Методи аналізу соціальної політики держави

 

 

В літературі практично відсутні критерії та опис методів, за якими може бути оцінена ефективність соціальної політики в державі. За словами Т. М. Ганслі [32, с.99]: «Наслідки соціальної політики для фізичної особи вимірюються нечасто. Набагато частіше вимірюється розподіл прибутку, характер безробіття або інцидентність бідності в суспільстві. Проте, це загальні соціальні індикатори, що вимірюють певні аспекти негараздів». Традиційно більшість критеріїв соціальної політики відображають лише «зусилля досягти добробуту». Це міра того, скільки держава витрачає на своє населення або групу жителів для досягнення соціальних цілей.

 

Слід зазначити, що поняття «ефективність» передбачає вимірювання чогось у якісно-кількісних критеріях, що демонструють суспільну користь, практичну чи теоретичну значимість. Тобто, в загальному вигляді ефективність соціальної політики може бути виражена існуванням якісної системи соціальних стандартів та гарантій, що мають бути не лише закріплені у нормативно-правових актах, але і реалізовуватися на практиці. Процес формування та створення системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався в нашій державі із прийняттям Закону України «Про прожитковий мінімум» та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

 

У цих нормативних документах соціальні стандарти визначені як «встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій». Закон також стверджує, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.

 

Прожитковий мінімум, в свою чергу, в законі визначено як «вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості» (ст.409).

 

Цікаво, що в міжнародній практиці перша група соціальних стандартів була розроблена в 1961 р. у вигляді Європейської соціальної Хартії, яка присвячена захисту соціальних прав. У 1996 р. Рада Європи підготувала нову редакцію Європейської соціальної Хартії. На сьогодні більше десятка європейських країн

ратифікували цей документ. Згідно нього, при розробці соціальних стандартів належить враховувати два основних аспекти: 1) стандартизацію соціальних прав; 2) розробку соціальних стандартів рівня життя. Стандартизація соціальних прав передбачає: право на працю, професійну підготовку, нормальні умови праці, свободу професійних об'єднань, укладання колективних договорів, права дітей та підлітків, працюючих жінок, сім'ї, інвалідів і осіб похилого віку, а також права працівників-мігрантів та їхніх сімей на захист, безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизованих соціальних прав дістала відображення у чинних законах України.

 

Стосовно ж рівня життя, то у міжнародній практиці до соціальних стандартів рівня життя відносять: 1) тривалість життя від 25 (мінімальна) до 85 рр. (максимальна); 2) грамотність населення - 100%; 3) середня тривалість навчання - 15р.; 4) реальний ВВП на душу населення в купівельній спроможності до долара - від 200 (мін.) до 40 тис. (макс.); 5)сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у фертильному віці від 20 до 45 рр.) - 2,14 - 2,15; 6) коефіціент старіння населення (частка населення, старшого за 65 р. у загальній чисельності населення) - 7%; 7) співвідношення 10% найбагатших до 10%, найбідніших - 10:1; 8) частка населення, яке проживає за межею бідності, - 10%; 9) співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати - 1:3; 10) мінімальний рівень погодинної заробітної плати - 3 долари; 11) рівень безробіття (з урахуванням прихованого) - 8-10%; 12) кількість правопорушень на 100 тис. населення - до 5 тис.; 13) рівень депопуляції (кількість народжених до кількості померлих) - 50:50; 14) кількість психічних патологій на 100 тис. населення - до 284

 

одиниць.
Перші	чотири	стандарти використовуються у	світовій практиці ООН	для
розрахунку	індексу	людського розвитку країни.	Цей показник інтегрує	три

 

складові: рівень життя, освіту і довголіття. Тому сам по собі він може вважатися соціальним стандартом. Інші показники від п'ятого до десятого застосовуються для аналізу і прогнозування соціально-політичної ситуації в країні.

 

Таким чином, оцінку дієвості соціальної політики пов'язують із рівнем життя населення та забезпечення надання громадянам соціальних прав, що гарантуються Конституцією, кількістю та якістю реалізованих соціальних програм, їх адресністю та дієвістю.

 

У більш конкретному вимірі, ефективність соціальної політики може бути оцінена з використанням наступних підходів:

 

 

1. Установити, наскільки (якісно та кількісно) реалізовані мета та завдання, сформульовані в документах, що визначають зміст соціальної політики чи її окремих напрямків. Недоліком такого підходу є часовий вимір – здійснювати оцінку можна лише після реалізації програм соціальної політики.

 

2. Вимірювати ефективність реалізації соціальної політики за розміром соціальних видатків (пряма пропорційність). Недоліком є те, що не завжди збільшення видатків на соціальну сферу говорить про її ефективність. А в умовах обмежених ресурсів важливим є економне та зважене їх використання.

 

3. Порівняння ефективності реалізації соціальної політики в різних соціальних структурах чи напрямках реалізації.

 

4. Порівняльний аналіз соціальної політики в різних державах. Здійснюється шляхом співставлення рівня наданої допомоги (отриманого прибутку, кількості та якості вирішення проблем, послуг тощо) при розгляді подібних соціальних ситуацій в різних країнах.

 

5. Соціальний експеримент – порівнюється соціальний стан (або стан вирішення проблеми) до і після впровадження соціальних програм. Як правило, після вживання цих соціальних заходів складають «цикли за декілька років».

 

6. Суб'єктивний аналіз ефективності соціальної політики з боку отримувачів соціальних допомог, послуг тощо (вивчення суспільної думки з метою встановлення наскільки клієнти задоволені своїм становищем).

 

7. Аналіз підвищення соціальної активності громадян в результаті реалізації

 

соціальної політики. Це – абсолютно новий підхід, котрий включає нове розуміння соціальної політики – не просто вирішення проблем населення, але і спонукання членів суспільства для подолання соціальної проблематики.

 

Таким чином, система вимірювання ефективності розробки та реалізації соціальної політики в державі розроблена недостатньо, потребує вдосконалення та наукового обґрунтування. Крім того, важливим уявляється розробка системи спеціальних показників (критеріїв) статистичного чи соціального характеру, аналіз яких дасть змогу об’єктивно оцінювати дієвість соціально-спрямованих заходів. Для створення такої системи варто враховувати, що основними концептуальними засадами соціальної політики, що визначають її високий рівень, є: науковість; комплексність вирішення проблем; реалізм реалізації; правонаступництво; відсутність популізму; врахування етнонаціональних, соціально-економічних особливостей і територіально-регіональної специфіки, гендерних питань; достатнє правове, ресурсне, кадрове та інформаційне забезпечення.