Найменші відстані від проводів повітряної лінії до землі, будівель і споруд 7 страница

7.2.1. До початку проведення робіт на даху споруд необхідно виконати передбачені нарядом заходи безпеки, в тому числі:

- відгородити щитами, канатами тощо діючі електромережі та електроустаткування, що знаходяться на відстані 2,5 м і ближче до місця проведення робіт, та вивісити на огорожі відповідні знаки та плакати безпеки;

- перевірити міцність кроков, справність та надійність несучих конструкцій даху та огороджень;

- підготувати риштування та переносні площадки для пересування та прийому матеріалів на даху;

- переконатися в надійності кріплення страхувальних канатів;

- забезпечити працівників запобіжними поясами, спецодягом, спецвзуттям, захисними касками та іншими засобами індивідуального захисту, інвентарними захисними огородженнями.

7.2.2. За відсутності на даху постійних конструкцій для кріплення страхувальних канатів встановлюються надійно закріплені металеві стійки, залізобетонні блоки чи визначаються елементи конструкцій, за які можливе закріплення страхувальних канатів.

Місця закріплення страхувальних канатів і карабінів запобіжних поясів працівників зазначаються в ПВР.

7.2.3. Не допускається закріплення страхувальних канатів до оголівок димових і вентиляційних труб.

7.2.4. У місцях з недостатньою міцністю покрівлі встановлюються та надійно кріпляться до стійких конструкцій покрівельні драбини, трапи чи риштування так, щоб вони перекривали несучі конструкції, що знаходяться під покрівлею.

7.2.5. Під час виконання робіт на даху без захисних огороджень, з кутом ухилу покрівлі до горизонтальної площини більше 20°, а також на мокрих і засніжених дахах незалежно
від їх ухилу, працівниками застосовуються запобіжні пояси ПЛ.

7.2.6. Під час виконання робіт на даху у разі, якщо покриття на покрівлі не розраховані на навантаження від працівників, а також при виконанні робіт на даху з ухилом понад 20°
застосовуються надійно закріплені трапи шириною не менше 0,3 м, обладнані поперечними планками для упора ніг.

7.2.7. Виконання робіт на краю даху незалежно від його ухилу, повинно проводитись працівниками із застосуванням запобіжних поясів, закріплених карабінами стропів за визначені керівником робіт місця.

7.2.9. Під час виконання покрівельних робіт із застосуванням бітумних та інших мастил, полімерних і теплоізоляційних матеріалів необхідно:

- бітумне мастило доставляти до робочих місць по бітумопроводу чи за допомогою вантажопідіймальних засобів у спеціальних, наповнених мастилом не більше ніж на 3/4 об'єму, металевих ємностях (термосах, бачках) із кришками, що щільно затуляються, обладнаних запірними пристроями, що виключають можливість відкривання кришок під час підйому (спуску) або випадкового падіння ємності;

- використовувати в роботі бітумні мастила, нагріті до температури не вище 180°С;

- не допускати попадання води чи снігу в ємності з гарячим бітумом або мастилом;

- встановлювати ємності (термоси, бачки) з бітумом слід на стійких місцях із застосуванням пристроїв, що виключають їх падіння та перевертання;

- під час нанесення мастила, розчинників на основу даху чи рулонні матеріали працівникам слід перебувати з навітряної (звідки рухається повітря) сторони;

- скловату і шлаковату подавати до місця роботи в контейнерах або пакетах із уживанням заходів, що виключають можливість розпилення та посипання цих матеріалів;

- забезпечити захист працівників від впливу шкідливих речовин, термічних і хімічних опіків за допомогою спеціальних засобів індивідуального захисту (респіраторів, спецодягу та інше).

7.2.10. Мастило, що потрапило на поверхню шкіри працівника, видаляється спеціальною пастою або мильно-ланоліновим розчином, що мають міститися в аптечці, розміщеній поряд з місцем проведення робіт. Після цього ушкоджені місця необхідно добре промити теплою
водою з милом.

7.2.11. На робочих місцях під час використання матеріалів, що виділяють вибухонебезпечні речовини, не допускається застосування відкритого вогню чи виконання дій, що викликають іскроутворення.

Запас матеріалів, що містять шкідливі, пожежовибухонебезпечні речовини, на робочих місцях не повинен перевищувати змінної потреби.

7.2.12. Виконання робіт з установлення чи заміни готових водостічних жолобів, лійок і труб, а також ковпаків і парасолів на димових і вентиляційних трубах, з покриття парапетів, обробки
звисів, а також робіт з видалення намерзлих на звисах льодяних бурульок проводиться із підйомників, спеціального риштування тощо або із застосуванням верхолазного спорядження.

7.2.13. Видалення знятих з даху частин покрівлі слід виконувати із застосуванням вантажопідіймальних кранів, машин і пристроїв, а дрібних матеріалів, сміття тощо, крім того, - в тарі, що виключає їх падіння. Скидати їх з даху не дозволяється.

7.2.14. Роботи з ремонту покрівлі з використанням рулонних матеріалів або мастила проводяться, як правило, в суху погоду і теплий час року. Невідкладні ремонтні роботи під час дощу, снігу здійснюються під тентом або навісом.

7.2.15. Після остаточного закінчення робіт на даху споруди всі пристосування, обладнання, інструмент, матеріали тощо видаляються з даху із застосуванням вантажопідіймальних кранів,
машин і пристроїв у встановлені місця їх складування та збереження.

7.2.16. Під час проведення робіт на плоских дахах, що не мають постійного огородження (парапетних ґрат тощо), по периметру даху встановлюються тимчасові захисні (страхувальні) огородження висотою не менше 1,1 м з бортовим елементом огородження відповідно
до ГОСТ 12.4.059-89. За неможливості установлення захисних (страхувальних) огороджень працівники зобов'язані застосовувати запобіжні пояси.

 

7. Правила ОП на автомобільному транспорті. Загальні вимоги безпеки до обладнання транспортних засобів.

1.1. Обладнання та укомплектованість автомобілів, причепів, напівпричепів усіх типів, марок, призначень, а також всіх механічних засобів з робочим об’ємом циліндрів більше 50 см -³, що знаходяться в експлуатації, повинні відповідати вимогам Правил дорожнього руху, інструкціям заводів-виробників, а також цим Правилам.

1.2. До робочого місця водія автомобіля встановлюються такі вимоги:

- огородження робочого місця водія в салоні легкового автомобіля-таксі (захисний екран) та автобуса, якщо воно передбачено, повинно бути у справному стані;

- вітрове та бокове скло не повинно мати тріщин та затемнень, не допускається використовувати додаткові предмети або наносити покриття, що обмежують оглядовість з місця водія, погіршують прозорість скла;

- бокові стекла повинні плавно пересуватися від руки або склопідйомних механізмів;

- на сидінні та спинці сидіння не допускаються провали, рвані місця, виступні пружини та гострі кути; сидіння та спинка повинні мати справне регулювання, що забезпечує зручну посадку водія;

- ручки біля дверного прорізу, замки усіх дверей кузова або кабіни, а також привід керування дверима, сигналізація роботи дверей (відкрито, зачинено), аварійні виходи автобусів та пристрої приведення їх у дію повинні бути справними;

- підлога кабіни (салону) автомобіля повинна застилатися килимком, що не має випадкових отворів та інших пошкоджень;

- рівні звуку і еквівалентні рівні звуку в кабінах вантажних автомобілів не повинні перевищувати 70 дБА, у салонах легкових автомобілів та автобусів - 60 дБА;

- вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони водія у кабіні (салоні) не повинен перевищувати граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

1.3. Органи керування транспортного засобу повинні бути зі справними ущільнювачами, що перешкоджають проникненню відпрацьованих газів до його кабіни (салону).

1.4. Системи живлення, мащення та охолодження повинні бути справними і не мати течі пального, масла, антифризу, води.

1.5. У відділеннях, призначених для пасажирів та водія, не повинно бути ніяких пристроїв та елементів паливної системи.

Розміщення елементів паливної системи повинно бути таким, щоб у разі витікання пальне попадало тільки на дорогу і повністю виключало можливість його попадання на елементи вихлопної системи.

1.6. Елементи і з’єднання системи випуску відпрацьованих газів повинні знаходитися у справному стані.

1.7. Вентиляція картера двигуна повинна працювати справно, не допускаючи прориву газів у підкапотний простір.

1.8. Стоянкова гальмова система повинна забезпечувати нерухомий стан транспортного засобу повної маси на шляху з уклоном не менше 16%, а для легкових автомобілів, їх модифікацій для перевезення пасажирів, а також автобусів у спорядженому стані - не менше 23% і для вантажних автомобілів та автопоїздів у спорядженому стані - не менше 31%.

1.9. Стоянкова гальмова система причепа (напівпричепа) при від’єднанні його від тягача повинна забезпечувати нерухомий його стан на уклоні, значення якого встановлені в пункті 1.8 цієї глави, для відповідної категорії транспортного засобу, до якої відноситься тягач.

1.10. Диски коліс повинні надійно кріпитися на маточинах. Замкові кільця повинні бути справними і правильно встановлені на своїх місцях. Не допускається наявності тріщин та погнутості дисків коліс.

1.11. Технічний стан електрообладнання транспортного засобу повинен забезпечувати пуск двигуна за допомогою стартера, безперебійне та своєчасне запалювання суміші у циліндрах двигуна, безвідмовну роботу приладів освітлення, сигналізації та електричних контрольних приладів, а також виключати можливість іскроутворення у проводах і затискачах. Усі проводи електрообладнання повинні бути укріплені і мати надійну непошкоджену ізоляцію, що виключає можливість їх обриву, перетирання, зношення або короткого замикання.

Запобіжники системи електрообладнання, що застосовуються для заміни спрацьованих запобіжників, повинні відповідати технічним вимогам.

Акумуляторна батарея повинна бути надійно закріплена. Не допускається течі електроліту із моноблока акумуляторної батареї.

Усі акумуляторні батареї повинні бути добре закріпленими і легкодоступними. Відділення, в якому розміщуються акумуляторні батареї, повинне бути виокремленим від пасажирського салону та відділення водія і добре вентилюватися зовнішнім повітрям.

1.12. Кожний автомобіль укомплектовується медичною аптечкою залежно від типу транспортного засобу, знаком аварійної зупинки (миготливим червоним ліхтарем), вогнегасником, а вантажні автомобілі з дозволеною масою понад 3,5 т і автобуси з дозволеною максимальною масою понад 5 т - додатково упорними колодками не менше 2 шт.

Крім того, великовагові та великогабаритні транспортні засоби облаштовуються проблисковими маячками оранжевого кольору.

1.13. Автобуси та вантажні автомобілі, що призначені для перевезення людей і спеціально обладнані для цієї мети, додатково укомплектовуються другим вогнегасником, при цьому один вогнегасник повинен знаходитися в кабіні водія, інший - у пасажирському салоні автобуса або кузові автомобіля.

Автобус оснащується одним порошковим вогнегасником (закачного типу ВП-5 (з) або з газом-витискувачем у балоні ВП-5) із зарядом вогнегасної речовини не менше 5 кг, а також автомобільною аптечкою першої допомоги АМА-1 за ДСТУ 3961-2000. Один із вогнегасників повинен бути розміщений в межах досяжності водієм з робочого місця, інший - у пасажирському салоні.

Місця розміщення вогнегасників та аптечки повинні бути позначені відповідними написами, символами або знаками.

1.14. При направленні у рейс тривалістю понад 1 добу вантажні автомобілі та автобуси додатково укомплектовуються підставками (козелками), лопатою, буксирним пристроєм, запобіжною вилкою (переносним пристроєм) для замкового кільця колеса, а взимку - додатково ланцюгами проти ковзання.

1.15. Храповик колінчастого вала повинен мати неспрацьовані прорізи, а пускова рукоятка - пряму шпильку відповідної довжини та міцності. Ручка пускової рукоятки повинна бути гладкою, без задирок.

1.16. Двері кабін (салонів), капоти повинні бути зі справними обмежувачами відкривання і фіксаторами відкритого та закритого положення.

1.17. Не допускається обладнання салону автобуса додатковими елементами конструкції, що обмежують вільний доступ до аварійних виходів.

Аварійні виходи повинні бути позначені та мати таблички з правилами їх використання.

Забороняється двері основних та аварійного (запасного) виходів утримувати у непрацездатному стані, заварювати, запирати на замки, болти тощо.

1.18. Підніжки, буфери, спеціальні площадки повинні мати незношену рифлену поверхню і бути надійно закріплені у місцях, передбачених конструкцією транспортного засобу.

 

8-газ. Плани локалізації і ліквідації можливих аварій в системі газопостачання.

4.2.12. На підприємствах повинні бути розроблені, відповідно до чинного законодавства, плани локалізації і ліквідації можливих аварій в системі газопостачання, організовано систематичне проведення навчально-тренувальних занять з обслуговуючим персоналом за цими планами, згідно з затвердженим графіком, із записом в журналі. Плани локалізації і ліквідації можливих аварій повинні передбачати:

· порядок оповіщення людей про небезпеку, що виникла;

· заходи щодо рятування і евакуації людей і обладнання;

· конкретні дії при ушкодженні різних ділянок газопроводів, обладнання і та ін.;

· розподіл обов'язків і дій працівників газифікованих цехів і виробництв газової служби підприємства;

· список організацій і осіб (із зазначенням адреси, номерів телефонів та інших засобів повідомлення і виклику), які повинні бути негайно повідомлені про аварію, і порядок їх оповіщення.

4.2.13. Технічне обслуговування, ремонт і експлуатація газопроводів і прокладених спільно з ними інших інженерних комунікацій в колекторах, каналах-"зчіпках", технічних коридорах і підпіллях повинно здійснюватись згідно з єдиною спеціальною інструкцією, розробленою та затвердженою власником споруди і погодженою з місцевим органом Держнаглядохоронпраці.

 

9-крани. Установлення самохідних кранів та порядок проведення робіт біля укосів та канав.

4.17.12. Установлювати вантажопідіймальні крани поблизу укосів котлованів або канав дозволяється за умови дотримання відстаней, зазначених у табл. 7. За неможливості дотримання цих відстаней або якщо глибина котло­вану більше 5 м, укіс має бути укріплений. Спосіб укріплення укосу, а також умови установлення кранів на ґрунті, не зазначеному в табл. 7, мають бути визначені в проектній документації.

 

10-посудини. Дозвіл на введення посудин в експлуатацію?

6.4.1*. Пуск в експлуатацію посудин, що підлягають реєстрації в ЕТЦ, проводиться за наказом власника підприємства (організації), виданим за результатами технічного опосвідчення і проведеного експертом ЕТЦ обстеження готовності посудини до експлуатації і відповідності обслуговування, нагляду і установки вимогам цих Правил і проекту.

6.4.2*. Дозвіл на введення в експлуатацію посудини, що не підлягає реєстрації в ЕТЦ, вида-

ється особою, призначеною наказом по підприємству для здійснення нагляду за технічним станом і експлуатацією посудин, на підставі документації підприємства-виготовлювача після технічного опосвідчення і перевірки організації обслуговування.

6.4.3. Дозвіл на введення посудини в експлуатацію записується в паспорті посудини.

6.4.4. На кожній посудині після видачі дозволу на її експлуатацію треба нанести фарбою на

помітному місці або на спеціальній табличці форматом не менше 200х150 мм:

1) реєстраційний номер;

2) дозволений тиск;

3) число, місяць і рік наступних зовнішнього і внутрішнього оглядів, гідравлічного випробування.

6.4.5. Посудина (група посудин, що входять в установку) може бути включена в роботу на ос-

нові письмового розпорядження адміністрації підприємства після виконання вимог ст. 6.4.3, 6.4.4 цих Правил.

 

11-котли.. Обов’язки і права особи відповідальної за справний стан і безпечну експлуатацію котлів?

12-трубопроводи. Хто і на підставі чого виконує проект на трубопроводи?

 

13-котли до 0.07 Мпа. Які живильні пристрої застосовуються при експлуатації котлів?

14.1. Для живлення котлів водою допускається застосування:

- відцентрових і поршневих насосів з електричним приводом;

- відцентрових поршневих насосів з паровим приводом;

- насосів з ручним приводом;

- водопровідної мережі.

Використання водопроводу допускається замість одного з насосів, якщо тиск води у водопроводі безпосередньо в котлі перевищує робочий тиск не менше як на 0,1 Мпа (1 кгс/см2). У цьому випадку на водопроводі в безпосередній близькості від котлів повинні бути встановлені запірний вентиль, зворотний клапан і манометр.

14.2. На корпусі кожного живильного насоса має бути прикріплена табличка, на якій вказуються наступні дані: назва заводу-виготівника; рік виготовлення і заводський номер; номінальна продуктивність при номінальній температурі води; частота обертання відцентрових насосів або число ходів для поршневих насосів; максимальний напір при номінальній продуктивності; номінальна температура води перед насосом.

14.3. Тип, характеристика, кількість і схема включення живильних пристроїв повинні вибиратися спеціалізованою організацією по проектуванню котельних з метою забезпечення надійної і безпечної експлуатації котла на всіх режимах, включаючи й аварійні зупинки.

14.4. При примусовій циркуляції води в системі опалення в котельній має бути не менше двох мережевих насосів, один з яких повинен бути резервним.

Допускається не влаштовувати резервний насос при чотирьох робочих мережевих насосах в одній групі.

14.5. Кількість і продуктивність мережевих насосів повинна вибиратися проектною організацією з умови забезпечення нормальної роботи системи опалення.

14.6. Для підживлення системи без розширювальної посудини в котельній має бути встановлено не менше двох насосів із електричним приводом; підживлювальні насоси повинні автоматично підтримувати тиск у системі.

Для підживлення системи опалення з розширювальною посудиною в котельній має бути не менше двох насосів, у тому числі допускається один ручний.

14.7. Підживлення водогрійних котлів, працюючих на систему опалення з примусовою циркуляцією, повинно здійснюватися в трубопровід на всмоктуванні мережових насосів системи опалення, а при природній циркуляції у зворотний трубопровід системи опалення на відстані не менше 3 м від запірного пристрою котла.

14.8. На живильному трубопроводі між запірним органом і поршневим насосом, в якого немає запобіжного клапана, а створюванний напір перевищує розрахунковий тиск трубопроводу, повинен бути встановлений запобіжний клапан.

14-ліфти. Що повинні містити Правила користування ліфтом?

 

15 – підйомники. Обов’язки працівника, відповідального за утримання в справному стані підйомників.

6.4.5. Працівник, відповідальний за утримання підйомників у справному стані, повинен:

· забезпечити утримання у справному стані підйомників і вантажозахоплювальних пристроїв (за наявності), проведення в установленому порядку періодичного технічного обслуговування та ремонту;

· забезпечити своєчасне усунення виявлених дефектів, пошкоджень або відмов;

· здійснювати систематичний контроль за правильним веденням вахтового журналу;

· забезпечити обслуговування та ремонт підйомників навченими та атестованими працівниками, а також проведення періодичної перевірки їх знань;

· забезпечити виконання машиністами і обслуговувальним персоналом інструкції з охорони праці;

· забезпечити своєчасну підготовку підйомників до технічного огляду;

· забезпечити виконання приписів, виданих посадовими особами територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці;

· забезпечити зберігання та ведення паспортів і технічної документації на підйомники і вантажозахоплювальні пристрої (за наявності).

 

16 – навантажувачі. Вимоги до складових частин силових систем навантажувача з дизельним, бензиновим, газовим, газо бензиновим приводом.

4.11.1. Система випуску навантажувача з ДВЗ (дизельним, бензиновим, газовим, газобензиновим тощо) має бути встановлена з урахуванням вимоги комфортабельності й охорони здоров'я водія.

Циркуляція повітря через систему охолоджування також має бути здійснена так, щоб забезпечувати нормальні умови роботи для водія.

Санітарні вимоги щодо охорони атмосферного повітря місць проведення робіт від забруднення викидами навантажувачів, оснащених ДВЗ, мають відповідати Державним санітарним правилам охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами), затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.07.97 N 201, і чинним НД.

4.11.2. Паливний бак не слід розташовувати безпосередньо над двигуном. Якщо паливний бак розміщений усередині або збоку моторного відділення, бак і (або) система його заправки мають бути ізольовані від системи електрообладнання за допомогою перегородок.

Положення паливного бака та системи його заправки повинно бути таким, щоб переливи або витоки були відведені на підлогу або ґрунт, а не на двигун, елементи електрообладнання, випускну систему або до робочого місця водія. Витоки палива назовні під час експлуатації навантажувача не допускаються.

Паливний бак і система його заправки мають бути розміщені так, щоб можливість пошкодження паливного бака або елементів паливної системи була мінімальною.

4.11.3. Усі елементи системи живлення паливом повинні бути міцно закріплені на навантажувачі, а система кріплення влаштована так, щоб звести до мінімуму дії вібрацій.

17 – АЗС. 1 Підготовка обладнання до виконання газонебезпечних робіт, порядок їх проведення.

18 – АХУ. Ревізія, регулювання і випробування запобіжних клапанів.

19 – типова інструкція ГНР Кто допускается к проведению газоопасных работ.

20- ДБН А.3.2-2-2009. Бетонні роботи, загальні вимоги та організація робочих місць.

Білет № 20

1. Відповідальність працівників за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:

· на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

· на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріальна відповідальність робітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативними актами, які торкаються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є

- наявність прямої дійсної шкоди,

- провина працівника (у формі наміру чи необережності),

- пpoтипpaвнiдії (бездіяльність) працівника,

- наявність причинного зв'язку мiж винуватим та протиправними діями (бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою.

На працівника може бути накладена відповідальність лише при наявності вcixперелічених умов; відсутність хоча б однієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Ця відповідальність, як правило, часткова та обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Повна матеріальна відповідальність настає лише за умови наявності кримінального злочину. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Збитки у зв'язку з порушеннями законодавства про охорону праці можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони пpaцiпередбачена ст.ст. 271 - 275 КК України, що об`єднані в розділ Х “Злочини проти безпеки виробництва”.

Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону пpaцi, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого чи спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, передбачених вищезазначеними статтями КК України, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Порядок припинення страхових виплат і надання соціальних послуг.

Страхові виплати і надання соціальних послуг може бути припинено:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Якщо на утриманні потерпілого перебувають члени сім'ї, які проживають на території України, виплати у випадках, передбачених пунктами 1 і 5 цієї статті, не припиняються, а лише зменшуються на суму, що не перевищує 25 відсотків усієї суми виплат.

 

3. Які нещасні випадки визнаються пов’язаними з виробництвом?

Визнаються нещасним випадком, які пов’язані з виробництвом, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов’язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період:

- перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов’язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, який повинен фіксуватися відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

- підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

- проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;