Конфлікти інтересів та стратегічні наслідки трансфертного ціноутворення

Трансфертна ціна (ТЦ) – умовна ціна, за якою продукти (напівпродукти) або послуги одного центру відповідальності підприємства передаються іншому центру відповідальності цього підприємства (концерну, холдингу). ТЦ є умовно-розрахунк. показниками. Ніякі платежі при оформленні фін. відносин між окремими центрами відповід. не здійснюються.

Основна причина виникнення конфліктів інтересів під час трансфертного ціноутворення полягає в тому, що за високих трансфертних цін переваги отримує центр відповідальності, який є постачальником продукту. Навпаки, низькі трансфертні ціни створюють переваги для центру відповідальності, що є споживачем напівпродукту.

У науково-практичній літературі знаходимо рекомендації щодо часткового вирішення проблематики трансфертного ціноутворення. Ці рекомендації зводяться до використання подвійної ставки трансф. цін або ж до формування трансфертної ціни як суми маржин. витрат та фіксованої надбавки.

Подвійна (дуальна) трансфертна ціна – одне з компромісних рішень при внутрішньому ціноутворенні. За цим підходом кожна операція з передачі продукції (робіт, послуг) всередині підприємства (концерну, холдингу) обліковується за двома різними внутрішніми цінами. Наприклад, підрозділ-продавець відображає реалізацію за ринковими або договірними цінами, а підрозділ-покупець – відображає отриману продукцію за ціною, встановленою на базі змінних чи повних витрат. За певних обставин, подвійна трансфертна ціна сприятиме оптимізації рішень з точки зору максимізації фінансових результатів підприємства в цілому. Так, якщо підрозділ-постачальник напівпродукту встановлює внутрішню ціну як суму змінних витрат та певної надбавки на одиницю продукції, яка дозволяє йому покрити витрати та сформувати певний прибуток, то це стимулюватиме менеджмент цього центру відповідальності поставляти максимальну кількість напівпродукту на внутрішній ринок. Аналогічну мотивацію (однак щодо реалізації продукції на зовнішніх ринках) матиме підрозділ що виробляє кінцевий продукт. Отже, за цього підходу до ціноутворення, трансфертні ціни досить ефективно виконують функцію координації і забезпечують оптимальні з точки зору максимізації прибутку обсяги виробництва та реалізації

Суттєвим недоліком цього методичного підходу є те, що він не сприяє розвитку конкуренції на внутрішньому ринку. Це зумовлено тим, що постачальники мають надійний ринок збуту продукції за сприятливими цінами і це зменшує мотиви для підвищення продуктивності праці та якості продукції. Для методу характерним є також значний рівень витрат на ведення подвійного управлінського обліку (проблематика переобтяження цифрами). Окрім цього, за подвійних трансфертних цін не виконується функція визначення фінансових результатів, оскільки внутрішній прибуток підрозділів буде дорівнювати один одному.

За використання будь-якого методу трансфертного ціноутворення нижньою межею ціни мають бути витрати (повні або змінні) підрозділу-постачальника, а верхньою межею — ринкова ціна. Якщо ж ця умова не виконується, то внутрішнє ціноутворення буде субоптимальним.