Сучасні уявлення про соціальний захист та соціальне забезпечення населення

 

 

Поняття «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» не мають чіткого однозначного визначення в науковій літературі. Пояснення цьому слід шукати в широті тлумачення даних термінів різними спеціалістами, труднощами у перекладі зазначених та подібних понять із іноземних мов, а також несформованістю понятійно-категоріального апарату теорії соціальної роботи.

 

Важливо відмітити, що поняття «соціальний захист» стало широко вживаним у нашій країні з приходом ринкових відносин для підкреслення необхідності створення безпечних умов існування громадян, формування системи соціальної безпеки, соціальної захищеності. А термін «соціальне забезпечення» вперше був офіційно використаний у Сполучених Штатах Америки – в Законі про соціальне забезпечення 1935 року [58, с. 61]. Цей Закон стосувався тільки тих програм, які гарантували захист

від ризиків смерті годувальника, втрати працездатності та безробіття. Міжнародне бюро праці ввело цей термін в обіг як простий і об'ємний вислів визначення загальних для всіх основних потреб.

 

При семантичному аналізі зазначеного поняття виникає ряд запитань, відповіді на які, дозволять більш чітко окреслити зміст соціального захисту: кого захищають, від кого (або коли, в яких випадках), а також хто здійснює захист? Іншими словами, хто є об’єктом і суб’єктом соціального захисту, за яких умов виникає необхідність у ньому.

 

Найбільш загальні відповіді на ці запитання містяться у ст. 46 Конституції України, де проголошено, що «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом» [1]. Тобто, основним об’єктом соціального захисту виступають громадяни нашої держави, а, відповідно, основним суб’єктом є сама держава.

 

В літературі можна знайти чимало різних точок зору на дані поняття та їх співвідошення. Зокрема, спеціаліст у галузі соціальної політики О.Л. Іванова [по 65] вказує, що соціальний захист має розглядатись у широкому та вузькому розумінні.

 

У вузькому розумінні соціальний захист - це сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. В цьому розумінні соціальний захист співпадає з поняттям «соціальне забезпечення» - система допомоги, що має на меті підтримку рівня доходів. У різних країнах до соціального забезпечення відносять: у США – пенсії за віком, у Великобританії – всю систему грошових допомог, у континентальній Європі – всі грошові допомоги, систему охорони здоров’я та систему соціального страхування.

 

У широкому розумінні соціальний захист – певні види колективного забезпечення, що мають на меті підтримку добробуту та людей і включають у себе, окрім допомоги у скрутних життєвих обставинах, також запровадження превентивних механізмів, спрямованих на те, щоб запобігти виникненню таких ситуацій. Таким чином, у широкому розумінні соціальний захист включає в себе соціальне страхування, соціальну допомогу та соціальні гарантії.

 

Систему соціального забезпечення авторка розглядає як сукупність системи соціального страхування та систему соціальної допомоги для регулювання рівня життя населення. В свою чергу соціальна допомога включає в себе соціальні послуги і матеріальні ресурси у різноманітній формі, що фінансуються державою на

 

основі потреб суспільства.

 

Інші автори [133, с. 67] наголошують, що соціальний захист — це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

 

Метою соціального захисту є:

 

- забезпечення рівня життя непрацездатних громадян, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою;

 

- попередження соціальної напруженості в суспільстві, яка може бути зумовлена майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівністю.

 

Люди, їхнє життя та здоров'я потребують захисту у загрозливих ситуаціях будь-якого походження, не обов'язково лише спричинених функціонуванням соціального середовища. Це можуть бути різні природні, екологічні чи техногенні катастрофи, війни, військові конфлікти та тероризм (гуманітарні катастрофи), які позначаються на розвитку населення регіону чи суспільства загалом, явища, пов'язані з природним станом самої людини – старість і невідворотна немічність. Захист людини від цих позасоціальних загроз називають гуманітарним [133].

 

Подібні думки висловлюються й іншими науковцями [102, 136]. Вони наголошують, що з позицій економіки, соціальний захист – це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх. А соціальне забезпечення – це заходи матеріальної підтримки особи та сім'ї з боку держави [102, с.94].

 

Дещо інші аспекти соціального захисту розглядаються у навчальному словнику-довіднику з соціології [116, с.125, с. 131]. Соціальний захист – одна з умов реальності правового статусу особистості в державі, яка передбачає конституційні повноваження громадян з захисту їх прав та свобод. Основні конституційні повноваження громадян України закріплені Декларацією прав і свобод людини і громадянина та Конституцією України. Соціальне забезпечення – система заходів, що пов'язані із задоволенням специфічних потреб людей похилого віку, пенсіонерів, інвалідів. Ці заходи спрямовані на відновлення та збереження їх соціальних зв’язків

 

і відносин, активну допомогу у здійсненні, захисті й охороні прав цих категорій людей. Суть соціального забезпечення полягає у здійсненні заходів щодо покращення пенсійного забезпечення, розвитку мережі соціальних установ, які надають соціальні послуги, соціальне обслуговування.

 

Таким чином, не дивлячись на різні точки зору щодо розуміння понять

 

«соціальний захист» та «соціальне забезпечення», можна зробити загальний висновок, що зазначені вище категорії покликані визначати рівень та шляхи

створення умов для гарантованої державою соціальної захищеності громадян від тих негараздів, котрі виникають внаслідок недоліків у регулюванні ринкових відносин (економічних ризиків), або ж непередбачуваних (хвороба, стихійне лихо та ін.) чи передбачуваних (старість) скрутних обставин.

 

Слід зауважити, що проблеми соціальної безпеки, захищеності, забезпеченості були, є і будуть притаманні будь-якому суспільству. В ході розвитку людства зазначені проблеми постають перед кожним поколінням, що передбачає необхідність розробки нових підходів до їх вирішення. У світовій практиці накопичені певні знання щодо джерел нейтралізації соціальної незахищеності. А саме: економічні, соціальні, політичні та правові механізми.

 

Економічні важелі передусім спрямовані на формування соціально орієнтованої економіки – «економіки, що висуває на передній план поряд із розвитком ринкового господарства пріоритет соціального захисту та соціальної справедливості над економічною ефективністю, що забезпечується реалізацією сильної соціальної політики, державним регулюванням економіки» [29, с.358].

 

Соціальні механізми покликані розвивати соціальне партнерство, наслідування поколінь, активізувати державні та громадські соціальні інституції щодо створення умов для безпечного існування та розвитку особистості.

 

Політичні чинники мають особливе значення, оскільки вони впливають на напрямки розвитку держави та суспільства в цілому, становлення демократичних засад, формування та підтримку національних цінностей, моралі, створення умов для соціально-економічної стабільності.

 

Правовий механізм передбачає перш за все законодавче забезпечення правової захищеності громадян, дотримання соціальних прав та свобод, становлення правової самосвідомості особистості.