Фінансова політика та фінансовий механізм

3.1. Фінансова політика як складова економічної політики держави

Фінанси мають об'єктивний характер і втілюються в суб'єк­тивних діях держави — законах країни і фінансовій політиці, що спрямовані на досягнення конкретних цілей регулювання та зумовлені певними завданнями й особливостями розвитку країни.

Фінансова політика та фінансове законодавство несуть на собі відбиток суб'єктивних дій певних соціальних верств су­спільства або окремих груп людей. Вони пов'язані з процесом прийняття рішень у галузі політики, економіки, фінансів і со­ціальній сфері.

За допомогою фінансів та фінансової політики здійснюєть­ся багатосторонній регулюючий вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення, а саме:

1) фінанси та фінансова політика активно використовують­ся для сприяння процесу нагромадження капіталу, який ви­значає темпи економічного зростання;

2) за допомогою фінансів держава впливає на процес реа­лізації сукупного суспільного продукту в цілому та додаткової вартості зокрема;

3) фінанси відіграють важливу роль у процесі відтворення Робочої сили.

Тема З

Таким чином, рух фінансової форми одержавлення сукуп­ного суспільного продукту тісно пов'язаний з рухом окремих частин суспільного капіталу — постійного, змінного, додатко­вої вартості.

Представники західної економічної думки відводять важ­ливе місце фінансам як ефективному засобу впливу на форму­вання ринку (кейнсіанський варіант) або заощаджень (неокла­сичний варіант). Перші вважають, що зростання прибутку визначається сферою ринку, тобто процесом реалізації вар­тості, другі — достатністю грошового капіталу для інвестицій.

Отже, фінансова політика є складовою економічної полі­тики держави (рис. 3.1). У ній конкретизуються головні на­прями розвитку народного господарства, визначаються загаль­ний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями вико­ристання, розробляється механізм регулювання та стимулю­вання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Водночас фінансова політика — відносно самостійна сфера діяльності держави, найважливіший засіб реалізації політики держави у будь-якій сфері суспільної діяльності.

Основною метою фінансової політики є оптимальний роз­поділ ВВП між галузями народного господарства, соціальни­ми групами населення, територіями. На цій основі мають за­безпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.

Головне завдання фінансової політики — це забезпечення відповідними ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально-економічного розвитку.

Фінансова політика держави спрямована на мобілізацію, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів. В основі цих операцій лежить вибір:

— джерел та методів формування фінансових ресурсів;

— суб'єктів — власників чи розподілювачів фінансових ресурсів;

— пріоритетних напрямів використання фінансових ре­сурсів;

— ступеня централізації фінансових ресурсів у рамках дер­жави.

Ці завдання вирішують залежно від сутності та функцій держави.

Поняття фінансової політики держави можна розглядати у вузькому та широкому розумінні (табл. 3.1).

 

Тема З

Таблиця 3.1. Зміст фінансової політики

 

У вузькому розумінні	У широкому розумінні
Включає дві підсистеми, або взаємопов'язані напрями діяль­ності, держави: — політика у сфері державних фінансів; — політика у сфері недержав­ них фінансів (за галузями, регіо­ нами тощо)	Механізм державного регулю­вання всіх соціально-еконо­мічних процесів та явищ, що включає широкий арсенал фі­нансових інструментів, засобів, форм і методів розподілу та пе­рерозподілу ВВП й національно­го доходу і діє через національну фінансову систему країни
Ефективним методом взаємодії державних і недержавних фі­нансів вважається такий, що сприяє оптимальному зростан­ню національного доходу. Під останнім розуміється макроено-номічний стан співвідношення доходів і витрат у складі бюдже­тів усіх учасників національно­го господарства, що забезпечу­ють оптимум процесів зберіган­ня, накопичення та споживання	Складові фінансової політики: — бюджетно-податкова; — грошово-кредитна; — інвестиційна; — страхова; — амортизаційна; — валютна; — митна; — інші

Механізм реалізації фінансової політики держави вклю­чає такі елементи:

— розробка концепції розвитку фінансової системи держави;

— визначення основних напрямів використання фінансової системи в економічній політиці держави;

— складання цільових програм щодо розвитку загальнодер­жавних та територіальних фінансів;

— розробка конкретних заходів реалізації концепції, на­прямів та програм.

Фінансова політика держави як макроекономічний ме­ханізм управління включає стратегію і тактику управління.

Фінансова стратегія включає дії держави щодо стратегі­чного розвитку її фінансової системи. Вона розуміється як загальний напрям і методи досягнення поставленої мети і спря-

фінансова політика та фінансовий механізм

мована на вироблення цільових програм, для реалізації яких необхідні час і великі фінансові ресурси. Це політика, що роз­рахована на довготермінову перспективу і вирішення глобаль­них завдань соціально-економічного розвитку країни.

фінансова тактика — це поточна політика, спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на ва­ріантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економі­ку країни до складу фінансової політики держави входять: бюджетна, податкова, грошово-кредитна, інвестиційна, валют­на, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика — це комплекс юридичних, економіч­них, організаційних заходів під час складання бюджетів, ре­гулювання бюджетного процесу, управління бюджетним де­фіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляєть­ся у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх ви­трачання на різні потреби держави.

Податкова політика найтісніше пов'язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі опо­даткування.

Бюджетно-податкова {або фіскальна) політика має ство­рювати сприятливі умови для виробничої та фінансової діяль­ності суб'єктів господарювання. Поняття бюджетно-податко­вої політики держави можна розглядати у вузькому та широ­кому розумінні (табл. 3.2).

Отже, бюджетно-податкова політика є складовою фінансо­вої політики держави. Зауважимо, що в розвинутих країнах через державний бюджет перерозподіляють від ЗО до 50 % ВВП. Найчастіше її ототожнюють з фіскальною політикою.

Цілями бюджетно-податковою політики в Україні з по­зицій здійснюваних нині економічних перетворень є:

— подолання спаду виробництва та стабілізація економіки;

— стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності та структурних перетворень;

досягнення різкого структурного зрушення економічних пропорцій на користь тих виробників, які працюють безпосе­редньо на задоволення потреб населення;

Тема З

Таблиця 3.2. Бюджетно-податкова політика

 

У вузькому розумінні	У широкому розумінні
Політика формування, вико­нання та регулювання держав­ного бюджету країни	Заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятос­ті та виробництво неінфля-ційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бю­джету в цілому; маніпулюван­ня державними видатками та доходами з метою впливу на економічний розвиток суспіль­ства

— стримування інфляційних процесів;

— забезпечення достатніх надходжень до бюджету для фінансування невідкладних соціальних програм;

— створення найсприятливіших умов для стимулювання ділової інвестиційної активності, розвитку підприємства тощо.

Основні функції бюджетно-податкової політики представ­лено в табл. 3.3.

Таблиця 3.3. Основні функції бюджетно-податкової політики

 

Фіскальна функція	Функція економічного регулювання	Функція вирівнювання доходів
Бюджетно-податкова політика забезпечує необхідні ресурси для урядової діяль­ності, а саме: — на військово- оборонні витрати; — на реалізацію економічних і соці­ альних програм; — на інші заходи	Податки та видатки бюджету використо­вуються як інстру­менти управління економікою та дося­гнення певних цілей економічної політи­ки (економічного зро­стання, структурної перебудови тощо)	Бюджетно-податко­ве регулювання ви­ступає як інструмент перерозподілу ВВП за допомогою оподат­кування, а також системи трансферт­них виплат бідним, безробітним, інвалі­дам, сиротам та ін.

ь.

фінансова політика та фінансовий механізм

фіскальна (бюджетно-податкова) політика — це су­купність заходів, що здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом: державними видатками та оподатку­ванням для досягнення повної зайнятості, зростання вироб­ництва, зниження інфляції.

Податки і державні видатки є основними інструментами фіскальної політики.

Основні цілі фіксальної політики відображено на рис. 3.2.

Державні Закупівлі

трансферти

Шляхом зміни податків та державних витрат держава здій­снює регулювання економіки. Кейнсіанці визначали дуже важ­ливу роль фіскальної (бюджетно-податкової) політики, за до­помогою якої можна впливати та стимулювати сукупний по­пит та сукупні витрати.

Тема З

Фіскальна політика має дві основні форми, або типи.

1. Дискреційна, або активна, фіскальна політика — це
свідоме маніпулювання податками та державними видатками
з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою зміни
реального обсягу національного виробництва та зайнятості,
контролю за інфляцією, прискорення темпів економічного
зростання.

Є двох видів:

а) стимулююча фіскальна політика:

— збільшення державних видатків;

— зниження податків;

— одночасне поєднання першого та другого.

Ця політика проводиться в період економічного спаду та безробіття, але внаслідок її проведення може збільшитися дефі­цит бюджету, що може, у свою чергу, призвести до інфляції;

б) стримуюча фіскальна політика:

— зниження державних видатків;

— збільшення податків;

— одночасне поєднання першого та другого.

Ця політика проводиться в період високої інфляції та спря­мована на скорочення дефіциту державного бюджету.

2. Автоматична, або пасивна, фіскальна політика здій­
снюється за допомогою "вбудованих стабілізаторів" (податків
та державних витрат, трансфертів). Необхідні зміни в рівні
державних видатків і податків вводяться автоматично. Це так
звана автоматична, або вбудована, стабільність.

Вбудовані стабілізатори — це будь-який захід, що зумов­лює тенденцію до збільшення дефіциту державного бюджету в період економічного спаду або скорочення дефіциту бюджету в період економічного зростання та інфляції, без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади.

Недоліками фіскальної політики вважають: часовий лаг (термін) між прийняттям рішення та його впливом на еконо­міку; адміністративні затримки (бюджетний процес, зміни податкового законодавства вимагають визначеного терміну і можуть мати довгостроковий характер).

Державний бюджет завдяки фіскальній політиці в період економічного зростання та інфляції повинен мати рестриктив-ний (стримуючий) вплив; а у період економічного спаду та безробіття — експансивний (стимулюючий) вплив.

За допомогою вбудованих стабілізаторів амортизується еко­номічний спад та обмежується зростання.

Фінансо ва політика та фінансовий механізм _______________________

Наступною складовою фінансової політики є грошово-кре­дитна політика.

Грошово-кредитна (монетарна) політика становить ком­плекс дій та заходів держави у сфері грошового ринку, а та­кож сукупність економічних методів, спрямованих на управ­ління рухом кредитного капіталу. Дії грошово-кредитної полі­тики спрямовані на регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Вони охоплюють ринок грошей, ринок капіталів, ринок цінних паперів. НБУ здійснює грошово-кредитну політику з метою впливу на гро­шову масу в обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.

Об'єктами монетарної політики є такі змінні грошового ринку:

— пропозиція (маса) грошей;

— ставка процента;

— валютний курс;

— швидкість обігу грошей та ін.

Основними інструментами грошово-кредитної політики є такі:

1) облікова, або дисконтна, політика, механізм якої поля­гає в регулюванні облікової ставки центрального банку, за якою він надає позички комерційним банкам у порядку їх рефінансування;

2) регулювання норми обов'язкових резервів для комерцій­них банків та інших депозитних установ, які повинні зберіга­ти частину залучених коштів на кореспондентських рахунках У центральному банку без права їх використання і виплати процентів за ними;

3) операції на відкритому ринку, що пов'язані з купівлею та продажем цінних паперів центральним банком на ринку Цінних паперів; у країнах з розвинутими ринковими відноси­нами вони є найбільш поширеним методом грошово-кредитно­го регулювання.

Валютна політика — це сукупність економічних, юридич­них та організаційних форм і методів у галузі валютних відно­син, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Регулювання курсу національної валюти здійснюється за допомогою валютних інтервенцій Центрального банку, які впливають на попит і пропозицію національної валюти та іноземних валютних цінностей у країні.

D

Тема З

Інвестиційна політика — це політика, пов'язана з дер­жавними та приватними інвестиціями на розвиток тих галу­зей та окремих підприємств, що мають найважливіше значен­ня і визначають науково-технічний прогрес. Держава повинна заохочувати вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом на­дання їм різноманітних пільг (податкових, амортизаційних та інших).

Політика щодо управління фінансами та фінансового контролю становить систему заходів управління фінансами, фінансовим механізмом, здійснення фінансового контролю в державі.

3.2. Фінансовий механізм

Фінансова політика реалізується за допомогою фінансового механізму, який становить досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб'єктів. Основ­ним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє та реалізує фінансову політику, із суб'єктами госпо­дарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток, який лежить в основі формування і реалізації фінансової політики, здійснюється не автоматично сам по собі, а через фінансовий механізм, який відображає напрями, характер і сутність фун­кціонування фінансів у суспільстві.

Фінансовий механізм — це сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та ва­желів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структура фінансового механізму досить складна. До неї належать різні елементи, що відповідають різноманітності фінансових відносин. До структури фінансового механізму входять п'ять взаємопов'язаних елементів (рис. 3.3): фінан­сові методи, фінансові важелі, правове забезпечення, норма­тивне забезпечення, інформаційне забезпечення.

Кожна сфера та ланка фінансового механізму є складовою єдиного цілого. Вони взаємопов'язані. Разом з тим сфери та ланки функціонують відносно самостійно. Ця обставина зу­мовлює необхідність постійного узгодження складових фінан­сового механізму.

 

Тема З

Фінансовий метод можна визначити як засіб впливу фінан­сових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямах: управління рухом фінансових ресурсів та ринковими комерційними відносинами, пов'язаними зі зміною витрат і результатів, з матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання грошових фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та викорис­танні грошових фондів.

Серед фінансових методів особливе місце займає фінансове планування.

Фінансове планування — це діяльність щодо формування та використання цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, які спрямовуються на розширене відтворення та на задоволення поточних потреб держави.

Основними завданнями фінансового планування є:

— визначення джерел та обсягів грошових ресурсів, необ­хідних для розширеного відтворення, їх розподіл між секто­рами економіки;

— зосередження в руках держави централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для успішного виконання дер­жавних функцій;

— забезпечення необхідних пропорцій у розподілі та вико­ристанні грошових ресурсів;

— стимулювання найбільш ефективного використання тру­дових і матеріальних ресурсів.

У фінансовому плануванні використовуються спеціальні методи: метод коефіцієнтів, нормативний, балансовий.

Фінансовий важіль є засобом дії фінансового методу. До фінансових важелів належать: прибуток, доходи, аморти­заційні відрахування, економічні фонди цільового призначен­ня, фінансові санкції, орендна плата, процентні ставки за кредитами, депозитами, облігаціями та ін. (рис. 3.3).

Правове забезпечення функціонування фінансового меха­нізму включає законодавчі акти, постанови, накази, цирку­лярні листи та інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині пра­вила організації фінансових зв'язків, захистити економічні інтереси суспільства, проводити єдину політику у сфері фінан­сів, забезпечити фінансову дисципліну.

Нормативне забезпечення включає інструкції, нормати­ви, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та ре­зерви.

Фінансова політика та фінансовий механізм

Інформаційне забезпечення складається з різного типу ста­тистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інфор­мації- Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках. Той, хто володіє інформацією, володіє і фінансовим ринком.

Основні методи фінансового впливу на соціально-економіч­ний розвиток — це фінансове забезпечення і фінансове регу­лювання. Оскільки ці два методи є глобальними й узагальню­ючими та включають окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні аспекти роз­витку суспільства. Установлення пріоритетності того чи іншо­го методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства й економіки, тим більша роль фінансового регулювання.

Структурну будову фінансового механізму подано на рис. 3.4^і.

Фінансове забезпечення регулюється на основі відповідної системи функціонування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансу­вання. Різні форми фінансового забезпечення використовують на практиці одночасно через установлення отриманого для певного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними.

Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розпо­дільчих відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси є розподільчими й перерозподільчими відно­синами, то фінансові методи регулювання, по суті, — це метод розподілу. Є два методи розподілу доходів: сальдовий і норма­тивний.

У складі фінансового механізму створюється набір фінан­сових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.

Видами таких інструментів є податки, внески і відрахуван­ня, субсидії та дотації. Конкретний склад фінансових інстру­ментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики.

Управління фінансовим механізмом ґрунтується на вико­ристанні відповідних важелів.

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб. — К.: КНЕУ, ²°01. - С. 57.

 

фінансова політика та фінансовий механізм

Сукупність важелів становить систему управління фінансо­вим механізмом. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції.

Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поді­ляються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, поря­док здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кре­дитування.

Принципи — це основоположні елементи системи управлін­ня. Принципи визначають характер дії як окремих підсистем та їх елементів, так і механізму в цілому.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а та­кож фінансування і кредитування визначаються відповідни­ми законодавчими й нормативними документами.

Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансо­вим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільчих відносин.

Функціонування фінансового механізму забезпечується че­рез організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, органі­зація та контроль.

ПРАКТИКУМ

План семінарського заняття

1. Фінансова політика як складова економічної політики держави.

2. Фінансовий механізм.

Теми рефератів

1. Державна політика у сфері фінансів та роль держави у Розвитку економіки.

2. Основні напрями державної фінансової політики в Укра-*ні в період переходу до ринку.

3. Управління фінансами в розвинутих зарубіжних країнах.

Тема З

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте поняття "фінансова політика".

2. На яких принципах базується фінансова політика?

3. Що є основною метою фінансової політики?

4. Які складові фінансової політики? Охарактеризуйте їх.

5. Які елементи включає механізм реалізації фінансової політики?

6. Які критерії оцінки результативності фінансової політики?

7. Розкрийте особливості фінансової політики України на сучасному етапі.

8. Розкрийте сутність та механізм реалізації бюджетно-по­даткової політики.

9. Охарактеризуйте типи та інструменти фіскальної політики.

 

10. Визначте інструменти грошово-кредитної політики.

11. Розкрийте механізм операцій центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

12. Що являє собою фінансовий механізм і які його скла­дові?

13. Охарактеризуйте фінансові методи та фінансові важелі.

14. Як змінюються методи управління фінансами в умовах переходу до ринку?

15. Через які організаційні структури забезпечується функ­ціонування фінансового механізму?

Тести

1. Складовими фінансового механізму є:

1) фінансові методи;

2) фінансові важелі;

3) правове забезпечення;

4) нормативне й інформаційне забезпечення;

5) фінансові ресурси;

6) всі відповіді правильні.

2. Фіскальна політика може бути:

1) стимулюючою;

2) стримуючою;

3) автоматичною;

4) всі відповіді правильні.

J

фінансова політика та фінансовий механізм

3. У складі фінансової політики виділяють:

1) бюджетно-податкову;

2) грошово-кредитну;

3) дивідендну;

4) міжнародну;

5) всі відповіді правильні.

4. Суть фінансового планування полягає у:

1) визначенні організаційно-правових форм підприємств;

2) проведенні оцінки фінансової стратегії;

3) визначенні фінансових можливостей держави для забез­печення розвитку її економіки.

5. Як співвідносяться поняття "фінансова політика" і "фінан­
совий механізм":

1) фінансова політика реалізується через фінансовий ме­ханізм;

2) фінансовий механізм визначає фінансову політику?

6. Фінансова політика — це:

1) дія економічних законів у фінансовій сфері;

2) діяльність підприємств, організацій та установ у сфері фінансів;

3) сукупність фінансових розподільчих і перерозподільчих заходів, які здійснює держава через фінансову систему.

7. Фінансовий механізм — це:

1) фінансові відносини з приводу розподілу ВВП;

2) сукупність суб'єктів і об'єктів фінансового розподілу;

3) система встановлених державою форм та методів орга­нізації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

8. Нормативне забезпечення функціонування фінансового
механізму не включає:

1) інструкції;

2) нормативи;

3) кредити;

4) норми;

5) методичні вказівки;

6) всі відповіді правильні.

Тема З

9. Методами фінансового планування є:

1) нормативний;

2) балансовий;

3) метод коефіцієнтів;

4) всі відповіді правильні.

10. Фіскальна політика — це:

1) бюджетно-податкова політика;

2) кредитна політика;

3) всі відповіді правильні.

Завдання 1

До даних термінів доберіть єдине правильне визначення серед тих, що наведені нижче.

Терміни

1. Фінансова політика.

2. Фінансові ресурси держави.

3. Фінансовий механізм.

4. Фінансовий метод.

5. Правове забезпечення.

6. Внутрішні фактори, які впливають на фінансову політику.

7. Зовнішні фактори, які впливають на фінансову, політику.

Визначення

А. Форма власності на основні засоби виробництва, струк­тура економіки, соціальний склад населення, стан розвитку економіки, організація грошового обігу тощо.

Б. Закони України, постанови Верховної Ради, укази Пре­зидента, накази та листи міністерств, інші документи.

8. Система державних заходів, спрямованих на мобіліза­
цію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання для за­
безпечення економічного і соціального розвитку держави.

Г. Сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

Д. Економічні взаємовідносини з іншими державами, інтег­рація у світові економічні системи тощо.

Фінансова політика та фінансовий механізм

Є. Засіб впливу фінансових відносин на господарський про­цес-

JK- Сукупність усіх цільових фондів грошових коштів дер­жави, необхідних для її функціонування.

Завдання 2

Знайдіть хибні твердження серед запропонованих.

1. Відповідно до концентрації капіталу необхідність втру­чання держави в економіку зменшується.

2. Фінансова політика не впливає на процес реалізації су­купного суспільного продукту.

3. Фінансова політика спрямована на формування макси­мально можливого обсягу фінансових ресурсів.

4. Держава здійснює безпосереднє управління всіма фінан­совими ресурсами країни.

5. Закони у сфері фінансів приймає Міністерство фінансів України.

6. Фінансовий механізм — це засіб реалізації фінансової політики.

7. Фінансова стратегія включає дії держави щодо стратегіч­ного розвитку її фінансової системи.

8. Державне казначейство входить до системи органів дер­жавної законодавчої влади.

9. Рахункова палата України — це постійно діючий вищий орган державного фінансово-економічного контролю.

10. Державне казначейство складає проект Державного бю­джету України.

³ Фінанси 65

Тема 4