Фізіологічні особливості вегетативних функцій 4 страница

До моменту народження печінка містить багато глікогену (у 2–3 рази більше, ніж печінка дорослого), що важливе для енергетичного забезпечення малюка в перші години життя. Детоксикаційна функція печінки в перші дні життя понижена. Об’єм жовчного міхура у новонародженого – 3,2 мл, в 1 рік – 8,6 мл, у дорослих – 50–65 мл. З моменту народження печінка продукує жовч, необхідну для гідролізу молока. У абсолютній кількості об’єм жовчі, що виділяється, невеликий, але з розрахунку на кг маси тіла – в 4 рази більше, ніж у дорослих. Це сприяє засвоєнню молока. Жовчних кислот в жовчі в перші дні життя багато, в подальшому їх зміст знижується і зберігається на цьому рівні у дошкільників і школярів (це може бути причиною недостатнього засвоєння жирів), у дорослих їх зміст знов зростає.

Жовчний міхур у новонародженого подовжений (3,4 см), проте його дно не виступає з-під нижнього краю печінки. До 10–12 років довжина жовчного міхура зростає приблизно в 2–4 рази. Проектується жовчний міхур на передню черевну стінку нижче реберної дуги, на 2 см вправо від передньої серединної лінії.

Підшлункова залоза у новонародженого коротка, довжиною 4–5 см, масою 2–3 г. Вона швидко збільшується в розмірах (до року її маса досягає 10–12 г, у дорослого – 72–76 г), що забезпечує істотну надбавку об’єму панкреатичного соку. Цьому сприяє перехід на змішане або на штучне вигодовування. У новонароджених дітей підшлункова залоза відносно рухлива. Топографічні взаємовідносини залози з сусідніми органами, характерні для дорослої людини, встановлюються в перші роки життя дитини. З самого народження підшлункова залоза виділяє всі ферменти, характерні для дорослого, але активність їх низька; вона досягає максимальних значень до 4–6 років. Функціональне дозрівання підшлункової залози завершується до 15–16 років. Материнське молоко, що має в своєму складі оптимальну кількість речовин, необхідних для розвитку дитини, є основним продуктом живлення на першому році життя. У цей період переважає мембранне і внутрішньоклітинне (по типу піноцитозу) травлення. Для грудних дітей характерний також аутолітичний тип травлення, який відбувається за рахунок ферментів, що містяться в молоці.

Травлення в порожнині рота. Слинні залози функціонують з моменту народження, але в перші місяці слини виділяється мало: поза смоктанням – 0,01–0,1 мл/хв., при смоктанні – 0,4 мл/хв. Активність амілази слини у новонароджених дуже низька, але вже в 1 рік вона досягає активності дорослої людини. З 4-х місяців салівація посилюється і до року досягає 150 мл в день, що складає 10 % від рівня дорослого. При грудному вигодовуванні слина потрібна для створення герметичності контакту губ дитини з грудьми матері, а також для звертання молока в шлунку (це полегшує гідроліз козеїну). Значно посилюється салівація при прорізуванні зубів (фізіологічна гіперсалівація). Протягом першого року утворюються умовні слиновидільні рефлекси – на маму, обстановку, час годування. Активність лізоциму слини у грудних дітей нижча, ніж у дорослих. Кислотність слини варіює у дітей в межах 7,0–7,5.

Зуби. З посиленням харчування і отриманням різних продуктів у дітей посилюється секреторна і моторна діяльність травної системи. Єдиним типом травлення стає власне травлення під впливом ферментів у порожнині травного тракту. З переходом на тверду їжу стає важливим механічне оброблення харчових продуктів і формування харчової грудки. Для жування стає важли­вим розвиток зубів.

У перші місяці після народження зуби містяться під слизовою оболон­кою ясен. Прорізування зубів починається з 6-місячного віку, цей процес може відбуватися з відхиленнями в загальному стані дитини. З’являється підвищена збудливість, дитина вередує, порушується сон, апетит, починається посилене слиновиділення, рефлекторно виникають риніт, подразливість слизової оболонки горла, підвищується температура тіла. Після прорізування зубів усі негативні явища зникають, дитина заспокоюється.

На кожній половині щелепи одночасно прорізуються зуби лівої та правої половини ротової порожнини. Здебільшого спочатку прорізуються нижні зуби, потім – верхні. Винятком є поява бічних верхніх різців, надалі – бічних нижніх.

Молочні зуби в кількості 20 з’являються в період з 6 міс. до 24 міс. (їх кількість рівна: вік дитини в місяцях – 4). Центральні різці з’являються на 6–8-м міс. (спочатку нижні, потім – верхні), латеральні різці – на 8–12-у міс., ікла – на 16–18-у міс., перші корінні – на 12–16-у міс., ікла – на 16–20-у міс., другі корінні – на 20–30-у міс. Випадання молочних зубів починається з 6–7 років. Постійні зуби в кількості 32 починають прорізуватися з 6–7 років; процес завершується до 17–20 років або пізніше. Послідовність така: перші великі корінні (6–7 років), медіальні різці (7–8 років), латеральні різці (8–12 років), перші малі корінні (9–11 років), другі малі корінні (11–13 років), ікла (12–14 років), другі великі корінні (12–13 років), треті великі корінні або зуби мудрості (17–20 років, іноді 25–30 років).

Для розрахунку кількості постійних зубів можна користуватися формулою: 4–20 (де n – кількість років, які виповнилися дитині). Після прорізування перших молочних зубів жувальні рухи слабкі, вони аритмічні й чергуються зі смоктальними рухами. Із збільшенням кількості зубів жувальні рухи стають ритмічними, вони залежать від якості їжі, яка пережовується. Після заміни молочних зубів на постійні встановлюється нормальний прикус (12–13 років) і акт жування набуває усіх властивостей, характерних для дорослої людини.

Травлення в шлунку. До моменту народження шлункові залози розвинені слабо. Тому у новонароджених активність ферментів, а також кислотність шлункового соку набагато нижча (рН 3–4), ніж у дорослих (це виключає можливість денатурації та гідролізу імуноглобулінів материнського молока, які при всмоктуванні в кишечнику поступають в кров дитини). Кислотність шлункового соку у них зумовлена молочною кислотою; при переході на штучне живлення вона заміщається соляною кислотою (максимальна секреція НСl спостерігається в 15–16 років). У дітей (до 6–7 років) через низьку концентрацію НС1 шлунковий сік володіє слабкими бактерицидними властивостями, що сприяє їх легкій сприйнятливості до шлунково-кишкових інфекцій.

Перші 2 місяці життя білки не розщеплюються; у 2–3 місяці гідролізу піддаються білки рослинного походження, а з 5 місяців – тваринного походження. У ранньому віці в шлунковому соку присутній фетальний пепсин (хімозин), що бере участь в гідролізі козеїну. У грудних дітей в шлунковому соку міститься ліпаза, що гідролізує жир молока. З віком росте об’єм виділення шлункового соку, соляної кислоти, активність ферментів. До 7 років шлункове травлення досягає майже повного розвитку, який остаточно завершується в період статевого розвитку, тобто до 15–16 років.

На першому році життя активність гладких м’язів шлунку низька. У цьому віці превалює активність пілоричного сфінктера, тоді як активність кардіального сфінктера низька; тому у грудних дітей часто має місце зригування. Формування кардіального відділу шлунку завершується до 8 міс. При грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2,5–3 години, при харчуванні коров’ячим молоком – через 3–4 години.

Травлення в кишечнику. У новонароджених має місце висока ферментативна активність, що компенсує низьку активність ферментів шлунку та підшлункової залози. У грудних дітей висока активність лактази; при харчуванні дефінітивно істотно зростає активність сахарази (інвертази) і мальтази, тоді як активність лактази знижується. Прикорм підсилює секреторну діяльність тонкого кишечника. Наприклад, раннє (з 1,5 міс.) включення в раціон протертих фруктів і овочів підвищує активність ентерокінази і лужної фосфатази, збільшує апетит і сприяє затримці в організмі кальцію та магнію.

Всмоктування. У новонароджених і грудних дітей в кишечнику розвинений механізм піноцитозу – захоплення нерозщепленого білка. Тому в кров поступають білки молока, зокрема імуноглобуліни як чинники гуморального специфічного імунітету, а також яєчний білок та інші білки. Надмірне надходження білка в організм грудних дітей часто призводить до шкірних висипань. У грудних дітей підвищене всмоктування отруйних продуктів з кишечника; з урахуванням низької знешкоджуючої функції печінки це може приводити до інтоксикацій. У грудних дітей весь кишечник виконує функцію всмоктування, надалі вона реалізується, головним чином, проксимальними відділами кишечника. До 10 років всмоктування активно проходить в шлунку, тоді як у дорослих, в основному, в тонкому кишечнику. При стресі проходження їжі по шлунково-кишковому тракті грудних дітей швидшає, що знижує всмоктування поживних речовин, води і призводить до дегідратації.

Нейрогуморальна регуляція діяльності шлунково-кишкового тракту (ШКТ). У новонароджених і грудних дітей активно функціонує ендокринний апарат ШКТ: завдяки гастрину, секретину, вазоактивному інтестинальному пептиду, соматостатину, нейротензину та іншим ентерональним гормонам відбувається адекватна до їжі регуляція діяльності ШКТ, а також ріст і розвиток всіх його відділів. У новонароджених недорозвинена метасимпатична автономна система, тому моторика ШКТ на першому році життя слабка, розвиток цієї системи завершується до 3–5 років. Дитина народжується зі сформованими безумовними рефлексами – смоктальним, ковтальним. На їх базі утворюються численні умовні рефлекси, зокрема що мають пряме відношення до регуляції діяльності ШКТ. З віком відбувається „кортиколізація“ процесів регуляції діяльності ШКТ.

Інволюційні зміни органів травлення. Найбільш виражені атрофічні зміни відбуваються в ротовій порожнині. Зуби набувають жовтуватого відтінку, мають різний ступінь стертості, кількість їх зменшується (у літньому віці зберігається 12 зубів, у старечому – 4, у довгожителів – 2). Найпершими втрачаються бічні зуби, потім – передні, проте існує думка, що здорові зуби не повинні випадати. При старінні зменшуюються об’єми ротової порожнини та слинних залоз, атрофуються мімічні та жувальні м’язи, а також кістки лицьового черепа. Атрофія верхньої щелепи випереджає зменшення розмірів нижньої щелепи, чим зумовлює порушення прикусу, утруднення відкушування та жування, що викликає проблеми естетичного і фонетичного характеру. При старінні знижується вироблення слини (результат зменшення ефективності слиновидільних рефлексів та атрофії слинних залоз), що призводить до сухості в роті, розвитку тріщин язика та губ; знижується активність амілази слини. Проте, язик зберігає свої розміри та при втраті зубів частково здійснює функцію механічної обробки їжі. За рахунок атрофії сосочків язика знижується чутливість на солодке (у 70% людей похилого віку), а також на кисле та гірке (40%).

При старінні відбуваються подовження і деяке викривлення стравоходу (як наслідок збільшення кіфозу грудного відділу хребта і розширення дуги аорти), атрофія секреторного епітелію, гладких м’язів, зниження тонусу стравохідного сфінктера, що підвищує ймовірність розвитку рефлюксу (відрижки). Утруднене ковтання пов’язане з віковими змінами ядер стовбура мозку, із зниженням секреції слини й атрофією ковтальних м’язів.

Товщина слизового шару шлунку зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються розміри залозевих клітини. Зменшується кількість кровоносних капілярів, що викликає гіпоксію органу. В результаті таких змін у слизовій оболонці шлунку, а також порушення нейрогу­моральної функції, знижуються інтенсивність та об’єм секреції шлункового соку, зменшується кислотність (зниження продукції соляної кислоти починається з 30–35 років), знижується концентрація пепсину. Моторна функція шлунку сповільнюється, у зв’язку з чим їжа тривалий час перебуває в шлунку – це є своєрідною компенсацією пониженої секреторної активності шлунку. Припускають, що у старих людей спостерігається картина хронічного гастриту.

Атрофічні зміни в підшлунковій залозі починають розвиватися після 40 років. Замість ацинозних клітин, що продукують компоненти панкреатичного соку, розростається сполучна і жирова тканина. Це зменшує секрецію підшлункового соку, вмісту й активності протеолітичних ферментів, ліпази та, у меншій мірі, амілази. При старінні понижена секреторна відповідь на гуморальні чинники.

З віком збільшується загальна довжина кишечника, частіше окремих частин товстої кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до порушен­ня мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків, жирів. Змінюється мікрофлора кишок: активізується гнилісна мікрофлора, знижується молочнокисла. Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість про­дуктів неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження мікробів. З віком збільшується кількість мікробів у тонкій кишці, що гальмує гідроліз і всмоктування. Збільшенню кількості мікробів сприяє послаблення моторики і перистальтики.

Клітини кишечника погано засвоюють вітамін С, проте всмоктування вітамінів А і Е не порушується, а зниження рівня цих вітамінів в організмі літніх людей є наслідком нераціонального харчування. При старінні зменшується інтенсивність продукції кишкових ферментів; знижуються сорбційні властивості ентероцитов. У деяких людей через зниження активності лактази в цьому віці виникає несприйнятливість молока. Переміщення їжі по тонкому кишечнику відбувається повільніше у літніх людей, що певною мірою компенсує понижену в цьому віці утилізацію поживних речовин.

При старінні послаблюється моторна функція товстого кишечника, знижується прояв гастроколонального і дуоденоколонального рефлексів, що породжує закрепи.

З віком зменшується маса печінки: в похилому – 1460 г, в старечому – 1150 г (у молодому – 1600 г). Знижуються функціональні можливості гепатоцитів, що порушує білковий, жировий і вуглеводний обмін і знижує детоксикаційну функцію печінки, що підвищує ризик розвитку набряку тканин, знижує транспортні функції крові. На пізніх етапах онтогенезу знижується майже на 1/3 рівень вільних амінокислот (головним чином незамінних), що зменшує інтенсивність синтезу білків у всіх органах. Проте, зміни функціональної активності гепатоцитів підвищує в літньому віці рівень у крові холестерину, який в старечому віці нормалізується.

Інволюційні зміни знижують тонус гладких м’язів жовчного міхура, у зв’язку з чим збільшуються його розміри, сповільнюють моторну функцію та здатність до евакуації жовчі. Спостерігається застій жовчі, що підвищує ризик каменеутворення в жовчному міхурі.

Вікові особливості обміну речовин та енергії. У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься у продуктах, які споживають гетеротрофні організми. Поживні речовини мають не тільки енергетичне, а й пластичне значення. Вони використовуються для росту та самооновлення організму. Внутрішньоутробному періоду та періоду дитинства притаманні процеси синтезу росту, тому в ці періоди онтогенезу енергетичний обмін позитивний. Для організму, що росте, характериний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в організмі азоту. Під час росту поживні речовини використовуються як будівельний матеріал, як джерело енергії для синтезу ферментів і нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму складаються з основного обміну та робочих надбавок (витрати енергії та виконання фізичної роботи, на терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі).

Основний обмін. З розрахунку на кг маси тіла (або на м² площі тіла) величина основного обміну (BOO) у дітей вища, ніж у дорослих. Наприклад, у новонароджених – 50 ккал/кг на добу, в 1 рік даний показник становить 54, у 5 років – 46, а у дорослих – 25 ккал/кг на добу. Це пов’язано з підвищеною віддачею тепла, з вищою інтенсивністю синтетичних процесів, що вимагають енергії, з недосконалістю роботи всіх систем організму. В абсолютних значеннях з віком (паралельно збільшенню маси тіла) BOO підвищується: у новонароджених 120 ккал/добу, в 1 рік – 580 ккал/добу, у 3 роки – 750 ккал/добу, у 5 років – 840 ккал/добу, в 10 років – 1120 ккал/добу, в 14 років – 1360 ккал/добу, а у дорослих – 1700 ккал/добу.

Загальний обмін. Подібно основному обміну, загальний обмін, що відображає інтегральні витрати енергії організмом в реальних умовах його існування, з розрахунку на кг маси тіла – з віком знижується, а в абсолютних значеннях – збільшується. Так, у новонароджених його відносна величина (ккал/кг/добу) складає 120, в 1–3 роки – 115, в 5 років – 100, в 10 років – 75, в 14 років – 50, а у дорослих – 42; абсолютна (ккал/добу) – відповідно 500, 1390, 1875, 2070,2600, 2750 і 2860.

Джерела енергії. У плоду основним джерелом енергії є глюкоза; при цьому велику питому вагу займає анаеробний спосіб її використання, тобто гліколіз. У новонароджених інтенсивно використовується глікоген м’язів і печінки, глюкоза і жирні кислоти; спостерігається високий рівень глюконеогенезу. Інтенсивність гліколізу у дітей першого року життя на 30–35% вища, ніж у дорослих; особливо вона висока в перші 3 місяці життя. У подальшому підвищується частка процесів аеробів; їх інтенсивність досягає максимальних значень до 9–11 років. З 12 років знову підвищується інтенсивність гліколізу, особливо в білих м’язевих волокнах. Максимальне споживання кисню (з розрахунку на кг маси) досягає найбільших значень до 17 років, абсолютне максимальне споживання кисню – до 25 років, а максимальна анаеробна потужність – до 18–20 років.

Потреба в білках. Для дітей характерний позитивний азотний баланс, тобто ретенція азоту: у новонароджених в організмі залишається 50–70 % уведеного білка, в 1–3 роки – 25,2 %; у 11–14 років – 25,1 %, а у дорослих – 7,6 %. З розрахунку на кг маси тіла новонародженим необхідно 2,5 г білку на добу, в 1 рік – 3,5 г; у 3 роки – 4,0 г; у 5 років – 3,5 г; у 7 років – 3 г; у 10 років – 2,5 г; у 14–17 років – 1,7 г; а дорослих – 1,4 г. У абсолютних значеннях потреба білка (г/добу) становить відповідно 10, 50, 60, 70, 80, 80, 95 і 90; половина з них – білки тваринного походження, що містять усі незамінні амінокислоти (лейцин, фенілаланін, лізин, валін, треонін, тріптофан, метіонін, лейцин, ізолейцин, цистин, гістидин). Вважається, що дітям особливо важливе надходження перших п’яти з них. При заняттях спортом, особливо на фоні значного збільшення м’язової маси, потреба в білках підвищується у 1,5–2,0 рази. Дефіцит білка в їжі викликає порушення інтелекту, знижує швидкість фізичного розвитку, зменшує імунітет і толерантність до стресів. При значному недоліку незамінних амінокислот у дітей розвиваються підвищена дратівливість, занепокоєння, яке потім зміняється млявістю, апатією і сонливістю. Надмірне введення білка також шкідливе для організму – в цьому випадку підвищується концентрація амінокислот у крові, виникає аміноацидурія, розвивається затримка розвитку, особливо, нервово-психічного.

Потреба в жирах. З розрахунку на кг маси тіла новонародженим необхідно 6 г жирів на добу, в 1 рік – 5,5 г; у 3 роки – 4,0 г; у 5 років – 3,5 г; у 7 років – 3,0 г; у 10 років – 2,5 г; у 14–17 років – 1,7 г; а дорослим – 1,4 г. У абсолютних значеннях потреба жирів складає відповідно – 25, 50, 60, 70, 80, 95 і 90 г/добу; причому, 15–20 % з них – частка жирів рослинного походження. До 6-річного віку щодня потрібно 6–12 г рослинного масла, молодшим школярам – 20 г, а старшим – 25 г. Проте, надмірне споживання жирів негативно впливає на фізичний розвиток дітей; дефіцит жирів у пубертатному періоді приводить до порушення статевого дозрівання.

Потреба у вуглеводах. З розрахунку на кг маси тіла новонародженим необхідно 13 г вуглеводів на добу, в 1 рік – 13 г, у 3 роки – 16 г, у 5-річному віці – 14 г, у 7років – 12 г, в 10 років – 10 г, в 14–17 років – 7 г, а дорослим – 5,7 г. У абсолютних значеннях потреба у вуглеводах складає відповідно 50, 150, 212, 272, 300, 320, 380 і 400–500 г/добу. У дітей першого року життя вуглеводи забезпечують 40 % добової калорійності їжі, в наступні вікові періоди – 60 %. Перші місяці життя потреба у вуглеводах задовільняється за рахунок молочного цукру (лактози), а при штучному вигодовуванні – за рахунок сахарози та мальтози. В цілому, у дітей грудного віку співвідношення білків, жирів та вуглеводів повинно становити відповідно 1:3:6, в 1-річному віці – 1:1,5: 3,7, а після 2 років – 1:1:4. При збільшенні фізичного навантаження, нервового перенапруження, при переохолодженні або перегріві, при різних стресах потреба дітей у вуглеводах зростає. Надлишок вуглеводів викликає ожиріння та порушення білкового обміну.

У дітей регуляція вуглеводного обміну менш досконала, ніж у дорослих. Зокрема, це виявляється в повільнішій мобілізації вуглеводних ресурсів, а також в меншій здатності зберігати необхідну інтенсивність обміну при фізичній роботі. Наприклад, при бігу на 500 м, при кросах у юних спортсменів зниження рівня глюкози в крові спостерігається частіше, ніж у дорослих спортсменів. Емоційно насичені заняття сприяють збереженню необхідного рівня глюкози в крові.

Потреба у воді. На частку води у новонароджених доводиться 75–80% маси тіла, в 1 рік – 70 %, в 5 років – 65 –70 %, а у дорослих – 60–65 %. Тому, потреба у воді з розрахунку на кг маси тіла з віком знижується: новонародженим необхідно 80–100 г води на добу, в 1 рік – 120–140, в 3 роки – 100, в 5 років – 90, в 7 років – 90, в 10 років – 80, в 14–17 років – 60, а дорослим – 40–50. У абсолютних значеннях потреба у воді складає відповідно 300, 1300, 1500, 2000, 2200, 2400, 2500 і 2700 г води/добу; приблизно 50 % води повинна поступати у вигляді пиття.

Потреба в мінеральних солях. У новонароджених дітей мінеральні речовини складають 2,6 % маси тіла (у дорослих – 5 %). В цілому, добова потреба в мінеральних речовинах у дітей приблизно в 1,5–2 рази нижча, ніж у дорослих. Потреба в залізі у дітей вища, ніж у дорослих, тобто вище 15–18 мг/добу. Відзначимо, що Са, Р, Мn, Мg необхідні для кровотворення, а саме: Мn – для розвитку статевих залоз, Zn – для зростання кісток і ендокринних залоз, F – для розвитку зубів. Найвища потреба в Са спостерігається на 1-у році життя, а також в період статевого дозрівання.

Потреба у вітамінах. З розрахунку на кг маси тіла потреба у вітамінах для дітей вища, ніж для дорослих, але в абсолютних значеннях – нижче. Наприклад, для 6-річних дітей добова потреба вітамінів на 60–70 % від потреб дорослих. При підвищенні розумової та фізичної активності потреба у вітамінах зростає.

Особливості організації харчування дітей. У новонароджених – грудне вигодовування: перші 7–8 днів необхідний об’єм молока (у мл) рівний приблизно (70 × n), де n – число днів; годування – через 3,5 години з нічним проміжком у 6,5 годин. Після 2–3 місяців інтервал між годуваннями становить 4 години, нічний проміжок – 6,5 – 8 годин. Після 5 місяців додатково до грудного вигодовування вводиться прикорм: спочатку овочеве пюре, потім 5% каші, згодом 8–10 % каші; з 6–7 місяців – нежирний м’ясний бульйон, протерте свіже яблуко; у 7–7,5 міс. – м’ясний фарш; з 10 міс. – м’ясні фрикадельки; з 12 міс – парові котлети. У рік здійснюється повний перехід на прикорм. Штучне вигодовування проводиться молочними і кисломолочними сумішами. Дітей віко до 1,5 років доцільніше годувати п’ять разів на день, старших цього віку – 4–5 разів. При 5-разовому харчуванні розподіл добового раціону складає: перший сніданок – 20 %, другий сніданок – 10–15 %, обід – 30–35 %, полудень – 10–15 %, вечеря – 20 %; при 4-разовому харчуванні: перший сніданок – 2 5%, другий сніданок – 20 %, обід – 35 %, вечеря – 20 %; при 3-разовому харчуванні: сніданок – 30 %, обід – 45–50 %, вечеря – 20–25 %. Шкільний сніданок повинен складати 20 % добового раціону. У юних спортсменів калорійність харчування повинна бути вищою (в середньому на 600 ккал/добу). Їжа приймається не раніше, ніж через 30–40 хвилин після тренування.

Геронтологічні зміни Обмін вуглеводів не зазнає істотних вікових змін, а спостергіається лише помірно понижена толерантність до вуглеводів, що пояснюється падінням біологічної активності інсуліну.

З віком знижується інтенсивність реплікації ДНК, її здатність до репарації, зменшується інтенсивність утворення РНК, що призводить до зниження синтезу білка і появи дефектів у цих процесах. Результатом цього є зменшення об’єму внутріклітинних органоїдів, зниження інтенсивності утворення енергії, зменшення здатності до відновлення; зменшується кількість клітинних і внутріклітинних гормональних рецепторів, що знижує ефективність гуморальної регуляції діяльності органів і тканин.

Жировий обмін у людей літнього та старечого віку характеризується різким зниженням мобілізації жирів, зменшенням їх затрат на пластичні й енергетичні потреби. Тому, на фоні досить високого рівня синтезу жирів зростає маса жиру в організмі (виникає генералізованний ліпоїдоз органів), підвищується рівень холестерину в крові, що спричинює підвищення ймовірності атеросклерозних процесів, утворення жовчних каменів, а також підвищення інтенсивності вільно радикального окислення ліпідів. Такі особливості обміну жирів після 35 до 60 років зумовлюють прогресивне зменшення нежирової маси тіла; жирова маса, навпаки, зростає (в середньому на 0,2–0,8 кг щорічно).

При старінні відбувається перерозподіл жирових відкладень – жир починає відкладатися переважно на животі, навколо талії, навколо внутрішніх органів. Після 60 років відбувається зниження загальної маси тіла, хоча зростання жирової маси продовжується. З віком спостерігається більша схильність до ожиріння, ніж у молодому та зрілому віці. Особи, котрі зловживають їжею (надто переїдають) страждають ожирінням, що є причиною передчасного старіння та ранньої інвалідизації. Ожиріння скорочує середню тривалість життя на 6–7 років, сприяє розвитку атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету й інших захворювань.

У літніх людей велика кількість клітин організму атрофуються: якщо у 25-річному віці клітинна маса тіла становить 47 % від усієї маси тіла, то у 70-річних – 36 %.

На пізніх етапах постнатального розвитку необхідно дотримуватись, в основному, молочно-рослинної дієти. Їжа повинна мати лужну спрямованість, що досягаться споживанням овочів (буряк, морква, помідори, огірки) і фруктів (яблука, апельсини) – основних джерел вітамінів і мінеральних солей. Для профілактики захворювань, характерних для літніх людей, необхідне надходження в організм вітаміну А (для профілактики онкологічних захворювань), вітаміну С (атеросклерозу), вітаміну D (остеопорозу). Корисними є кисло-молочні продукти: високий вміст у них молочної кислоти створює сприятливі умови для збільшення молочно-кислих бактерій, які витісняють гнильну флору. Цьому ж сприяє споживання клітковини та обмеження білків тваринного походження. Молочно-рослинна дієта містить антиоксидантні речовини (вітаміни А, Е та ін., глютамінова кислота, цистєїн, метіонін, кавова кислота (міститься у винограді, яблуках, червоних винах), мікроелементи (мідь, цинк, марганець, селен)), що сповільнюють процеси старіння. Тому, наявність цих компонентів в їжі є необхідною умовою для збільшення тривалості життя. Для осіб літнього і старечого віку найбільш оптимальним є 4-разове харчування, при якому розподіл складає відповідно 25 %, 15 %, 35 % і 25 % від добового раціону. Нині створені спеціальні продукти харчування, багаті геропротекторами, тобто речовинами, що знижують швидкість старіння організму.

Вікові особливості терморегуляції. Плід не потребує механізмів терморегуляції, оскільки він розвивається в умовах материнського „термостату“. Тепло, що утворюється плодом під час обміну речовин у його організмі, віддається кові матері. Температура крові, що відтікає від плод до плаценти, на 0,3–0,4 ⁰С вища, ніж температура крові, що рибуває до плоду. Отже, тепловіддача здійснюється через плаценту. Якщо перетиснути пупкові артерії, припинити кровообіг через плаценту, плід починає нагріватися. Теплопродукція плоду перед пологами становить 10–15 % від теплопродукції матері.

У новонароджених дітей температура тіла вища, ніж у дорослих (наприклад, ректальна температура складає 37,7–38,2°С), через 1–1,5 години після годування температура тіла зростає на 0,1–0,4°С, після дефекації вона, навпаки, знижується.

Тепловіддача у дітей вища (наприклад, у новонароджених – у 2,2 рази), ніж у дорослих. Це пов’язано з тим, що у них площа шкірних покривів з розрахунку на кг маси тіла вища (наприклад, у новонародженого – 704 см²/кг, у 5-річних дітей – 456 см²/кг, у дорослого – 221 см²/кг), з вищою інтенсивністю шкірного кровотоку, з меншою товщиною шкіри, з підвищеною віддачею тепла через легені. Важливу роль у тепловіддачі немовлят і грудних дітей виконує віддача тепла шляхом випаровування з верхніх дихальних шляхів, а також процес потовиділення (кількість потових залоз з розрахунку на одиницю площі поверхні шкіри у них вища, ніж у дорослих). Проте, механізми фізичної терморегуляції у дітей першого року життя є недосконалими. Наприклад, у них відсутня реакція судин шкіри на холодовий подразник. Фонова теплопродукція у дітей, особливо в грудному віці, теж вища, ніж у дорослих (наприклад, у новонароджених і грудних дітей – у 1,4 рази), хоча здатність підвищити теплопродукцію, наприклад, при охолоджуванні, виражена у меншій мірі, ніж у дорослих (так, у грудних дітей вона зростає в 2 рази, тоді як у дорослих в 3–4 рази). Основним механізмом теплопродукції є нескоротливий термогенез, в якому особлива роль у малюків належить бурому жиру. В цілому, у новонароджених і грудних дітей хімічна терморегуляція теж недосконала. Тому такий важливий правильний підбір одягу для малюків залежно від температури середовища. У дітей перших років життя недостатньо розвинений свідомий контроль температури тіла: навіть у 2–3-річному віці вони не можуть відчути переохолодження або перегрів. У процесі онтогенезу підвищується теплопродукція, знижується інтенсивність тепловіддачі, вдосконалюються механізми терморегуляції, зокрема швидкість реагування адренергічної системи і щитоподібної залози, посилюються та прискорюються вазомоторні реакції, знижується поріг і зростає об’єм потовиділення, формується механізм м’язового термогенезу (тонус терморегуляції, тремтіння). „Дорослий“ рівень терморегуляції досягається до 15–17 років.