Трилогія «Орестея»: проблематика, характеристика головних образів

«Орестея» — трилогія трагедій Есхіла — це породження епохи становлення і розквіту полісів. Ця трагедія – найвищий добуток, де просліджувалася історія роду, що передає боротьбу матріархату і патріархату. Трагедія «Орестея» є апофеозом афінської рабовласницької демократії.

Проблематика:

1. Злочини і покарання за них
2. Закон світової Справедливості, непохитна категорія Правди
3. Пізнання через страждання
4. Відповідальність за свої вчинки
5. Мотив помсти
6. Суперечки богів старшого і молодшого поколінь
7. Роль судового органа(ареопаг)
8. Боротьба патріархату і матріархату

Месником за вбивство батька стає Орест. І проблема справедливої відплати за злочин та проблема шляхів відплати стає центральною у другій частині “Хоефори”. Трагізм образу Ореста полягає в усвідомленні того, що він повинен убити, а відтак понести покарання.

Герої Есхіла протистоять богам. Наприклад, Орест не зразу вбив матір, не задумуючись, коли йому велів Аполлон. Вони діють не як сліпі знаряддя долі, фатуму, кожен з них – людина вільна. Але Есхіл наполегливо нагадує людям про відповідальність за содіяне.

Перший конфлікт полягав у тому, що важливіше: кров батька чи матері, тобто патріархат чи матріархат. Права була Клітемнестра, що вбила за дочку чоловіка, Агамемнона, який пожертвував дочкою на користь богів? Або прав Орест, син, який убив матір за вбивство батька? І все ж таки перемогла кров батька. Насправді перемога патріархату трапилася давно до Есхіла. Міф був для Есхіла просто тим, про що говорилося – не про релігійно-ритуальну процедуру, а нову, людську прийняття рішень (створення суду присяжних щодо Ореста та Клітемнестри - ароепаг).

Провідною темою трилогії є священна необхідність покарання зла, помста за зло. Це і є друга проблематика. Чинити зло означало порушувати встановлений порядок. Покарання ж, помста за зло, як вірили греки, відновлює первісну гармонію. Така філософія неодмінно натикалася на суттєву перешкоду. Адже той, хто мстить за зло злом, сам коїть злочин, породжує нове зло, що вимагає іншого месника. Виникає замкнене коло. А єдиний вихід з нього – страждання. Орест страждає, бо саме страждання – це той тернистий шлях, що веде людину до розуміння, мудрості, гармонії. В кінці, у фіналі третьої частини «Евменіди» гармонія відновлюється, відбувається примирення. Еринії приймають пропозицію Афіни стати богинями, і замість богинь помсти вони стають богинями миру. Таким чином розривається коло помст, відновлюється земний мир і життя.

Характерологія “Орестеї” обумовлюється загальним світобаченням Есхіла, передусім його вірою в богообумовлений Космос і Людину. Звідси характери персонажів мають чітко виражене метафізичне, екзистенційне начало, що формує людську волю, вдачу, поведінку.

Клітемнестра демонструє яскраве матріархально-демонічне начало, стійкість та цілеспрямованість цієї жінки, які обумовлюють вбивство її чоловіка. Водночас – це жива, реальна натура: вона рішуча, палка, пристрасна, смілива, підступна, може виявляти велику витримку, лицемірство.

Про Агамемнона ми небагато знаємо, але можемо сказати, що він відданий волі богів і для нього головне – війна, а не сім’я, оскільки приніс в жертву свою доньку Іфігенію. Але з цим, Агамемнон – втомлена тривалою війною людина, що мріє дістатися додому, і тут його одразу так підступно вбиває дружина.

Орест – «знаряддя помсти богів». Він самостійний, поводить себе незалежно. Але все ж Аполон керує ним, використовуючи той факт, що його матір вбила його батька. Орест сповнений страждань. Але плануючи помсту, виявляє себе розсудливою, обачною, далекоглядною людиною. Знаючи злочин матері, хочу ще раз пересвідчитись, що вона винна. Перед злочином його охоплюють вагання, і поки Аполлон не пригрозив вбити Оресту вбити матір, той не одразу погодився.

 

Есхіл намагався примирити традиційну грецьку міфологічну етику з новою мораллю, релігійний світогляд зі світським. Прагнув осягнути таємницю людської долі й діянь. Він вірив, що людськими прагненнями керує провидіння і що навіть боги не можуть протистояти долі. Людина, упоєна занадто великою могутністю і багатством, легко піддається почуттю переваги, що підштовхує її до злочину. Кара за провину падає на винуватця і весь його рід. Есхіл робить людину відповідальною за власні дії. Страждання, за Есхілом, єдина школа життя, що вчить «помірності».

 

49. Жіночі образи в трилогії «Орестея»

Образ Клітемнестри набуває незвичайну силу і яскравість. Клітемнестра - жінка з незвичайною, можна сказати, чоловічою силою волі і жаданням влади. Її ненависть до чоловіка настільки сильна, що вона без страху наважується на вбивство і непохитно переслідує свою мету. Вона лицемірна, підступна, пристрасна.

Цікава мотивація фатального вчинку Клітемнестри. Сама вона твердить, що вбила Агамемноне через те, що він приніс у жертву їхню доньку Іфігенію, та тому, що повернувся з війни з іншою жінкою Кассандрою, з якою хоче ділити ложе “разом” із законною дружиною. Але за цим зверхнім мотиваційним шаром постає справжній, метафізичний: Клітемнестра просякнута демонічно-матріархальним началом, що й є “останньою глибиною образу”.

Електра — дочка Агамемнона й Клітемнестри. Вона врятувала свого брата Ореста й допомогла йому здійснити криваву помсту над убивцями батька — Егістом та Клітемнестрою. Електра — головна героїня в трагедіях Есхіла «Хоефори». Саме тоді діє мотив пізнання і впізнавання – Електра і Орест зустрічаються на могилі батька, і впізнають один одного після 8 років розлуки. Електра завжди була для Клітемнестри наче рабинею, а не донькою. Тому Електра дуже жадала розправи над матір’ю та її новим чоловіком.

Кассандра – коханка Аполлона, яку той покинув. Колись Аполлон зачарований її красою наділив її пророчим даром, але Кассандра відмовила йому, і в покарання Агамемнону той позбавив визнання її передвіщень людьми. Кассандра – наложниця Агамемнона. Біля палацу Агамемнона вона чує запах крові й катастрофу, але люди їй не вірять. Кассандра вигукує слова на незнайомій мові, корчиться на землі, немов би хоче провалитися в той Хаос, в який через декілька хвилин вона мусить буде перейти. Але раптом проходить її екстаз, дикі зойки, вона заспокоюється і йде у палац, начебто запрошена на бенкет, насправді вона йде на страту.

 

50. Мотив злочину та помсти у трилогії «Орестея»

Основним психологічним мотивом трагедії Есхіла є ідея долі, яка переслідує людей і мстить їм за їхні успіхи і злочини.

Агамемнон - переможець троянців, який зруйнував Трою і продав у рабство її жителів, за свій злочин – дав доньку Іфігенію у жертву богам – сам стає жертвою дружини Клітемнестри, що зрадила йому. Клітемнестра мотивує свій злочин помстою за доньку, але насправді хоче позбавитись від чоловіка.

Клітемнестра підступно вбиває свого чоловіка, що урочисто повернувся додому з-під Трої. Задовольняючи свою злобу вбивством чоловіка, Клітемнестра (у другій частині трагедії) у свою чергу, стає жертвою помсти з боку свого сина Ореста, що мстить матері за вбивство батька. Таким чином, Клітемнестра і її коханець Егіст одержують справедливу помсту долі.

У третій частині трагедії Афіна рятує Ореста від люті Ериній, богинь помсти, перетворюючи їх силою свого впливу у Евменід, тобто богинь миру. Отже, тут коло вбивств і помст розривається, і відновлюється гармонія та земне життя.

Проте Есхіл вводить ще й мотив особистої зацікавленості Клітеместри у смерті Агамемнона - любов до Егісфа, тобто переосмислюється мотив родового прокляття й кревної помсти відповідно до сучасних для Есхіла громадських побоювань нової тиранії. Так само значні відхилення від міфологічної традиції, і у другій частині трилогії: мотив божественної помсти тут відходить другий план, оскільки Орест повністю бере помсту на себе. Здійснюючи помсту, Орест повинен вбити матір, і у результаті сам потрапляє під родове прокляття. У цьому полягає трагічний конфлікт і проблема вибору героя. Він розуміє увесь жах злочину, яким його прирікають боги, але нічого з цим вдіяти не може. Оскільки ослухатися богів – порушити світоустрій, а це неодмінно призведе до порушення гармонії і кари для того, хто ослухався.

Головна ідея: жодний злочин не залишиться непокараним, а справедливість переможе.

51. Система образів у трилогії «Орестея»

У трилогії " Орестея " можна бачити відхилення від класичної епічної композиції у взаємодії героїв - паралельно з волею богів ми бачимо волю людей, яка нехай і вважається лише відображенням того, що визначено богами, а й відчувається нами, як їх власне, особисте рішення: вбивство Агамемнона Клітемнестрою, помста Ореста за батька, що вносить у твір додатковий психологізм. На тлі епічних, тільки позитивних або тільки негативних характерів починають з'являтися драматичні; емоції виходять із самих героїв (ненависть Клітемнестри, страх Ореста перед Ериніями). Тепер боги порівнюються з людьми, вони тепер говорять на рівних: навіть Афіна не може допомогти Оресту позбутися від богинь помсти - але це може зробити ареопаг – громадський суд присяжних. У цьому місці ясно видно, що чільне положення займає соціум, а не Пантеон богів. Найбільш драматичним у творі образ Кассандри, яка одночасно знає, що її і Агамемнона очікує смерть, але нічого не може змінити, бо з волі Аполлона її прогнозам ніхто не вірить. Важливо відзначити, що Оресту вдалося довести свою невинність перед ареопагом, і Еринії перетворилися на Евменід - богинь, що приносять мир і благополуччя.

Отже, боги для Есхіла - і зовнішній, і внутрішній світ людини, одночасно керований ним і керуючий. І саме боротьба між цими двома началами за душу людини робить з неї особистість, спроможну приймати рішення самостійно, страждати через них і самостійно добиватися справедливості.

52. Хтонічні мотиви та образи, їх функції і мотиви у трилогії Есхіла «Орестея»

Хтонічні божества — ті божества, які так чи інакше були пов’язані з продуктивними силами землі або з підземними світом. У них не просили нічого. Навпаки – їх уласкавлювали, задобрювали жертвами, вимагаючи від них у винагороду лише одного — повного невтручання в життя людей.

Еринії – богині помсти – хтонічні істоти, втілення мороку. Вони мають вигляд жінок з собачими головами, а їхніх очей капає кров. Будучи прадавніми хтонічними божествами і охоронцями материнського права, вони переслідують Ореста за вбивство матері, яка вбила батька Ореста через те, що він вбив їхню доньку. Клітемнестра каже Ериніям вбити Ореста – про це йде мова у її монолозі у третій частині. Тому тут Еринії стають на бік Клітемнестри, вважають правильним вбити Ореста, оскільки «кров спокутує кров». Але у трагедії все змінюється після суду в ареопазі, де Еринії сперечаються з Афіною і Аполлоном, що захищають Ореста. Еринії прийшли в лють, оскільки суд (створений Афіною – ареопаг) відібрав їх споконвічне право карати муками того, хто порушив закон (міфічний перехід від помсти до правосуддя). Однак Афіна втихомирила гнів богинь, переконавши Ериній залишитися в Аттиці, пообіцявши, що всі афіняни будуть віддавати почесті цим древнім богиням. З тих пір як Еринії змінили гнів на милість, їх стали називати Евменідами. Евменіди («благомислячі») тепер мають функцію покровительок законності. Вони стають богинями миру.

Отже, у трагедії прослідковується лінія переходу зла до добра – зміна хтонічних богинь помсти і мороку на богинь благополуччя і гармонії.