Політологія в системі суспільних наук 2 страница

вання політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. При цьому використовують аналіз статистичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об'єктом, соціально-політичний експеримент. Політологія концептуально забезпечує розробку та застосування спеціальних методів дослідження, теоретично зорієнтовує, збагачуючись і розвиваючись завдяки здобутій інформації. Прикладні функції політології розширюють, застосовуючи спеціальні методи.

Отже, в сучасній світовій політичній науці виокремлюють загальні функції політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перше місце (підтримка суспільного порядку, гарантії свободи й гідності громадян, уникнення конфліктів, забезпечення соціальної злагоди). Це зумовлює мету й завдання політичної освіти як складової формування політичної свідомості та культури громадян, їх ціннісних орієнтацій та настанов. Політична освіта спрямована на надання політиці гуманістичного характеру, стримання виявів у політичній діяльності его-центричності, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. Розв'язанню цих завдань і покликана сприяти сучасна політична наука.

3. Прогностична функція політології та її значення.

4. Завдання політології як науки та навчальної дисципліни в політичному розвитку сучасної України.

Література

Актуальные проблемы современной зарубежной политической науки. — М., 1992.

Бебик В. М. Базові засади політології. — К., 2000.

Бутенко А. П., Миронов А. В. Сравнительная политология. — М., 1998.

Гаджиев К. С. Введение в политологию. — М., 2000.

Голосов Г. В. Сравнительная политология. — Новосибирск, 1995.

Дегтярев А. А. Предмет и структура политической науки // Вестник МГУ. Сер. Политические науки. — 1996. — № 4.

Краснов Б. И. Политология как наука и учебная дисциплина // Социально-политический журнал. — 1995. — № 1.

Методика преподавания политологии в высшей школе // Вопросы общественных наук: Межведомств, науч. сб. — Вып. 91. — К., 1992.

Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. — К., 1999.

Рогачев С. Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук // Государство и право. —1993. — № 5.

Рудич Ф. М. Політологія. — К., 2000.

Хекер Е. Що є політична теорія // Політологічні читання. — 1993. — № 1.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте актуальність політології як науки і навчальної дисципліни про політику.

2. Назвіть основні поняття, категорії і методи політології.

3. Проаналізуйте зв'язок політології з тими науками, які ви вивчаєте у своєму вузі.

4. Що ви розумієте під політичною просвітою населення? Назвіть найважливіші складові й завдання цього процесу.

5. Проілюструйте прикладами зв'язок політології з життям. Як ви уявляєте застосування політологічних знань у своїй практичній діяльності?

Теми рефератів

1. Предмет політології: характерні особливості та структурні елементи.

2. Політологія в системі соціально-гуманітарних наук.

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогоден

Політика як соціальне явище

1.2. Політика

як соціальне явище

Об'єктом дослідження політології є політика — явище надзвичайно складне. її соціальний, гуманістичний, культурний, ідеологічний зміст багатоманітний і різноплановий, як і її окремі форми. Незмінність структурних характеристик політики супроводжується неповторністю її конкретних виявів у процесі розвитку людської цивілізації. Як засіб організації й регулювання суспільного життя, політика не має собі рівних і, напевне, збереже своє значення в майбутньому. За демократизації, гуманізації та індивідуалізації суспільного життя основним завданням політики має стати підвищення її ефективності й відповідальності.

Сутність, структура й функції політики

Походження поняття «політика» здебільшого пов'язують із назвою однойменної праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади.

Як відносно самостійна сфера суспільного життя, політика виникла водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією суспільства. Покликали її до жит-

тя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об'єктивних процесів виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. А механізми обміну й розподілу в сфері суспільного виробництва, догмати й ідеали релігійної віри, звичаї, традиції та інші регулятори людських відносин виявилися неспроможними ефективно усувати суперечності, що перманентно виникали в суспільстві. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства.

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.

Неоднозначність побутових уявлень про політику пов'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення; прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї; участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності; наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення; прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, можна запропонувати її наступне визначення.

Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов'язкових для всього суспільства рішень.

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політика як соціальне явище

Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:

— за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);

— за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

— за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

— за носіями й суб'єктами (політика держави, партії, руху, особи);

— за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова).
Політика має складну структуру. Найчастіше вио
кремлюють у ній три головні елементи:

1. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).

2. Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів).

3. Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів). Охоплює такі елементи: сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо.

У світовій політичній науці на позначення різних аспектів політики використовують три самостійні англомовні терміни:

— «polity» — форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й здатності регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

— «policy» — зміст політики, втілений у її цілях і цінностях, у проблемах, які вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

— «politics» — політичний процес, який відображає складний, багатосуб'єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

У політології виокремлюють (здебільшого на загальнодержавному рівні) такі функції політики:

— задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

— раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

— примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;

— інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

— соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);

— забезпечення послідовності та інноваційності (онов-люваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.

Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно пов'язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо.

Відносини між політикою та економікою, як доводять теоретичні розробки західних та вітчизняних політологів, слід розглядати не в розрізі залежності політики від економіки (марксистський підхід), а з огляду на їхню взаємозалежність і взаємопов'язаність. Так, досвід колишнього СРСР та інших соціалістичних країн свідчить, що централізація влади призводить до посилення авторитарних, навіть тоталітарних тенденцій, які гальмують економічний розвиток, деформують економічну систему. І навпаки, в розвинених країнах децентралізація влади ініціює плюралістичну демократію, яка відкриває простір для економічної ініціативи, сприяє економічному зростанню. Суть економічної політики в демократичних державах полягає в підтриманні адекватного її можливостям економічного розвитку, орієнтованого на забезпечення зайнятості населення; в застосуванні гнучкої системи оподаткування; у використанні ефективних важелів стимулювання виробництва (кредитування та інвестиції).

У тісних відносинах перебуває політика із суспільною мораллю. Трагічні сторінки вітчизняної історії XX ст. свідчать: якщо політика нехтує загальнолюдськими цінностями на користь класових, групових, корпоративних інтересів, тоді різко деформується суспільна мораль. За ста-лінщини, наприклад, нормою вважали доноси, зраду друзів і родичів, зневажання людської гідності. Поєднання політики із загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісами, цивілізованим ставленням до опозиції, запереченням фанатичної жертовності. Політика є специфічним до-

Зо

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політика як соціальне явище

повненням до суспільної моралі, яка з огляду на різні чинники неспроможна вичерпно забезпечити регулятивну функцію. А позаяк головні суспільно значущі функції політики і моралі збігаються, то політика, як і мораль, повинна захищати спільне благо й соціальну справедливість, хоча це їй далеко не завжди вдається.

Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використаним проти політичних опонентів, стати знаряддям антидемократичної політики. З іншого — саме право визначає межі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму. Правова політика за демократичних умов — це діяльність, спрямована на вдосконалення права й забезпечення його дотримання громадянами, організаціями й установами. У правовій політиці виявляється залежність права від суспільного розвитку, реалізуються законотворчі можливості. За допомогою нових законів, особливо в період цілеспрямованого реформування суспільства, політика здатна кардинально змінювати суспільні відносини й задію-вати нові форми суспільної організації.

Взаємозв'язок політики та релігії простежується в діяльності громадських об'єднань, політичних партій, програми яких містять релігійні ідеї або віровчення. Останнім часом зближення політичних і релігійних позицій, особливо в поліконфесійних суспільствах, до яких належить і Україна, відбувається довкола ідеї екуменізму — єднання зусиль усіх конфесій для досягнення соціальних суспільних і політичних цілей, спрямованих на консолідацію й забезпечення добробуту суспільства.

Конструктивна участь церкви в суспільно-політичних процесах передбачає: поширення в суспільстві ідеалів справедливості, гуманізму, терпимості до інакомислячих; активізацію діяльності служителів церкви в державотворчих процесах; формування духовно-культурних запитів людини; утвердження в суспільстві милосердя, взаємодопомоги, добродійництва.

Поширення політичних цінностей у суспільстві пов'язане з утвердженням демократичних стандартів політичної культури як невід'ємної частини загальної культури суспільства. Вона формується і виявляє себе в процесі політичного життя, охоплюючи культуру політичної поведінки індивідів та соціальних спільнот, функціонування політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві.

Невід'ємним спрямуванням діяльності будь-якої держави є культурна політика, покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти • культурному прогресу шляхом цілеспрямованого розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації.

Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика — система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій. Для України серйозними проблемами є фінансування природоохоронних заходів, відшкодування заподіяних громадянам збитків тощо. Розв'язання цих та інших проблем потребує політичних рішень на державному рівні. Водночас екологічна проблема постає в сучасному світі як наднаціональна внаслідок недбалих або неправомірних дій сусідів, які призводять до порушення екологічного балансу. Відстоюючи необхідність подолання політичними засобами національно-державного егоїзму, сучасний німецький політичний діяч Оскар Лафонтен зауважує: «Шкода, завдана природі, не хоче рахуватися ні з якими кордонами. Радіоактивна хмара Чорнобиля силою вітру розносила небезпеку по всьому світу. Стара істина, що ріки течуть вниз, за нових умов, коли хімічна промисловість все більше насичує воду рік високотоксичними важкими металами, набула нового сенсу для тлумачення принципу національно-державного суверенітету».

Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об'єктами свідомого політичного керівництва й управління. За сучасних умов суспільно-політичного розвитку, коли людство винайшло потужні демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність й максимальну життєздатність суспільних процесів.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

— оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політика як соціальне явище

— гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

— демократизм і моральність у здійсненні політики;

— громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

— конкретно історичні умови розвитку соціуму, гео-політичні умови й географічне розташування держави;

— рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

— спрямованість національної ментальності, рівень
розвитку політичної та правової свідомості;

— етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

— відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

— реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов'язаним із корінними змінами у свідомості мас. Особливо це стосується тих країн, які перебувають на стадії переходу від тоталітаризму до демократії, від закритих до відкритих суспільств.

Політика й сучасний розвиток українського суспільства

На рубежі XX—XXI ст. українська держава й українське суспільство переживають стадію внутрішньої боротьби застарілого з новим. Ускладнює ситуацію те, що Україна, тривалий час перебуваючи різними своїми землями у складі сусідніх імперських держав, а останні десятиліття будучи регіоном тоталітарної радянської імперії, опинилася перед необхідністю творення сутнісних ознак держави, формування нової моделі суспільного розвитку, основні характеристики якої — економічний і політичний плюралізм, громадянське суспільство, права і свободи особистості.

Найпомітніші зрушення сталися на терені державотворення. За кілька років незалежності Україна створила основні атрибути держави, конституювалася як «суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Значно зріс рівень політичної свободи грома-

дян. Почалося становлення реальної багатопартійності, розвивається вільне підприємництво. Але через різні об'єктивні та суб'єктивні причини руйнівні процеси в окремих сферах суспільного життя (насамперед в економіці) переважали над конструктивними.

Загалом соціально-політичне становище в Україні характеризують як відносно спокійне, зі збереженням значного рівня соціальної та політичної напруженості. Серед політичних причин такого становища — нерозвинутість політичних та організаційних структур, відсутність впливових, авторитетних політичних партій; низький рівень політичної культури суб'єктів політики; довготривале нежиттєздатне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади; невизначеність принципів відносин між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади; низький рівень концептуального обґрунтування ідеї державності України та вкорінення її у свідомості населення.

Зі становленням державності в Україні виникли передумови динамічного розвитку суспільства, самореаліза-ції людини, але проблематичним є створення належних умов для такої реалізації. Саме їх покликана створювати політика, поступово інтегруючи політичні відносини в соціальні, спираючись на ґрунтовні наукові досягнення. Оновлення українського суспільства потребує оновлення політичної свідомості, формування нової політичної — демократичної за характером — культури, що передбачає: заповнення політико-культурного вакууму в свідомості людей; перехід від класових, національних, корпоративних цінностей до загальнолюдських; зростання ролі особистості; створення людині можливостей для реалізації своїх здібностей.

На рубежі третього тисячоліття Україна опинилася в силовому полі масштабних цивілізаційних змін, які охоплюють два суттєвих процеси:

1. Процес демократизації — впровадження демократичних начал та відповідна перебудова держави й суспільства. Демократизація в політичному сенсі розглядається як поетапний процес подолання авторитаризму, встановлення і розвиток демократії.

Суспільно-політичній практиці відомі різні моделі переходу від авторитаризму до демократії. В Україні, за твердженням політологів, простежується «транзитний» варіант демократизації, за якого існує кілька можливих напрямів її втілення: ліберальний, популістський, номенклатурний, націоналістичний, а також їхні поєднання. 2

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політика як соціальне явище

2. Процес набуття Україною ознак постіндустріаль-ного (інформаційного) суспільства, якому властиве поряд із суспільно-політичним культурно-ціннісне забарвлення. Помітніше його риси виявляються в розвинутих західних суспільствах, деякі з них простежуються і в Україні, яка активно намагається інтегруватися в Європу.

У процес демократизації Україна включилася на початку 90-х років XX ст., коли демократизація в загаль-ноцивілізаційному сенсі переживала пік фази експансії. Цій фазі властиві ринкова економіка, інтеграція в глобальну систему капіталістичного поділу праці, прагнення соціумів максимально реалізувати свої можливості в боротьбі за гідність людини.

Зовнішній універсалізм демократизації породив ілюзорні уявлення, що запровадження ліберально-демократичних цінностей є легкою справою. Найхарактернішим їх виявом стала концепція американського професора Френ-сіса Фукуями, сформульована 1992 р. в книзі «Кінець історії і остання людина», в якій він визначає демократичний капіталізм як безальтернативну модель політичної та економічної організації розвинутих країн Заходу та ідеал для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості.

В останні роки XX ст., за висновками вчених, процес демократизації переходить від фази експансії до фази консолідації. І якщо у фазі експансії домінують загальні риси розвитку, то фаза консолідації виявляє неповторно-специфічні особливості реакцій конкретних соціумів на демократичний виклик. Тому перед Україною постала проблема відповідності вітчизняних суспільно-політичних перетворень основним вимогам консолідаційної фази сучасної демократичної хвилі.

У цьому розумінні десятилітній досвід демократизації українського суспільства, досвід інших перехідних суспільств виявляє характерні ознаки функціонування демократи в суспільствах, які переходять від тоталітари-таризму до суспільної та індивідуальної свободи:

1. Утвердження ринкових відносин не детерміноване певним політичним режимом. Натомість вільні ринкові відносини за певних умов здатні створювати перепони для ефективної реалізації плюралістичної демократії, спричиняти послаблення або заперечення демократичних принципів, норм і процедур.

2. Утвердження демократичних інститутів і форм політичної самоорганізації суспільства в державі більшою

мірою залежить від свідомості народу, його готовності реалізувати основні принципи ринку, політичної демократії, ніж від перенесення західних стандартів і цінностей демократичного розвитку.

3. Українська ментальність відторгує як однобічно індивідуалістичну, так і колективістську форми організації суспільно-політичного життя, визнає органічним співіснування їх там, де кожна з них може принести найбільшу користь людині, сприятиме динамічному безкризово-му розвитку.

4. В осмисленні демократичного реформування суспільства демократія постає тотожною лібералізму. Але її не можна вважати результатом практичного втілення постулатів лише однієї з ідеологічних течій. Вона є політичним синтезом консерватизму, соціал-демократизму, марксизму та інших течій. Орієнтація на ліберально-індивідуалістичні цінності зводить демократію до однобічності, оскільки народ, за висловом російського політолога К. Гаджієва, — не арифметична сума індивідів, а органічна сукупність соціокультурних, етнічних, конфесійних та інших спільнот, які творять розвинутий соціум.

5. Під час переходу українського суспільства від фази експансії до фази консолідації демократії важливо враховувати:

— можливі негативні наслідки й «відкати» суспільст
ва назад внаслідок запровадження нелегітимізованих ма
совою свідомістю проектів і моделей політичних реформ;

— страх населення перед інноваціями та груповий
егоїзм, пов'язаний з небажанням певних кіл поступатися
груповими, особистими інтересами;

— конфліктно-кризовий характер розвитку суспільства
внаслідок цілеспрямованих соціально-економічних змін.

У процесі демократизації українського суспільства, впровадження елементів ринкової економіки сформовано засади конкурентної політичної системи; відбулася інсти-туціоналізація механізмів державної влади; прийнято Конституцію, яка забезпечила можливість консенсусу політичних сил, усього суспільства з принципових питань.

На зламі XX—XXI ст. політична консолідація демократії в Україні окреслила такі завдання: адаптація суспільства до нового політичного механізму; забезпечення взаємної лояльності влади й опозиції; легітимація правлячого режиму масовою свідомістю, подолання розриву між владою і народом; забезпечення ефективності функціонування державного управління.

36 Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Утвердження в Україні елементів постіндустріалізму передбачає:

— гнучке реагування на нові цивілізаційні процеси,
домінуючими серед яких є децентралізація, гуманізація,
демократизація, інформатизація, індивідуалізація, що по
требує розвитку інформаційних можливостей та постмате-
ріальних цінностей суспільства;

— врахування того, що в постіндустріальних суспільствах політика перетворюється на різновид підприємництва, де провокуються події, конфлікти, створюються штучні іміджі лідерів, набуває самодостатнього характеру реклама;

— подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до сфери самоутвердження в ньому людини-хазяїна, формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні природозберігаю-чих технологій;

— розширення сфери індивідуальної свободи людини, можливостей вільного вибору варіантів самореалізації;

— поступову переорієнтацію суспільства до гуманістичного обмеження політики, що передбачає: розвиток індивідуально-орієнтованої освіти, особистої компетентності на всіх рівнях; пріоритет духовного начала перед матеріальним; розвиток самодіяльності громадян та їх об'єднань, формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища як визначального чинника людського життя в майбутньому.

Потреби модернізації українського суспільства в контексті сучасних цивілізаційних змін потребують посилення уваги до інтересів і потреб конкретної особистості, задля якої і повинні здійснюватися будь-які реформи.

Запитання. Завдання

1. Дайте тлумачення поняттям «світ політики», «політична сфера суспільного життя».

2. Віднайдіть у наукових словниках пояснення терміна «політика», порівняйте їх і визначте наріжні поняття, пов'язані з цим феноменом.

3. Яка структура політики? Охарактеризуйте її основні елементи та порівняйте за змістом.

4. Назвіть основні різновиди політики.

5. Які функції виконує політика в суспільстві? Які з функцій політики є слаборозвинутими в сучасному українському суспільстві?

6. Чи можна політику розглядати як «чисту справу»? Сформулюйте основні критерії моральної політики з огляду на політичний розвиток сучасної України.

Політика як соціальне явище

Теми рефератів

1. Принципи політичної діяльності володаря в концепції Н. Макіавеллі.

2. Наукові й побутові уявлення про політику: характерні ознаки й відмінності.

3. Політика і мораль.

4. Основні напрями розвитку екологічної політики в Україні.

Література

Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. — М., 1990.

Ильин В. В. О природе политики // Вестник МГУ. Сер. Политические науки. — 1995. — № 2.

Лафонтен О. Общество будущего. Политика реформ в изменившемся мире. — М., 1990.

Лузан А. О. Політика і суспільство // Політологічні читання. —1993. — № 1.

Михальченко М. І., Банг X. X. Взаємодія політики і економіки в умовах прискореної трансформації суспільств як предмет соціально-філософського дослідження. — К., 1999.

Панарин А. С. Философия политики. — М., 1994.

Пойченко А. М. Політика: теорія і технологія діяльності — К., 1994.

Пригожий А. И. Что есть политика? (Политологические тезисы) // Общественные науки и современность. — 1996. — № 5.

Рікер П. Навколо політики. — К., 1995.

Рогачев С. Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук // Государство и право. — 1993. — № 5.

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення