Перша проба сил: Косинський та Наливайко

Перше велике козацьке повстання 1591 — 1593 рр., спрямоване проти існуючих польсько-шляхетських по­рядків в Україні, було пов'язане з іменем «заслуже­ного козака», дрібного шляхтича з Підляшшя Кришто-фа Косинського. Тривалий час він перебував на За­порізькій Січі, займав важливі військові посади, був обраний гетьманом. У 1591 р. білоцерківський староста Я.Острозький відібрав у нього маєток на Київщині, наданий королем за бойові заслуги. Особиста кривда, завдана Косинському, наклалася на глибокі соціально-економічні суперечності тодішнього життя та непослі­довну політику польського уряду щодо козацтва, яка неодноразово змінювалася від репресій у спокійні часи до заохочень до служби під час небезпеки, Наприкінці. 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К. Косинського прийшли під Білу Церкву — резиден­цію і замок Я.Острозького і захопили її. Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх міст і сіл — всього бл. 5 тис. чол. Ці події започаткували півстолітню козацьку війну проти Речі Посполитої, яка в сер, XVII ст. переросла у Національно-визвольну революцію.

Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Козацькі загони оволоділи Трипіллям, Бо­гуславом, Переяславом, штурмували Київський замок. На визволеній території старшина приводила до при­сяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та вводила форми козацького устрою. Тобто боротьба од­ночасно велася за соціально-економічні права й роз­ширення козацьких порядків на нових землях.

Для боротьби з повстанцями було зібрано шляхет­ське ополчення під командуванням київського воєводи К.Острозького. На поч. лютого 1593 р. під м. П'ятка (теперішня Житомирщина) відбулася вирішальна битва, у якій погано озброєне повстанське військо в умовах суворих морозів І нестачі харчів майже тиж­день мужньо відбивало ворожі атаки, втративши від 2 до 3 тис. вбитими. Значних втрат зазнала й шляхта, а тому змушена була піти на укладення перемир'я. За його умовами К.Косинський зобов'язався скласти геть­манські повноваження, повернутися на Запоріжжя й не вчиняти бунтів, козаки мали повернути все награбо­ване майно, а селяни, що пристали до повстання, муси­ли повернутися до своїх панів.

Проте козацтво не склало зброї. Уже в травні 1593 р. К.Косинський на чолі двотисячного козацького загону вирушив із Запоріжжя під Черкаси, де взяв в облогу замок місцевого старости О.Вишневецького. Останній почав з повстанцями переговори, під час яких К.Ко­синського було підступно вбито. Але Й по смерті ватажка козаки не припинили облоги Черкас, змусивши О.Виш­невецького підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя та на волості, їм поверталося відібране у них майно тощо.

Не минуло й року, як в Україні спалахнуло нове грізне повстання 1594 —1596 рр., яке очолив Северин Наливай­ко. Він походив із Гусятина (нині Тернопільської обл.)

У молоді роки перебував на Запоріжжі, брав участь у морських і сухопутних походах запорожців проти турків і татар. Згодом, як сотник надвірної хоругви, служив у князя К.Острозького, Але після битви під П'яткою покинув службу, очолив козацький відділ, що діяв про­ти турків на нижньому Дністрі.

Влітку 1594 р., повернувшись з успішного походу в Молдавію, С.Наливайко розмістив своїх людей на постій у маєтках брацлавської.шляхти, вимагаючи стацій (натуральних податків) або забираючи продовольство й фураж силою. Водночас він направив на Запоріжжя своїх посланців із пропозицією яро об'єднання сил для спільної боротьби проти польського панства. Щоб загладити свою участь у придушенні повстання Косин­ського, надіслав запорожцям 1,5 тис. коней, захопле­них у турків. У жовтні І594 р. наливайківці й бра­цлавські міщани прогнали місцеву шляхетську адміні­страцію, захопили Брацлав і проголосили його «вільним козацьким містом». Це, по суті, стало початком повстання.

Приблизно тоді ж на допомогу наливайківцям при­був загін запорожців на чолі з гетьманом Григорієм Лободою, представником козацької реєстрової стар­шини. Об'єднане військо Наливайка й Лободи, що на­лічувало бл. 12 тис, чол., спершу зробило кілька по­ходів у Молдавію, де, зокрема, змусило її правителя відмовитися від підданства турецькому султанові, а з весни 1595 р. цілком зосередилося на боротьбі з поль­сько-шляхетським режимом. У той час Наливайко пішов на Волинь та Білорусь, здобуваючи міста й беру­чи з них контрибуцію. Аналогічно діяв і гетьман Гри­горій Лобода, який зі своїми запорожцями подався на Подніпров'я. Ще один козацький загін полковника Матвія Шаули, здобувши Київ, направився у Біло­русь. Наприкінці; 1595 - на поч. 1596 р. повстанці вже контролювали все українське Правобережжя та Південно-Східну Білорусь. Особливе занепокоєння у польського уряду викликали звістки про наміри по­всталих створити на визволеній території незалежну від Польщі Українську республіку на чолі з князем.

У значній мірі успішне розгортання повстанського руху було зумовлене відсутністю шляхетського війська, яке тоді воювало у Молдавії. Та з його поверненням відбувається ускладнення ситуації. Польський уряд доручив придушити повстання польному гетьманові С.Жолкевському, одному з найкращих полководців того часу. Виступивши навесні 1596р. з добірним військом і значною артилерією, він вирішив розбити козаків по частинах і спочатку вдарив на військо На­ливайка. Але той з півтора тисячним загоном, вдало маневруючи, зумів уникнути нерівного бою і під захис­том табору з возів відступив до Поділля, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви.

У березні 1596р. повстанські загони об'єдналися під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. Згодом в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася одна з вирішальних битв, після якої повстанці почали відступ, маючи намір схова­тися за московським кордоном. Але їх просування галь­мував величезний обоз приблизно з 7 — 9 тис. жінок, дітей, старих, який прикривали 3 тис. боєздатних козаків. У травні і 596 р, на р. Солонині під Лубнами (теперішня Полтавщина) повстанні потрапили в оточення пере­важаючих сил польського війська, яке налічувало понад 5 тис. жовнірів та декілька тисяч обслуги. Тут козаки спорудили міцний табір, який оточили возами з 7 — 9 рядів, окопали ровом і шанцями. На укріплення і вози поставили бл. 20 гармат. Майже 2 тижні вони героїчно оборонялися. Декілька великих штурмів табо­ру не дали полякам нічого. Навпаки, козаки самі роби­ли небезпечні вилазки і С.Жолкевський мусив увесь час бути насторожі. Боєздатна частина козацтва у цій ситуації могла спокійно прорватися через ворожі лави, але не хотіла залишати напризволяще жінок, дітей, ста­рих, поранених. А всі вибратись із пастки не могли.

Розуміючи, що козацький табір неприступний і зна­ючи, що на виручку обложеним іде допомога із Запо­ріжжя, С.Жолкенський вдався до такого засобу, як під­ступність, демонстративно ведучи переговори лише з Г.Лободою і поширюючи різні чутки, У результаті цього козаки звинуватили останнього в зраді і страти­ли. Новим гетьманом було обрано запорозького стар­шину Криштофа Кремйського.

На початку червня у розташування Жолкевського прибули свіжі підкріплення і важкі облогові гармати. Протягом кількох днів поляки вели безперервний об­стріл табору. Загинули сотні людей, ще більше було поранено. Становище ускладнювалося через спеку, не­стачу води, харчів та фуражу, почалися повальні по­шесті на людей та худобу, бракувало боєприпасів. Тому було вирішено задовольнити польські вимоги. Демора­лізовані повстанці зв'язали С.Наливайка і його най­ближчих соратників і видали Жолкенському. Проте їх це не врятувало. Поляки поставили нову вимогу, про яку мовчали раніше — повернення всіх втікачів до своїх панів. Коли повстанні відмовилися, то раптовим напа­дом беззахисний табір було розгромлено. «Так їх ру­бали немилосердно, що на милю або й більше труп ле­жав на труні», - писав один із поляків. Тільки К. Кремиському з частиною козаків вдалося прорвати­ся на Запоріжжя, Керівників повстання після страш­них тортур було страчено у Варшаві. Зокрема С.Нали­вайкові та М.Шаулі відрубали голови й четвертували.

Козацькі виступи 1591 —1596 рр. викликали пере­ляк серед польської шляхти, яка на сеймі проголосила козаків ворогами держави та ухвалила «винищити їх до останку». Однак усі ці постанови залишилися на папері. По-перше, Запорізька Січ була недоступною для польського пакетна і надалі залишалася головним осе­редком козацької вольниці. По-друге, на поч. XVII ст. Польща вступила в період безупинних воєн з Волощи­ною, Швецією, Московщиною, а тому раз по раз мусила звертатися за допомогою до козаків (зокрема у 1609 р. на.московській території у складі польського війська діяло 40 — 50 тис. козаків). Тому вже у 1601 р. поль­ський сейм скасовує свої рішення про ліквідацію коза­цького стану, які так і не набрали чинності. Правда, Солоницький, погром вплинув на внутрішній розкол козацтва, який проявився ще у відносинах між при­хильниками Наливайка і Лободи. У козацькому сере­довищі виникли дві течії; радикальна, яку представля­ло незаможне козацтво, що прагнуло до покращення свого становища шляхом негайних і рішучих дій проти польського панства, та поміркована, до якої належали матеріально забезпечені козаки, схильні до компромісів та мирного розширення своїх прав і привілеїв у Речі Посполитій. Домінуванням останньої течії, найяскрав­ішим представником якої був гетьман П. Сагайдачний, а також активною участю козацтва у зовнішньополі­тичних акціях, насамперед проти Криму та Туреччини, і пояснюється той факт, що протягом трьох десятиліть в Україні не було великих народних виступів.