Збудники бруцельозу

Збудники бруцельозу (рід Вrucella) вперше були виділені із се­лезінки померлого від мальтійської лихоманки солдата англійсько­го гарнізону, що перебував на острові Мальта, у 1886 році Д. Брюсом, який дав назву цьому збуднику "мальтійський мікрокок" (Місrococcus melitensis). Пізніше було з'ясовано, що носієм його є мала рогата худоба (кози, вівці), а фактором передачі — продукти тваринного походження (сире молоко, м'ясо). У 1897 році Б. Банг і Б. Стрибольт виявили збудника iнфекційного аборту корів і дали йому назву —
Васterium abortus bovis. У 1914 році Дж. Траум відкрив збудника інфекційного аборту свиней — Васterium abortus suis. А. Івенс після детально­го вивчення В. melitensis і В. аbortus bovis (1916—1918) прийшла до висновку, що властивості цих збудників
дуже подібні між собою і запропонувала об'єднати їх в одну групу і назвати на честь Брюса — Вrucella. За пропозицією І. Хеддльсона (1929) до цієї групи приєднали і В. аbortus suis. Хворобу, спричинену цими бактеріями, стали називати бруцельозом. У 50—60-х роках XX ст. схожі на них бактерії були виділені з організму барана — Вrucella ovis (1953), щурів — В. neotomae (1957), собак — В. саnis (1966). Патогенними для людей є В. melitensis, В. аbortus, В. suis і В. саnis.

Бруцельоз поширений переважно в країнах, де не проводять ма­сову пастеризацію молока. Наприклад, в Іспанії кожного року ре­єструється понад 100 тис. випадків захворювання через вживання інфікованого молока і сиру.

Морфологія. Морфологічно всі види бруцел не відрізняються один від одного: це дрібні (завтовшки 0,3-0,5 мкм, завдовжки 0,6-0,8 мкм) поліморфні бактерії овоїдної або паличкоподібної форми, не утворюють спору, утворюють ніжну капсулу під час культиву­вання на середовищах, збагачених білком, нерухливі, грамнегативні. У мазках розміщуються безладно: поодиноко, іноді попарно або невеликими групами (мал. 26).

Культивування. Бруцели — аероби, вибагливі до поживних серед­овищ. Для їх культивування використовують складні поживні серед­овища, що містять кров, сироватку крові, відвар печінки, вуглевод декстрозу, амінокислоти, вітаміни, а також застосовують сухе стан­дартне середовище "Д" (Дорсе) та еритрит-агар. У першій генерації (після первинного посіву) бруцели ростуть повільно — 2-3 тиж, піс­ля наступного пересівання їх ріст