БОКС 3.1. Біосферні заповідники чи біосферні резервати?

В прийнятій класифікації територій та об’єктів ПЗФ України замість терміну “біосферний резерват” використовується термін “біосферний заповідник”. Причиною тому є те, що в Україні біосферні резервати спочатку створювались на базі природних заповідників. Разом з тим, до територій біосферних резерватів включають не лише природні екосистеми, що охороняються, а ділянки різного ступеня освоєння з різними режимами охорони. Це не ізольована від господарської діяльності заповідна система, а взаємопов’язана з нею цільова охоронна система, призначена регулювати взаємодію людини і природи, сприяти оптимізації життєвого середовища.

Для БЗ встановлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. В межах території БЗ виділяються три функціональні зони: заповідна, буферна та зона антропогенних ландшафтів. Крім того в межах БЗ може бути виділена зона регульованого заповідного режиму. До її складу входять території та об’єкти ПЗФ інших категорій

Функціональним призначенням заповідної зони є забезпечення абсолютної охорони цінних природно-територіальних комплексів, проведення наукових досліджень без порушення їх природного стану, здійснення моніторингу. Будь-яке господарювання в цій зоні заборонено.

Для виділення заповідних зон БЗ застосовуються ті самі критерії, що й до територій природних заповідників. Добір екосистем, що представлені в заповідній зоні БЗ, повинен характеризуватись їх високою цінністю як біосферних еталонів. Це передусім передбачає їх репрезентативність для даного регіону, незайманість (в крайньому разі мінімальні зміни) господарською діяльністю, значне багатство й різноманіття біотичних угруповань. Заповідна зона може складатися з одного або кількох заповідних ядер. У природоохоронному плані це найцінніша зона, в якій забезпечується охорона біологічного різноманіття, тривало стійкий розвиток екосистем та спонтанний хід природних процесів.

Головним призначенням буферної зони БЗ є захист заповідної зони від антропогенного впливу, збереження біорізноманіття, відновлення природної структури змінених екосистем, сприяння спонтанним сукцесіям у природних екосистемах. Вона може використовуватись також для науково-дослідних робіт, обмеженої рекреації, екологічного туризму. До цієї зони включаються частково змінені природні екосистеми, а також екосистеми природно-культурного походження. Господарювання в цій зоні має бути спрямованим на відновлення природних екосистем і ландшафтів.

До функцій зони антропогенних ландшафтів (в зарубіжних БР її називають транзитною або перехідною зоною) належать: економічна (сільськогосподарська, лісогосподарська, водогосподарська), та функція сприяння сталому розвитку. Крім того, вона призначена для збереження культурних цінностей, може використовуватись в рекреаційних, спортивно-туристичних цілях, служить для екологічного виховання й екологічної освіти. В межах зони має здійснюватись екологічно обґрунтоване традиційне господарювання, що проводиться в регульованому режимі, вона слугує активізації та розвитку збалансованого управління (менеджменту) природними ресурсами. До зони антропогенних ландшафтів можуть входити різні антропогенні елементи ландшафту, населені пункти, культурні заклади, господарські установи. Це найбільш денатуралізована зона й тому її роль у збереженні біорізноманіття загалом незначна. Та при цьому вона має вагоме економічне та соціальне значення, а також важлива для підтримання екологічно збалансованого стану в регіоні.

Зонарегульованого заповідного режимувиділяється у тому випадку, якщо до складу території БЗ увійшли території й об’єкти ПЗФ інших категорій, а саме – регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища. В багатьох випадках їх розташування, розміри чи інші характеристики роблять недоцільним їх ліквідацію або віднесення до інших зон.

Зона регульованого заповідного режимуможе виконувати такі функції як забезпечення абсолютної охорони екосистем (заповідна зона РЛП, заповідні урочища), захисту заповідної зони, збереження біорізноманіття, відновлення природної структури змінених екосистем, сприяння спонтанним сукцесіям у природних екосистемах (заказники, пам’ятки природи), науково-дослідну (експериментальну), екоосвітню, рекреаційну (рекреаційні зони РЛП, заказники тощо), сприяння стабільному екологічному, економічному та соціальному розвитку в регіоні (господарські зони РЛП).

Режим охорони та господарювання в цій зоні є диференційованим - відповідно до завдань і режимів конкретних територій та об’єктів ПЗФ, що входять до неї.

В світовій природоохоронній практиці прийнято створювати БР на базі національних парків і об’єктів інших категорій, які являють собою найкращі ділянки крупних природних ландшафтів. Шляхом внесення до Світової мережі біосферних резерватів їм надається міжнародний статус. Останнім часом визнано, що доцільним є поєднання таких великих природних резерватів з відносно невеликими експериментальними резерватами. Експериментальні резервати - це території середніх розмірів, обрані як такі, що представляють в загальних рисах біотичні провінції або основні рослинні формації. На їх території проводяться наукові дослідження, в тому числі й прикладного спрямування, - по екології і лісівництву, дослідженню екосистем, культивуванню лісу, по екології і пасовищному господарству. Вважається, що кожна така пара, що складається з великого та експериментального резерватів, буде повністю відповідати функції або концепції БР в даній біотичній провінції.

Тобто, пропонується розширити поняття БЗ і створювати так звані комплексні біосферні заповідники або групи біосферних заповідників. Поняття “ядро-буфер” в них розширено й, окрім основного ядра, включає також окремі географічно відокремлені резервати (експериментальні заповідники), які забезпечують можливість проведення експериментів і в той самий час представляють додаткове різноманіття регіональних екосистем. Група таких ядер оточується спільною буферною зоною.

Для БР практично не існує стандартів щодо їх розмірів. Так, наприклад, у США такий БР як Національний Арктичний резерват (великий арктичний річковий басейн) – має площу 3 млн.га, Національний заказник Алеутських островів – 1млн.100 тис. га., тоді як Експериментальна зона Сан-Хосе (дубова савана з однорічним трав’яним покривом) обмежується територією в 1861 га, а Експериментальна лісова ділянка Станісло (мішано-хвойний ліс) – 683 га., Найбільший в світі біосферний резерват, що функціонує на базі Гренландського національного парку, має площу 70 млн. га.

На сьогодні в Україні, відповідно до чинного законодавства статус біосферних заповідників мають “Асканія-Нова” ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, Чорноморський, Карпатський та Дунайський (див. Додатки, табл. 1). Поряд із ними до Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО включені Ужанський національний природний парк з Надсянським регіональним ландшафтним парком у складі українсько-польсько-словацького транскордонного біосферного резервату “Східні Карпати”та Шацькийнаціональний природний парк під назвою Шацького біосферного резервату, який стане частиною українсько-польського (можливо і білоруського) міжнародного біосферного резервату “Західне Полісся”.

Загальна площа біосферних заповідників (резерватів) України становить 222,5 тис.га, або 8,4% від площі ПЗФ та 0,37% від площі держави.