Особливості повоєнної відбудови народного господарства України

Першочерговим завданням після війни була відбудова зруйнованого у 1941-44 рр. народного господарства України. Повоєнна відбудова розпочалася відразу ж після визволення з-під німецько-фашистської окупації української території і мала ряд своїх особливостей.

По-перше, суттєво відмінними були масштаби збитків, нанесених війною. Протягом 1941-44 рр. смертоносна хвиля воєнних дій двічі прокотилася по території України, де загинуло 3, 9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. було силоміць вивезено до Німеччини, 10 млн. чол. втратили притулок. На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл України, 16, 5 промислових підприємств України, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів. В Україні залишилось лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств. Для прикладу, в Італії було зруйновано тільки 20 % таких підприємств.

По-друге, сер’йозно ускладнив процес відбудови в Україні голод 1946-47 рр. Викликана посухою загроза голоду не була своєчасно нейтралізована. Суттєво погіршило ситуацію з продовольством надмірно високі нереальні плани хлібозаготівель що постійно збільшувались. Уряд СРСР і особисто Сталін на неодноразові звернення керівників республіки про продовольчу допомогу не реагували. Натомість зерно з України та інших союзних республік експортувалося до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини.

По-третє, характерною особливістю процесу повоєнної відбудови в СРСР та Україні зокрема, була опора на виключно внутрішні матеріальні ресурси і сили, а не на зовнішню допомогу. Західноєвропейським державам, що постраждали у Другій світовій війні, надавалася американська фінансова допомога згідно з так званим “планом Маршалла”.

По-четверте, в Україні і в СРСР, в цілому, були обрані моделі процесу відбудови, що були відмінними від західних країн. Якщо на Заході відбудова здійснювалася у такій послідовності: стабілізація валюти; відбудова інфраструктури (доріг, засобів зв’язку); розвиток с/г та легкої промисловості; відбудова та реконструкція важкої індустрії, то у радянській економіці послідовність була іншою: відновлення роботи важкої промисловості - основи воєнно-промислового комплексу; накопичення фінансів і ресурсів за рахунок с/г, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюзного плану. Для виведення економіки України з післявоєнного катастрофічного стану четвертий п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. виділив 20, 7 % загальносоюзних капіталовкладень.

По-п’яте, економіка України на відміну від західних країн у повоєнний час відбувалась не як самостатній комплекс, а як частинна загальносоюзної економічної системи.

По-шосте, важливим фактором відбудови в Україні і в СРСР взагалі була командно-адміністративна система, яка в цей скрутний час давала змогу оперативно мобілізувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко перекидати їх з одного кінця країни в інший та концентрувати на відбудові необхідного об’єкта.

По-сьоме, особливістю стратегії радянського керівництва у процесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства, в основі якої лежала примітивна схема індустріалізації, що спиралася на пріорітетний розвиток важкої індустрії за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. В 1946-1950 рр. на потреби важкої промисловості направлялось 80 % капіталовкладень. Проте така модель розвитку економіки гальмувала і деформувала процес виробництва споживчих товарів.

По-восьме, повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принципом, мусило виконати три завдання: забезпечити потреби промисловості у сировині; вирішити проблему постачання міст продовольством; виробити достатню кількість с/г продукції для експорту в країни Східної Європи для підтримки в них режиму, так званої, народної демократії.

Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил всього народу, народне господарство України за короткий час було відбудовано. Уроки першої повоєнної п’ятирічки відновили роботу 22 доменні, 43 мартенівські печі й 46 прокатних станів, почали працювати металургійні заводи “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, Краматорський, Єнакієвський машинобудівні заводи. Обсяг валової продукції промисловості усієї України протягом 1946-1950 рр. збільшився в 4,4 раза і перевищів ріівень 1940 р. на 15 %.

Отже, повоєнна відбудова народного господарства України істотно відрізнялася від відбудовчих процесів західних країн і мала ряд своїх особливостей.