Хімічні і біологічні фактори небезпеки

Хімічні фактори небезпеки

­ Загальна характеристика хімічних речовин. Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих речо­вин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоров'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від
їх практичного використання можна поділити на:

• промислові отрути, які використовуються у виробництві (роз­чин­ники, бар­в­ники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інток­сикацій при порушенні правші техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);

• отрутохімікати, що використовуються у сільському господар­ст­ві для бороть­би з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);

• лікарські препарати;

• хімічні речовинипобуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;

• хімічна зброя.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, нарко­тич­ні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибі­лі­затори.

Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського орга­нізму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовинивикликають подразнення слизових оболонок, дихтьних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак). Мутагенні речовинипризводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо. Канцерогенні речовинивикликають, як правило, злоякісні новоутворення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо). Наркотичні речовинивпливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи). Задушливі речовиниприводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту).

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжуваль-ну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчин­ники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, грунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призводять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.

Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.

Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсичності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних властивостей.

За вибірковістю дії шкідливі речовини можна поділити на:

► серцеві — кардіотоксична дія: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію тощо;

► нервові — порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні сполуки, алкогольні вироби, наркотичні засоби, снотворні ліки);

► печінкові -— хлоровані вуглеводні, альдегіди, феноли, отруйні гриби;

► ниркові — сполуки важких металів, етиленгліколі, щавлева кислота;

► кров'яні — похідні аніліну, анілін, нітрити;

► легеневі — оксиди азоту, озон, фосген.

За тривалістю дії шкідливі речовини можна поділити на три групи:

► летальні, що призводять або можуть призвести до смерті (у 5% випадків) — термін дії до 10 діб;

► тимчасові, що призводять до нудоти, блювоти, набрякання легенів, болю у грудях — термін дії від 2 до 5 діб;

► короткочасні — тривалість декілька годин. Призводять до подразнення у носі, ро­товій порожнині, головного болю, задухи, загальної слабості, зниження темпе­ратури.

Велика кількість захворювань, а також отруєнь виникає із проник­ненням шкідливих речовин — газів, парів, аерозолів — в організм лю­ди­ни головним чином через органи дихання. Цей шлях дуже небезпечний, тому що шкідливі речовини, потрапляючи у кров, розносяться по всьо­му організму. Аерозолі викликають загальнотоксичну дію у резуль­та­ті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихаїїьні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, посту­паю­чи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточки дуже важко вловлювати.

Отруйні речовини потрапляють у шлунково-кишковий тракт через недотримання правил особистої гігієни, — наприклад, харчу­ван­ня або куріння на робочому місці без попереднього миття рук. Ці речо­ви­ни відразу можуть потрапляти у кров з ротової порожнини. До таких речовин, наприклад, належать жиророзчинні сполуки, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через шкіру, як при контакті з руками, так і у випадках високих концентра­цій токсичних парів і газів у повітрі на робочих місцях. Розчиняючись у шкір­ному жирі та потових залозах, речовини можуть надходити у кров. До них належать легкорозчинні у воді і жирах вугіїеводні, арома­тич­ні аміни, бензол, анілін тощо. Ураження шкіри безумовно приско­рює проникнення отруйних речовин в організм.

­ Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин. Для послаблення впливу шкідливих речовин на організм людини, для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу на рослинні та тваринні організми, проведення екологічних експертиз стану навколишнього середовища або окремих об'єктів чи районів в усьому світі користуються такими поняттями, як ♦ гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (полютантів), ♦ гранично допустимі викиди (ГДВ), ♦ гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), ♦ максимально допустимий рівень (МДР), ♦ тимчасово погоджені викиди (ТПВ) та орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин у різних середовищах.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому по­ряд­ку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних ката­строф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих иробниц­твах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи).

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, потрібно нормувати кількість шкідливих речовин, які вики­даються в повітря, грунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контро­лювати викиди різного типу об'єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено ви­значення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруд­нення, що грунтується на санітарно-гігієнічних нормах (див. додаток 1, табл.1, 2, 3).

Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться, хоча й незначно.

	Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю іїр у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Визначаючи ГДК, враховують ступінь впливу не лише на здоров'я людини, але й на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Найновіші дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямова-ної дії повинна виконуватись така умова:

с₁/гдк₁ + с₂/гдк₂ +... + с/гдк = 1,

де С₁, С₂,..., С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м³; ГДК₁, ГДК₂,'..., ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м³.

	Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що са-. нітарний стан не відповідає нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (H₂S0₄) та фтористоводнева (HF) кислоти.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).

Для визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експери­менти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в кілька разів.

Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів відрізняються.

ГДК речовин в природних водах поділяються на:

► ГДК вод господарсько-питного харчування;

► ГДК вод рибного господарства.

У грунтах ГДК речовин визначають переважно для одного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність грунту самоочи­щува­тись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робить­ся розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є ♦ гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також ♦ різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

✱ Хімічна зброя. Одним із видів зброї масового ураження є хімічна зброя. її дія базується на використанні бойових токсичних хімічних речовин, до яких відносять отруйні речовини і токсини, що уражають людей, тваринні та рослинні організми. Ці речовини мають високу токсичність і можуть викликати як тяжкі, так і смертельні ураження. Для отруйних речовин і токсинів характерним є проникання у приміщення, споруди, сховища, уражаючи усе живе. Іноді з визначенням факту застосування цього виду зброї та визначенням її типу виникають труднощі.

Застосування ж хімічної зброї може призвести до важких екологічних і генетичних наслідків. Уперше хімічну зброю застосували німецькі війська ще 1915 р. проти французів, скориставшись сприятливим напрямком вітру, щоб скерувати отруйний газ на позиції противника. Саме з цього і почалося використання отруйних речовин як хімічної зброї.