Рекомендовані нормативно-правові акти та література для підготовки до семінарського заняття, написання рефератів

Основні нормативно-правові акти і література

1. Закон України вiд 17 березня 1995 р. «Про Автономну Республіку Крим» // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 69 (з наступними змінами).

2. Закон України вiд 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170 (з наступними змінами).

3. Закон України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст.190 (з наступними змінами).

4. Закон України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 241 (з наступними змінами та доповненнями).

5. Бондаренко І. Сутність фінансово-правового методу // Право України. – 2006. – №4. – С.60-62.

6. Воронова Л. К. Наука фінансового права та її сучасні завдання /

Л. К. Воронова // Фінансове право. – 2007. – № 1. – С. 5–9.

7. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002.

8. Ковальчук А. Т. Фінансове право України. Стан та перспективи розвитку: [монографія] / Ковальчук А. Т. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 488 с. – (Бібліографія: с. 436–456).

9. Пацурківський П.С. Місце фінансового права в системі права // Науковий вісник Чернівецького державного університету. – Вип. 48, Правознавство. – Чернівці: Вид-во ЧДУ, 1999.

10. Усенко Р. А. Фінансові санкції за законодавством України: Монографія / Відповід. ред. Д.М. Лук’янець. – К.: Дакор, КНТ, 2007. – 168 с.

 

 

Додаткові нормативно-правові акти і література

1. Закон України вiд 7 грудня 2000 р. «Про банки i банківську дiяльнiсть» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30 (з наступними змінами).

2. Безгубенко Л.М. Фінансова наука і практика періоду трансформацій // Фінанси України. – 2000. – № 4.

3. Бондаренко І. Механізм правового регулювання фінансових відносин // Право України. – 2006. – №5. – С.74-77.

4. Запольский С. В. Дискуссионные вопросы теории финансового права: [монография] / Запольский С. В. – М.: РАП, Эксмо, 2008. – 160 с. – (Российская академия правосудия, Верховный Суд Российской Федерации, Высший Арбитражный Суд Российской Федерации). – (Юридическая библиотека России).

5. Ковальчук А. Т. Финансовое право в рыночных системах (теоретическое исследование в практическом контексте): [монография] / Ковальчук А. Т. – К.: Парламентское изд-во, 2008. – 506 с.

6. Ковальчук А. Роль і місце фінансового права за ринкових умов // Право України. – 2007. – №2. – С.45-48.

7. Ковальчук А. Фінансове право: усталений термін з невизначеним предметом // Право України. – 2005. – №8.

8. Косаняк В. Оперативна самостійність як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання // Матеріали ІХ регіональної науковопрактичної конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (13-14 лютого 2003). – Львів: Вид-во ЛНУ ім. І.Франка, 2003.

9. Кучерявенко М. Який рівень дискусії про предмет фінансового права може мати творчу перспективу? // Право України. – 2006. – №12. – С.113-117. 10. Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого самоврядування // Фінанси України. – 1997. – № 7. – С. 36-44.

11. Пацуркiвський П. Проблеми теорії фінансового права. – Чернівці: ЧДУ, 1998.

12. Пацурківський П. Начала фінансового права: постановка проблеми // Право України. – 2006. – №6. – С.25-29.

13. Шокун В. Фінансова система країни: стан і напрями реформування // Економіка України. – 1994. – № 1. – С. 3-11.

14. Шокун В.В., Пилипенко Л.П. Про питання вдосконалення фінансової системи України // Фінанси України. – 1997. – № 6. – С. 14-24.

15. Яхменко Т.М. Фінансове право: галузь права, навчальна дисципліна і наука: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Тетяна Михайлівна Яхменко. – К., 2003. – 206 с.

Тема 2. Фінансово-правові норми та відносини

 

1. Фінансово-правові норми.

2. Фінансові правовідносини: поняття, зміст, особливості, види.

3. Суб’єкти фінансових правовідносин.

 

Фінансово-правові норми.

Правова норма, як і право в цілому, розрахована на регулювання поведінки осіб за посередництвом відносин, зв’язок учасників яких полягає у взаємних правах (забезпечена державою можливість певної поведінки) і обов’язків (необхідність певної поведінки, порушення якої тягне застосування заходів державного примусу).

Оскільки норми права - це обов’язкові правила поведінки загального характеру, то приписи, що містяться в них і вводяться в дію, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опиняється в умовах, передбачених цим правилом. Кожна правова норма формулюється державою і містить чітко визначені права й обов’язки. Якщо правило, приписане нормою, не виконується добровільно, держава примушує до виконання цього правила, застосовуючи заходи, передбачені санкцією. Таким чином, норми права мають імперативний характер (тобто обов’язковий), забезпечений примусовою силою держави. Як різновиду правових норм фінансовоправовим нормам притаманні усі ознаки правових норм, а самі вони містяться в нормативно-правових актах та інших джерелах права, що приймаються компетентними органами держави, органами місцевого самоврядування або посадовими особами і є загальнообов’язковими. Всі ці ознаки властиві і фінансово-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансової діяльності держави та місцевих утворень, тобто у сфері публічних фінансів, та містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу порядку утворення, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Вони мають імперативний характер, оскільки вміщують державне веління, яке постає у формі категоричного припису, що виключає зміну умов норм за волевиявленням суб’єктів фінансових правовідносин. Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов’язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Одночасно фінансово-правова норма виступає відносно самостійним, цілісним явищем, яке має свій, тільки йому властивий зміст; специфічні ознаки та сукупність елементів, що його створює. Отже, основоположним елементом системи фінансового права є фінансово-правові норми. Фінансово-правова норма - це встановлене чи санкціоноване державою і забезпечене засобами державного примусу визначене правило поведінки в публічних фінансових відносинах, що виникає у процесі планомірного утворення, розподілу, перерозподілу й використання державних та місцевих грошових фондів і доходів, якими закріплюються юридичні права та обов’язки їх учасників.У нормі фінансового права повністю відображаються загальні риси та специфічні особливості фінансів і фінансових правовідносин, їх статика та динаміка.

Фінансово-правові норми визначають права та обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу й використання грошових фондів.

У свою чергу правовідносини є результатом дії правової норми. Правовідносини виникають внаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Реальні, життєві відносини здійснюються відповідно до приписів правової норми. Здійснюючи правовідносини, норма набуває свого реального буття, втілюється у певному акті поведінки. Це - особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується та набуває життєвої сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов’язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежності від їх згоди. В залежності від способу впливу на учасників фінансових відносин, який визначає характер їх юридичних прав і обов’язків, фінансово-правові норми підрозділяються на три види: зобов’язуючі, забороняючі, уповноважуючі.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі державного планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов’язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов’язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дії, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансово-правових відносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб’єкти фінансових правовідносин в межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, наприклад, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги тільки окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень в їх бюджети. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення імперативності і повноважності передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів, від юридичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансово-правових відносин - юридичних та фізичних осіб.

У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об’єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні - у бюджетному процесі. Бюджетний процес - встановлена законом процедура проходження бюджету.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи) не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються. Вона складається з гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза, фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов’язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб’єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються ще й специфічні заходи - фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджеті. За недотримання фінансової дисципліни, можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ - повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.

Оскільки санкції є одним з видів державного примусу, вони об’єктивно виражаються у нормах фінансового законодавства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманна імперативність та майновий характер. Метою їх є забезпечення суспільних та державних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом та позабюджетними фондами грошових надходжень, додержання фінансової дисципліни.

Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічноюридичними (майновими), бо невигідність, небажаність передбачуваних ними заходів полягає у зменшенні майнової сфери правопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані впливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпорядженні, скорочують відрахування до фонду економічного розвитку тощо.

Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання правовідновлювального і штрафного (карального) елементів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна, у тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням та відновити становище, що існувало до вчинення правопорушення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують функції компенсаційного та штрафного характеру.