Словник термінів

Авітаміноз – хво­робливий стан, який виникає за нестачі якогось вітаміну чи вітамінів.

Автотрофи – організ­ми, які самостійно виробляють органічні речовини з неорганічних спо­лук з використанням енергії сонячного світла або енергії хімічних про­цесів.

Автономна нервова система – частина периферичної нервової системи, яка іннервує всі внутрішні органи, ендок­ринні залози та мимовільні м’язи шкіри, серце та судини, тобто органи, що здійснюють вегетативні функції в організмі (травлення, дихання, ви­ділення, кровообіг тощо) та становлять внутрішнє середовище організму.

Адаптація – пристосуван­ня організму або його окремих органів до певних умов середовища.

Адреналін – гормон мозкової тканини надниркових залоз, що сти­мулює симпатичну нервову систему.

Аероби – організми, для життєдіяльності яких потрібен вільний кисень.

Акомодація – присто­сування ока до чіткого бачення предметів, розміщених на різній відстані від нього.

Аксон – видовжений відросток нейрона, по якому імпульси надходять від його тіла до інших нейронів або органів.

Акромегалія – хвороба, при якій збільшуються розміри не всьо­го тіла, а тільки окремих його частин – носа, підборіддя, язика, рук та ніг, вигляд людини спотворюється.

Актин – скоротливий білок, який функціонує у скелетних м’язах.

Акселерація – прискорення темпів росту і розвитку дітей та підлітків кожного наступного покоління порівняно з попереднім.

Алергія – стан підвищеної чутливості організму у відповідь на дію алергенів.

Алкоголізм – захворювання, спричинене систематичним вживан­ням алкогольних напоїв; характеризується патологічним потягом до них.

Альвеоли – мікроскопічні міхурці легенів, де відбувається газообмін між кров’ю та вдихуваним повітрям.

Анаболізм, або асиміляція – су­купність хімічних процесів у живому організмі, у результаті яких синте­зуються складні органічні речовини з простих з накопиченням енергії.

Анаероби –організми, життєдіяльність яких відбувається за відсутності вільного кисню.

Аналізатор, або сенсорна система – це система, яка забезпечує сприймання, передачу і пе­реробку інформації про явища навколишнього середовища.

Анатомія людини – наука, що вивчає форму і будову організму, органів і тканин людини у зв’язку з їхніми функціями у процесі філогенезу та онтогенезу.

Анемія – недокрів’я, хворобливий стан, ознакою якого є нестача еритроцитів та ге­моглобіну.

Антигени – високомолекулярні сполуки, здатні стимулювати імунокомпетентні лімфоїдні клітини та забезпечувати імунну відповідь.

Антитіла – глобуліни сироватки крові людини чи тварини, що утворюються у відповідь на попадання ворганізм різних антигенів.

Аорта – найбільша артерія тіла людини, що виходить з лівого шлу­ночка.

Апетит – потяг до пев­ного виду їжі.

Аритмія – пору­шення серцевого ритму.

Артеріальна кров – кров, збагачена киснем.

Артерії – кровоносні судини, що не­сутькров від серця до органів та тканин організму.

Біологічний вік визначається сукупністю анатомічних і фізіоло­гічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції.

Біологія – це сукупність наук про живі істоти, їхню будову, процеси життєдіяльності, взаємозв’язки між собою та умовами навколишнього середовища, за­кономірності розповсюдження по земній кулі, походження, історичний розвиток, різноманітність тощо.

Вакцина – препарат, виготовлений з ослаблених чи вбитих бактерій, вірусів або їхніх токсинів; застосовують для створення актив­ного штучного імунітету та лікування інфекційних хвороб.

Вакцинація – профілактичне щеплення.

Валеологія – наука про формування, зміцнення та збереження здоров’я.

Вегетативна нервова система – частина нервової системи, яка регулює діяльність внутрішніх органів, залоз, кровоносних і лімфатичних судин, непосмугованих і деяких посмугованих м’язів, обмін речовин.

Вени – кровоносні судини, що несуть кров від органів та тканин до серця.

Венозна кров – кров без кисню, збагачена вуглекислим газом.

Відчуття – це процес відображення в мозку людини окремих вла­стивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуттів.

Вітаміни – група фізіологічно активних органічних сполук різноманітної хімічної природи, які в невеликих кілько­стях життєво необхідні для нормального функціонування організму.

Виділення – процес виведення з організму непотрібних і шкідли­вих продуктів обміну речовин (вода, вуглекислий газ, аміак, сечовина, сечова кислота).

Ганглій – нервовий вузол, скуп­чення нервових клітин, що переробляють одержані ними сигнали.

Гельмінтологія – розділ паразитології, який вивчає паразитичних червів та зах­ворювання, що ними викликаються.

Гемоглобін – залізовмісний пігмент еритроцитів, який зв’язує та переносить кисень від органів дихання до тканин.

Гемоліз – руйну­вання еритроцитів крові (наприклад, у гіпотонічному розчині).

Гемофілія – спадкова хвороба, що виникає, коли порушена функція згортання крові.

Геронтологія – наука, яка займається проблемами старіння людини, з’ясовує основні його закономірності – від молекулярного і клітинного рівнів до цілісно­го організму.

Гетеротрофи – організми, які живляться готовими органічними речовинами.

Гігієна – наука, що розробляє і впроваджує методи запобігання захворюванням, вивчає вплив різних чинників довкілля та виробництва на здоров’я людини.

Гіпервітаміноз – хворобливий стан, який виникає за надмірного надходження певного віта­міну до організму.

Гіпертонія (– стан підвищеного кров’яного тиску.

Гіповітаміноз – хворобливий стан, який виникає за недостатнього надход­ження певного вітаміну до організму.

Гіпотонія – стан пониженого кров’яного тиску.

Гломерулонефрит – запальний інфекційно-алергічний процес, що перебігає в обох нирках із переважним ураженням клубочкового апарату.

Гомеостаз – стан відносної сталості внутрішнього середовища організму за певних умов довкілля та змін в організмі.

Гормони – біологічно активні ре­човини, які виробляють залози внутрішньої секреції.

Дендрит – короткий, дуже розга­лужений відросток нейрона, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини від рецепторів або інших нервових клітин.

Діурез (від грец. diureo – виділяю сечу) – процес утворення і виділення сечі з організму.

Динамічний стереотип – це послідовний ланцюг умовно-реф­лекторних актів, які здійснюються в строго визначеному, закріпленому в часі порядкові і є наслідком складної системної реакції організму на складну систему позитивних (тих, що підкріплюються) і негативних (або гальмівних) умовних подразників.

Дистонія – порушення тонусу судин, у результаті чого порушуєть­ся кровообіг і кровопостачання органів.

Домінанта – це панівна ділянка кори великих півкуль головного мозку, яка залучає до себе збудження з інших центрів, нагромаджує їх і гальмує їхню здатність реагувати на подразники, що за інших умов мали б їх збуджувати.

Екстерорецептори – чутливі утворення, що здійснюють сприйняття под­разнень від довкілля.

Ектодерма – зовнішній зародковий листок.

Емоції – це суб’єктивний стан людини, що виникає у відповідь на дію внутрішніх чи зовнішніх подразників і проявляється в формі пере­живань.

Ендокринологія – наука про залози внутрішньої секреції та їх гормони.

Ендоплазматична сітка – система мембран, що утворюють велику кількість ка­налів, трубочок, цистерн, завдяки чому значно збільшується внутрішня поверхня клітини і поділяється клітина на велику кількість комірок, що відіграє важливу роль у регуляції внутрішньоклітинних ферментних сис­тем, транспорті речовин та перебігу процесів обміну.

Ендокард – внут­рішня сполучнотканинна оболонка серця.

Енергетичний обмін – сукупність реакцій розщеплення склад­них сполук, які супроводжуються виділенням енергії.

Ентодерма – внутрішній зародковий листок.

Епідерміс – зовнішній шар, шкіри, утворений епітеліальною тканиною.

Епікард – зовнішня спо­лучнотканинна оболонка серця.

Епітеліальна тканина, або епітелій – тканина, що складається з клітин, які щільно прилягають одна до одної і вкривають тіло ззовні, вистилають порожнини тіла та внутрішніх органів, а також утворюють більшість залоз.

Еритроцити – клітини крові, які здійснюють транспорт газів.

Імунітет – су­купність захисних механізмів організму проти чужорідних чинників -бактерій, вірусів, отрут.

Інтерорецептори – чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішньо­го середовища організму.

Капіляри – найдрібніші крово­носні судини, що пронизують органи й тканини організмів із замкненою кровоносною системою.

Карієс – процес руйнування зуба.

Каріоплазма – вміст клітинного ядра, оточений ядерною оболонкою.

Каріотип – сукупність ознак хромосомного набору (кількість хромосом, їхня форма і розміри).

Катаболізм, або дисиміляція, – сукупність ферментативних реакцій в живому організмі, у результаті яких відбувається розпад органічних речовин на простіші сполуки із вивільненням значної кількості енергії, потрібної для життя організму.

Клітина – основна структурна і функці­ональна одиниця всіх живих організмів, елементарна біологічна система.

Комплекс Гольджі – складається із системи плоских замкне­них мішечків-цистерн, великих вакуоль і дрібних міхурців, обмежених мембранами, і забезпечує зберігання, пакування і транспорт речовин, синтезованих на мембранах ендоплазматичної сітки або ним самим.

Концентрація, або зосередженість, уваги означає, що всі дум­ки і дії людини зосереджені на чомусь одному, що на даний момент найбільше її цікавить.

Косметика – комплекс заходів та індивідуальних засобів, спрямованих на поліпшен­ня зовнішності людини.

Лейкопенія – зменшення кількості лейкоцитів у крові нижче норми.

Лейкоцити – без­барвні ядерні клітини крові, які виконують захисні функції, забезпечую­чи імунні реакції організму.

Лізосоми – одномембранні органели клітини з високим вмістом ферментів, здатних роз­щеплювати органічні речовини, бактерії, відпрацьовані елементи клітин­них структур.

Лімфа – це рідка тканина організму, що міститься у його лімфатичній системі.

Лімфоцити – лейкоцити, які утворюються у лімфовузлах і селезінці.

Медіатор – фізіологічно ак­тивні речовини, завдяки яким в нервовій системі відбуваються контактні міжклітинні взаємодії; виробляються нервовими і рецепторними кліти­нами.

Медицина – наука, що вивчає причини і механізми розвитку хво­роби, різні її прояви, методи лікування.

Мейоз – поділ клітини, при яко­му відбувається зменшення кількості хромосом удвічі, причому з однієї диплоїдної клітини утворюються чотири гаплоїдні.

Меланін – пігмент шкіри, волосся, сітківки ока.

Мембрана плазматична – обмежує внутрішнє середовище клітини і виконує різноманітні функції: бар’єрну, обмін речовин, сприй­має подразнення, бере участь у формуванні захисних реакцій (імуніте­ту), забезпечує контакти між клітинами багатоклітинних організмів.

Метаболізм, або обмін ре­човин, – це сукупність основних функцій організму, яка складається з надходження в організм із навколишнього середовища поживних речо­вин і кисню, їх змін у клітинах організму та виділення з клітин організму продуктів обміну.

Міокард – м’яз серця.

Міозин – скоротливий білок, який функціонує у скелетних м’язах.

Міофібрили – скоротливі нитки в саркоплазмі посмугованих м’язових волокон, які забезпечують м’язове скорочення.

Мітоз – непрямий поділ клітини, при якому з однієї материнської диплоїдної клітини утворюються дві іден­тичні дочірні диплоїдні клітини.

Мітохондрії – органели клітин рослинних і тваринних організмів у вигляді округлих тілець, паличок, ниток, що забезпечують вироблення, нагромадження і розподіл енергії в клітині.

Недокрів’я – хворобливий стан, ознакою якого є брак еритро­цитів та гемоглобіну.

Нейрон – нервова клітина.

Нефрон – основна структурно-фун­кціональна одиниця нирки, що складається з ниркового клубочка, кап­сули, звивистих і прямих канальців, збиральних трубочок.

Нуклеоплазма – те саме, що й каріоплазма.

Обмін речовин, або метаболізм, – це складний біологічний процес, пов’язаний з надходженням у організм із навколишнього середовища поживних речовин і кисню, пе­ретворенням їх у клітинах організму, засвоєнням та виділенням з клітин організму кінцевих продуктів розпаду.

Обсяг уваги – це кількість предметів або явищ, які одночасно можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час.

Овогенез – процес утворення жіночих статевих клітин.

Окістя – тонка сполучнотканинна оболонка кістки.

Онтогенез – індивідуальний розвиток живого організму з моменту зародження до природної смерті. Термін запропонував німецький вчений Е. Геккель (1866 p.).

Орган – час­тина тіла, що має певну форму, будову, місце у тілі та виконує одну або кілька функцій.

Органели – постійні структурні компоненти клітини, що виконують життєво необхідні функції.

Організм – це цілісна біологіч­на система, яка забезпечує всі основні життєві процеси.

Органічні речовини – це такі речовини, які мають скелети з ковалентно зв’язаних атомів вуглецю.

Основний обмін – найменша кількість енергії, яка витрачаєть­ся організмом для підтримання життя в стані повного м’язового спо­кою натщесерце і при температурі довкілля близько 20-22°С.

Остеон – структурна одиниця ком­пактної речовини кістки.

Остеоцити – кліти­ни кісткової тканини.

Охрястя – зовнішній сполучнотканинний шар хряща.

Пам’ять – властивість живої матерії, завдяки якій живі організ­ми здатні сприймати зовнішні дії, закріплювати, зберігати і відтворюва­ти одержану інформацію.

Парасимпатична нервова система – відділ вегета­тивної нервової системи, що забезпечує нормальну життєдіяльність людського організму у стані спокою та під час сну (уповільнює скоро­чення серця та зменшує їх силу, звужує зіниці, знижує кров’яний тиск).

Переключення уваги – це активний процес, який полягає у здат­ності людини за потреби міняти фокус своєї зацікавленості з одного пред­мета чи явища на інші.

Перикард – еластич­на навколосерцева сумка.

Перистальтика – ритмічні хвилеподібні скорочення шлунка та кишечнику, що здійснюють подрібнення, перемішування харчової кашки та просування її вздовж трав­ного тракту.

Пієлонефрит – інфекційне захворювання нирок, пов’язане з інфекцією сечовивідних шляхів, тобто з висхідною інфекцією.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення у психіці лю­дини предметів та явищ навколишнього середовища, на ґрунті якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності.

Пластичний обмін – сукупність реакцій синтезу, що забезпечу­ють ріст клітин і поновлення їхнього хімічного складу.

Плацента – орган, що забезпечує зв’язок між зародком та організмом матері в ході внутрішньоутробного розвитку.

Постава – це звичне положення тіла людини під час ходьби, стояння, сидіння чи роботи.

Працездатність – це здатність людини розвинути максимум енергії та, економічно витрачаючи її, досягти поставленої мети, якісно виконуючи розумову і фізичну роботи.

Пропріорецептори – чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м’язах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.

Пульс – це ритмічне коливання стінки артерії у такт скорочення серця.

Реабсорбція – зворотне всмоктування води і розчинених у ній речовин первинної сечі, що переміщується по канальцях.

Реанімація – це низка термінових заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму.

Регенерація – відновлення організмом утрачених чи пошкоджених органів або тканин.

Рецептор – чутливе пе­риферичне нервове закінчення, яке сприймає подразнення та перетво­рює його на нервові імпульси; перша ланка рефлекторної дуги.

Рефлекс – реакція організму за участю нервової системи на подразнення.

Рефракція – це заломлювальна здатність ока при спокої акомо­дації, тобто коли кришталик максимально сплощений.

Ріст – збільшення розмірів організму людини або окремих його частин і органів унаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їх лінійного розтягування та внутрішньої диференціації.

Рибоза (С₅Н₁₀О₅) – моносахарид з групи пентоз. Рибоза вхо­дить до складу рибонуклеїнових кислот та інших важливих біологічних речовин.

Рибосоми – немембранні органели клітин рослин і тварин, що містять РНК і здійснюють біосинтез білка.

Риніт – нежить, запальний процес у слизовій оболонці носової порожнини.

Розвиток – якісні зміни, що приводять до формування людсько­го організму або його різних частин і органів.

Розмноження – притаманна всім живим істотам властивість відтворення собі подібних, завдяки чому забезпечуються безперервність і спадковість життя.

Саморегуляція – здатність біологічних систем (клітини, органі­зму, біоценозу тощо) автоматично підтримувати сталий стан організму.

Симпатична нервова система – це відділ автономної (вегетативної) нервової системи, що ре­гулює діяльність кровоносних судин, внутрішніх органів (прискорює і підсилює скорочення серця, розширює зіниці, підвищує кров’яний тиск, підсилює обмін речовин тощо).

Синапси – спеціалізовані функціо­нальні контакти між збудливими клітинами (нервовими, м’язовими, сек­реторними), які необхідні для передачі і перетворення нервових імпульсів.

Система органів – сукупність органів, що взаємопов’язані ана­томічно і функціонально.

Скелет – сукупність твердих тка­нин в організмі, які слугують опорою тіла чи окремих його частин і за­хищають його від механічних пошкоджень.

Сновидіння – це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку.

Соматична нервова система – части­на периферичної нервової системи, яка іннервує мускулатуру скелета та деяких внутрішніх органів – язика, глотки, гортані, очного яблука, середнього вуха.

Сперматогенез – процес утворення чоловічих статевих клітин.

Сперматозоїди – чоловічі гамети.

Сприймання – це відображення в корі головного мозку цілісних образів предметів і явищ дійсності в результаті їх безпосереднього діяння на органи чуття.

Стійкість уваги – це той час, протягом якого людина може кон­центрувати увагу на предметі своєї зацікавленості або у зв’язку з необ­хідністю.

Судження – це форма мислення, в якій утверджується або запе­речується наявність у предметах і явищах тих чи інших ознак, власти­востей, зв’язків або відношень між ними.

Темперамент – це індивідуальна особливість людини, що про­являється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваже­ності, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

Тканина – система клітин та міжклітинної речови­ни, об’єднаних спільною функцією, будовою та походженням.

Травлення – сукупність процесів, що забезпечують механічне та хімічне розщеплення їжі на компоненти, які можуть засвоюватись організмом та включатись в обмін речовин.

Травма – це порушення цілісності та функції тканин (органів) унас­лідок зовнішнього впливу.

Травна система – це комплекс органів, які забезпечують над­ходження в організм і перетворення їжі та води у ньому на прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватись або виводитись.

Тромб – щільний згусток крові, що закупорює кровоносну судину.

Тромбоз – процес закупорювання судин тромбом.

Тромбоцити – формені елементи крові, які містять важливий чинник згортання крові й забезпечують процеси зсідання крові, запобігаючи крововтратам при пошкодженні стінок кровоносних судин. У ссавців тромбоцити – це окремі частки велетенських клітин червоного кісткового мозку, позбав­лені ядер.

Туберкульоз – тяжке хронічне інфекційне захворювання, спричинене туберкульозною паличкою.

Увага – спрямованість психічної діяльності людини на певні пред­мети або явища дійсності за умови абстрагування від усього іншого.

Умовивід – одна з основних форм теоретичного мислення, в якій з одного або декількох суджень виводиться нове, з одного знання набувається інше.

Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, які раніше діяли на органи чуття.

Фагоцити – загальна назва рухливих клітин багатоклітинного організму, що здатні захоплювати та перетравлювати мікроорганізми, зруйновані клітини та сторонні тіла.

Фагоцитоз – процес поглинання та перетравлення мікроорганізмів, зруйнова­них клітин та сторонніх часток одноклітинним організмом або особли­вими клітинами (фагоцитами) багатоклітинного організму.

Ферменти – певний клас білків, що прискорюють біохімічні ре­акції.

Фізичний розвиток дитини – це фізіологічне дозрівання клітин, тканин, органів і всього організму.

Фібрин – згортувальний білок крові.

Фібриноген – неактивний попередник фібрину.

Фізіологічні системи – це анатомічне або функціональне об’єд­нання органів, які в організмі виконують спільну функцію.

Фізіологія – наука про функції живого організму як єдиного цілого, про процеси, що відбу­ваються в ньому на всіх його структурних рівнях: клітинному, тканинно­му, органному, системному і організменому.

Філогенез – історичний розвиток окремих видів, родів, родин та інших систе­матичних груп органічного світу. Термін запровадив німецький біолог-еволюціоніст Ернст Геккель (1866).

Функціональні системи – взаємоузгоджене об’єднання різних органів і фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного для організму пристосувального результату.

Харчування – це сукупність механічних, фізичних та хімічних процесів, що сприяють засвоєнню організмом поживних речовин, по­трібних для підтримання життя, здоров’я та працездатності людини.

Холецистит – запалення жовчного міхура.

Хондроцити – клітини хрящової тканини.

Хроматида – одна з двох поздовжніх структурних одиниць хромосоми.

Хромосоми – найваж­ливіші структури ядра клітини, що забезпечують передачу спадкової інформації від клітини до клітини та від покоління до покоління, а також реалізацію цієї інформації в процесі індивідуального розвитку в організмі. Вперше описав і запропонував цей термін німецький анатом і гістолог В.Вальдейєр (1888 p.).

Хронологічний вік – це період (у роках, місяцях, днях), прожи­тий від дня народження до певного відлічуваного моменту.

Центромера (від лат. центрум – середина, грец. мерос – час­тина) – первинна перетяжка хромосоми, що ділить її на два плеча.

Цинга – захворювання, спричинене нестачею в організмі вітаміну С

Цитокінез (від грец. kytos – клітина, kinesis – рух) – процес поділу материнської клітини на дві дочірні шляхом утворення клітинної перегородки.

Цитологія (від грец. kytos – клітина, logos – учення) – наука про клітину.

Цитоплазма (від грец. kytos – клітина, plasma – оформлене) – це внутрішнє середовище клітини, яке являє собою неоднорідну колоїдну речовину з розміщеними в ній ядром і органелами.

Ядро (від лат. nucleus – ядро, від грец. karion – ядро) – скла­дова частина живої клітини, яка зберігає спадкову інформацію, передає її дочірнім клітинам під час поділу і керує життєвими процесами.

Додаток 1.

 

 

Рис. 1. Дроблення зиготи та утворення зародкових листків:

А – запліднення: 1 – сперматозоїд, 2 – яйцеклітина; Б, В – дроблення зиготи; Г – морулобластула: 1 – ембріобласт, 2 – трофобласт; Д – бластоциста: 1 – ембріобласт, 2 – трофобласт, 3 – порожнина амніона; Е – бластоциста: 1 – ембріобласт, 2 – порожнина амніону, 3 – бластоцель, 4 – ембріональна ентодерма, 5 – амніотичний епітелій; Ж – І: 1 – ектодерма, 2 – ентодерма, 3 – мезодерма.

Додаток 2.

Додаток 3.

Рис. 3. Схема розвитку серця, три послідовні стадії:

А – утворення двох зачатків серця; Б – об’єднання зачатків серця; В – утворення із двох зачатків однокамерного серця:

1 – ектодерма, 2 – ентодерма, 3 – нервова пластинка, 4 – хорда, 5 – мезодерма, 6, 14 – міоепікардіальна пластинка, 7 – ендотеліальна трубка, 8 – нервова трубка, 9 – хорда, 10 – утворена головна кишка, 11 – парієнтальний та 12 – вісцеральний листки мезодерми, 13 – порожнина тіла. 15 – ендотеліальна трубка, 16 – головна кишка, 17 – спинна серцева брижа, 18 – дегенеруючи черевна серцева брижа, 19 – порожнина серця, 20 – ендокард, 21 – міокард, 22 – епікард, 22 – порожнина навколосерцевої сумки.

Додаток 4.

Рис. 4. Утворення перегородк серця: А, Б. В – послідовні стадії розвитку.

Додаток 5.

Рис. 5. Формування зовнішньої форми серя: А, Б. В – послідовні стадії розвитку.

Додаток 6.

Рис. 6. Розвиток бронхіального дерева легень:

1 – трхея, 2 – легеневий мішок, 3 – первинний бронх, 4 – правий головний бронх, 5 – лівий головний бронх, 6 – верхівковий бронх, 7 – верхня частка легень, 8 – правий бронх, 9 – середня частка легень, 10 – закладка вісцерального листка плеври, 11 – нижня частка легень, 12 – легенві вени, 13 – середній бронх, 14 – вилочкове подвоєння трахеї, 15 – легеневий бронх, 16 – мезенхіма легеневої строми.

Додаток 7.

Рис. 7. Процес обезгалуження молочних та постійнихз зубів.

Додаток 8.

Рис. 8. Розвиток пронефресу (поперечні схематичні розрізи дорсальної стінки зародка): 1 – спинна хорда, 2 – медулярна трубк, 3 – ектодерма, 4 – первинний сегмент, 5 – канлець пронефроса, 6 – соматоплевра зародка, 7 – дорсальна аорта, 8 – стебельце первинного сегмента (нефротон), 9 – ектодерма, 10 – фнеростом, 11 – спланхоплевра зародка, 12 – воьфовий канал, 13 – гломерули.

Додаток 9.

Рис. 9. Розвиток нирки (метанефрос): А – ділянка клоаки та ниркової закладки у тьохтижневого зародка, Б – дві стадії розвитку нирки ембріона у 4-тижневого заодка, В – схема нирки у 9-тижнового плоду, Г – схематичне зображення пронефросу, мезонефросу і метанефросу у 3-тижневого зародка: 1 – алантоїс. 2 – пуповина, 3 – статевий горбок, 4 – сечостатевий синус, 5 – клоакова мембрана, 6 – хвіст, 7 – пряма кишка, 8 – целом (порожнина тіла), 9 – вольфовий канал, 10 – зачаток нирки та сечовода, 11 – сечопрямокишкова перегородка, 12 – вторинні водневі канальні, 13 – краніальний полюсний канадець, 14 – середній полюсний канадець, 15 – каудальний полюсний канадець, 16 – метонефрогенна тканина, 17 – сечовід, 18 – ниркова чашка, 19 – первинний сегмент, 20 – зяброві дуги, 21 – зачаток ока, 22 – зачаток печінки, 23 – пуп очно-кишкова протока, 24 – пронефрос, 25 – мезонефрос.

 

 

Додаток 10.

Рис. 10. Схематичні розрізи закладки ока на послідовних стадіях

розвитку впродовж 4–6-го тижнів розвитку: 1 – ектодерма головного кінця зародка, 2 – стінка переднього мозкового міхура (в майбутньому стінка проміжного мозку), 3 – очна ямк, 4 – очний мішок, 5 – кришталикове ложе, 6 – кришталиковий мішок, 7 – зовнішній шар очного бокала (в майбутньому пігментний епітелій), 8 – внутрішній шар очного бокалу (в майбутньому сітчастка оболонка), 9 – кришталик,

10 – закладка зорового тракту (зорове стебельце).

Додаток 11.

Рис. 11. Схема загального розвитку скелету.

Додаток 12.

Рис. 12. Графічне зображення нормального розвитку процесу окостеніння при розвитку скелету кінцівок.

Додаток 13.

Рис. 13 Розвиток вигинів хребта.

Додаток 14.