Вчення Фоми Аквiнського про державу.

На думку Фоми людина за природою є «тварина товариська і політичне». У людях споконвічно закладене прагнення до об'єднання і жити в державі, тому що індивід поодинці задовольнити свої потреби не може. З цієї природної причини й виникає політична спільнота (держава). Процедура ж установи державності аналогічна процесу створення світу богом. При акті створення спершу з'являються речі як такі, потім слід їх диференціація по функціям, які вони виконують в межах внутрішньо розчленованого світового порядку. Діяльність монарха схожа з активністю бога. Перш ніж приступити до керівництва світом бог вносить до нього стрункість і організованість. Так і монарх насамперед засновує і влаштовує державу, а потім починає керувати ним.
Мета державності - «загальне благо», забезпечення умов для гідного, розумного життя. На думку Аквината, реалізація цієї мети передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейоване становище наділених владою осіб і багатіїв, виключення зі сфери політики землеробів, дрібних ремісників і торговців, дотримання усіма встановленого богом боргу коритися вищого стану - правителям, що уособлює собою державу.

12. Політичне вчення Марсилія Падуанського

Марсилій Падуанський вважав, що держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людського співжиття. Спочатку сім'ї об'єднуються в роди, потім роди — в племена, на базі яких виникають міста і в кінцевому підсумку — держава, що грунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо. Джерелом будь-якої влади в суспільстві виступає народ, саме від нього виходить влада як світська, так і духовна, він один є носієм суверенітету і верховної законності. Щоправда, під народом учений розумів не всіх громадян держави, а лише представників впливових і заможних суспільних станів — військових, священиків, чиновників, торговців, землевласників і ремісників.

13. Політичне вчення Нікколо Макіавеллі

Iталійський мислитель і політик вважав, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний характер. Вiн вважав що влада, політика вже за своєю природою є позаморальними явищами. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правителів, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

14. Жан Боден про державу Політична ідея Жана Бодена - це ідея національної централізованої держави, що йде на зміну феодальної роздробленості, проти якої він висуває одну з найважливіших політичних ідей того часу - ідею державного суверенітету. В основі лежить думка про неподільної, єдиної, постійної, що стоїть над законом державної влади. Держава Боден визначає як правове управління багатьма родинами і тим, що у них спільне, на основі суверенної влади. Держава - саме правове управління, сообразное зі справедливістю і законами природи; правом воно відрізняється, від зграї розбійників або піратів, з якими не можна укладати союзів, вступати в угоди, вести війну, укладати мир, на яких не поширюються загальні закони війни.

15. Політичні ідеї утопічного соціалізму.

Теоретично започатковані представниками утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя — заперечення приватної власності, суспільна організація виробництва й розподілу, обов'язковість праці, детальна регламентація суспільного та особистого життя, недооцінка прав і свобод індивіда.

16.Полiтичнi вчення в Англii: Т.Гоббс та Дж. Локк

за Т. Гоббсом, держава створюється людьми для того, щоб з її допомогою покінчити з «війною всіх проти всіх», позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, причому її носій — суверен — ніяким договором з народом не зв´язаний і тому не несе перед ним відповідальності. Суверен сам видає й відміняє закони, оголошує війну та укладає мир, призначає всіх посадових осіб тощо.Обґрунтовуючи необмежену владу держави, Т. Гоббс вважав можливими лише три форми її здійснення: монархію, Демократію та аристократію.

Дж. Локк не тільки сприйняв і збагатив ідеї природного права, суспільного договору, народного суверенітету, невід´ємних свобод особи, законності опору тиранові тощо, а й інтегрував їх у цілісне політичне вчення — класичний лібералізм. За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було «війни всіх проти всіх». З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава, на думку Дж. Локка, є сукупністю людей, які об´єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену владнувати конфлікти між ними і карати злочинців.

17. Політичні вчення у Франції: Шарль Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо

Шарль-Луї Монтеск'є - доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають «дух законів». До таких чинників належать насамперед географічні: клімат, величина території, рельєф місцевості, грунт тощо. Так, спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний — породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах — схильні до підкорення чужій волі тощо.
Мислитель вважав, що до утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать рівність, прагнення до миру, добування їжі, бажання жити спільно та ін. Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів. До таких законів належать міжнародне право (визначає відносини між народами), політичне право (визначає відносини між правителями і підданими) і цивільне право (регулює відносини між громадянами). Потреба людей, які живуть у суспільстві, у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

Якщо Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму, то його співвітчизник — видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у цій боротьбі інтереси широких народних мас. На думку Ж.-Ж. Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.

18. Полiтичнi вчення у Нiмеччинi: М.Вебер та Г.Гегель

Держава, за Гегелем, - це ідея розуму, свободи і права. Таким чином, Гегель підносить державу як ідею, дійсність права, як правову державу - таку організацію свободи, в якій механізм насильства та апарат політичного панування опосередковані й обмежені правом. Гегель заперечує договірну теорію походження держави. Свобода особи, на його думку, знаходить свою реалізацію передусім у праві приватної власності.

Максу Веберу належить розробка теорії демократії, центральною ланкою якої стало вчення про механізм соціального контролю над відособленим від суспільства бюрократичним апаратом. Головна увага приділяється техніці відбору політичної еліти, яка має підкоряти собі бюрократію.

19. Німецький ідеалізм

Німецький ідеалізм або Німецька класична філософія - етап розвитку німецької філософії XVIII - XIX століть, представлений навчаннями Канта, Фіхте, Шеллінга і Гегеля

Німецький ідеалізм вперше поставив питання про сутність знання: "Що є знання?". Для Канта це питання зводиться до питання про можливості чистої математики і чистого природознавства. У його формулюванні це питання про знання зводиться до питання про можливість синтетичних суджень апріорі. Для Фіхте питання про знання стає також питанням про сутність людини. Якщо суб'єкт є необхідною умовою існування світу, то знання стає способом його конституювання. Шеллінг повертає питанню про знання його об'єктивну складову, розглядаючи знання як результат розвитку самої природи. Гегель синтезує питання про знання в положенні: "Справжньою формою істини є система знання". Для Фейєрбаха питання про сутність знання на тлі грандіозного успіху науки і техніки стає вже неістотним, що свідчить про те, що можливість знання перестала бути проблемою.