішно відбила один з «рисових наступів» японців в провінції Хунань, отримавши перемогу в битві при Чанде (23 листопада — 10 грудня).У 1944—1945 встановилося фактичне перемир'я між японцями та китайськими комуністами. Японці припинили каральні рейди проти комуністів. Це було вигідно обом сторонам — комуністи дістали можливість зміцнити контроль над Північно-західним Китаєм, а японці вивільнили сили для війни на півдні.Початок 1944 року характеризувався наступальними операціями локального характеру.14 квітня 1944 року частини 12-ої японської армії Північного фронту перейшли в наступ проти китайських військ 1-го Військового району (ВР) у напрямі міст Чженчжоу та Цюешань, прорвавши китайську оборону за допомогою бронетехніки, чим поклала початок Пекін-Ханькоусській операції. На день пізніше на зустріч з 12-ою армією рушили частни 11-ої армії Центрального фронту з району міста Сіньян, перейшовши в наступ проти 5-го китайського ВР з метою оточення китайського угрупування в долині річки Хуайхе.Частини обох армій з'єдналися в районі міста Цюешань. В ході операції японцями було захоплено стратегічно важливе місто Чженчжоу, а також Лоян У руках японців опинилася велика частина території провінції Хенань та вся залізнична лінія від Пекіна до Ханькоу.З подальшим розвитком активних наступальних бойових дій японської армії з'явилася Хунань-Ґуйліньська операція.У травні — вересні 1944 року японці продовжують вести наступальні операції в південному напрямі. Активність японців привела до падіння Чанши та Хеньяну. В цей же час китайці провели наступ в провінції Юньнань силами групи «Y». Війська пересувались двома колонами, форсувавши річку Салуін. Південна колона оточила японців в Лунліні, проте після декількох японських контратак була відтіснена. Північна колона наступала успішніше, захопивши місто Тенчун за підтримки американської 14-ої повітряної армії.4 жовтня японським десантом з моря було узято місто Фучжоу. У цьому ж місці починається евакуація військ Китаю з 10 листопада 31-а армія цього ВР була вимушена капітулювати перед 11-ою армією Японії в місті Гуйлінь.20 грудня японські війська, що наступали з півночі, з району містиа Гуанчжоу та з Індокитаю, з'єдналися в місті Нанлу, встановивши залізничне сполучення через весь Китай від Корєї до Індокитаю.В кінці року американська авіація перекинула дві китайські дивізії з Бірми до Китаю.1944 рік характеризувався успішними діями американського підводного флоту біля китайських берегів.10 січня 1945 частини групи військ генерала Вей Ліхуана звільнили місто Ваньтін та перейшли китайсько-бірманський кордон, вступивши на територію Бірми, а 11-е військо 6-го фронту японців перейшло в наступ проти китайського 9-го ВР у напрямі міст Ганьчжоу, Ічжан та Шаогуань.У січні — лютому японська армія відновила наступ в Південно-Східному Китаї, зайнявши обширні території в прибережних провінціях. Сили 39-ої піхотної дивізії 11-ої армії вдарили у напрямі міста Ґучен (Хенань-Хубейська операція). У березні — квітні японцям вдалося також узяти дві американські авіабази в Китаї.5 квітня СРСР однобічно денонсувал пакт про нейтралітет з Японією у зв'язку із зобов'язаннями радянського керівництва, даними на Ялтинській конференції.В результаті китайського контрнаступу 30 травня був перерізаний коридор, що вів до Індокитаю. До 1 липня 100-тисячне японське угрупування було оточене в Кантоні, а ще близько 100 тисяч під ударами американців до Північного Китаю. 27 липня вони залишили одну із захоплених раніше американських військово-повітряних баз.У травні китайські війська 3-го ВР провели наступ на Фучжоута зуміли звільнити місто від японців. Активні операції японців як тут, так і в інших районах, в цілому були згорнуті, і армія перейшла до оборони.У червні-липні японці та китайські націоналісти провели лаву каральних операцій проти комуністичного особого району та армій КПК.Липень 1945 року: Китайці повертаються до Лючжоу. Нанкін 9 вересня 1945 року: Головнокомандувач Китайської Експедиційної армії Окамура Ясудзі передає генералу Хе Юінгквіну «Акт про капітуляцію Японії» 8 серпня 1945 СНК СРСР офіційно приєднався до Потсдамської декларації США, Великобританії та Китаю і оголосив війну Японії. До цього часу Японія була вже знекровлена, і її здатність продовжувати війну була мінімальною.Радянські війська,

використовуючи кількісну та якісну перевагу військ, перейшли в наступ в Північно-західному Китаї та швидко зім'яли японську оборонуВ той же час розпочалася боротьба між китайським націоналістами та комуністами за політичний вплив. 10 серпня головком військ КПК Чжу Де віддав наказі про перехід комуністичних військ в наступ проти японців на всьому фронті, а 11 серпня Чан Кайші віддав аналогічний наказ про перехід в наступ всіх китайських військ. Як комуністи, так і націоналісти піклувалися тепер в першу чергу про встановлення своєї влади в країні після перемоги над Японією. При цьому СРСР негласно підтримував в першу чергу комуністів, а США — націоналістів.14 серпня, коли стало зрозуміло, що Квантунська армія зазнала нищівної поразки, японський імператор заявив про капітуляцію Японії. 14 — 15 серпня було заявлено про припинення вогню. Але не зважаючи на це рішення, окремі японські частини та підрозділи продовжували відчайдушний опір на всьому театрі військових дій до 7 — 8 вересня 1945 року

14 Громадянська війна в китаї і прихід до влади КПК (1946 – 1949)

На час закінчення Другої світової війни на не окупованій японцями території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гомінданівський уряд Чан Кайші в Чунціні і комуністичний уряд Мао Цзедуна у Яньані. США спробували налагодити порозуміння між супротивниками, запропонувавши посередництво у переговорах. За результатами їхнього першого туру в жовтні було досягнуто домовленості про скликання Політичної консультативної конференції, що мала вирішити подальшу долю країни. Московська нарада міністрів закордонних справ великих держав у грудні 1945 р. також застерегла КПК і Гоміндан від розгортання громадянської війни. Зрештою, в січні наступного року на ПКК за участю всіх рухів та партій країни було вирішено створити спільні уряд (на пропорційній основі) та збройні сили (50 дивізій Чан Кайші й 10 - Мао Цзедуна) Китаю.У липні 1946 р. Чан Кайші віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти комуністичних військ, до зими гомінданівці ліквідували "червоні райони" у Центральному й Північному Китаї. Але це була піррова перемога, що обійшлася величезними втратами, до того ж НВАК, споряджена переданою СРСР трофейною японською зброєю, зберегла боєздатність і стратегічну базу в Маньчжурії.Чан Кайші у жовтні 1947 р. оголосив про проведення виборів до парламенту, але в охопленій війною країні вони були фікцією. Комуністи, суттєво зміцнивши свої сили, розпочали контрнаступ із долини Хуанхе в напрямку до Янцзи. Чан Кайші змушений був оголосити загальну мобілізацію, проте насильницькі методи її проведення лише погіршили становище гомінданівського уряду. Заборона опозиційних до уряду партій прискорила їхній перехід до комуністичного табору, а гігантські військові видатки (70 %) бюджету, незважаючи на 2-мільярдну фінансову допомогу від США, паралізували економіку. Економічна катастрофа позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви, яка раніше була головною соціальною базою режиму. Водночас комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосивши про "буржуазно-демократичний" характер китайської революції. Жонглюючи гаслами створена "народного фронту" та розгортання "антиімперіалістичної боротьби" проти американського втручання, лідерам КПК удалося привернути на свій бік частину колись ворожих сил. Винятково вдалим кроком для комуністів була розпочата ще в 1946 р. роздача земель селянам у контрольованих НВАК районах. Упродовж 1948 р. військове становище гоміндану суттєво погіршилося: армія втратила 500 тис. убитими і бл. 1 млн. полоненими та перебіжчиками. У вересні-жовтні командувач 4 ю армією КПК у Північно-Східному Китаї Лінь Бяо провів Ляошенську операцію, в ході котрої розгромив оточені сили Гоміндану й відкрив дорогу в центральні райони країни. 3 січня 1949 р. капітулював деморалізований 250-тисячний гарнізон старої китайської столиці - Пекіна. Опинившись перед лицем військової катастрофи. Чан Кайші запропонував комуністам мирні переговори, однак КПК зажадала виконання 8-ми вимог, які гоміндан не зміг Навесні 1949 р. НВА продовжила наступ, 23 квітня вона вступила в Нанкін, 27 травня - в Шанхай, почалися розпад і безладна втеча гомінданівської армії. Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949 р. Народну політичну консультативну раду. Вона обрала Центральну народну урядову раду на чолі з Мао Цзедуном, прем'єром Державної адміністративної ради (власне уряду) і міністром закордонних справ став його соратник Чжоу Еньлай. На великому мітингу на площі Тяньаньмень 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки. В економічному розділі документу передбачалися ліквідація торгових і митних привілеїв інших держав на території Китаю, націоналізація капіталу та передача землі селянам. У середині жовтня НВА зайняла останню велику базу Гоміндану - Гуанчжоу, залишки армії Чан Кайші (300 тис. чол.) і понад 2 млн. цивільних

26. Відбудова народного господарства в КНР (1949 – 1952 рр.)

Завершення громадянської війни, протекціоністські заходи уряду, проведення аграрної реформи допомогли подолати депресивний стан ринку. Подальший розвиток ринкових відносин сприяло швидкому відновленню народного господарства, залученню у виробництво трудових ресурсів, зростанню добробуту. Саме ринковий механізм у перші роки існування нової державності дозволив виявити потенційні можливості народного господарства, дозволив не тільки відновити, але й розвивати виробництво у відповідності з новими соціальними завданнями. Ринковий механізм з його конкуренцією поставив перед керівниками партії і держави принципово нові завдання і перш за все завдання регулювання відносин з національним капіталом, позиції якого в народному господарстві були вагомі: приватнокапіталістичної промисловість у 1949 р. давала приблизно дві третини промислової продукції, приватний капітал контролював три чверті оптового і понад 80% роздрібного товарообігу. КПК, розвиваючи лінію II пленуму ЦК КПК, проголосила політику використання, обмеження та перетворення приватнокапіталістичного устрою ", причому у відбудовний період акцент робився на перших двох вимогах. Ця«новодемократичній»політика сприяла розвитку приватного капіталу, заохочувала його підприємницьку активність. У результаті число приватних промислових підприємств в 1953 р. в порівнянні з 1949 р. зросла з 123 тис. до 150 тис. Обсяг продукції приватних підприємств у 1953 р. був у два рази вище ніж у 1949 р. сприяла приватному підприємництву і політика регулювання відносин праці і капіталу, яка об'єктивно стримувала боротьбу робітників за економічні вимоги. У 1950 р. уряд надавав підтримку приватним підприємствам з метою відновлення виробництва. І ця підтримка зіграла свою роль - до кінця 1951 легка промисловість була фактично відновлена. Майже всі приватні підприємства в 1951 р. були рентабельними. Проте в кінці 1951 р. - початку 1952 р. керівництво КПК розвернуло масову кампанію боротьби проти так званих «трьох зол» (корупції, марнотратства, бюрократизму) у державному апараті і «п'яти зол» серед буржуазії. Це було по суті справи наступ на буржуазію, на її політичні і економічні позиції. Боротьба проти «трьох зол» виявила, що близько 80% працівників держапарату в тій чи іншій мірі були схильні до розкладницької впливу буржуазії, і це змусило владу провести енергійну чистку державного і партійного апарату, а 4,5% працівників апарату були репресовані спеціальними народними трибуналами. Боротьба проти «п'яти зол» була прямим наступом на приватний капітал, в ході якого було встановлено, що три чверті підприємців ухилялися від сплати податків, займалися спекуляцією, постачали недоброякісні товари, розкрадали сировину і т.п. Стягнення виявлених недоїмок і було головним покаранням. Кілька мільярдів юанів, які буржуазія заборгувала державі, стали державним пайовим внеском у приватні підприємства, перетворивши багато приватних підприємства в змішані державно-приватні. Уявний успіх цього наступу на буржуазію обернувся скороченням виробництва, зменшенням товарообігу, зростанням безробіття, появою дефіциту на деякі товари і т п Уряд знову був змушений вживати термінових заходів для відновлення підприємницької активності. Однак боротьба думок з цього питання в керівництві КПК тривала. Прихильники ринкового шляху до соціалізму бачили в «нової демократії» реальний і ефективний підхід до вирішення завдань модернізації Китаю. Радикальні утопісти, прихильники негайного переходу до соціалізму (Мао Цзедун, Гао Ган) вважали політику «нової демократії» давно вичерпаною і орієнтувалися на радянську (сталінську) модель соціально-економічного розвитку.