Входження західноукраїнських земель до складу СРСР та УРСР. Їх радянізація. Масові репресії 1939-1941 РР.

1. Вирішальною передумовою встановлення радянського режиму в Західній Україні та Північній Буковині було зайняття цих територій у 1939 та 1940 роках радянськими військами. Фактори, які зумовили приєднання західноукраїнських земель до УРСР, були зовнішніми. Тобто території відійшли до «сфери впливу» СРСР за таємним протоколом до пакту Молотова – Ріббентропа. А багатовікове прагнення українців до возз’єднання, національні інтереси народу послужили лише ширмою для прикриття геополітичних планів більшовицького керівництва країни Рад.

2. Впровадження державного тоталітарного режиму на приєднаних територіях здійснювалося за схемою, відпрацьованою на теренах Радянського Союзу. Рішення про скликання Народних Зборів Західної України та їх проведення ухвалювалося у ЦК ВКП(б). Кандидатури депутатів ретельно підбиралися і вносилися органами влади на безальтернативній основі. Мали місце як застосування певних форм тиску на виборців, так і підтасовки голосів при їх підрахунку. Звичайно, вже неможливо зробити оцінку результатів виборів при дотриманні демократичних норм. Фактом історії є те, що більшість виборців проголосувала на користь приєднання до Радянського Союзу. З точки зору історичної перспективи входження західноукраїнських земель до УРСР підсилило загальний потенціал українського народу, зберегло територіальну цілісність. Ухвалена Народними Зборами декларація про встановлення радянської влади та приєднання до УРСР, конфіскацію поміщицьких земель, націоналізацію промисловості та банків – фактично легітимувала нову владу на західноукраїнських землях.

3. Уся влада та основні її важелі зосередилися в політичних центрах, якими були органи партії більшовиків, тобто обкоми, райкоми, міськкоми. Всі ж інші українські, польські, єврейські політичні партії були заборонені. Громадські об’єднання також ліквідували, а новостворені радянські громадські організації, тобто профспілки, комсомол, були по суті філіями партійних державних органів. Майже всі владні посади в новостворених органах займали направлені з республіканських та всесоюзних комісаріатів працівники, оскільки довіри до місцевих спеціалістів у нової влади не було. Місцеві Ради депутатів трудящих фактичної влади не мали. Уся система державних органів повністю була підпорядкована керівним вказівкам партії, штатний апарат домінував над депутатським, виконавчі структури – над представницькими. Це була особлива радянська так звана «демократія», коли депутатами, обраними народом, одностайно схвалювалися рішення, підготовлені апаратом; а органи рад цілком залежали від органів партії.

4. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських територіях відбулися кардинальні зміни в економіці та соціальній сфері. Проведені органами влади заходи дозволили швидко включити їх до складу всесоюзного господарського комплексу. Основними тут виступали націоналізація підприємств, створення промислових артілей. Одержавлення економіки відбулося швидкими темпами. Центральні адміністративні структури (трести, главки, наркомати тощо) стали фактичними господарями та розпорядниками економіки краю. Партійно-господарські структури перебрали на себе контроль за розвитком економіки та соціальної сфери. Разом з тим значні радянські капіталовкладення в місцеву економіку зумовили збільшення обсягів виробництва, ліквідацію безробіття й розширення місцевих робітничих лав. Робота новостворених державних структур була направлена на перебудову села. З конфіскацією поміщицьких, монастирських і церковних земель була проведена передача їх бідному та середньому селянству. При безупинній нав’язливій пропаганді розпочалася колективізація. За радянськими зразками також проходила реорганізація медицини, культури й освіти. У містах і селах відкривалися численні лікарні, амбулаторії, пологові будинки, медичні пункти. Діяли вони безкоштовно й обслуговувалися великою кількістю прибулих медичних працівників. Відкривалися нові школи, училища, університети.

64.

Освіта стала доступною усім без винятку. Але підручники і посібники були наскрізь просякнуті офіційною ідеологією. Відкидалися будь-які спроби плюралізму та усяка християнська мораль.

5. Соціальні та економічні перетворення, здійснювані новим режимом у регіоні, викликали неоднозначну реакцію у його жителів. Звичайно, найбідніші верстви населення були долучені до землі, освіти й медичного обслуговування. І це не могло не викликати в них вдячного ставлення до нової влади. Більшість інтелігенції, співставляючи і спостерігаючи за діями нових керманичів, очікувала й приглядалася, намагаючись осмислити і наперед прорахувати подальшу свою долю. Ті, хто одразу відчули й передбачили наслідки новітніх перетворень, змушені були покинути рідні краї. Вони опинилися у кращому становищі ніж ті, хто намагався чинити опір. Адже своїх супротивників нова влада не милувала, розстрілюючи їх тисячами, і тисячами відправляючи на загибель у холодні сибірські сніги.

6. Радянізація західноукраїнського краю мала для людей глибокі психологічні наслідки. Адже позбавлені основного свого духовного наставника й поводиря – церкви, виховані століттями на принципах глибокої християнської моралі, високої культури і самодостатності й поваги, вони змушені були усі ці споконвічні цінності заховати далеко в глибинах душі. На поверхню ж виносилося потрібне владі мовчання. Усе це породжувало роздвоєння душі, недовіру до чужинців, а нерідко й до своїх. Замкнутість та відсторонення були притаманні українцям західного регіону. Це поставило свій відбиток на характер українця-західняка, якого й тепер досить легко розпізнати серед великої когорти різних народів доступної нині Європи.

7. Прискорена інтеграція західноукраїнського регіону до системи радянського казарменного соціалізму супроводжувалася широкомасштабними репресіями, розстрілами, порушеннями законів і прав людини. Усе це здійснювалося такою ланкою тоталітарного політичного механізму, як репресивно-каральні структури. У перших ешелонах репресованих йшли священики, заможні селяни, високоосвічені спеціалісти, вчені, письменники. Каральна машина молола у своїх жорнах цвіт нації. Людей вивозили родинами, селами, вулицями. Масштаби цих акцій до цього часу остаточно не встановлені. В тих, хто залишався, відбирали будинки, майно, худобу. Усе проводилося під гаслами націоналізації, соціальної справедливості й ліквідації нерівності. Населення регіону, хоч і було позбавлене будь-якої змоги виправити нав’язане йому становище, але чинило відчайдушний опір. Це дало змогу йому не щезнути як українська нація. І через десятиліття воно стало в авангарді народу за проголошення незалежності й відновлення державності України.