Причини і етапи феодальної роздробленості Київської Русі. Занепад Києва

Зміст

ТЕМА №1

Причини і етапи феодальної роздробленості Київської Русі. Занепад Києва

ТЕМА №2

Причини та джерела появи козацтва. Запорізька Січ вільна козацька республіка

ТЕМА №3

Становище гетьманщини після смерті Богдана Хмельницького

ТЕМА №4

Історичне значення визвольної війни українського народу

ТЕМА №5

Політичне життя в україні у другій половині 17 ст

ТЕМА №6

Полтавська битва ліквідація запорізької січі.

Обмеження української автономії в першій половині 18 ст

ТЕМА №7

Україна в роки Першої світової війни

ТЕМА №8

Закріплення радянської влади в україні 1929-1938

ТЕМА №9

Західно Українські землі в 1921-1939

ТЕМА №10

Україна в перші повоєнні роки 1945 початок 1950

ТЕМА №11

Україна в період загострення кризи радянської системи

(середина 60-х — початок 80-х років)

ТЕМА №12

Українські землі в другій половині XIX століття

ТЕМА № 1

Причини і етапи феодальної роздробленості Київської Русі. Занепад Києва

III період історії Київської Русі — кінець XI—XIII ст. — це період феодальної роздробленості.

Як відомо, серйозною загрозою для руських земель з середини XI ст. були половці — тюркські племена. Спочатку вони виступили як союзники Візантії у боротьбі з печенігами, витіснили їх з Причорномор'я і почали втручатися у відносини між руськими князями, до того ж ставали не тільки ворогами, але й союзниками і навіть родичами князів.

У ці важкі часи брати зібралися у Вишгороді (1072), але єдності досягнуто не було. На з'їзді у м. Любечі (1097) було узаконено принцип, за яким кожен князь мав володіти спадковими землями і не зазіхати на володіння інших князів. Це рішення практично закріплювало роздробленість Русі. Була досягнута домовленість про припинення міжусобних воєн, про спільні дії проти половців. Але Любецький з'їзд, як і інші з'їзди (Вітечівський 1100 р., Долобський 1103 р.), не поклав край князівським міжусобицям. У Київській Русі продовжували наростати відцентрові тенденції, влада київського князя ставала номінальною.

У той час як Русь вела нескінченну боротьбу з половцями, в далеких східних степах Азії виникла сильна монгольська держава, яка пізніше змінила хід цієї боротьби. Почалася доба монголо-татарських завоювань, що вплинули на країни Азії і Європи, залишивши глибокий слід у їхній подальшій історії.

На Русі ж лише за князювання Володимира Мономаха (1113— 1125) — онука Ярослава Мудрого, та його сина Мстислава (1125—1132) вдалося на деякий час відновити єдність земель і припинити міжусобну боротьбу. У цей час велася безперервна боротьба з половецькими вторгненнями, зміцнювалися кордони Русі, відбудовувалися старі фортеці й закладалися нові.

Тимчасові успіхи об'єднавчої політики Володимира Мономаха та Мстислава не змогли, однак, запобігти феодальній роздробленості Русі.

Причинами роздробленості Київської держави були:

1) великі географічні розміри Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою державою важко було управляти);

2) криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин (поява вотчин — великих феодальних землеволодінь, які давали змогу місцевій знаті самостійно вести господарство і без допомоги великого князя, завдяки власному апарату управління, дружини отримувати все необхідне у селян; панування натурального господарства, за якого феодали не були зацікавлені в об'єднанні з іншими феодалами; зростання кількості міст та перетворення їх у економічні і політичні центри);

3) насильницьке об'єднання східнослов'янських племен у IX ст., яке дало зворотну реакцію у XII ст.;

4) відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської влади (княжий стіл міг передаватися від старшого брата до молодшого або від батька до сина, тому брати часто воювали між собою, а племінники ворогували з дядьками);

5) занепад Києва як торгового центру (наприкінці XI ст. половецькі орди порушили торгівлю на великому шляху «із варяг у греки»; хрестові походи, особливо пограбування Константинополя у 1204 p., змусили європейців шукати торговельні шляхи у Візантію та на Схід, обминаючи Київ).

З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі (було легше управляти окремими князівствами, розвивати господарство і культуру). З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку.

На кінець XII — початок XIII ст. монголи займали велику територію від озера Байкал і р. Амур на сході до верхів'їв р. Іртиш та р. Єнісей на заході, від Великої Китайської стіни на півдні до меж південного Сибіру на півночі.
Основним заняттям монголів було кочове скотарство. Вони розводили коней, велику і малу рогату худобу. Жили кочовики в юртах, харчувалися м'ясом і молочними продуктами. Кожен рід, плем'я мали певну територію кочовищ та пасовищ. У соціальному розвитку монголів були дуже помітні риси родового ладу. Однак у другій половині XII — на початку XIII ст. почався занепад родових відносин, який супроводжувався виділенням багатих, знатних сімей — нойонів та багатурів. Ця знать очолювала орди (союзи родів). Орди, у свою чергу, об'єднувалися у крупніші племінні союзи, на чолі яких стояли хани. Хани та військова племінна знать отримували данину з підкорених племен. У монголів, отже, зароджувалася варварська форма держави з рисами «військової демократії», яка поступово вироджувалася та втрачала своє значення в міру розвитку своєрідного монгольського феодалізму — «кочового феодалізму». Чисельні племена вели між собою боротьбу, під час якої утворилися значні об'єднання племен — улуси.

Розвиток Київської Русі у XII—XIII ст. відбувався шляхом зміцнення вотчинного господарства. У цей період завершилося формування головних рис феодалізму (феодальних повинностей селян, прав феодалів, феодального апарату тощо), але не у всій державі, а в окремих вотчинах та князівствах.

Результатом завоювань монголо-татар стало створення величезної держави — Золотої Орди зі столицею Сарай на Волзі. У 70-х pp. XIV ст., внаслідок феодальної роздробленості, Золота Орда розпалася. Розгром Тимуром (Тамерланом) — середньоазійським полководцем — військ монголо-татар у 1391 та 1395 pp., пограбування Сараю остаточно покінчили з політичною єдністю Золотої Орди. У другій половині XV ст. вона розпалася на Казанське, Астраханське ханства, власне Велику Орду та Кримське ханство.

Наслідками навали монголо-татар на князівства Київської Русі були руйнація багатьох міст, занепад ремесел і торгівлі, демографічні втрати. На довгий час були розірвані етнічні зв'язки східних слов'ян колишньої Київської Русі. Це посилило у подальшому процес формування українського, білоруського та російського народів.

 

Північно-східні князівства — майбутня Московська держава — на 250 років (до 1480 р.) підпали під владу монголо-татар, що призвело до їх відставання у розвитку від країн Західної Європи. Проте деякі історики вважають, що монголо-татарського іга у Північно-Східній Русі не було, а був союз із Ордою. Князі використовували Золоту Орду у боротьбі за владу, мали власні дружини, хани віддавали своїх дочок за синів бояр.

Отже, за період свого існування Київська Русь як єдина централізована держава пройшла великий шлях, багатий на різноманітні події та позначений жвавими політичними, соціально-економічними, культурними процесами. За своїм державним устроєм це була ранньофеодальна монархія з центром у Києві. В ході формування Русі східнослов'янські племена об'єдналися в єдину давньоруську народність. Русь відкрила новий — феодальний — період в історії народів Східної Європи. Протягом усього свого існування Київська Русь воювала з агресивними сусідами, насамперед зі степовими кочовиками, і разом з тим встановлювала й розвивала плідні зв'язки з країнами Заходу і Сходу. Передові для свого часу суспільно-політичний устрій, виробничі взаємини, високопродуктивне сільське господарство, добре налагоджене ремісництво, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені, підтримувана силою зброї в боротьбі проти іноземних загарбників, широке використання здобутків світової цивілізації, виразний потяг до творчого, духовно збагаченого буття — все це сприяло тому, що Київська Русь вийшла на провідні позиції в Європі, і її шанували тогочасні найрозвинутіші країни. Рух Київської Русі шляхом політичного, суспільного, економічного, культурного прогресу в середині XIII ст. перервала й на десятиріччя загальмувала монголо-татарська навала. Тривале моноголо-татарське панування в Київській Русі поряд з внутрішньою феодальною роздробленістю, що почалася, сприяли економічному і політичному відособленню окремих частин колись єдиної Давньоруської держави, а потім призвели і до її остаточного розпаду.

 

 

ТЕМА № 2