Внутрішня і зовнішня політика Ігоря, Святослава, Ольги. Порівняльний аналіз

Утворення Київської Русі, її суспільно-політичний розвиток

У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержаві племінні княжіння. Водночас процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в X ст. — Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян.

Певну роль в організації Київської держави відіграли варяги (нормани), які послужили своєрідним каталізатором формування держави у східних слов'ян. Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами).

Літопис оповідає, що варяги у 859 р. прийшли із-за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів». У 862 р. ці племена вигнали варягів «в море», але не змогли організувати свою владу і закликали на допомогу інших варягів, Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем.

 

Київська Русь належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших економічно

й політично держав середньовіччя. Витривалі, хоробрі й мужні русичі вирощували хліб і розводили

худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю.

Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були

рахуватися візантійські імператори й хозарські хакани. А доньки з київської князівської родини ставали королевами.

 

Норманська теорія: історія та сучасність

" Норманісти " вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави проводили активну воєнну, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті временних літ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін. Сучасна наука визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).

 

Внутрішня і зовнішня політика Ігоря, Святослава, Ольги. Порівняльний аналіз

Правління Ігоря, Святослава, Ольги – це етап становлення Київської держави, формування її території та населення. У ці часи були війни, походи, спрямовані на підкорення і приєднання всіх слов'янських і багатьох сусідніх племен, утвердження, розширення держави.

Ігор здійснив кілька походів на Візантію, яка, очевидно, недотримувалася умов договору 911 р. Перший із них у 941 р. не вдався. Не змирившись із невдачею, Ігор у 943 р. вчинив новий, ще масовіший похід на Константинополь. Однак візантійському урядові пощастило владнати справу миром. 944 р. було укладено русько-візантійську угоду, що стала кроком назад порівняно з договором Олега. У 943 р. ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич. Війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночас вони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, що послаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю, харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь час збільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в X ст. йшло безпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїх дружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувся туди, щоб стягти його вдруге, за що був забитий повсталими 944 р.

Після смерті Ігоря владу взяла його жінка Ольга. Вона князювала від імені малолітнього сина Святослава, але твердо держала провід у своїх руках. Вона переглянула форми і методи взаємовідносин князівського двору з підлеглими землями, розміри данини, періоди її збирання та створення на місцях князівських осередків. Першою з князів вона спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків — «устави», «уроки», «оброки», «дані» — терміни, яких уживає літописець. 3 цією метою вона об'їхала на возі і санях всю величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно, першою серед князів навела порядок в організації збирання податків, визначила їх фіксовані розміри. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. Було встановлено, що данина ділилася на три частини, з яких дві йшли на державні витрати, а третина — на потреби княгині та її міста Вишгорода. В цьому визначилася ідея поділу між бюджетом і власністю князів, що свідчило про високий рівень державного мислення як керівної еліти, так і суспільства в цілому.

Два її дипломатичні візити (946, 957) сприяли укладенню Руссю з Візантією союзних угод, перемовин щодо християнізації Києва. Під час одного із візитів до Константинополя у храмі св. Софії приймає хрещення. Щоб послабити залежність Русі від Візантії вона вважала за доцільне запровадити християнство на землях власного князівства, але Русь була не готова до цієї акції. Внутрішній спротив язичників був такий сильний, що місія провалилася.

На міжнародній арені княгиня Ольга, на відміну від своїх попередників, намагалася зміцнювати становище держави не воєнним, а дипломатичним шляхом.

Святослав докінчив будову держави, яку почали Олег і Ігор. Він остаточно розгромив Хозарський каганат, здійснив два Балканські походи. Святослав був визначним політичним діячем X ст., діяльність якого сприяла виходу Київської Русі на широку міжнародну політичну арену, служила фактором розширення, зміцнення і подальшого розвитку давньоруської держави. Однак, дбаючи про міжнародний авторитет Русі, її територіальне розширення, зміцнення економічних позицій на чорно­морських ринках, руський князь не приділяв достатньої уваги внутрішнім справам. Погром і ослаблення Хазарського каганату завдало Русі шкоди, вона сама була неспроможна подолати кочівників, які майже чотири століття панували в степах Причорномор'я. Балканська політика Святослава також нічого не дала Русі, а вимагала багато жертв.

Отже, князювання Ольги відрізняється від правління інших князів тим, що вона не вела воєн, а присвятила себе мирній праці. Вона також дбала про внутрішню політику держави, зміцнювала її економіку, про що забували Ігор та Святослав, борючись за вихід Русі на міжнародну арену.