Характеристика дитячого товариства. 2 страница

Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни темпера­тури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної систе­ми до різних захворювань. Використання загартову-вальних засобів підвищує загальне пристосування орга­нізму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід від­новлювати процедури з використанням того самого под­разника, з якого їх починали.

Загартовування ґрунтується на використанні умовно­рефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв'язок з навко­лишнім середовищем, належить терморегуляція — здат­ність організму зберігати температуру тіла на певному рів­ні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються ви­падки нестійкої температури тіла. Загартовувальні про­цедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охоло­дження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змі­нюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у про­цесі загартовування виробляється вища адаптація до охо­лодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.

Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систе­матично з урахуванням індивідуальних особливостей ді­тей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але не­ухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює фун­кціональних змін у діяльності організму. Ефективними є і контрастні короткочасні впливи, які сприяють удоско­наленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовніш­нього середовища. Обов'язковою умовою успішного загар­товування є позитивний емоційний стан дитини під час підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

Комплекс загартовувальних процедур передбачає:

— повітряні ванни. Діти приймають їх під час ранкової та гігієнічної гімнастики, після денного сну. Для цього знижують температуру з +22"—23° С на один градус що­тижня до +16—17° у молодшій і середній, до +14—15° С у старшій і підготовчій групах. Загальнорозвивальні вправи вони виконують босоніж, лише в трусиках;

— водні процедури. На перших порах діти обмежують­ся умиванням, миттям рук, верхньої частини тулуба, мит­тям ніг, полосканням рота і носа відварами трав чи підсо­леною водою. Воду охолоджують через кожні три дні, до­водячи її до температури +14° С. Восени і на початку весни, коли температура повітря не нижча 0° С, перед сном ре­комендується ходити по вологому килимку та обливати ноги, використовуючи контрастну температуру води від +35°— 40° С до +16°—18° С. Обтирання тіла починають з масажу сухою рукавичкою, згодом — вологою. Ця проце­дура триває 1,5—2 хв. Обливання тіла під душем перед сном краще починати наприкінці квітня — на початку травня, при початковій температурі води в молодших і середніх групах +35° С і кінцевій +24° С, а в старших від +32° С до +22° С тривалістю від 15 сек. до 1,5 хв., збільшу­ючи інтервал через кожні 2—3 дні на 5 сек. Купання в ба­сейні може тривати 3—12 хв. Дітям від 4 до 7-ми років ре­комендують промивання носа, полоскання горла відвара­ми лікарських трав тривалістю 1 хв.;

— сонячні ванни. їх приймають улітку з9до11із16 до 18 год. тривалістю від 4—5-ти до 20-ти хв. у молодшій і до 30-ти хв. у підготовчій групах.

Оригінальну систему загартовувальних процедур про­понує автор програми «Створення умов природного роз­витку дітей у системі дошкільного виховання» Л. Блудова, завідувач дитячим садком № 28 м. Луганска. Природне ви­ховання вона розглядає як розвиток дитини за допомогою природних сил, бережливе ставлення до природи, а загар­товування — як спосіб життя. При цьому корисними, на її погляд, є рекомендації лікаря М. Амосова, педагогів-нова-торів, батьків Б. й О. Нікітіних, народного цілителя П. Іва­нова. Для загартовування повітрям пропонується перебу­вання у приміщенні в трусиках і босоніж, при відкритих кватирках або вікнах. За будь-якої погоди доцільно става­ти босоніж на землю і виконувати дихальні вправи із за­триманням дихання (взимку — розтирання снігом і про­біжка по снігу, влітку — ходьба по землі, траві, дрібному гравію, піску). Щоденно, навіть за мінусової температури, необхідне обливання холодною водою з відра на свіжо­му повітрі. З двох років дітей доцільно парити щотижня в сауні або лазні з наступним охолодженням на снігу або в басейні. Загартовувальні процедури слід поєднувати з ру­хами, виконанням фізичних вправ. Діти мають усвідом­лювати їх користь. Головне — сформувати бажання дити­ни до таких занять: спочатку вибігатимуть на вулицю смі­ливіші діти, а згодом, наслідуючи їх, — інші. Тривалість перебування дитини на вулиці залежить від її бажання, а час визначає вихователь.

Досвід подружжя Б. й О. Нікітіних свідчить, що діти витримували різницю температур у 15°—20° С і добре почу­валися, коли їх виносили роздягненими з теплої кімнати (+25° С) на мороз (до -10° С). Однак використовувати такі методи загартовування в дошкільних закладах складно, оскільки вони вимагають обов'язкової участі батьків і ме­дичних працівників.

За будь-якої методики в усіх видах загартовування не­обхідно дотримуватися таких принципів:

1. Систематичність — регулярне проведення загартову­вальних процедур.

2. Поступовість — плавне нарощування сили подразни­ка, правильність якого має підтверджувати короткочасне поглиблення і прискорення пульсу, дихання, зовнішній вигляд шкіри, загальна позитивна реакція дитини.

3. Індивідуальний підхід — ураховування стану здо­ров'я, самопочуття, досвід загартовування кожної дитини.

Передумовою раціонального використання природних факторів у фізичному вихованні дошкільників є знання закономірностей фізичного і розумового розвитку дітей, змін у їхніх організмах. Позитивний вплив природних факторів буде надійним і стійким за єдності гігієнічних, загартовувальних вимог у дошкільному закладі та сім'ї.

Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зу­мовлюють відповідний режим дня, що має важливе зна­чення для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінно­го розвитку.

Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів жит­тєдіяльності дитини.

Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають від­повідати ритму життєдіяльності організму. Режим зміню­ється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей вихо-

вання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного моз­ку системи умовних «рефлексів на час» (І. Павлов). Це оз­начає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхід­но правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяль­ності дитини.

Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотри­мання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фі­зіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров'я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до по­рядку, організованості, відповідальності.

Активна діяльність повинна чергуватися з відпочин­ком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зу­мовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочин­ку швидко відновити працездатність.

Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьо­му віці кори головного мозку, нервові клітини якої не мо­жуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричиню­ють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роз­дратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабшай нервова система, тим важливіше дотримання встановле­ного порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, «головний закон дитячої природи можна вислови­ти так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюєть­ся не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго ду­мати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ці діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день».

Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпоря­док дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, во­ни швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його.

Режим дня дитини дошкільного віку має відповідати таким педагогічним вимогам:

1. Відповідність природному ритму основних фізіоло­гічних процесів дитячого організму, чергування активної діяльності з відпочинком.

2. Постійність, стійкість і визначеність головних еле­ментів. За словами А. Макаренка, ретельне дотримання встановленого режиму зменшує кількість порушень у по­ведінці дітей і відповідно знижує або виключає необхід­ність звертатися до покарань. Організація режиму дня повинна бути доцільною, раціональною, що мають усві­домлювати і діти. Вихователь мусить вимагати його дотри­мання доброзичливо, спокійно, але наполегливо, рішуче. Ці вимоги здатна сприймати вже півторарічна дитина. Особливо важливо контролювати дотримання режиму, передусім на початкових етапах. Це бажано робити непо­мітно для дитини.

3. Гнучкість. Режим має враховувати природні біорит-ми дитячого організму. Для розвитку саморегуляції орга­нізму важливо, щоб усі аспекти режиму враховували ба­жання, індивідуальні особливості дитини. Наприклад, ди­тині зі збудливою, слабкою нервовою системою потрібно частіше відпочивати і більше спати, а залежно від її само­почуття, стану здоров'я, попередньої або наступної діяль­ності можна скоригувати час прийому їжі та ін.

Загальними компонентами режиму дітей в усіх віко­вих групах дитячого садка є: прибуття у дитсадок, ранко­ва гімнастика, самостійні ігри, приготування до сніданку, сніданок, допомога у прибиранні посуду, заняття, прогу­лянка, обід, сон, гігієнічна гімнастика, самостійна діяль­ність, полуденок, прогулянка, ігри, вечеря. Водночас ре­жим дня кожної вікової групи має свої особливості.

У молодших групах, діти яких ще недостатньо оволоді­ли навичками самообслуговування, відводять більше часу на підготовку до прогулянки, одягання, прийом їжі, нама­гаючись це робити не за рахунок часу, відведеного на ігри і самостійну діяльність дітей. У старшій і підготовчій гру­пах, дітям яких доводиться вирішувати значно складніші навчально-виховні завдання, не варто збільшувати час за­няття за рахунок інших компонентів режиму.

Привчати дітей до нового режиму має вихователь у вза­ємодії з батьками, які повинні дотримуватися його рекомендацій щодо організації життєдіяльності дітей удома. При цьому батьки повинні усвідомлювати, що режим дня є засобом не лише фізичного виховання, а й основою успіш­ного розумового, морального та естетичного розвитку.

Вчасні та якісні культурно-гігієнічні процедури є перед­умовою сенсорного виховання. Завдяки чіткій повторюва­ності режимних процесів у дітей формується орієнтування у часі, уявлення про частини доби, дні тижня; вони вчать­ся цінувати час, не запізнюватися, не поспішати, робити все вчасно; засвоюють навички культури поведінки, знан­ня про гігієну; звикають до організованості, охайності, по­рядку.

Діти легко звикають до режиму в дитячому садку і сім'ї, якщо всі умови виконання режимних процесів збу­джують у них позитивні емоції та асоціюються з ними: чиста тепла вода, пахуче мило, білосніжні скатертини, накрохмалені серветки.

Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує актив­ної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне вихован­ня здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, мето­дично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уяв­лення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи пози­тивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оз­доровчими силами природи та гігієнічними факторами.

До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними! вправами є гімнастика.

Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

З її допомогою формуються життєво необхідні навички і рухової діяльності, фізичні якості. її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і 1 ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у інавколишньому середовищі, виховують впевненість у сво­їх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвит­ку м'язової системи і всебічного впливу на організм дити­ни. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і пере­шикування використовують для раціонального й організо­ваного розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають лег­кість, ритмічність рухів, правильну поставу.

Останнім часом у багатьох дошкільних закладах вико­ристовують гімнастику у-шу, яка поєднує базові рухи тіла, тренування дихання, самомасаж. їх включають до підго­товчої частини фізкультурних занять, а окремі елементи — до заключної (вправи на розслаблення).

Важлива роль у фізичному вихованні належить рухли­вим іграм, завдяки яким діти вчаться використовувати свої знання і вміння у незвичних ігрових умовах. У дитя­чих дошкільних закладах найчастіше організовують сю­жетні та безсюжетні рухливі ігри, ігри спортивного харак­теру (баскетбол, теніс, бадмінтон та ін.), ігри зі співом, хо­роводні ігри.

Для підготовки дітей до занять спортом, розвитку різ­номанітної самостійної рухової діяльності й активності, загартовування використовують спортивні вправи (пла­вання, катання на лижах, ковзанах, велосипеді тощо).

Елементи туризму (пішохідні та лижні прогулянки за межі території дитячого садка) мають на меті удосконален­ня рухових навичок, опанування навичок орієнтації на місцевості, підвищення рухової активності дітей.

Головною передумовою формування всебічно розвине­ної, здорової дитини є достатній рівень рухової активності під час усіх форм організації фізичного виховання (ранко­вої гімнастики, фізкультурних занять, днів здоров'я, рух­ливих ігор, фізкультурних пауз і фізкультурних хвилин, спортивних свят і розваг). Це актуалізує необхідність ком­плексного використання фізичних вправ з метою створен­ня умов для найбільшої рухової активності дитини, до­цільної зміни моментів напруження і розслаблення, фізич­ного навантаження і відпочинку.

Комплекс засобів фізичної культури утворює руховий режим дитячого садка, який передбачає послідовне збільшення фізичних навантажень протягом дня. За даними на­укових досліджень, недостатнє моторне навантаження (до 50 %), тобто так званий пасивний руховий режим (Т. Дмитренко), спричинює відставання у фізичному розвитку дітей. Для посилення рухової активності використовують навчаль­но-виховну роботу (заняття, індивідуальну роботу, рухливі ігри, ранкову гімнастику та ін.) і самостійну рухову діяль­ність (розваги, спортивні свята, самостійні рухливі ігри, спортивні вправи), прогулянки та ін.

Відповідно до функціональних потреб дитячого орга­нізму оптимальні норми рухового режиму в різних органі­заційних формах (ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, фізкультурні хвилинки, не менше трьох рухли­вих ігор на день, спортивні вправи тощо) в усіх вікових гру­пах протягом дня становлять: влітку — 18—20 тис. кроків, восени — 15—16,5 тис, взимку — 16,5—18 тис, весною — 16—17,5 тис. кроків.

Протягом дня у рухливі ігри слід вносити певні зміни й ускладнення. Якщо протягом 2-х — 3-х днів підряд нічого не змінювати у проведенні ігор, рухова активність дітей буде знижена на 18—32 %. Отже, раціональний руховий режим дітей забезпечується комплексом усіх організацій­них форм фізичного виховання.

Під час фізкультурних занять, ранкової гімнастики, рухливих ігор корисні дихальні вправи, використання елементів точкового масажу, вдихання фітоароматів, вправи для розслаблення м'язів тіла під спокійну мелодію, вправи для розвитку дрібних м'язів рук, ніг.

Норми фізичного розвитку дітей містяться у програмах їх виховання у дошкільних закладах. Автор системи сі­мейного виховання дітей Б. Нікітін пропонує у з'ясуванні рівня фізичного розвитку дітей послуговуватися «індек­сом справедливості», який ураховує зріст, масу тіла, вит­ривалість дитини. Його визначають у природних умовах, під час ігор і подолання перешкод (лазіння по деревах, пе­рехід через канаву тощо).

Програма Б. Вільчковського «Здоровий малюк» пропо­нує різноманітні фізичні вправи для дітей від народження до трьох років, а також необхідне для них фізкультурне об­ладнання, що робить її придатною для використання вихо­вателями і батьками. Програма «Будь здоровий, малюк!» Е. Вільчковського і Н. Денисенко зорієнтована на дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, передбачає відповідні оздоровчі, освітні, виховні напрями. «Програма з фі­зичної культури для дошкільних закладів фізкультурно-оздоровчого напрямку» Е. Вільчковського має на меті створення у дошкільному закладі режиму підвищеної ру­хової активності дітей 3—7 років завдяки впровадженню різноманітних форм фізичного виховання, пропонує мето­дику визначення морфологічних показників і функціо­нального стану організму дитини.

Педагог-новатор Микола Єфименко вважає, що осно­вою кожного заняття має бути ігрове дійство з ненав'язли­во вплетеними у нього елементами навчання, розвитку, корекції, оздоровлення, виховання. Завдання педагога полягає в такій організації заняття, щоб діти засвоювали передбачений програмою матеріал підсвідомо, із задово­ленням рухаючись, граючись. Ігровий підхід, за його пе­реконанням, повинен стати провідним в усіх аспектах ро­боти, передусім у діагностиці фізичного розвитку дітей: кожне рухове завдання педагога має бути маленькою теат­ральною ігровою сценою. Цій меті підпорядковані розроб­лені автором тренажери і вправи, ігрова термінологічна мова, якою повинен користуватися педагог, навчаючи ді­тей рухів.

Різноманітність засобів фізичного виховання передба­чає необхідність знання особливостей кожної дитини, пос­тійний аналіз змін у дитячому організмі, внесення відпо­відних коректив, що можливе за безумовної єдності інте­ресів і зусиль вихователів, батьків, медичних працівників. Форми роботи з фізичного виховання в дошкільному закладі викладено в таблиці 1.

Форми роботи з фізичного виховання в дошкільному закладі

Таблиця 1

Форми роботи	Види занять	Кількість і тривалість занять (в хвилинах) залежно від віку дітей
3-4 роки	4-5 років	5-6 років
Навчальна робота	Заняття з фізкультури	15-20 тричі на тиждень	20-25 тричі на тиждень	25-30 тричі на тиждень
Фізкультурно-оздоровча робота в режимі дня	а) ранкова гімнастика   б) рухливі ігри і фізичні вправи на прогулянці   в)фізкультхвилинки	5-6 щодня   вранці та ввечері щодня 15-20   -	6-8 щодня   вранці та ввечері щодня 20-25   -	8-10 щодня   вранці та ввечері щодня 25-30   1-3 щодня залежно від виду та змісту занять
Активний відпочинок	а) фізкультурне дозвілля   б) фізкультурне свято   в) день здоров’я	1-2 рази на місяць 20-30 -     один раз на квартал	1-2 рази на місяць   20-30 двічі на рік до 60     один раз на квартал хвилин	1-2 рази на місяць 30-45 2-3 рази на рік до 1 год. 30 хв.   один раз на квартал хвилин
Самостійна діяльність		Щодня
Завдання додому		Ранкова гімнастика, фізичні вправи під контролем батьків

Самостійна робота за змістовим модулем №10

 

10.1 Теоретико-методичні засади фізичного виховання.

1) Законспектуйте роботу Ю.А. Аркіна „Про фізичне виховання”

Література

1. Аркин Е.А. Ребёнок в дошкольные годы. Под ред. А.В.Запорожца и В.В. Давыдова.-М.: Просвещение, 1967. – С. 289-300

 

10.2 Система фізичного виховання в дошкільному закладі.

1) Законспектуйте статтю О.Богінич „Оздоровча педагогіка”// Дошкільне виховання.-2002.-№7.-С.18-19

 

Запитання та завдання для самоконтролю та самоперевірки

 

1. Які чинники обумовлюють актуальність фізичного виховання?

2. Проаналізуйте зв'язок і послідовність завдань фізичного вихо­вання у різних програмах дитячого садка.

3. Розкрийте значення гігієнічних чинників у фізичному вихован­ні дітей.

4. Проаналізуйте орієнтовний розподіл основних компонентів ре­жиму дня для різних вікових груп. Обгрунтуйте необхідність різної три­валості режимних моментів для дітей різного віку.

5. У чому полягає своєрідність вправ, які використовують у фізич­ному вихованні дітей дошкільного віку? Запропонуйте засоби само­контролю дітей для виховання правильної постави.

6. Розкрийте послідовність виховання культурно-гігієнічних нави­чок у різних вікових групах. Завдяки яким аргументам можна поясни­ти дітям значення культури зовнішнього вигляду людини?

 

 

Змістовий модуль № 12 „Виховання позитивних взаємин поміж дітьми”

Лекція 1.

Тема. Характеристика дитячого товариства.

План.

1. Поняття „дитяче товариство”, його своєрідність в дошкільному віці.

2. Етапи становлення „дитячого товариства”.

3. Характеристика структури різновікової групи.

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне виховання, 1999, № 1, с. 13-14 (конспект).

2. Потапенко Т. Коллективное и индивидуальное в играх дошкольников //Дошкольное воспитание, 1995, № 12, с. 18.

3. Воспитание детей в дошкольных учреждениях села /Под ред. Р.А.Курбатовой. – М., 1989, с. 20-35.

4. Павленчик В. Ось так добре, а так – ні. //Дошкільне виховання, 1999, № 2, с. 4, № 3, с. 3.

5. Усова А.П. Роль игры в воспитании детей – М., 1976.

6. Формирование коллективных взаимоотношений детей старшего дошкольного возраста. Нечаева В.Г., Маркова Т.А. и др. – М., 1968, с.3-133.

 

Товариство ровесників – необхідна умова повноцінного розвитку особистості дитини. Тут вона засвоює способи суспільної поведінки, під керівництвом вихователя вчиться дружно жити, спільно гратися, працювати, навчатися, досягати спільної мети, тобто набуває досвіду колективних взаємин.

Основний чинник, що визначає розвиток взаємин дітей з оточуючими – це потреба в спілкуванні, яка формується у перші місяці життя дитини. Упродовж дошкільного віку розвиваються два види спілкування – з дорослими та з ровесниками. Між ними існує тісний зв’язок. Але якщо дорослий виступає в ролі старшого товариша, котрий навчає пізнавати оточуючий світ, то контакт з ровесниками наповнений дивною взаємодією, веселощами, багатьма діями, рухами, які одній дитині не здійснити.

Складна моральна якість — колективізм зароджується у до­шкільників з окремих виявлень соціальних почуттів до ровесників, основаних на потребі спілкування з ними: симпатії, приязності, співчуття, прагненні поділитися чим-небудь, бажанні разом погра­тися, спільними зусиллями виконати певне завдання. У процесі спільної діяльності виявляється вміння домовитися, погодити свої дії, справедливо розв'язати суперечку. Так поступово, з нагромадженням досвіду, внаслідок цілеспрямованих дій вихо­вателя соціальні вияви у мальків розвиваються, ускладнюються, переростають у колективізм.

Колектив — це група людей, об’єднаних суспільно значущими цілями, діяльністю, спрямованою на здійснення цих цілей, спільними інтересами, переживаннями, організацією, традиціями, взаємною відповідальністю.

Колективізм — моральна якість, що виявляється в почутті то­вариської приналежності до колективу, обов'язку перед ним, умін­ні в разі потреби підкорити особисті інтереси суспільним. Бути колективістом означає усвідомлювати себе частиною колективу, жи­ти його інтересами, вносити свій вклад у його успіхи і досягнення, радіти їм.

Основний чинник, що визначає розвиток взаємин дітей з оточуючими – це потреба в спілкуванні, яка формується у перші місяці життя дитини. Упродовж дошкільного віку розвиваються два види спілкування – з дорослими та з ровесниками.

Упродовж тривалого часу вітчизняна педагогіка розглядала колектив як першорядну умо­ву всебічного розвитку особистості. У колективі людина вступає в спілкування з іншими людьми, нагромаджує досвід співробітни­цтва, співпереживання, сумісних зусиль, спрямованих на досягнен­ня загальних цілей. Тут яскравіше розкриваються і успішніше роз­виваються особисті здібності, інтереси; взаємний вплив різних ін­дивідуальностей збагачує всіх членів колективу. Тільки в колек­тиві людина почуває себе по-справжньому вільною і потрібною, ото­ченою турботою, увагою; це зміцнює в ній віру у свої сили, спри­яє зростанню самосвідомості, почуття власної гідності. Колектив — незмінна умова формування суспільної спрямованості особистості.

А. С. Макаренко надавав великого значення колективу як обов'язковій умові всебічного розвитку особистості. Він висунув і обґрунтував один з принципів педагогіки: «виховання в колективі, для колективу, через колектив». Створення колективу А. С. Макаренко вважав метою і засобом виховання, оскільки ди­тина проходить у ньому школу підготовки до суспільного життя. Колектив він розглядав як могутній засіб впливу на вихованця. «Радянська людина не може бути вихована безпосереднім впли­вом однієї особи, хоч би які позитивні якості мала ця особа» — пи­сав А. С. Макаренко. На цій основі він зробив висновок про вплив на особистість, що формується, педагога і колективу. Звідси ви­пливає його теорія паралельної педагогічної дії. А. С. Макаренку належить ідея перспективних ліній у формуванні колективу. «Будь-яка, навіть невелика радість, що стоїть перед колективом попереду, робить його міцнішим, дружнішим, бадьорішим»,— пи­сав він.Високо цінував він традиції і спільні яскраві переживання, що зміцнюють дитячий колектив.

В. О. Сухомлинський підкреслював, що колектив — це складне поєднання неповторних індивідуальностей: чим вищий рівень роз­витку кожного члена колективу, тим цікавіший колектив в цілому. «Виховальна сила колективу починається з того, що є в кожній окремій людині, які духовні багатства має кожна людина, що вона приносить у колектив, що дає іншим, що від неї беруть люди».

Погляди видатних педагогів про колектив і колективізм є теоретичною основою практичної діяльності вчителів і вихователів. Поняття „колектив „ стосовно дітей дошкільного віку має свої особливості.

Одне з перших досліджень в цьому напрямі – дослідження О.П.Усової („Виховання суспільних якостей у дитини в грі”).Вона вивчала вплив дитячого об’єднання на формування суспільних якостей в дошкільному віці. Саме в цьому дослідженні вперше введено термін „дитяче товариство”, що позначає об’єднання дошкільників. Тим самим О.П.Усова підкреслює, що об’єднання дошкільників відрізняється від об’єднання дорослих, яке ми називаємо колективом. Перебування дитини в товаристві ровесників вона розглядає як передумову виникнення низки суспільних умінь, а саме: вміння увійти до товариства ровесників, домовитися з ними, діяти, не заважаючи іншим.