Вплив екологічної безпеки на якість життя. Екологічні хвороби.

Екологічна безпека - це стан, при якому не порушується екологічна комфортність життя, реалізується здатність протистояти загрозам життю, здоров'ю всіх живих істот, людині, включаючи її благополуччя, права на безпечне середовище життя, на джерела життєзабезпечення, природні ресурси. Екологічна безпека окремої людини, нації, цивілізації залежить від дій як окремої людини, так і всього суспільства на природу - біосферу. Основи екологічної безпеки в Україні проголошені в Декларації про незалежність, на конституційному рівні - в ст. 16 Конституції України проголошено, що екологічна безпека і екологічна рівновага на території України, збереження генофонду народу - обов'язок держави. Важлива ст. 34, яка гарантує кожному громадянину право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким доступним засобом. Дуже важливі ст. 49 та 50, які гарантують право кожній людини на охорону здоров'я, медичну допомогу, безпечне для життя і здоров'я природне середовище і, у випадку порушення цього права, компенсацію нанесеної шкоди.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (25.06.91) є основним документом у природоохоронному законодавстві. Другий його розділ "Екологічні права та обов'язки громадян" вперше закріпив їх на законодавчому рівні: кожному гарантується право на одержання повної і достовірної інформації про стан природного середовища і його вплив на здоров'я населення у законом встановленому порядку, одержання екологічної освіти (ст. 9); направлення до суду позовів про відшкодування збитку, заподіяного здоров'ю, майну через негативний вплив від природного середовища (ст. 10).

У здійсненні законних прав на екологічну безпеку важливе місце займає закон "Про екологічну експертизу" та "Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи", відповідно до яких виділяють два основних види експертизи - державну (обов'язкова) і громадську. Цей вид експертизи проводиться незалежно від державної і має, на жаль, рекомендаційний характер, другорядне значення.

Важливим є закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" та підзаконний документ - Порядок ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затверджений 11.07.02 постановою №956 Кабінету Міністрів України. Цей закон дає визначення терміну "Об'єкт підвищеної небезпеки" - той, на якому виготовляють, використовують або зберігають, або транспортують одну або кілька небезпечних речовин, або інші об'єкти як такі, що є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного, природного характеру.

Згідно цього Закону небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча, біологічні агенти - біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей, тварин мікроорганізми, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людей та довкілля. Закон вимагає обов'язкової ідентифікації небезпечнногро об'єкта - визначення ступеню небезпечності на підставі даних про класи небезпечності речовин, їх маси та складання декларації безпеки. Власник об'єкта підвищеної небезпеки повинен після ідентифікації надати інформацію про нього - декларацію у місцеві органи влади, які сповіщають про нього у засобах масової інформації.

Юридична, фізична особа, громадянин має право отримати інформацію про небезпеку, яка виникла на об'єкті. Власник підприємства зобов'язаний не пізніше 30 днів обнародувати таку інформацію.

Закон "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" закріплює права громадян на запити та одержання інформації про безпеку ядерного об'єкта, його вплив на людину, гарантує право одержання соціально-економічної компенсації населенню за ризик від застосування радіоактивних речовин, зокрема у вигляді пільгового режиму енерговикористання.

Певним чином безпека людини при експлуатації нею землі, надр, вод, повітря відбита у "Земельному кодексі України", в кодексі України "Про надра", "Водному кодексі України", Законі України "Про охорону атмосферного повітря". Ці законодавчі акти регулюють проблеми безпеки людини у сфері використання земель, надр.

Екологічно обумовлені хвороби

Серед різних факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я населення, особливу роль відіграє забруднення атмосферного повітря і водних джерел питної води. Значне забруднення атмосфери різними канцерогенними речовинами у великих містах нашої країни призвело до того,що за останні роки серед міських жителів кількість онкологічних хворих зросла більш ніж у 1,5 рази. У містах Сибіру майже 50% загострень хронічних хвороб органів дихання обумовлено саме забрудненням атмосферного повітря.

Приклади деяких хвороб

Хвороба «Мінамата» - захворювання людини і тварин, що викликається сполуками ртуті. Встановлено, що деякі водні мікроорганізми здатні переводити ртуть у високотоксичну метилртуть, яка з харчових ланцюгів збільшує свою концентрацію і накопичується в значних кількостях в організмах хижих риб. В організм людини ртуть потрапляє з рибопродуктами, в яких вміст ртуті може перевищувати норму. Так, така риба може містити 50мг/кг ртуті; причому при вживанні такої риби в їжу, викликає ртутне отруєння, коли в сирій рибі міститься 10 мг/кг. Хвороба проявляється у вигляді нервово-паралітичний розладів, головного болю, паралічу, слабкості, втрати зору і навіть може призвести до смерті.

Хвороба «Ітай-Ітай» - отруєння людей, викликане вживанням у їжу рису, що містить сполуки кадмію. Це травлення може викликати у людей апатію, пошкодження нирок, розм'якшення кісток і навіть смерть. Джерелами є: спалювання викопного палива на ТЕС, газові викиди промислових підприємств, виробництво мінеральних добрив, барвників,каталізаторів і т.д. Засвоєння - всмоктування водно-харчового кадмію знаходиться на рівні 5%, а повітряного до 80%. З цієї причини вміст кадмію в організмі мешканців великих міст та їхні забрудненою атмосферою може бути в десятки разів більше, ніж у жителів сільської місцевості. До характерних «Кадмієвих» хвороб городян відносяться: гіпертонія, ішемічна хвороба серця, ниркова недостатність. Для курців (тютюн сильно акумулюєсолі кадмію з грунту) або зайнятих на виробництві з використанням кадмію до раку легенів додається емфізема легенів, а для некурящих - бронхіти, фарингіти і інші захворювання органів дихання.

Хвороба «юшо» - отруєння людей полі хлорованих біфеніли (ПХБ). Відома в Японії на виробництві з очищення рисового масла в продукт потрапили бефініли з холодильних агрегатів. Потім отруєне масло надійшло в продаж як корм для тварин. Спочатку загинуло близько 100 тис. курей, а незабаром у людей з'явилися перші симптоми отруєння. Це виразилося в зміні кольору шкіри, зокрема потемніння шкіри у дітей,народжених від матерів які постраждали від отруєння ПХБ. Пізньої були виявлені важкі ураження внутрішніх органів (печінки, нирок, селезінки)та розвиток злоякісних пухлин. Деяка кількість ПХБ надходить в навколишнє середовище з викидами сміттєспалювальних заводів, що становить небезпеку для здоров'я міських жителів. Тому в деяких країнах обмежують застосування
ПХБ.

ФЛЮОРОЗА
(хронічна інтоксикація фтором)
Флюороза скелета трапляється в деяких ендемічних тропічних та субтропічних районах з високим вмістом фтору у ґрунті та воді. В неендемічних регіонах вона може виникнути як наслідок впливу промислового виробництва — алюмінієвої промисловості, магнезійних плавилень, переробки фтору та виробництва суперфосфатів. Кістки склерозуються, а в інших органах спостерігається втрата кальцію.

СИНДРОМ "ПРИМІЩЕННЯ"
Цей доброякісний синдром трапляється у тих, хто працює в сучасних, обладнаних кондиціонерами приміщеннях. Причини невідомі, однак до важливих факторів можуть бути зараховані змінна температура та вологість повітря, циклічні спалахи флуоресцентного світла, низькі рівні випаровування органічних хімікатів, таких як формальдегід чи розчинники, а також психологічні фактори.
Клінічні ознаки
Це різноманітні поєднання свербежу, щеміння та дискомфорту в очах, у горлі, головний біль, нежить, сухість шкіри та сонливість. Симптоми посилюються в другій половині робочого дня, а також наприкінці тижня і більше поширені серед жінок. Вони швидко зникають, коли людина покидає робочу кімнату.
Лікування
Не вимагається ніякого специфічного лікування, хоч зміна обстановки в приміщенні може бути корисною.

5. Демографічний стан в Україні. Виклад основного матеріалу. Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Його кількість та склад залежать від показників відтворення населення.

Відтворення населення - це природний та механічний рух населення, що визначається сукупністю процесів народжуваності та смертності, що визначають розміри природного приросту.

Природний приріст - це співвідношення між кількістю народжених і померлих за рік в перерахунку на 1000 чол. Природний приріст обчислюється в проміле (‰), може мати позитивне, негативне і нульове значення. Ці показники визначають збільшення, зменшення або незмінність населення. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо) [3].

Досліджуючи вище зазначені показники за останнє десятиліття по Україні, можна сказати, що однією з проблем соціально-економічного розвитку України є відчутне загострення демографічної ситуації. Підтвердженням цього є насамперед те, що за останні 12 років в умовах, коли на території України не було ані збройних конфліктів, ані епідемій чи природних катаклізмів, чисельність її населення зменшилась на 4,9 млн. осіб. Результатом скорочення чисельності населення стає деформація всіх основних демографічних показників: тривалості життя, статево-вікової структури населення, шлюбності, розлучуваності, еміграції тощо в бік їх погіршення [6].

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерні:

Ø різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

Ø постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

Ø скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

Ø погіршення здоров’я нації;

Ø інтенсифікація міграційних процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний [7].

Станом на 1 жовтня 2010 року чисельність населення України становила 45822,2 тис. мешканців, з них міське населення складає 31444,1 тис. (68,6%), сільське 14378,1 тис. (31,4%) [8].

За січень-вересень 2010 року народилось 373,6 тис. дітей, померло 525,9 тис. осіб. Природне скорочення склало 152,3 тис.чол.

Міграційний приріст за цей період склав 11,5 тис.осіб.

Чисельність наявного населення в Україна на 1 лютого 2011р. становила 4576, 1 тис. осіб. Упродовж січня 2011р. чисельність населення зменшилась на 18,5 тис. осіб, що в розрахунку на 1000 наявного населення становило 4, 7 особи [4].

Зниження природного приросту населення України, як видно з таблиці1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення. Сучасний перебіг процесу дітонародження формується під впливом багатьох причин, що діють прямо або опосередковано. До безпосередніх детермінант народжуваності здебільшого належать демографічні та медико-біологічні чинники. Важливу роль відіграють так звані непрямі детермінанти: соціально-економічні (зайнятість жінок у суспільному виробництві, рівень доходів та соціальних гарантій, житлові умови, тощо), культурно-психологічні (освітньо-професійний рівень населення, у тому числі жіноцтва, етнічно-релігійні традиції тощо), а також екологічні. Комплекс цих чинників і передумов визначає відповідні життєві пріоритети, ціннісні орієнтації і зрештою – мотивацію дітонародження. До того ж прямі та непрямі детермінанти народжуваності діють у складному взаємосплетінні. Так, рівень добробуту населення, розвитку соціальних інституцій, культурний рівень та спосіб життя громадян напряму впливає на стан здоров’я населення, у тому числі репродуктивного, а звідси і на його дітородну активність. А втім ніякі соціально-економічні та культурно-психологічні важелі не діятимуть, якщо не буде репродуктивного потенціалу, тобто населення плідного віку, здатного до народження життєздатного і здорового покоління [7].

Окреме місце посідають такі субчинники, як стан репродуктивного здоров’я населення та сучасна система планування сім’ї, зокрема застосування засобів контрацепції та штучне переривання вагітності. З одного боку, вони належать до медичних детермінант, бо впливають на стан здоров’я матерів та малюків. З іншого боку, перелічені субчинники є проявом соціально-демографічних детермінант, прийнятого способу життя населення, ставлення до свого здоров’я і майбутніх дітей, рівня культури, сексуальної поведінки, особистої гігієни [7].

Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби - туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.

Для населення України характерне старіння населення. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку ХХ ст. століття до 15% на поч. ХХІ ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60% - 62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60 років — від 3-4% на початку ХХ ст. до 21% на початку ХХІ ст..За даними управління статистики найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24%) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%).

Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008—2009 рр. складала 69,3 роки, в тому числі у міських поселеннях – 70,0 років, у сільських – 67,8 років [4].

Крім того, медицина повідомляє, що більше 20 % молодих жінок за станом здоров'я не можуть народжувати дітей. За розрахунками спеціалістів, щоб стабілізувати чисельність населення України, треба кожній молодій жінці народити трьох дітей [6].

Негативно впливає на народжуваність дітей в Україні нестійкість шлюбів. Так, за даними РАЦСу в 2010 році зареєстровано більше 15, 21 тис. шлюбів і більше 9,28 тис. розлучень. Відзначимо, це тільки чисельність проведених відповідними установами реєстрацій. А скільки створено сімей, так би мовити, тимчасових – без реєстрації. Причина – розповсюджена за останні роки в Україні мода на «громадянський шлюб». Чекати поповнення населення від таких сімей даремно. Також, небажання молодих людей створювати повноцінні сім'ї та народжувати дітей можна пояснити невпевненістю у майбутньому, безробіттям, малозабезпеченістю, відсутністю житлових умов [5].

Як показують дослідження Лібанова Е.М і Щербиної О.І, у повсякденному житті окремої людини та сім'ї виникають страхи, соціальні фобії. Українські громадяни бояться: безробіття (76%); зростання цін (75%); невиплати зарплати (69%); зростання злочинності (60%); голоду (53%). За таких умов ціла нація втратила сенс буття і вже як наслідок - різке скорочення народжуваності, зростання смертності, масова еміграція [6].

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська [8].

Демографічна проблема в Україні занепокоює політиків, науковців та пересічних громадян. Однак, на нашу думку, у широких колах громадськості переважають не зовсім обґрунтовані погляди щодо причин цієї кризи та, відповідно, способів виходу з неї. Результати численних досліджень показали обернену залежність між народжуваністю та рівнем добробуту населення. Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення сучасних чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі [3].

Але в той же час, не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв’язок був таким простим, не відбулося б істотного скорочення народжуваності в економічно розвинутих країнах. Зниження народжуваності — загальна історична тенденція, притаманна як високорозвинутим країнам, так і країнам, що перебувають на перехідному етапі. Крім формування несприятливої демографічної ситуації, це також має негативні соціально-економічні наслідки.

Тому на нашу думку для покращення демографічної ситуації в Україні, необхідно вжити наступні заходи:

- Для молодих повнолітніх – розробити програми та заходи, що пояснюють коротко- та довгострокові переваги здорового способу життя. • Використовувати податки, тарифи, правові положеня та норми для широкого запровадження заходів на підтримку здорового способу життя. Ключовим аспектом тут є не формальне регулювання, а практичне застосування.

- Подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

- Забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.