Мал.26. Бруцели в

чистій культурі прискорюється — 48-72 год. Оптимальними є температура 37°С і рН 6,8-7,2. Деякі види (В. аbortus) потребують капнофільних умов — 5-10% СO₂ і зниженої кількості кисню. Як факультативні внутрішньоклітинні паразити вони культивуються також у жовтковому мішку курячого ембріона.

На щільних поживних середовищах бруцели утворюють ніжні дрібні (1-5 мм) сірувато-білі прозорі випуклі з перламутровим блиском колонії у S-формі. Під впливом антибіотиків бруцели переходять у L-форму.

У рідких поживних середовищах бруцели утворюють рівномірне помутніння і гомогенний або крихтоподібний осад.

Ферментативна активність. У бруцел мало виражена біохімічна активність. Вони здатні ферментувати деякі вуглеводи (глюкозу, рибозу, галактозу), але кислота не накопичується у кількості, достатній для їх класифікації. Окремі види бруцел розщеплюють амінокислоти до аміаку і сірководню; продукують оксидазу, уреазу.

Класифікація. Рід Вrucella поділяють на види за ознакою основного хазяїна: В. melitensis патогенна переважно для малої рогатої худоби, В. аbortus — великої рогатої худоби, В. suis — свиней і В. саnis — собак. Види поділяють на біоваріанти: В. melitensis включає 3 біоварінти, В. аbortus — 9, В. suis — 4 (інші види бруцел на біоваріанти не поділяють). Вважають, що біовари бруцел можуть виникати внаслідок трансформації під час переходу з одного виду тварин на інший.

Найбільш патогенною для людей у нашій країні є В. melitensis, яка спричинює 95-97% усіх випадків захворювань. В. аbortus зазвичай зумовлює латентну форму і тільки у 1-3% випадків проявляються клінічні симптоми хвороби, В. suis спричинює менше ніж 1% захворювань. Але в різних країнах етіологічна роль окремих видів бруцел проявляється по-різному. Так, у США основну роль в епідеміології бруцельозу відіграє В. suis, у Канаді — В. аbortus.

Таблиця 5. Схема ідентифікації бруцел

Вид бруцел	Ріст за наявності	Утворення Н₂S	Вибагливість До CO₂	Лізис Тб-фагом
тіоніну	фуксину			Робоча доза	10 робочих доз
В. аЬоrtus	—	+	++	+	+	+
В. melitensis	—	+	—	—	—	—
В. suis	+	—	+	—	—	+
В. саnis	+	—	—	—	—	—

Диференціацію бруцел на види проводять на основі їх чутливості до фарби (тіоніну або фуксину), здатності утворювати сірководень, вибагливості до СO₂, а також відношення до Тбіліського (Тб-фага) фага(табл. 5).

Антигенна структура. Бруцели містять 2 соматичних видових антигени А і М. У В. аbortus і В. suis переважає А-антиген, у В. melitensis — М-антиген. Крім того, всі види бруцел містять L-антиген, який схожий з Vі-антигеном сальмонел. У бруцел також виявлені антигени, спільні з франциселами туляремії, ієрсиніями, бордетелами.

Резистентність. Бруцели стійкі в навколишньому середовищі. За наявності вологи вони зберігаються 3-4 міс, у молочних продуктах — 40-45 днів, у замороженому м'ясі — 5 міс, у шерсті овець — З міс, у ґрунті і воді — 3-5 міс, стійкі до низької температури. Бруцели чутливі до високої температури, сонячного випромінювання і дезінфектантів: під час кип'ятіння гинуть миттєво, у разі пастеризації молока (80-95°С) — через 5 хв.

Фактори патогенності:

—ендотоксин зумовлює загальну інтоксикацію організму;

—гіалуронідаза й інші ферменти спричинюють інвазивність;

—низькомолекулярні продукти метаболізму пригнічують злиття фагосоми з лізосомами і пригнічують таким чином фагоцитоз;

— алергізувальна дія компонентів бактеріальної клітини.
Особливості епідеміології. Бруцельоз — зоонозна інфекція.

Основним джерелом інфекції є мала і велика рогата худоба, свині, рідко — собаки. Особливістю бруцел є те, що вони легко можуть переходити на інші види тварин (коней, курей, зайців, їжаків, вовків, лисиць, гризунів, верблюдів тощо), часто зберігаючи свою патогенність для людей. Тварини легко заражаються через корм, заражений фекаліями, сечею, навколоплідними водами, молоком хворих тварин. Важливою ознакою епізоотії бруцельозу є інфекційний аборт у інфікованих самок. Причиною цього є інфікування плаценти і тканин плоду через те, що у плаценті тварин міститься багатоатомний спирт еритритол — стимулятор росту бруцел. Люди заражаються від хворих тварин, дуже рідко від хворих людей. Основний механізм зараження людей — контактно-побутовий (80-90% випадків). Так заражаються люди, які постійно або тимчасово мають справу з тваринами або продуктами тваринного походження: пастухи, скотарі, доярки, ветеринарні працівники, робітники м'ясо-молочної і шкіряної промисловості. У разі вживання непастеризованого молока і молочних продуктів від хворих тварин, а також інфікованої води реалізуються аліментарний і водний шляхи зараження. Можливий і повітряно-краплинний шлях передачі. Бруцели проникають в організм через шкіру і слизові оболонки рота, носа, очей.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Інкубаційний період триває 1-6 тиж. Після проникнення в організм бруцели поглинаються макрофагами регіонарних лімфатичних вузлів (мигдалики, заглоткові, підщелепні, шийні вузли, лімфоїдна тканина кишечнику), всередині яких вони безперешкодно розмножуються. Руйнуючи макрофаги, бруцели виходять у кровотік (бактеріемія). Разом із кров'ю вони проникають в усі органи і тканини (печінку, селезінку, нирки, кістковий мозок, ендокард, молочні залози тощо), де спричинюють утворення вогнищ некрозу, оточених інфільтратами.

Хвороба може мати безсимптомний перебіг, але в разі ослаблення організму може трансформуватися у гостросептичну або хронічну форму.

Гостросептична форма проявляється високою температурою тіла— 39-40°С і вище — за відсутності інших ознак інтоксикації, але розвивається генералізована лімфаденопатія, збільшуються розміри печінки і селезінки. Тривалість лихоманки — 3-4 тиж і більше.

Хронічна форма настає після гостросептичної. Вона характеризується симптомами загальної інтоксикації (порівняно невисока температура тіла, загальна слабкість та ін.). Поряд з лімфаденопатією, збільшенням печінки і селезінки характерне порушення функцій опорно-рухового апарату, нервової і статевої систем. Найбільш характерний поліартрит — частіше уражаються колінні, ліктьові, плечові, кульшові суглоби, крижова кістка. Ураження нервової системи призводить до поліневриту, радикуліту, хоча і дуже рідко, але трапляються випадки менінгіту й енцефаліту.

Ураження статевої системи призводить у вагітних жінок до спонтанних абортів, безпліддя; у чоловіків — до орхіту (від грец. оrchis

— яєчко) і епідидиміту (від грец. еріdidymis — придаток яєчка).

Інколи спостерігається ураження очей (запалення рогівки, атрофія зорового нерва). Потрапляння бруцел разом з повітрям може призвести до пневмонії з в'ялим перебігом.

Хронічний бруцельоз у несприятливих для макроорганізму умовах проявляється рецидивами хвороби. За відсутності лікування летальність досягає 5-10%.

Імунітет. Постінфекційний імунітет тривалий і стійкий, алеможливі повторні захворювання. Імунітет перехресний (виробляється проти усіх видів бруцел), зумовлений клітинними факторами

— Т-лімфоцитами і макрофагами. Повторне зараження можливе
внаслідок інфікування великими дозами або високої вірулентності
збудника.

Мікробіологічна діагностика. Для дослідження відбирають кров, кістковий мозок, сечу, грудне молоко (у годувальниці), рідко —випорожнення і навколосуглобну рідину. Використовують бактеріологічний, серологічний, біологічний, алергійний і метод ДНК/ ДНК-гібридизації.

Під час бактеріологічного дослідження виділяють гемо- і мієло-культури (враховуючи здатність бруцел розмножуватись у клітинах кісткового мозку, а також у лімфоїдній тканині). Ідентифікацію виділеної культури проводять за здатністю рости за наявності барвників (фуксину і тіоніиу), СО₂, утворювати Н₂S, лізуватися Тбіліським фагом (Тб-фагом).

Біологічну пробу використовують з метою виділення чистої культури із матеріалу, сильно забрудненого сторонньою мікрофлорою.

Для виявлення антитіл у крові хворого використовують якісну реакцію Хеддльсона і кількісні реакції аглютинації Райта, РПГА, РІФ, РЗК, ІФА.

З метою прискореної діагностики використовують РА на склі Хеддльсона.

Для діагностики і виявлення імунітету, а також для проведення епідеміологічних обстежень використовують алергійні шкірні проби: проба Бюрне буває позитивною у 70-85 % пацієнтів наприкінці 1-го місяця захворювання, а також у щеплених. Як алерген використовують 0,1см³ бруцеліну (протеїновий екстракт культури бруцел). Результат враховують через 24-48 год. У разі позитивного результату утворюється інфільтрат і гіперемія розміром 4x6 см.

Принципи профілактики. Ефективність профілактики захворювань серед населення залежить від профілактики бруцельозу серед тварин, а також від дотримання правил особистої гігієни і режиму оброблення харчових продуктів (пастеризація молока та ін.).

Для специфічної профілактики використовують ЖБВ (живу бруцельозну вакцину) із штаму В. аbortus в осередках поширення бруцельозу серед кіз і овець. Вакцину вводять нашкірно, одноразово. Ревакцинацію проводять тільки у тому разі, якщо проба Бюрне негативна. ЖБВ має сильну алергізувальну дію, тому замість неї запропонована менш алергенна, але високо імуногенна ХБВ (хімічна бруцельозна вакцина), виготовлена з антигенів клітинної стінки бруцел.

Лікування. Ефективне лікування утруднене через внутрішньоклітинне розмноження бруцел, що захищає їх від антибактеріальних препаратів і антитіл. Препаратами вибору є тетрациклін і стрептоміцин, при тяжкому перебігу хвороби — рифампін. Крім того, для лікування хронічного бруцельозу використовують убиту лікувальну вакцину і ХБВ для стимуляції постінфекційного імунітету.