Україна очима іноземних мандрівників

Історія туризму в Україні

Зміст

Передмова................................................................................................. З

Розділ 1. Мандрівництво в Україні як прообраз туризму

(ІХ-ХІХ ст.)....................................................................................б

1.1. Україна очима іноземних мандрівників................................................... 6

1.2. Внесок українців у географічні дослідження земної кулі.........................12

1.3. Зародження готельної справи в Україні.................................................19

Розділ 2. Початок організованого туризму

(кінець XIX - початок XX ст.).................................................................23

2.1. Виникнення в Україні перших туристських організацій...........................23

2.2. Рекреаційне освоєння Криму.................................................................25

2.3. Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890 - 1915 pp.)............................29

2.4. Зародження туристсько-екскурсійної справи на західноукраїнських землях.................................................................................................35

2.5. Розвиток готельної справи в другій половині XIX -

на початку XX ст.................................................................................39

Розділ 3. Розвиток туризму в Україні в міжвоєнний період

(1918-1939 pp.)........................................................................................47

3.1. Створення централізованої системи управління туризмом........................47

3.2. Туристськсекскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні

в період «українізації» (1923 - 1933 pp.)................................................57

3.3. Подальше зміцнення і розширення матеріально-технічної бази

туризму...............................................................................................64

3.4. Краєзнавчо-туристські товариства «Плай» і «Чорногора»

на західноукраїнських землях...............................................................66

Розділ 4. Основні напрями розвитку туризму в Україні

в повоєнний період (50-60-ті pp.).............................................................77

4.1. Відновлення туристсько-екскурсійної діяльності

наприкінці 40-х - на початку 50-х рр...................................................77

4.2. Удосконалення системи організації і управління

туризмом у 50 -60-ті рр.......................................................................82

Розділ 5. Зоряний час радянського туризму

(70-80-ті pp.)...........................................................................................87

5.1. Піднесення міжнародного туризму. «Інтурист» - лідер серед

туристських організацій СРСР..............................................................87

5.2. Діяльність Української республіканської ради по туризму та екскурсіях щодо розвитку масового туристського руху в Україні.............................90

5.3. БММТ «Супутник» і молодіжний туризм як чинник патріотичного

та інтернаціонального виховання радянської молоді................................97

Розділ 6. Сучасний стан розвитку туризму в Україні (90-ті pp.)........... 106

6.1. Правові засади туристської діяльності в Україні.................................. 106

6.2. Сучасний стан туристичної галузі........................................................ 116

6.2.1. Соціальний туризм........................................................................... 119

6.2.2. Молодіжний і дитячий туризм.......................................................... 120

6.2.3. Сільський (зелений) туризм............................................................. 121

6.2.4. Оздоровчо-спортивний туризм.......................................................... 123

6.2.5. Екскурсійна діяльність.................................................................... 125

6.3. Розвиток матеріальної бази туризму.................................................... 127

6.3.1. Санаторно-курортні (оздоровчі) заклади України.............................. 127

6.3.2. Розвиток готельного господарства, туристської інфраструктури........... 130

6.3.3. Гарантування захисту та безпеки туристів......................................... 138

6.4. Активізація міжнародної туристської діяльності України

як складової зовнішньоекономічної діяльності...................................... 140

6.5. Підготовка кадрів для туристичної галузі............................................ 142

Додатки................................................................................................... 148

Список використаної літератури............................................................. 190

Список рекомендованої літератури........................................................... 192

Передмова

Утвердження суверенності України супроводжується своєрідним «історичним ренесансом». Ми спостерігаємо спалах неабиякого інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, непересіч­них досягнень минулого. Це зрозуміло, адже знання історичних і культурних надбань наших предків потрібне не тільки для відродження державності та піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій минувшини у практиці сьогодення. Одна з таких ста­родавніх традицій - мандрівництво.

Україна з давніх-давен, немов магніт, притягувала до себе іноземних гостей, її релігійні святині та культурні пам'ятки впродовж століть ко­ристувалися славою, особливо в християнському світі.

Однак історія туризму в Україні вивчена недостатньо. Предметом спеціального наукового дослідження вона стала нещодавно. За часів існування СРСР окремі відомості про туристську діяльність в Україні містилися у дослідженнях загальносоюзного значення. Вітчизняне «ту-ризмознавство» почало формуватися після 1991 р. За останні десять років з'явилось уже чимало наукових публікацій з цієї проблематики, в яких дослідники прагнуть з'ясувати, коли в Україні з'явилося таке сус­пільне явище, як туризм, висвітлити актуальні проблеми історії розвитку туризму на українських теренах у різні часи. Водночас інтерес до історії туризму в Україні зумовлений не лише потребами історичної науки чи вимогами історичної пам'яті народу. її знання потрібне викладачам, сту­дентам вищих навчальних закладів, усім фахівцям туристської справи, яка останнім часом дедалі виразніше виступає як важливий сектор сус­пільного виробництва, культурна інституція, «індустрія гостинності».

Закон України «Про туризм» (1995 р.) визначає туристську галузь як одну з пріоритетних галузей національної економіки і культури.

Навчальний посібник «Історія туризму в Україні», підготовлений викладачами Київського університету туризму, економіки і права, - це перша спроба систематизувати величезний фактичний матеріал від та­ких форм «пратуризму», як мандри та подорожі, прочанство, до його перетворення на впливовий феномен XX століття.

Методологічно виправданим є те, що історія туризму в Україні дос­ліджується і викладається в контексті загального процесу становлення та еволюції світового туризму, що охоплює всі історичні епохи - від рабовласницького суспільства до сучасної цивілізації. Тому логічно, що в усіх розділах посібника автори, висвітлюючи історію розвитку туризму на українських землях, прагнуть подати її в панорамі основ­них етапів поступу туризму на нашій планеті.

У розділі посібника «Мандрівництво в Україні як прообраз туризму (IX -XIX ст.)» наведено фрагменти описів подорожей по Україні іно­земних мандрівників, починаючи з давньогрецького історика Геродота (V ст. до н. є.) до французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана (XVII ст.). їхні дослідження містять неоціненні відо­мості про географічні, історичні, етнографічні, економічні особливості нашої країни в різні історичні епохи.

Велике пізнавально-виховне значення для майбутніх фахівців турист­ської галузі має історія мандрів та подорожей всесвітньо відомих україн­ських учених-мандрівників. Найяскравішим представником українського мандрівництва є Василь Григорович-Барський, якій провів у мандрах майже чверть свого життя. Віддаючи данину культурам країн і народів, з якими він знайомився, вчений залишався палким патріотом України і був твердо переконаний, що «нема кращої землі, ніж Руська».

Розвиток туризму в XIX ст. автори справедливо пов'язують з націо­нально-культурним відродженням, яке завдячує, зокрема, таким відо­мим діячам української культури, як Яків Головацький, Іван Вагилевич, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький.

Значне місце в посібнику відведено окресленню історії розвитку ту­ризму в радянський період, зокрема діяльності трьох організаційних структур, що визначали розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму в колишньому Радянському Союзі, - ВАТ «Інтурист», БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ, Центральної ради по туризму та екскурсіях профспілок.

У розділах, присвячених сучасному стану вітчизняного туризму, акцен­тується увага на найважливіших подіях у туристському житті нашого суспільства, що істотно вплинули на перебіг подій у цій сфері. Чимало змістовної й корисної пізнавальної інформації містять документальні матеріали, які наведено як додатки до основних розділів посібника.

Структура книжки дає можливість широкому загалу читачів ознайо­митись і з історією розвитку в Україні сфери гостинності, зокрема го­тельної справи.

Навчальний посібник «Історія туризму в Україні» написаний відпо­відно до програми курсу «Історія розвитку світового туризму». При його підготовці автори використали праці вітчизняних і російських учених, власні дослідження. Поява подібного видання - давно очікувана подія в житті українського суспільства. Посібник не залишиться поза увагою як фахівців туристської галузі, так і широкого загалу, всіх, кому не байдужі історія і перспективи розвитку туризму в нашій неза­лежній, демократичній державі.

Навчальний посібник «Історія туризму в Україні» - це лише пер­ший крок на шляху до створення фундаментального узагальнюючого видання з історії вітчизняного туризму, і тому слід побажати авторсь­кому колективу подальших творчих успіхів у розробці цього важливо­го фрагмента української історії.

В. А. Смолій,

академік Національної академії наук України,

директор Інституту історії України

 

 

Розділ

Мандрівництво в укрАїні

ЯК ПРООБРАЗ ТУРИЗМУ (IX-XIX ст.)

 

Україна очима іноземних мандрівників

Передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між на­родами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.

Відомо, що перші подорожі здійснювалися ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями.

Ще за 3 тис. років до н. є. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н. е., римляни подорожували на кораблях, конях, у колісницях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваблювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські «туристи» цікавилися місцевою істо­рією й релігією, відвідували грецькі храми в Афінах. Достовірно відо­мо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди.

І в період середньовіччя мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали їх долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима.

Своєрідним «туризмом» можна вважати й хрестові походи, що три­вали впродовж 200 років у XI -XIII ст. Адже десятки тисяч євро­пейців познайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це спри­яло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей.

Великі географічні відкриття середини XV - початку XVI ст., пов'я­зані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населя­ють, їх життя, побут, культуру.

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції.

З часом подорожі набували і оздоровчих функцій. Ще французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо у 60-х pp. XVIII ст., викладаючи свої погляди на виховання в романі «Еміль», наголошував на необ­хідності подорожей, організованих походів з метою фізичного вдоско­налення молоді. Анаприкінці XVIIIст. туристські подорожі стали складовою виховного процесу в багатьох школах та інших навчальних закладах країн Західної Європи.

Природно, подорожі, що здійснювались до XIXст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. Можна говорити лише про прообраз туризму. Сучасний туризм зі своєю структурою, матеріально-технічною базою, методами роботи і органами управління почав складатися тільки в XIX ст.

З розвитком індустріального суспільства, поліпшенням шляхів спо­лучення, появою залізничного транспорту та пароплавства туризм піднімається на вищий щабель: у другій половині XIX ст. в багатьох країнах Європи виникають самодіяльні туристські організації - клуби, товариства. Вони розробляють туристські маршрути, дбають про забез­печення туристів місцями відпочинку, сервісом під час подорожей. Це знаменує початок формування туристської галузі. Перший такий клуб виник у Великій Британії в 1857 p., потім в Австрії (1862 p.), Італії, Швейцарії (1863 p.), Німеччині (1869 p.), згодом у Франції, Росії та інших країнах.

Справжнім зоряним часом для туризму стало XX ст., особливо його друга половина. Саме тоді туризм увійшов у повсякденне життя сотень мільйонів людей на планеті. Попит на туристські послуги стимулював швидкий розвиток туристської галузі у багатьох країнах. До бюджетів країн з розгалуженою інфраструктурою залучалися величезні валютні надходження, було створено багато робочих місць у сфері обслугову­вання туристів. Усе це сприяло економічному піднесенню країн, для яких туризм став одним з головних джерел прибутку.

Крім того, у XX ст. туризм набув величезного значення і як соціаль­но-культурне явище. За допомогою подорожей, мандрівок, походів та екскурсій рідною землею люди краще пізнають свій край, його особли­вості, пам'ятки історії тощо. Міжнародний туризм, що приваблює мільйо­ни людей (у 2000 р. на планеті подорожувало 700 млн чол.) не тільки підносить їхній культурний рівень, а й сприяє налагодженню взаєморо­зуміння і довіри між країнами та народами, допомагає їм жити в мирі й злагоді. Туризм став одним з проявів способу життя цілих суспільних верств у розвинених країнах світу.

Туризм в Україні пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому україн­ськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шануваль­ники старовини, діячі культури та ін.

З найдавніших часів територію України постійно відвідували іно­земні мандрівники, які в письмовій формі оприлюднювали цінні відо­мості про народи, що населяли її територію. Цікаві факти містяться, зокрема, в працях античних авторів. Наприклад, у дослідженні визначного давньогрецького історика Геродота (бл. 484 - бл. 420 pp. до н. є.) «Скіфія», яка є 4-ю частиною його 9-томної «Історії», знаходимо описи північнопричорноморських степів України, населених на ті часи скіфа­ми: «їхній край - це добре наводнена трав'яниста рівнина, а рік пливе через нього набагато менше, ніж у Єгипті є каналів. Найвизначнішими з них, що доступні для морських кораблів, є: Істр (Дунай), що має п'ять гирл, за ними Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро),... Танаїс (Дон)...».

Велику літературну спадщину, зокрема з географії, залишив дав­ньогрецький географ та історик Страбон, який жив на межі нашої ери (64 р. до н. є. - 23 р. н. е.). У своїй 17-томній праці «Географія» він на основі власних спостережень і літературних джерел наводить цікаві історико-географічні матеріали щодо розселення племен Північного та Східного Причорномор'я, особливостей розвитку їх господарства, побу­ту, культури, зв'язків з давньогрецькими містами тощо (11 - 14 томи).

Визначними географами античного світу були також давньогрецький мандрівний лікар, родоначальник медицини Гіппократ (460 - 377 pp. до н. е.), який описав свої враження від подорожей, у тому числі півден­ною частиною сучасної території України, в праці «Про повітря, воду та місцевість», грек Птолемей (бл. 90 - бл. 160 pp.), римський натураліст Пліній Старший (23 - 79 pp.), які залишили свої описи Південної України, та багато інших. Цікаві відомості про Боспорську державу знаходимо в творах римського історика і політичного діяча Публія Корнелія Таціта (бл. 55 - бл. 120 pp.) «Історія» (14 книг), «Аннали» (16 книг).

Витоки вітчизняного туризму простежуються вже за часів утворення та існування першої давньоруської держави «Руська земля». Писемні джерела свідчать, що Русь X- XI ст. підтримувала широкі й багатогранні зв'язки з багатьма країнами світу: Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами і народами.

У літописах Київської Русі, Галицько-Волинському, українських літо­писах XIV -XVII ст., козацьких літописах XVII -XVIII ст., у подо­рожніх записках іноземних дипломатів, купців, мандрівників, які в різний час подорожували Україною, відчувається неабиякий інтерес до її тери­торії, кліматичних умов, побуту, культурних пам'яток тощо.

Наприклад, у Руському літописі знаходимо відомий запис про засну­вання Києва (друга половина V (?) - перша половина VI ст. (?)): «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, - бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, - то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив, і сестра їх Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів (Андріївський узвіз - Авт.), а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоревицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом».

Далі наводимо запис 1259 р. із Галицько-Волинського літопису, де вперше згадується засноване в 1256 р. м. Львів: «Данило ж і Василько (галицькі князі - Авт.) все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами. Однак прилучилося ото за гріхи [наші] загорітися Холмові - полум'я було таке, що зо всієї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її] по белзьких по­лях од палахкотіння сильного полум'я».

Описи подорожей Україною та вражень про наш народ дають вели­чезний і цінний матеріал щодо географічних, побутових, економічних особливостей країни у найрізноманітніших галузях краєзнавства.

До більш пізніх описів слов'янських земель, зокрема України, нале­жать арабські, автори яких цікавилися географічними подробицями, побутом сусідніх народів, торговельними шляхами. Цю інформацію вони збирали від своїх купців, що їздили в торговельних справах до Києва та інших міст Русі, або зустрічали в різних країнах світу українських купців. Ці відомості здебільшого уривчасті, однобічні й стосуються пе­реважно тих сторін життя та звичаїв, які здавалися їм найбільш дивни­ми. Меншою мірою вміщено подробиці географічні та етнографічні. Однак відомості арабських письменників цінні тим, що поповнюють давню історію України (до IX ст.) деякими деталями.

Інформацію про слов'ян і Русь-Україну містять твори арабських письменників VIII -IX ст. Серед них - арабський письменник персько­го походження Ібн-Хордадбег («Книга шляхів для пізнання держав», написана в 60 - 70 pp. IX ст.).

Дуже цікава «Книга» арабського історика й письменника Ахмеда Ібн-Фадлана, - члена посольства халіфа Муктадира до приволзьких булгар, написана в 20-х pp. X ст. У ній автор згадує Київ.

Аль-Масуді, який багато подорожував різними країнами, у своїх пра­цях 20 - 50 pp. X ст. наводить докладніші географічні та етнографіч­ні відомості. Щодо слов'ян він зазначає, що «вони поділяються на багато народів і деякі з них - християни... і ті, що поклоняються сонцю».

Описи Аль-Масуді свідчать про велику розгалуженість окремих сло­в'янських народів, містять дані про їх чисельність, державну організа­цію і культуру ще з дохристиянських часів.

У творі «Книга добрих скарбів», що написана в першій половині Хет. Ібн-Дастом, вперше зустрічаємо відомості про таку традиційну рису українського народу, як гостинність: «Гостей шанують і добре поводяться з чужинцями, що шукають у них оборони; і з усіма, хто в них часто буває, не дозволяють нікому зі своїх кривдити і утискати таких людей».

Одним з останніх арабських письменників, який подав докладні відо­мості про наші землі, був Ібн-Хаукаль, купець з Мосула, що мандрував світом упродовж 30 років і створив близько 70-х pp. X ст. «Книгу шляхів і держав».

Візантійські джерела VI -X ст. стосуються переважно боротьби візан­тійських імператорів з київськими князями дохристиянських часів. Найвідоміші серед них твори Прокопія Кесарійського (друга половина VI ст.), патріарха Фотія (IX ст.), імператора Константина Порфиро­родного (X ст.), який у своєму творі в розділі «Про Русь...» подає докладний опис подорожі русинів човнами по Дніпру, Дніпрових поро­гах і узбережжям Чорного моря до Царгорода (Константинополя).

Відомості про Україну епохи Київської Русі в західноєвропейських джерелах з'являються ще рідко. На відміну від арабських, вони більше уваги приділяли матеріальному боку життя, їх дивувало багатство землі, пишність княжого побуту, розміри столиці - Києва.

Мало приваблювала мандрівників територія України в часи татарської навали (XIII ст.). Більше їх стало з'являтися в XV, ще більше - в XVI ст.

Серед перших європейських мандрівників по Україні був Бруно з Кверфурта (Німеччина), що побував у Києві у Володимира Великого. В його листі до імператора Генріха II, написаному близько 1008 p., згадується «князь Русів, великий і багатий володар».

Докладнішою є хроніка про українську землю Тітмара, єпископа Мерзебурзького (X -XI ст.): «Місто Київ дуже сильне... У великім цім місті, столиці королівства, є більш як 400 церков і 8 ринків, люду незчисленна сила...».

Папський легат до Золотої Орди Джованні де Пляно Карпіні писав, що в 1246 р. мандрував через «Русію» і двічі побував у Києві: «Кияни, довідавшись про наш приїзд, збіглися до нас усі з радістю і вітали нас... Так само приймали нас по цілій Русі, Польщі і Богемії. Данило (галицький князь. - Авт.) і його брат Василько зробили для нас бенкет і проти нашої волі гостили нас у себе днів з вісім».

Віллєм Рубрук з Брабанту, посол до Золотої Орди від французького короля Людовіка IX, в 1252 р. їхав через Крим, Перекоп і Донщину. Він зазначає, що тоді на Кримському узбережжі від Судака до Херсонеса було 40 укріплених міст і що майже в кожному розмовляли іншою мовою. Описує він і великі солоні озера Криму, звідки сіль вивозилася на все узбережжя Чорного моря.

У XV -XVI ст. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що подорожували із Західної та Південної Європи на Схід. Це були переважно італійці, які взагалі багато мандрували світом. Деякі з них підтримували спеціальні зв'язки з Чорноморським узбе­режжям, де вже з XII ст. було багато генуезьких і венеціанських ко­лоній. Здебільшого ці мандрівники перетинали Крим і причорноморські землі й лише зрідка - центральну Україну. Незважаючи на це, спога­ди цих мандрівників для нас також цінні.

Жільбер де Лянуа, посол Франції, Англії і Бургундії, в 1412 і 1421 pp. був у Польщі, Литві та Україні. У своїх спогадах він описує подорож у 1421 р, коли побував у Судовій Вишні, Львові, Белзі, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Крем'янці, крім того, був у Білгороді (Бессарабія), Малій Татарії (Степова Україна) і в Кафі (Феодосія). Про Кам'янець-Подільський він пише як про «прегарно розташоване місто».

У 1437 р. відбулася подорож посла Венеціанської Республіки Амброзіо Контаріні до перського шаха. Він їхав через Німеччину, Польщу, Україну, Литву, Крим, Грузію. Повертаючись до Венеції через Москву, він відвідав Луцьк, Житомир, Білгородку, Київ, Черкаси.

До початку XVI ст. належать «записки» С. Герберштейна, відомого дипломата, «вірного служителя-дорадника чотирьох цісарів». Описую­чи географічне положення України, автор «Записок» наводить інфор­мацію про Дніпро, Дністер і Дон. З-поміж міст згадує Стародуб, Брянськ, Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Київ, Канів, Черкаси, Берестє, подає також деякі відомості про чорноморські степи, Крим і Кубань.

Особливо цікавим є щоденник подорожі Михалона Литвина, литов­ського дипломата в Кримському ханстві, який у 1550 р. подорожував Україною й зібрав цінні відомості про Київ, особливо багато - про ґрунти й природні багатства Київщини та всього Придніпров'я.

Посол німецького імператора Рудольфа II до козаків Еріх Лясота був одним з перших іноземців, що залишив цікаві спогади про свою подорож на Запорізьку Січ улітку 1594 р. У його спогадах зафіксова­но відомості про міста, через які він подорожував, - Львів, Почаїв, Прилуки, Кам'янець-Подільський, Київ, Переяслав.

Французи, німці, італійці, англійці, шотландці, датчани, шведи, гол­ландці, сирійці, які вперше вступають на українську землю за часів Козацької держави, зазвичай описують Україну в прихильних тонах, нерідко із захопленням, і відзначають привабливі риси українців.

Одним з найдокладніших описів України цих часів є щоденник подо­рожі Павла Алеппського, який подорожував Україною в 1654 і 1656 pp. разом зі своїм батьком, антіохійським патріархом Макарієм III. Україну він змальовує із захватом, як «прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен».

Переконливим доказом інтересу до України є інформація, зафіксована в «Описі України» французького військового інженера Гійома Боплана (XVII ст.). Не випадково книгу Боплана відкриває опис Києва, який автор по праву називає «одним із найдавніших міст Європи». Адже це був споконвічний економічний, політичний, культурний центр українських земель. Надзвичайно колоритно, емоційно й з цікавими подробицями описано побут і звичаї українців.

В «Описі України» чимало місця відведено природно-географічним умовам Середнього Подніпров'я і Криму (географічне середовище, при­рода, кліматичні умови).

Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який неодноразово подо­рожував українськими землями, залишив цікаві описи своїх вражень. Вони не тільки розкривають власне процес подорожування у XVII ст., а й є цінним джерелом відомостей з історії України тієї доби. Щоденник подорожей Вердума - фоліант обсягом 508 сторінок. Нас у цьому «Щоденнику» передусім цікавлять відомості про подорожі його автора Українок), зокрема Волинню та Поділлям, на початку 70-х pp. XVII ст.

Загалом Вердум здійснив по Україні чотири окремі подорожі. Перші дві були нетривалими. Половину грудня 1670 р. Вердум роз'їжджав навколо Львова, а потім через Жовкву повернувся назад, до Польщі. В квітні того самого року він здійснив тижневу поїздку через Яворів до Янова. Третя подорож, уже в складі військової експедиції, тривала з 11 липня до ЗО серпня 1671 р. і пролягала Галичиною та Поділлям. Почалась вона у Львові і закінчилася в м. Барі, де Вердум провів увесь вересень. З 4 листопада мандрівник знову вирушив у поїздку, що три­вала без перерви понад п'ять місяців і закінчилася у Львові 20 лютого 1672 р. Провівши у Львові два місяці, Вердум залишив Україну. Отже, всі його подорожі проходили на території сучасних Львівської, Терно­пільської, Рівненської, Хмельницької, Івано-Франківської, Вінницької областей. Саме для західноукраїнського регіону «Щоденник» Ульріха фон Вердума є незамінним джерелом з історії міст і сіл. Він може ви­користовуватися істориками, краєзнавцями, упорядниками туристських маршрутів, екскурсоводами.

Велику історичну цінність мають спогади датського посла в Росії Юля Юста, який у 1711 р. проїхав через усю Україну. Посол з особли­вою приємністю пише, що всюди в Україні його вітали, пригощали й виявляли особливу увагу не тільки в містах, а й у селах.

Не менш цікавою, ніж згадуваний вже твір Боплана, є праця фран­цузького дипломата XVIII ст. Жана-Бенуа Шерера «Літопис Мало­росії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії». Про краєзнавчий характер матеріалів переконливо свідчать навіть на­зви розділів книги: «Загальні відомості про Україну, або Малоросію, та про її населення»; «Опис течії Дніпра від річки Самари до міст Очако­ва та Кінбурна» (нині Миколаївська обл. - Авт.); «Річки, укріплені міста та пороги, що існують на Дніпрі від гирла Самари до Очакова»; «Риба, яка водиться в Малоросії»; «Тварини, що водяться на берегах Дніпра»; «Птахи, що водяться поблизу Дніпра».

Отже, історія подорожей іноземних мандрівників є переконливим підтвердженням прояву неабиякого інтересу до України з боку бага­тьох держав і народів Європи та Азії, а описи цих подорожей вміщують неоціненні відомості про географічні, історичні особливості нашої країни в різні історичні епохи.