Конституція Пилипа Орлика, її основні положення та історичне значення.

Конституція П. Орлика – договір гетьмана Війська Запорізького П. Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначив права та обов’язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом ХII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам’ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.

Основні положення:

-проголошувалась необхідність боротьби за політичну та церковну незалежність України.

-Гетьманська влада обмежувалась посиленням впливу генеральної ради.

-Запорізькій Січі гарантувались права та вольності.

39) Гайдáмаки —народні повстанці на Правобережній Україні, що залишалася до кінця 18 століття під владою Речі Посполитої. Гайдамацький рух - це національно-визвольний рух прoти польського гніту на правобережній Україні на прикінці 18-го на початку 19-го ст, який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.Гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найголовнішим гайдамацьким лідером буд Максим Залізняк.Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масової різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині[1]. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.Опришки – це учасники народно-визвольної боротьби в Галичині на Закарп., Буков. проти феодально-кріпосницького гніту польської і української шляхти, молдавських феодалів, угорських і австрійських поміщиків у 16-1-й половині 19 ст. Вперше опришки згадуються в документах 1529 р. Рух опришків спочатку розгорнувся на Прикарпатті, пізніше охопив Закарпаття і Буковину.Центром опришків були Карпатські гори. Туди тікали розорені покривджені українські а також польські пани і угорські селяни, бідні міщани. Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені, невеликими загонами.

40) Політика царизму. З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років. Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.

П. Калнишевський – останній кошовий отаман – капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) – останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку. Займав різноманітні посади у козацькому війську: 1752 – похідний полковник, 1754 військовий осавул, 1762 – кошовий отаман, 1763 – військовий суддя, 1764-1765 – кошовий отаман на Запоріжжі. Неодноразово їздив у Петербург відстоювати військові та адміністративно-територіальні права запорізького козацтва від зазіхань царських чиновників, дбав про розвиток хліборобства і торгівлі на Запоріжжі. Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря (нині Архангельська обл. Росії) понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери (у кам’яному мішку). У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в’язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір’ї Соловецького монастиря. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство). У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.

41) Триподіли Польщі до Росії – укр та білорі землі;Австрійських вимог до уваги не взяли.Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися пруська та російська армії. У 06. 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні – Вільном, а 4.11 російська армія під проводом Олекс. Суворова штурмом здобула Прагу – передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави був узятий у полон тяжко поранений Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Polonie (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25.11 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. Колись могутня держава стала немічною і безпорадною.3 поділПісля придушення повстання у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до наступного:до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Пд Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Рос. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами);до Рос відійшли Литва, Курляндія, Зх Білорусь та Західна Волинь;Пруссія отримала частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варш, а також частину Жемайтії.