IV. Характеристика Українського народу

Зміст

Вступ

I. Походження Українців

II. Видатні Українці

III. Видатні відкриття України

IV. Характеристика Українського народу

· Українців вирізняє

· Основна мова спілкування

· Основні гасла українця

· Моральний кодекс українця

V. Державна мова

VI. Свідомі українці

VII. Етнографічні групи

 

Вступ

Складні й багатогранні процеси походження народів та їхніх культур постійно привертають до себе увагу. Адже це питання про те, хто і звідки ми, питання нашої пра-батьківщини, часу нашого виникнення, місця серед інших жителів планети.
Щодо українців особливого значення набуває розв'я-зання проблем місця даного етносу в колі слов'янських народів, зокрема східнослов'янських, його зв'язків із най-давнішими етапами історії, ролі іншоетнічних компонентів у його формуванні та етнічному розвитку.
Важливим джерелом вивчення етногенетичних процесів є дані антропології. Відоме положення про те, що «чистих», не змішаних у расовому відношенні народів уза-галі не існує, цілком стосується й українців. Антропологічні дослідження показали, що не тільки нема єдиного українського расового типу, а й наявні досить значні відмінності у межах відповідних регіонів. За даними багаторічних досліджень В. Д. Дяченка, з цієї точки зору Україна поділяється при-наймні на п'ять областей: центральноукраїнську; валдайську, або деснянську; ільмено-дніпровську; нижньодніпровсько-прутську; карпатську. При цьому між ними протягом віків мали місце інтенсивні міжетнічні взаємини.

 

І. Походження українців

Українці - великий і гордовитиий східно-слов'янський народ, що проживає переважно на теренах України, та бере свої зачатки від часів створення світу.

Етногенез (етногенези) — це тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації. Вивчення процесів етногенезу спирається на комплексне використання даних багатьох наук: історії, мовознавства, етнографії, антропології, археології тощо. Термін етногенез вперше був уведений академіком Миколою Марром в 20-х роках XX ст.

Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов'ян, були праслов'янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися (від лат. assimilatio — уподібнення), один етнос вливався в інший — скіфи, гуни, сармати. слов'яни, половці, татари та інші народи тією чи іншою мірою впливали на етногенез українців. Звичайно, людність Північного чорноморця не була етнічно однорідною протягом тисячоліть. Але, незважаючи на різні переселення та асиміляцію, ядро етносу залишаються постійним, зберігало історичну пам'ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості — інакше ми не були б тими, ким є нині.

Культурний генофонд нашого краю не переривався протягом довготривалих війн, поневолення, лихоліть, що вишині на долю українського народу.

Нові дослідження істориків, відкриття археологів постійно змінюють наші уявлення про життя далеких Пращурів. Якщо раніше вчені вважали, що територія України була залюднена 150—200 тис. років тому, то нове сенсаційне відкриття у 70-х роках минулого століття палеолітичної стоянки біля селища Королеве в Закарпатті внесло корективи в історичну науку. Результати досліджень виявили 16 культурних шарів, сто тисяч знахідок, серед яких - знаряддя праці кроманьйонців, неандертальців, пітекантропів. Та найважливішою стала можливість дослідити саме ген етичність пов'язаних між собою прадавніх культур, простежити еволюцію знарядь праці впродовж мільйона років.

Відкриття Королівської стоянки привернуло увагу вчених усього світу її змусило науковців переглянути питання про час і шляхи заселення Східної Європи. Інші вважають, що залюднення України відбувалося не зі сходу на захід, як гадали раніше, а із Західної та Південної Європи. І відбувалися ці процеси близько мільйона років тому.

Серед вчених ХІХ-ХХ ст. існували два погляди на походження народів: автохтонізм (від гр. autos — сам і chton — земля, тобто "первісне населення тієї чи іншої землі") та міграціонізм (від лат. migratio — переселення).

Автохтоністи вважають, що український народ має органічний, спадкоємний зв'язок із найдавнішими мешканцями української землі, незважаючи на міграції різних племен, їхнє злиття чи змішування. Автохтонність українців відстоювали В.В. Мавродін, який писав, що "український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія", видатний український вчений, археолог Вікентій Хвойка, який на початку XX ст. зробив низку унікальних археологічних відкриттів, відомий український історик Михайло Грушевський та дослідник етногенезу українців Віктор Петров. Серед істориків XX ст. про автохтонність українців писали Вадим Щербаківський, Михайло Брайчевський, Григорій Василенко, Борис Рибаков, Микола Чмихов та ін.

Міграціоністи ж твердять, що головну роль в етногенезі народу відіграють постійні рухи, пересування (міграції) народів.

Міграціоністи досі вважають, що українці — "народ порівняно молодий" і є наслідком міграцій слов'янських племен, які нібито прийшли невідомо звідки на українські землі (X. Абрман, Т. Капелле, Ф. Дворник, О. Пріцак та ін.)

В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів:

I. Трипільська доба (середина VI—III тисячоліття до н. ч.)

II. Арійська доба (II тисячоліття до н. ч.)

III. Кіммерійсько-сюфо-сарматська доба (X ст. до н. ч. — III ст. н. ч.)

IV. Слов'янська доба (приблизно І тисячоліття н. ч.)

V. Доба Русі-України (від VII ст. н. ч.).

ІІ. Видатні українці

 

· Ярослав Мудрий

· Ілларіон Київський

· Феодосій Печерський

· Русин Павло

· Шерстюк Григорій Филиппович

· Володимир Мономах

· Котермак (Дрогобич) Юрій

· Федоров Іван

· Смотрицький Герасим

· Вишенський Іван

· Копистенський Захарія

· Борецький Іван

· Зизаній (Куколь-Тустановський) Лаврентій

· Транквілион-Ставровецький Кирило

· Сакович Калліст

· Могила Петро

· Кононович-Горбацький Осип (Йосиф)

· Славинецький Єпіфаній

· Гізель Інокентій

· Галятовський Іоанникій

· Баранович Лазар

· Полоцький Симеон (Петровський-Ситніанович Самуїл)

· Туптало Данило (Ростовський Димитрій)

· Максимович Іван (Іоанн)

· Кроковський Олександр (Іоасаф)

· Яворський Симен (Стефан)

· Прокопович Єлизар (Феофан)

· Козачинський Мануїл Олександрович (Михайло)

· Кулябка Семен Петрович (Сильвестр)

· Кониський Григорій Осипович (Георгій)

· Беринда Памво

· Смотрицький Максим (Мелетій)

· Косов Стефан Адам (Сильвестр)

· Сковорода Григорій Савич

· Козельський Яків Павлович

· Завадовський Петро Васильович

· Фальковський Іван Якимович

· Каразін Василь Назарович

· Орлай Іван Семенович

· Прокопович-Антонський Антон Антонович

· Тимківський Ілля Федорович

· Білецький-Носенко Павло Павлович

· Шевченко Тарас Григорович

· Духнович Олександр Васильович

· Максимович Михайло Олександрович

· Ушинський Костянтин Дмитрович

· Юркевич Памфіїл Данилович

· Свидницький Анатолій Патрикійович

· Пирогов Микола Іванович

· Тулов Михайло Андрійович

· Костомаров Микола Іванович

· Куліш Пантелеймон Олександрович

· Корф Микола Олександрович

· Чубинський Павло Платонович

· Потебня Олександр Опанасович

· Драгоманов Михайло Петрович

· Гнилосиров Василь Степанович

· Кониський Олександр Якович

· Врецьона Григорій Захарович

· Миропольський Сергій Іринейович

· Антонович Володимир Боніфатійович

· Аркас Микола Миколайович

· Грінченко Борис Дмитрович

· Житецький Павло Гнатович

· Шерстюк Григорій Пилипович

· Комаров Михайло Федорович

· Русов Олександр Олександрович

· Франко Іван Якович

· Стешенко Іван Матвійович

· Нечуй-Левицький Іван Семенович

· Єфіменко Олександра Яківна

· Науменко Володимир Павлович

· Сікорський Іван Олексійович

· Алчевська Христина Данилівна

· Ланге Микола Миколайович

· Леонтович Микола Дмитрович

· Грушевський Михайло Сергійович

· Василенко Микола Прокопович

· Затонський Володимир Петрович

· Гринько Григорій Федорович

· Ряппо Ян Петрович

· Скрипник Микола Олексійович

· Васильченко (Панасенко) Степан Васильович

· Шумський Олесандр Якович

· Біднов Василь Олексійович

· Коваленко Григорій Олексійович

· Лубенець Тимофій Григорович

· Рудницький Степан Львович

· Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович

· Яворський Матвій Іванович

 

 

 

ІІІ. Видатні відкриття

v Наукові відкриття в галузі фізики

У цій області революція почалася в самому початку 20-го сторіччя, коли Макс Планк вивів формулу розподілу енергії в спектрі абсолютно чорного тіла, з якої випливало, що енергія випромінюється не рівномірно, як припускали раніше, а частинами - квантами. На цій основі Альберт Ейнштейн у 1905 році розвинув квантову теорію фотоефекту. Далі Нільс Бор запропонував модель будови атома, де електрони обертаються по орбітах навколо ядра атома, немов планети навколо сонця.

Але на цьому революція не закінчилася. Альберт Ейнштейн у 1916 році розробив загальну теорію відносності, що практично перевернуло уявлення всіх вчених того часу. Відповідно до цієї теорії, гравітація - це не процес взаємодії полів і тіл у просторі, а результат викривлення простору-часу. Ця теорія пояснила появу так званих чорних дір, а також викривлення світлових променів від зірок при їх проходженні поруч із Сонцем.

Транзистори і інтегральні схеми - наукове відкриття 20-століття. Фото: The Epoch Times.

У 1932 р. Джеймс Чедвік довів існування нейтрона. Це наукове відкриття привело до бомбардування Хіросіми і Нагасакі, до розвитку гонки озброєння і до холодної війни. Але в той же час це відкриття стало поштовхом до розвитку атомної енергетики, а також до використання радіоізотопів в різних наукових сферах. За відкриття нейтрона Джеймс Чедвік у 1935 р. отримав Нобелівську премію в галузі фізики.

16-го грудня 1947 Уолтер Браттейн, Джон Бардін і Вільям Шоклі відкрили властивості напівпровідника - управління великими струмами за допомогою малих. Так з'явився транзистор - прилад, який складався з пари p-n переходів. Принцип роботи транзистора послужив основою для розвитку багатьох сфер наукової діяльності і не тільки. Його винахід призвело до появи мікросхем і мікропроцесорів - основи для сучасних комп'ютерів і радіоелектронної апаратури і т.д.

v Наукові відкриття в галузі біології

Революція в цій області пов'язана з відкриттям подвійної спіралі ДНК. Ще в 1869 ДНК відкрив швейцарський біолог Фрідріх Мішер. Але тоді він не припускав, що це носій генетичної інформації, який об'єднує всі живі істоти, починаючи від людини до земляного черв'яка.

Подвійна спіраль ДНК - наукове відкриття 20 століття. Фото: Вікіпедія

У 20-му столітті англійський учений Розалін Франклін, проводячи рентгенівський дифракційний аналіз молекул ДНК, прийшла до висновку, що ДНК має форму подвійної спіралі, яка нагадує кручені сходи. Розалін розповіла про результати свого аналізу дослідникам Кембриджського Університету Френсісу Кріку і Джеймсу Уотсону, які також вивчали структуру ДНК. І в 1953 р. вони запропонували тривимірну структуру молекули ДНК, за що й отримали Нобелівську премію. Але, незважаючи на це, Розалін і далі продовжувала вивчати властивості ДНК, відкриваючи все нові її якості. Наукові роботи Розалін згодом підштовхнули вчених до розробки нових медичних препаратів, появі генної інженерії, клонування тварин, органів людини і навіть до спроби клонування самої людини.

Важливу роль у розвитку біології відіграв відомий вчений Сідні Бреннер, який зробив відкриття в галузі генетичної регуляції розвитку органів. Він вивчав питання про обмеженою тривалістю життя клітини. Згодом було висловлено припущення про запрограмованої смерті клітини - апоптозу. Бреннер спільно з Джоном Салстон займався розшифровкою генома людини. Виконуючи дослідницьку роботу на земляному черв'яку - нематоди, Сталстон визначив перший ген самогубства клітини.

Роберт Горвіц в 70-ті роки, продовжуючи роботу в цьому напрямку, відкрив два гени клітинного самогубства. Пізніше він відкрив ген, який утримує клітину від самознищення. Він знайшов відповідні гени у інших тварин і людини. Ці наукові відкриття дозволяють продовжити роботи в сфері управління процесами старіння організмів і припустити можливість контролю розвитку багатьох смертельних захворювань. У 2002 р. Горвіц і Салстон отримали Нобелівську премію в сфері фізіології і медицини.

IV. Характеристика Українського народу

v Українців вирізняє: гордість за свій край та належність до української нації, волелюбність, благородство, повага до предків, гарна народна творчість, хазяйновитість, ненависть до москалів та інші людські чесноти.

v Основна мова спілкування - українська, але здатний вивчити будь-яку іншу, якщо це допоможе возвеличити Батьківщину допитувати полонених.

v Основні гасла українця:

§ Україна понад усе!

§ Слава Україні! - Героям Слава!

§ Слава Нації! - Смерть ворогам!

v Моральний кодекс українця:
Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:
1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української Держави.

Після здобуття незалежності об'єкту політики Україною. Українська держава формується на території Канади, США, Португалії, Вєлікобританії, Австралії, Бразилії, Нової-хрінландії та інших. Українці в Україні вимерли, їх тут немає, тут все жиди та москалі, і тому кожен українець має кожень день ностальгувати за батьківщиною але ніхріна не робити щоб туди повернутися, навіть на старість. Багато українців при зустрічі з жителями України починають їх нагло пресувати - в вас не апельсини, во в нас в Іспінії апельсини; в вас не дороги, во в нас в Португалії дороги. В вас не люди, во в нас в Канаді люди і так далі.

Українців дехто часто шпиняє за наче б то нездорову любов до сала, але то все через заздрощі, бо нікому, окрім українців, не вдалося отримати якіснішого продукту. Окрім того українське сало при потребі може стати універсальною сировиною для отримання таких стратегічних продуктів як солярка, газ, моторна олива, ракетне паливо, альтернативний наповнювач детонатору водневої бомби, стабілізатор керованої реакції синтезу гелію із атомів водню, регулятор маси бозонів Гіґґса та ін., і судячи з виразу обличчя керівникаоднієї демократичної держави він здогадується про наші можливості.

 

 

V. Державна мова

Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVI ст., на позначення мови українських земель Речі Посполитої, однак до сер. XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься українською, було поняття «руська мова» Це почало вносити плутанину від моменту приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII ст. стали позначати свою мову схожим прикметником

Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова» зрештою поступово перемогло в усіх українських регіонах.

Крім того, у різний час вживали такі назви:

· про́ста мова в пізньому середньовіччі на противагу книжній

· коза́цька мова в Гетьманщині (епізодично).

· малоросійська / малоруська мова чи південноросійська / південноруська мова в Російській імперії

· русинська мова (офіційно), руська мова (розмовно) в Австро-Угорщині

· угроруська або карпаторуська мова в Угорщині

· козача / кубанська мова або просто балачка на Кубані

· руська мова (офіційно) в Польщі

 

VI. Свідомі українці

Свідомий українець — повна протилежність хохлам. Свідомі українці усвідомлюють свою національність, вважають українців єдиним народом, знають історію свою народу і вбачають його майбутнє у розбудові національної культури та економіки. Свідомі українці, переважно, спілкуються українською мовою та, часто, є громадсько активними. До спільних рис свідомих українців можна зарахувати також нетерпимість до проявів українофобства та імперіалізму щодо України.

Цей термін також вживають як синонім вужчого терміна — національно свідомий українець.

 

 

VII. Етнографічні групи

Наддніпрянці - жителі Наддніпрянщини.

Степовики — жителі степової України.

Слобожани - мешканці Слобожанщини.

Таврійці - жителі Таврії.

Польщаки — жителі Поділля.

Поліщуки — жителі Полісся.

Патлачі — українці-русини, що живуть у Басарабії та Буковині; назву отримали через довге волосся (патли), яке вони носять. (Так що, бидло, подумай зайвий раз, чи варто субтильного патлатого хлопчика бити через його довге волосся)

Пинчуки — жителі Пінщини.

Волиняни - мешканці Волині.

Галичани - жителі рівнинної української (східної) Галичини.

Закарпатські русини - жителі Закарпаття, що зберегли здебільшого давній етнонім українців - русин.

Гуцули — українці-русини, що живуть по Карпатах(у тутешніх називаються: Горби, Верхи та Бескиди). По-мадярському гуцул значить розбійник. Ця назва дана русинським горцям за їх відчайдушний захист православної віри у той час, коли мадяри вводили в них унію. Згодом, коли зі словом гуцул стало нероздільним поняття про хоробру людину, ці горці з гордістю почали самі називати себе цим іменем.

Бойки — жителі південно-східної частини Галичини.

Лемки - мешканці українських Карпат у Польщі та Словаччині.

Кубанці - жителі Кубані, нащадки запорізьких козаків. Послуговуються кубанським діалектом української.

Справжні українці - живуть в Канаді.