Життєвий і творчий шлях І. Я. Франка

Іван Якович Франко (1856-1916 рр.) народився у селі Нагуєвичі Львівської області. Вчився в сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у 1864 перейшов вчитися в Дрогобицьку «нормальну школу».

У 1865 р. вмирає його батько. Про смерть батька Іван Франко напише свій перший вірш «Великдень 1871 року» (1871 р.). У 1867 р. майбутній письменник закінчує школу, а з 1873 р. вчиться в гімназії, яку закінчує в 1875 р. і отримує атестат зрілості. Під час навчання в гімназії, в 1872 р. у І. Франко померла мати, якій він присвятив свої спогади у вірші «Пісня і праця» (1883 р.).

У 1875 р. І. Я. Франко їде до Львова, де вступає до філософського факультету Львівського університету. Дуже багато пише і стає впливовим дописувачем у редакції журналу «Друг». У цьому виданні він публікує свою першу повість «Петрії і Довбущуки». Також друкує переклад роману М. Чернишевського «Що робити?» (1877 р.). Незабаром разом із членами журналу «Друг» його заарештували. У в’язниці І. Я. Франко просидів до суду вісім місяців, присудили йому тільки шість тижнів арешту. Після виходу з в’язниці письменник продовжував свою діяльність. Разом із М. Павліком І. Я. Франко починає видавати журнал «Суспільне дозвілля», в якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», «Патріотичні пориви». Після виходу другого номеру журнал був закритий, тому його назву довелося змінити на «Дзвін».

У перейменованому журналі І. Я. Франко надрукував свій вірш «Каменярі». Останній номер журналу (четвертий) вийшов під назвою «Молот». У цьому випуску І. Я. Франко закінчив друкувати повісті «Boa constrictor», надрукував сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича».

У березні 1880 р. письменник їде до Коломийського повіту. Дорогою його другий раз заарештовують у зв’язку з судовим процесом, який вів австрійський уряд проти селян Коломиї. У в’язниці І. Я. Франко провів три місяці, після чого його відправили до Нагуєвичів, проте дорогою ще раз ув’язнили в Дрогобичі, в’язниці якого І. Я. Франко пізніше присвятив повість «На дні».

Повернувшись до Львова, мислитель бере активну участь у робочій газеті, пише соціальну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У робітничій газеті він публікує вірш «Гімн» («Вічний революціонер»).

У 1881 р. І. Я. Франко видає польською мовою брошуру «Про працю. Книжечка для робітників». У цьому ж році він починає видавати журнал «Світ», де публікує частини повісті «Борислав сміється». Проте І. Я. Франко так і не зміг опублікувати повість до кінця, оскільки журнал закрили.

У журналі «Світ» І. Я. Франко друкує низку віршів, які пізніше увійшли до збірки «З вершин і низин». Після закриття і цього журналу митцю довелося заробляти на життя в журналах «Діло» та «Зірка». У «Зірці» він публікує історичну повість «Захар Беркут» і статтю «Іван Сергійович Тургенєв». Мріючи про видання власного журналу, І. Я. Франко двічі їздить до Києва (1885 р., 1886 р.), щоб одержати від київської «Громади» матеріальну допомогу. Але київські ліберали віддали гроші журналу «Зірка».

У 1890 р. разом із М. Павліком І. Я. Франко видає двотижневик «Народ», який став органом заснованої того року «Української радикальної партії». У Львові літератор організовує «Наукову читальню», в якій він виступає з питань політекономії, наукового соціалізму, історії революційної боротьби. У 1893 р. І. Я. Франко видає друге (доповнене) видання збірки «З вершин і низин». Після чого виходять ще чотири збірки: «Зів’яле листя» (1896 р.), «Мій Ізмарагд» (1898 р.), «Із днів журби» (1900 р.) і повість «Перехресні стежки» (1900 р.).

З 1898 р. у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І. Я. Франко відразу ж стає активним працівником журналу, а потім і редактором. У цьому журналі він публікує свої статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» та інші. У 1905 р. він пише на честь революції в Росії свою знамениту поему «Мойсей», вірш «Конкістадори». У цей же час видає статтю-рецензію «Нова історія російської літератури», виступає з доповіддю «Ідеї і ідеали галицької москвофільської молоді». У 1906 р. виходить збірка поезій «Semper tiro», а роком пізніше – повість «Великий шум».

У 1907 р. І. Я. Франко намагається влаштуватися працювати на кафедру Львівського університету, проте на своє прохання не отримує відповіді. У 1908 р. І. Я. Франко тяжко хворіє, лікується в Хорватії, потім – в Києві, Карпатах, Одесі. Як тільки йому легшало, він одразу брався до роботи. Завдяки такій самовідданості він написав статтю про драму О. С. Пушкіна «Борис Годунов» (1914 р.), статтю «Тарас Шевченко» (1914 р.), поему «Кончакова слава» та інші.

У 1915 р. стан здоров’я письменника погіршав. Навесні 1916 р. хворий І. Я. Франко переїхав до Львова. 9 березня 1916 р., передчуваючи смерть, митець складає заповіт, в якому всі свої рукописні твори разом із власною бібліотекою просить передати Науковому суспільству ім. Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 р. Іван Якович Франко помер.

У своїх творах І. Я. Франко постає мислителем-гуманістом. Багатогранна творчість літератора викликає постійний живий інтерес. Історичне значення його творчості важко переоцінити. Не було такого явища в тогочасному політичному й культурному житті, яке залишилося поза його увагою і яке б не знайшло у творчості письменника відображення. При тому він був не просто письменником, а драматургом, вченим-філологом, літературним критиком, перекладачем, істориком, філософом.

При всій багатогранній діяльності в особі І. Я. Франка виступав мислитель з широким світоглядом, який не тільки дійшов до наукового розуміння природи та суспільства в історично минулому розвитку, а й дивився вперед, у майбутнє історії людства.

Оцінити належно творчість І. Я. Франка як філософа надзвичайно важко. Треба інтерпретувати з погляду філософії окремі розділи його творчості, в яких він не системно висловлює свої філософічні погляди. Найчастіше про нього говорили як про письменника, поета, драматурга, публіциста і науковця, але не як про філософа. Були і такі погляди, згідно яких І.Я. Франко не був філософом, бо не писав філософських трактатів, а тому його творчість треба розглядати тільки з погляду літератури. Проте такий підхід є помилковим, бо кожний твір можна розглядати як з позиції літератури, так і з філософської позиції, і вже відповідно до цього його оцінювати.

Звичайно, І. Я. Франко не займався філософією спеціально, але його філософські твори, які мають просвітницьку спрямованість, яскраво відображають східнослов’янську філософську парадигму, у якій поєднуються серце та розум. Філософія відігравала важливу роль у творчості І. Я. Франка, до неї він ставився як знавець сучасних йому філософських напрямів, предмета філософії, її історичного розвитку.