Визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним

Цивільна дієздатність як юридична категорія, що характеризує правовий статус громадянина, його здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК), може бути змінена, тобто громадянин може бути обмежений судом в дієздатності або визнаний недієздатним.

Суть обмеження дієздатності громадянина полягає в тому, що при цьому він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При визнанні громадянина недієздатним всі угоди від його імені здійснює опікун. Такі обмеження у сфері цивільної діяльності громадян змінюють їх правовий статус. Тому з метою гарантування захисту громадян від незаконного та необгрунтованого позбавлення їх можливості реалізації належних їм прав та виконання обов'язків встановлена цивільна процесуальна форма обмеження їх дієздатності і визнання недієздатними з підстав, чітко визначених цивільним законодавством (статті 15 і 16 ЦК). Цим самим охороняються матеріальні права та інтереси таких громадян і членів їх сімей, усуваються можливості діяти на шкоду собі.

Обмеження дієздатності громадянина також спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом і вживанням наркотичних засобів. Воно має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку і виховання громадян в дусі дотримання Конституції, інших законів України, свідомого ставлення до громадських обов'язків. У цьому заінтересовані наша держава і суспільство. Тому цивільна процесуальна діяльність по розгляду і вирішенню цих справ одночасно спрямована на охорону державного і громадського інтересу.

Цивільним процесуальним законодавством (статті 256-260 ЦПК) передбачений процесуальний порядок розгляду справ про обмеження громадянина у дієздатності, про визнання громадянина недієздатним, про скасування обмеження громадянина в дієздатності, про поновлення громадянина в дієздатності.

Право на порушення в суді справи про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання громадянина недієздатним надано членам його сім'ї, профспілкам та іншим громадським організаціям, органам опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладам (ст. 256 ЦПК). Однак сам громадяни пред'явити вимогу про таку зміну свого правового статусу не може.

Надання права порушення справи в суді громадським об'єднанням зумовлено необхідністю гарантування інтересів самого громадянина та осіб, які оточують його в сім'ї й інших сферах суспільного життя.

Повнолітні члени сім'ї громадянина, які звернулися до суду з вимогою про обмеження його в дієздатності чи визнання недієздатним, а також ті, які залучаються до процесу, беруть участь в ньому як заявники. Громадські організації, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади, які порушили справу в суді, беруть участь в ній як суб'єкти захисту прав інших осіб на підставі ч. 1 ст. 121 ЦПК.

Громадяни, щодо яких ставиться вимога про обмеження їх в дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересовані особи.

Суб'єкти права порушення в суді справи про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання його недієздатним подають заяву до суду за місцем проживання громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі — за місцем знаходження останнього.

Заява повинна відповідати вимогам статей 137 і 257 ЦПК. Вона повинна бути викладена у письмовій формі, мати всі реквізити, передбачені ст. 137 ЦПК. Стаття 257 ЦПК визначає лише її особливості. Згідно з нею в заяві повинні бути викладені обставини, якими обґрунтовуються вимоги про обмеження громадянина в дієздатності чи про визнання його недієздатним з посиланням на засоби доказування.

Подання належним чином оформленої заяви зобов'язує суддю перевірити наявність умов для реалізації права на порушення справи в суді та додержання процесуального порядку звернення до суду (ст. 136 ЦПК) і вирішити питання про прийняття справи до провадження суду. Однією з необхідних передумов порушення справи в суді є відсутність спору про право цивільне. Сумісний розгляд вимоги про визнання громадянина недієздатним і спору про право цивільне можливий тоді, коли такий спір виник після смерті громадянина.

Після прийняття справи до провадження починається підготовка до розгляду. Для цього суддя повинен з додержанням вимог ст. 143 ЦПК сприяти у витребуванні необхідних доказів і залученні до участі у справі всіх заінтересованих осіб — громадян та організацій. У справах про визнання громадянина недієздатним для визначення його психічного стану обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка має відповісти на питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ними. Однак призначення експертизи відповідно до ст. 258 ЦПК допускається лише за наявності достатніх даних про психічне захворювання або недоумство громадянина. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів тощо, які свідчать про дії психічно хворої людини.

Порядок призначення і проведення судово-психіатричної експертизи, а також дослідження висновку експерта регулюється статтями 57-61,177,190 ЦПК. У виняткових випадках, коли особа, відносно якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд в засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 258 ЦПК). Ухвала суду для виконання надсилається органам внутрішніх справ.

Доказами у справах про обмеження дієздатності громадянина можуть бути показання свідків, акти органів внутрішніх справ і громадських організацій, документи про доход сім'ї і кількість її членів, а також інші матеріали, що стверджують факти зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами і характеризують матеріальне становище сім'ї.

У процесі підготовки справи до розгляду суддею вирішується також питання про обов'язки притягнення до участі в справі як заявників усіх повнолітніх членів сім'ї громадянина, щодо якого ставиться питання про обмеження дієздатності чи визнання його недієздатним!

Справи про обмеження громадянина в дієздатності чи визнання його недієздатності розглядаються з викликом заявників і за обов'язковою участю органів опіки і піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява подана неправомочною особою, суд повинен, не закриваючи провадження у справі, обговорити питання про заміну неналежного заявника належним виходячи з вимог ст. 105 ЦПК. Провадження у справі, порушеній громадською організацією, органом опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладом, не може бути закрито у зв'язку із запереченням члена сім'ї громадянина проти розгляду цієї справи. Суд не вправі також закрити провадження у справі через відмову таких суб'єктів захисту інтересів інших осіб від заявленої ними вимоги про обмеження дієздатності громадянина, якщо члени його сім'ї вимагають розгляду справи по суті (ст. 122 ЦПК).

Рішення суду про обмеження громадянина в дієздатності чи визнання його недієздатним після набрання ним законної сили (з цього часу громадянин вважається недієздатним) надсилається органові опіки і піклування для призначення обмежено дієздатному піклувальника, а недієздатному — опікуна (ст. 260 ЦПК). Копія рішення надсилається також за місцем роботи чи проживання обмежено дієздатної особи для здійснення контролю за її поведінкою.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними громадян є встановлений порядок скасування обмеження і поновлення їх в дієздатності (ст. 260 ЦПК).

Провадження у справах про скасування обмеження дієздатності чи про поновлення громадянина в дієздатності може бути розпочато за заявою осіб, установ та організацій, зазначених у ст. 256 ЦПК (тобто тих, які мають право на порушення справи про обмеження дієздатності громадянина чи визнання його недієздатним), піклувальника і опікуна, а також за ініціативою суду.

Заяву про скасування обмеження дієздатності вправі подати громадянин, якого стосується таке обмеження. Це пояснюється тим, що рішенням суду обмежується лише цивільна, а не цивільна процесуальна дієздатність. Особа не позбавляється самостійності у здійсненні цивільних процесуальних прав та участі в цивільному процесі. Однак поряд з нею відповідно до статей 101,111 ЦПК діють законні представники, які захищають в суді права та охоронювані інтереси такої особи.

Заява розглядається судом як окрема справа за місцем проживання громадянина, який був обмежений в дієздатності чи визнаний недієздатним

У процесі підготовки справи до розгляду збираються необхідні докази, залучаються всі заінтересовані особи, а у справах про поновлення громадянина в дієздатності обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов'язковою участю органів опіки і піклування.

Скасування судом обмеження дієздатності (ч. 2 ст. 260 ЦПК, ст. 15 ЦК) може мати місце за наявності достатніх фактичних даних, які свідчать про припинення громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Таке скасування повинно здійснюватися і тоді, коли сім'я зазначеної особи перестали існувати (розірвання шлюбу, смерть), а, отже, відпав обов'язок надавати кошти на її утримання. •

Рішення суду про скасування обмеження дієздатності громадянина чи про поновлення його в дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки і піклування і є підставою для зняття встановлених над громадянином опіки чи піклування.

Судові витрати по провадженню у справах цього виду відносяться на рахунок держави. Однак суд стягує із заявника всі судові витрати у разі, якщо буде встановлено, що він діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності або обмежити дієздатність психічно здорового громадянина (ст. 259 ЦПК).