Передумовм виникнення соціології

Будучи порівняно молодою наукою, соціологія має досить тривалу передісторію. її виникнення стало результатом спільної дії низки різноманітних чинників: інтелектуальних, політичних, культурних, історичних. Розглянемо найбільш суттєві з них.

Соціологія виникає в кінці 30-х - початку 40-х років XIX ст. У соціальній сфері це був час крайньої нестабільності. Повстання ліонських ткачів у Франції, сілезьких ткачів у Німеччині (1844г.), чартистское рух в Англії, трохи згодом революція 1848р. У Франції свідчили про наростання кризи суспільних відносин. За часів рішучих і швидких змін у людей виникає потреба в узагальнюючої теорії, здатної прогнозувати, куди рухається людство, на які орієнтири можна, розраховувати на своє місце і свою роль в цьому процесі. К. Маркс і Ф. Енгельс починали свою теоретичну і практичну діяльність у той же час і за тих же обставин. Вони, слідуючи раціоналістичної традиції, сформульованої в німецькій філософії, і спираючись на свій досвід участі в революційному русі, запропонували вирішити цю проблему на основі концепції наукового соціалізму, серцевиною якої є теорія соціалістичної революції. О. Конт і інші «батьки-засновники соціології» - Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, М. Вебер - запропонували реформістський шлях розвитку суспільства. Основоположники соціології були прихильниками стабільного порядку. В умовах революційного підйому вони думали не над тим, як розпалити пожежу громадянської війни, а навпаки, як подолати кризу в Європі, встановити злагоду і солідарність між різними соціальними групами. Соціологія таки розглядалася ними як інструмента пізнання в суспільстві та вироблення рекомендацій щодо його реформування. Методичною ж основою реформізму, з їхньої точки зору, є «позитивний метод».
Особливо активно емпіричні соціальні дослідження в Європі почали розвиватися на початку XIX століття під впливом певних соціальнихпроцесів. Інтенсивний розвиток капіталізму на початку XIX століття вело до швидкого зростання міст - урбанізації життя населення. Наслідком цього була різка соціальна диференціація населення, зростання кількості бідних, збільшення злочинності, наростання соціальної нестабільності. У той же час прискорено формується «середній шар» і буржуазна прошарок, завжди виступають за порядок і стабільність, зміцнюється інститут громадської думки, зростає число різного роду громадських рухів, які виступають за соціальні реформи, Таким чином, з одного боку, чітко проявилися «соціальні хвороби суспільства», з іншого боку - об'єктивно дозріли ті сили, які були зацікавлені в їх лікуванні і могли виступати в якості замовників соціологічних досліджень, здатних запропонувати«ліки»від цих«хвороб».
Поштовхом до дослідження соціальних питань послужив розвиток виробництва. Використовуючи природні ресурси, розширюючи таким шляхом сферу виробництва, люди зіткнулися обмеженістю цих ресурсів, в результаті чого єдиним способом збільшення продуктивності стало раціональне використання робочої сили. Якщо на початку XIX ст. виробники служили доповненням до ресурсів і механізмів і тільки механізми треба було винаходити і вдосконалювати, то в середині століття стало очевидним, що складною технікою можуть керувати лише грамотні, зацікавлені у своїй діяльності люди. Ускладнення всіх сфер життєдіяльності людей поставило проблеми здійснення взаємодії між ними, управління цими взаємодіями та створення соціального порядку в суспільстві. Коли ці проблеми були усвідомлені і поставлені, виникли передумови формування та розвиткунауки, що вивчає асоціації людей, їх поведінку в цих асоціаціях, а також взаємодії між людьми і результати таких взаємодій.

Соціалізація особи

Щоб стати людиною, мало однієї біологічної спадковості, потрібна спадковість соціальна. Процес засвоєння людиною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних повноправним членам суспільства, звичайно називають соціалізацією. Іншими словами, соціалізація — це перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту, входження індивіда в соціум.

У науці склалися різні концепції соціалізації залежно від того, як розуміються особистість та рушійні сили її розвитку. На одному полюсі можна розмістити авторів, які поділяють уявлення про біологічну сутність людини (скажімо, 3. Фрейд та його послідовники), і тоді процес соціалізації постає як придушення природних інстинктів людини, пристосування їх до поширених у суспільстві заборон і табу; на другому — вчених, які вважають особистість пасивним продуктом виховання (як це розуміє біхевіоризм за загальною схемою "стимул — реакція").

Є різні варіанти періодизації етапів соціалізації. Спільна і найбільш загальна періодизація — це поділ життя людини на дотрудове (охоплює період до початку трудової діяльності), трудове (період зрілості людини) та післятрудове, яке збігається, як правило, з пенсійним віком. У цьому разі соціалізація по суті охоплює все життя людини. Інші автори вважають за необхідне обмежити соціалізацію періодом до настання соціальної зрілості (тобто входження особистості в самостійне життя) або, принаймні, назвати цей період первинною соціалізацією..

Взагалі перелік етапів соціалізації залежить від того, як той чи інший автор бачить розвиток особистості на різних стадіях її життя. Цікавою і досить відомою є концепція американського психолога Еріка Еріксона, який поділив увесь життєвий цикл на вісім фаз. Кожна з них має свої специфічні завдання щодо формування певних психологічних утворень, і вони можуть розв'язуватися сприятливим чи, навпаки, несприятливим чином.

Перша фаза — немовля. її головне завдання — сформувати у немовляти несвідоме почуття "базової довіри" до зовнішнього світу.

Друга фаза — раннє дитинство. У дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності або, навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії узасаднює такі майбутні якості особистості, як почуття відповідальності, поважання дисципліни та порядку.

Третя фаза — вік гри (приблизно від 5 до 7 років) — формує почуття ініціативи. Якщо бажання щось зробити самостійно блокується, у дитини виникає почуття провини. У цьому віці вирішальним чинником є групова гра, яка дає дитині можливість приміряти до себе різні ролі. Цей етап відповідальний за утворення почуття справедливості, яку розуміють як відповідність правилу.

Четверта фаза — шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети. Найважливіші цінності тут — підприємливість та ефективність. У негативному варіанті в дитини з'являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.

П'ята фаза — юність — характеризується виникненням почуття власної неповторності, індивідуальності, в негативному варіанті виникає протилежне — дифузне "я", рольова та особисті сна невизначеність. Типовим для цієї фази є також "програвання ролей", коли молода людина не обирає ролі остаточно, а начебто приміряє їх до себе.

Шоста фаза — молодість — характеризується появою потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість. Незадоволення цих потреб призводить до почуття самотності та ізоляції.

Сьома фаза — дорослість — включає насамперед творчу діяльність та відчуття продуктивності; вони виявляються не лише у праці, а й у турботі про інших, включаючи нащадків, у потребі передати свій досвід. У негативному варіанті з'являється відчуття застою.

Восьма фаза — зрілий вік, або старість, — характеризується почуттям задоволеності, виконаного обов'язку, повноти життя; у негативному варіанті виникають відчай та розчарування.

Як основні інститути соціалізації, які справляють основний формуючий вплив на становлення особистості у певні життєві періоди, звичайно виокремлюють сім'ю, дошкільні дитячі заклади, школу, навчальний та трудовий колектив.