Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України.

Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, впроваджує у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України:

· організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;

· створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;

· забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;

· укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;

· здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України — перший заступник міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

· здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

· визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

· вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населен­ня залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встанов­лення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

· підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епі­демічного благополуччя населення, запобігання занесенню та по­ширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та не­безпечних інфекційних хвороб;

· контролі, за усуненням причин іумов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

· державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

· видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

· встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

· методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.

Загальне керівництво єдиною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Начальником цивільного захисту України є Прем'єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної системи цивільного захисту покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту. Керівник цього органу є заступником начальника цивільного захисту України.

У складі спеціально уповноваженого центрального органу вико­навчої влади з питань цивільного захисту діють: урядовий орган державного нагляду у сфері цивільного захисту; органи оперативного реагування на надзвичайні ситуації у сфері цивільного захисту; органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту:

· забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;

· забезпечує діяльність єдиної системи цивільного захисту;

· контролює організацію виконання заходів, спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями не залежно від форми власності;

· перевіряє стан готовності своїх територіальних органів, сил і Засобів цивільного захисту до дій в режимі надзвичайної ситуації; забезпечує перевірку наявності та утримання в постійній готовності на потенційно небезпечних об’єктах локальних систем виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем оповіщення населення, передусім того, що проживає у зонах можливого ураження, та персоналу цих об’єктів;

· перевіряє наявність і готовність до використання за призначенням у разі виникнення надзвичайної ситуації засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, їх утримання та облік;

· проводить вибіркові перевірки підготовки до дій в умовах надзвичайних ситуацій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;

· з'ясовує причини виникнення надзвичайних ситуацій, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям, проводить оцінку дій органів управління, сил і засобів цивільного захисту під час виконання рятувальних та інших невідкладних робіт;

· разом з органами, які здійснюють державний нагляд у відповідній сфері, бере участь у перевірках забезпечення умов зберігання, транспортування, знешкодження, утилізації та захоронення небезпечних речовин і виробів, що містять такі речовини;

· здійснює в межах, визначених законодавством, нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, у тому числі з питань техногенної та пожежної безпеки, за участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади розробляє і затверджує державні правила і норми цивільного захисту, які є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників під­приємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, а його заступником — керівник Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони. Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

· забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичай­них ситуацій, запобігання цим ситуаціям;

· організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;

· керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, війська­ми цивільної оборони;

· здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення над­звичайних ситуацій;

· координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

· здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;

· забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

· здійснює навчання населення, представників органів управ­ління і сил цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

· організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпо­рядкованих йому спеціалізованих формувань;

· створює згідно із законодавством підприємства з виробницт­ва спеціальної й аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту на­селення і контролю тощо.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів в Україні є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать:

· здійснення комплексного управління в галузі охорони навко­лишнього природного середовища в республіці, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього при­родного середовища і використання природних ресурсів, координа­ція діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та орга­нізацій в цій галузі;

· державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та при­родних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, а також за додержанням норм екологічної безпеки;

· організація моніторингу навколишнього природного середо­вища, створення і забезпечення роботи мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи за­безпечення доступу до екологічної інформації, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України;

· затвердження нормативів, правил, участь у розробці станда­ртів щодо регулювання використання природних ресурсів і охоро­ни навколишнього природного середовища від забруднення та ін­ших шкідливих впливів;

· здійснення державної екологічної експертизи;

· одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання по­кладених на нього завдань;

· видача дозволів на захоронення (складування) відходів, ви­киди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів відповідно до зако­нодавства України;

· обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм вла­сності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням зако­нодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з переви­щенням нормативів гранично допустимих викидів, впливу фі­зичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;

· подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподія­них в результаті порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища;

· складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного се­редовища і використання природних ресурсів;

· керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України;

· координація роботи інших спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природно­го середовища та використання природних ресурсів;

· здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього природного середовища, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконан­ня зобов'язань України відповідно до міжнародних угод з питань охорони навколишнього природного середовища;

· встановлення порядку надання інформації про стан навколиш­нього природного середовища;

· встановлення порядку організації та проведення публічних слухань або відкритих засідань з питань впливу запланованої діяль­ності на навколишнє природне середовище.