Спроби змін: причини і суть

Як і свого часу хрущовська «відлига», горбачовська «перебудова» була наслідком не особистого-бажання її ініціатора, хоча й це зіграло немаловажну роль, а на­гальним велінням тодішнього часу. На сер. 1980-х років всеохоплююча криза вразила всі сфери життя СРСР. Неефективна «соціалістична економіка» хронічно не забезпечувала потреб країни. З кожним роком знижу­вався життєвий рівень населення. Разючого удару і без того критичному економічному станові завдали падіння цін на нафту і природний газ на міжнародному ринку та радянська агресія в Афганістан. Тривала виснажли­ва гонка озброєнь. До економічних додавалися су­спільно-політичні негаразди. Зокрема, потужна репре­сивна машина нещадно придушувала всякі вияви незалежної громадської чи особистої думки. Зазнали руйнації суспільні відносини, мораль, загрозливих мас­штабів набирало повальне п'янство, процвітали корупція, казнокрадство, організована злочинність. Без рішучих змін країна була приречена на повну деградацію. По­дібна перспектива змусила М.Горбачова на квітневому пленумі ЦК КПРС 1985 р. оголосити про потребу докорінних змін у галузі економіки й політики, соціальному й духовному житті. Щодо зовнішньої полі­тики, новий лідер висловився за впровадження нового політичного мислення у міжнародні відносини, перехід від класових до загальнолюдських цінностей. Був узя­тий курс на «перебудову», «демократизм» і «гласність».

Однак, як виявилося, ведучи мову про «перебудову», її ініціатори мали на меті лише вдосконалення існуючої системи. Йшлося про лібералізацію в межах «оновленого соціалізму», про «повернення до ленінських норм» і т. ін. Тому з часом поняття «перебудова» через утопічні риси, притаманні їй, поступово втратило свій зміст.

Що стосується ходу перебудовних процесів в Україні, то певний час тут взагалі не спостерігалося будь-яких змін, оскільки вільна думка в Україні була винищена значно ретельніше, ніж у Москві, та й ідеологічний відділ ЦК КПУ, вкупі з відповідними службами КДБ, працю­вали більш цілеспрямовано. У той час як на союзному рівні відбулися важливі зміни у складі вищого керівництва, першим секретарем ЦКШЇУ аж до осені 1989 р. залишався одіозний В .Щербицький, оскільки Горбачов боявся швидко змінювати ситуацію в Україні, яка була надто важливою для СРСР у цілому. Відтак, у перші роки «перебудови» «гласність», проголошена в Москві, мало змінила обличчя навіть республіканської преси, не кажучи вже про якісь істотні зрушення. Україна все ще залишалася «заповідником застою».

Централізований «ринок»

Справжнє оновлення всіх сфер життєдіяльності краї­ни вимагало глибших зрушень у вирішальній сфері — економіці. Висунута програма перетворень передбачала «прискорення соціально-економічного прогресу» країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Але невдовзі стало зрозумілим, що реформування економіки вимагає якісних структурних змін у радянській економічній моделі. Реформатори ж прагнули поєднати ринок з централізованим плануван­ням. Тому їх спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств на основі форму­ли «самостійність», «самофінансування», «самоокуп­ність» (було прийнято закон «Про державне підпри­ємство та об'єднання»), активізацію приватної ініціа­тиви (за законами «Про кооперацію», «Про індивіду­альну трудову діяльність» тощо) не увінчалися успі­хом. Наслідком цього стало подальше падіння вироб­ництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення, утвердження в держсекторі бартер­ної економіки, а в новому підприємницькому секторі — «економіки казино», коли головним стало не виробниц­тво, а продаж товарів у найкоротші терміни за макси­мальними цінами з метою отримання максимуму при­бутку. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній та зовнішній борг.

До абсурдних спроб поєднати ринок і централізова­не планування додалися прожекти керівництва про забезпечення до 2000 р. кожної радянської сім'ї окре­мою квартирою чи будинком та запровадження в побут населення «здорового способу життя». Перший нічим не був обґрунтований, не мав ні бази, ні умов для реалі­зації такого широкомасштабного завдання, а тому так і залишився «прекрасною мрією радянських людей». Другий прожект був зведений до подорожчання й обмеження продажу алкогольних напоїв, вирубування ви­ноградників у Криму й на Закарпатті, часткової лікві­дації виноробних виробництв. Проте алкоголізм, який становив собою реальну загрозу фізичної, розумової і моральної деградації суспільства, подолати не вдалося, а бюджет однієї лише України втратив 10 млрд крб. До того ж, значно поширилося самогоноваріння, що призвело до дефіциту цукру, почастішали випадки отру­єння неякісним алкоголем та його сурогатами, збільши­лося число наркоманів..

Значною перешкодою на шляху реформування еко­номіки України був її структурний дисбаланс. Зокре­ма, частка важкої промисловості становила більше 60 %. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-техніч­ного потенціалу. 95 % продукції вироблялося на під­приємствах союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена у союзному фінан­совому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та послідуючий її перероз­поділ поза зв'язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання. Так, 1990 р. лише 36,2 % витрат державного бюджету України покривалися власними доходами, решта — пе­рерозподілом союзних.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми робітницт­ва і, як наслідок, привели до формування масового не­залежного робітничого руху. Влітку 1989 р. розпоча­лися шахтарські страйки, які охопили найважливіші вугільнодобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас та Львівсько-Волинський басейн. Крім економічних, шах­тарі висували й деякі політичні вимоги, передусім про заміну місцевої влади. Уряд змушений був піти на по­ступки, задовольнивши майже всі домагання страйкарів.

Чорнобильська трагедія

Величезною проблемою для української економіки, загальнонаціональною трагедією став вибух 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС. За розрахунками ек­спертів, сумарний вихід радіоактивних матеріалів ста­новив 50 млн кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, таких як скинута у 1945 р. на Хіросіму. Республіканське керівництво під тиском Москви, зокрема М.Горбачова, певний час боягузливо замовчу­вало сам факт катастрофи, а згодом — і її справжні наслідки. В результаті населення Швеції швидше дізна­лося про трагедію в Чорнобилі, ніж українці. Ще од­ним злочином як республіканського, так і центрально­го керівництва стала першотравнева демонстрація у Києві, в якій брали участь діти. Звичайно, це були діти простих киян, бо партноменклатура встигла вивезти своїх за межі Києва завчасно. Офіційне попереджен­ня про небезпеку радіоактивного опромінення було оприлюднене лише 5 травня, на 9-й день після ката­строфи. До цього засоби масової інформації — як ре­спубліканські, так і центральні — переконували, що ава­рія на ЧАЕС не становить загрози для здоров'я насе­лення.

Катастрофічні екологічні й економічні наслідки Чор­нобильської трагедії не піддаються точним оцінкам. Досить сказати, що до поч. 1990 р. в Україні було дез­активовано 3,5 млн га орної землі і 1,5 млн га лісу, що становило 6л. 12 % території республіки. З госпо­дарського обігу вилучено бл. 190 тис. га землі. У цілому, жертвою радіоактивного забруднення стали по­над 1000 українських міст і сіл. Десятки тисяч чоловік змушені були змінити місце проживання. Число людей, які загинули від радіоактивного опромінювання, та ви­кликаних ним хвороб, не піддається точній оцінці. (На початок 2001 р. офіційно померлими від катастрофи на ЧАЕС вважалися 15 тис. осіб. Більше 70 тис стали інвалідами.) Загалом, за оцінками Міністерства охоро­ни здоров'я України, в результаті аварії на ЧАЕС по­страждало близько 3,5 млн осіб. Понад третина з них — діти. Витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської трагедії тільки за період з 1986 по 1989 рр. склали більше 10 млрд дол. США, а непрямі витрати — 25 млрд дол. Щорічно Україна змушена витрачати 800 — 900 млн дол. для вирішення чорнобильських проблем. Сама ЧАЕС згідно з міжнародними домовленостями наприкінці 2000 р. припинила своє функціонування.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала поштовхом до пробудження українського суспільства, оскільки яск­раво висвітлила колоніальне становище України: рішен­ня про замовчування справжніх наслідків катастрофи приймалися саме в Москві. Усвідомлення трагічної залежності від московського центру яскраво простежу­валося навіть у тодішніх сумних жартах: «Алло, алло! Це говорять з Чорнобиля! Москва, так? Скажіть, будь ласка, як у нас справи?»; «Що таке мілірентген? Це рентген, який пройшов через програму "Время"». По­ступово, із Загостренням почуття критицизму, українці ^ч зосередились і на інших вадах суспільного життя.

2. Зростання національної свідомості. Багатопартійність в Україні.

«Перебудова», як і кожна «революція згори», була доволі обмеженою і непослідовною. Але головне її зна­чення полягало у тому, що вона спричинилася до різкого зростання політичної активності широких народних верств. Завдяки горбачовській «гласності» люди дола­ли стереотипи й догми, які формувалися десятиліттями, отримали право на об'єктивну інформацію, могли вільно висловлювати власну думку. Цей процес, звичайно, проходив в Україні повільно і болісно, зустрічав запек­лий опір з боку консервативних сил, передусім пар­тійної верхівки на чолі зі Щербицьким, але був незво-ротним. Демократизація дедалі більше охоплювала всі сторони життя українського суспільства, яке, у свою чергу, все частіше почало звертати погляди до націо­нальних глибин: історії, культури, мови.