Особи, які беруть участь у справах окремого провадження

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій. Усі вони віднесені ст. 98 ЦПК до осіб, які беруть участь у справі. В новій редакції цієї норми за Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» ці особи мають назву «органи державної влади, органи місцевого самоврядування та особи, яким за законом надато право захищати права і свободи інших осіб».

Заявник — це особа, в інтересах якої порушена справа в суді про встановлення будь-якої обставини, необхідної для здійснення нею суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав. Заявник може сам подати вимогу щодо порушення справи в суді або в його інтересах справа окремого провадження може бути розпочата на вимогу прокурора, законного представника, інших уповноважених на це громадян та організацій. Коло заявників, як правило, визначається нормами цивільного процесуального права, якими врегульовано порядок розгляду певних категорій справ окремого провадження (статті 256, 276, 285 ЦПК).

До заінтересованих осіб статтями 4 і 5 ЦПК віднесені ті, які беруть участь у справі і мають у ній матеріально-правову або державну чи громадську заінтересованість. Для них характерна юридична заінтересованість у справі. Однак аналіз ч. 2 ст. 255 ЦПК дозволяє зробити висновок, що поняття заінтересованих осіб в окремому провадженні обмежено за змістом. Заінтересованими будуть лише ті особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки.

Деякі з них визначені нормами ЦПК: у справах про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану — органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 266); у справах по оскарженню нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні — нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії (ст. 285); у справах про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника — установи ощадного банку (ст. 276). Отже, участь у справі заінтересованих осіб обумовлюється тим, що з встановленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, в яких беруть участь й зазначені особи, їх суб'єктивні права і обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами та обов'язками заявників і опосередковуються одним і тим же встановленням певних обставин. На суб'єктивні майнові та особисті немайнові права заінтересованих осіб може вплинути судове рішення з приводу обставин, встановлених судом. Але таке вирішення питання про поняття заінтересованих осіб в ЦПК неоднозначне. Так, ч. 1 ст. 265 відносить до заінтересованих осіб заявника та інших осіб, які брали участь у справі.

Участь у справі заявників і заінтересованих осіб істотно відрізняється від участі в ній у порядку ст. 121 ЦПК органів державного управління, профспілок, підприємств, установ і організацій та окремих громадян з метою захисту права та інтересів інших осіб, для яких судове рішення про встановлення юридичного факту не буде мати преюдиціального значення з точки зору здійснення їх прав та обов'язків. Зокрема, встановлення юридичного факту перебування громадянина на утриманні не створить для органів соціального захисту обов'язку призначити йому пенсію, тоді як у рішенні по скарзі на відмову у вчиненні нотаріальної дії на нотаріальну контору чи органи, що виконують таку дію, може бути покладено обов'язок вчинити певну нотаріальну дію (ст. 288 ЦПК).

Від зазначених заявників і заінтересованих осіб за метою участі в цивільному процесі та за характером виконуваних процесуальних функцій відрізняються органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації та окремі громадяни, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК). Вони порушують в суді справу чи вступають в процес у справі не з метою захисту суб'єктивного інтересу, а для здійснення покладених на них обов'язків і захисту інтересів інших осіб — громадян та організацій (ч. 2 ст. 121 ЦПК). У теорії та практиці цивільного процесу ця відмінність ігнорується, внаслідок чого заявниками і заінтересованими особами визнаються не тільки суб'єкти захисту власного інтересу, а й суб'єкти захисту інших осіб.

Пленум Верховного Суду України зобов'язує судців при підготовці справи до розгляду з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, та роз'яснює, що залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути, наприклад, відділ соціального захисту населення — у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці — у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ — у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування — у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва. Отже, Пленум визнає заінтересованими особами суб'єктів, які переслідують різну мету в процесі, — суб'єктів захисту власних інтересів — інших спадкоємців у справах про встановлення факту прийняття спадщини та суб'єктів захисту прав інших осіб — органи державного управління — відділ соціального захисту населення, органи внутрішніх справ, органи страхування, які беруть участь у справі для дачі висновку з метою здійснення покладених на них обов'язків і для захисту прав громадян та інтересів держави (ч. 2 ст. 121 ЦПК). Це, однак, не узгоджується з ч. 2 ст. 255 ЦПК, де заінтересовані особи та органи державного управління визнаються самостійними особами, які беруть участь у справах окремого провадження.

Особи, які беруть участь у справах окремого провадження, можуть вести свої справи в суді особисто або через представників (ст. ПО ЦПК). їх процесуальні права та обов'язки визначені статтями 99, 119, 122 ЦПК, а також нормами, які врегульовують порядок розгляду певних категорій справ окремого провадження (глави 33-39 ЦПК).