Соціально-економічні процеси в сучасній Україні та шляхи їх вирішення.

Багатоплановість соціальних процесів, глибина та масштаби соціальних утрат, деформацій та руйнувань визначають необхідність всебічного, системного врахування соціальних аспектів державній політиці національної безпеки, потребують формуванню соціальної безпеки як окремого, цілісного її напрямку.

Надзвичайно важливо визначити реальні соціальні інтереси держави та суспільства й забезпечити їхню єдність з іншими національними інтересами.

Якщо в економічній сфері головним національним пріоритетом є створення сучасної ринкової економіки, інтегрованої у міждународну економічну систему, то в соціальній сфері національним пріоритетом такої самої значимості є формування сучасного середнього класу як головної складової реформованого суспільства.

Створення середнього класу, який базується на способі життя притаманному розвиненим країнам, і який охоплюватиме найрізноманітніші верстви населення (в тому числі й вразливі соціальні групи пенсіонерів, інвалідів, багатодітні сімї), можна визначити як стратегічну соціальну мету реформування економіки та суспільства. Саме чисельний середній клас є тією сучасною соціальною формою, я зможе втілити потреби народу України у гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи та способи створення таких умов.

Перехід до ринкової, економіки має такі альтернативи: або формування середнього класу як панівної соціальної сили, або утворення соціальне поляризованого суспільства. Надзвичайно складні умови переходу до ринку, що склалися в Україні, визначають небезпеку утворення соціальне поляризованого суспільства, в якому є дві головні соціальні групи: багаті та бідні. Утвердження соціальне поляризованого суспільства на скільки-небудь тривалий термін часу може перекреслити і розвиток демократичних засад державного устрою, і намагання створити соціальне зорієнтовану економіку, і становлення України як стабільної міцної держави.

Стратегічним завданням державної політики має бути збережен­ня соціального підґрунтя середнього класу, здійснення його трансформації відповідно до вимог утвердження середнього класу сучасної демократичної держави.

Надзвичайно важливо, щоб була забезпечена структура середнього класу як зосередження потенціалу продукування матеріальних і духовних цінностей суспільства. Розв'язання такої масштаб­ної проблеми, як збереження і трансформація відповідно до ринкових умов трудового потенціалу країни, має. здійснюватися саме як один з найважливіших напрямків формування середнього класу. Вихід економіки на виший щабель техніко-технологічного розвитку потребує не лише створення сучасної матеріально-технічної бази впровадження новітніх, високопродуктивних технологій, а й наявності висококваліфікованого трудового потенціалу, який за своєю структурою та професійним складом був би спроможний задовольнити потреби виробництва. Причому втрати від руйнування трудового потенціалу, порушення процесу відтворення кваліфікованих фахівців можуть виявитися більш непоправними, ніж суто економічні втрати внаслідок кризи. Завдання ринкової трансформації середнього класу набуває особливо нагального значення для науково-технічної сфери. Її ефективне функціювання, якщо науково-технічні працівники не посідатимуть чільного місця в структурі середнього класу, практично неможливе. Проте суспільний статус науково-технічної діяльності знизився в останні роки поза будь-які припустимі межі. За нею дедалі більше закріплюється суспільна оцінка як сфери не тільки з низькими, а ще і з нерегулярними та негарантованими доходами.

Надзвичайно болючим на теперішньому етапі перетворень є розв'язання питання щодо забезпечення прийнятних доходів уразливих верств населення (пенсіонерів, інвалідів, багатодітних і неповних сімей). Проте без розробки і реалізації довгострокової стратегії створення належних соціально-економічних умов тим соціальним групам, які б забезпечили врешті-решт для більшості їхніх представників належність до середнього класу, навряд чи можна казати про повноцінне утвердження України як цивілізованої демократичної держави. Недопущення остаточного збіднення уразливих верств населення, їхньої соціальної деградації, незважаючи на будь-які труднощі держави, має бути закріплене відповідним законодавчим та організаційним державним механізмом.

Нарешті, об'єктом державної політики мають стати процеси формування тих прошарків середнього класу, життєвий рівень який за умов економічної кризи не тільки не знизився, а навпаки, стати значно вищим. Ці прошарки об'єднують життєво активних людей, індивідуальні особливості та професійні навички яких за умов послаблення регламентації економічних та соціальних процесів змогли реалізуватися та забезпечити їхнім власникам відповідний рівень доходів. За своїм складом "вгаразділі" прошарки середнього класу вельми різноманітні. До них входять підприємці та комерсанти приватних, малих та спільних підприємств, службовці банківських структур, спеціалісти та кваліфіковані робітники певного фаху, які працюють переважно у недержавному секторі економіки. Оскільки "вгаразділі" прошарки середнього класу завдяки здійсненню економічних перетворень підвищили свій життєвий рівень і суспільний статус, вони схильні підтримувати подальше змінення ринкової економіки. Ці прошарки становлять важливу складову поки що не дуже чисельної соціальної бази ринкових реформ;

Водночас у державній політиці необхідно враховувати й те, що паростки "нового" середнього класу виникли в період економічної нестабільності, що зумовило їхню певну деформацію. Фінансово грошова стабілізація може призвести до ускладнення соціально економічного становища значної частини нового середнього класу яка або безпосередньо використовувала особливості економічної нестабільності для забезпечення власного високого добробуту, а була пов'язана з недержавними структурами, які звикли працювати; лише за умов інфляції.

Державна політика повинна адекватно оцінювати це явище перехідного періоду, правильно передбачати його майбутні наслідки і своєчасно розробляти необхідні державні заходи.

Узагальнюючи, можна визначити такі найбільш небезпечні соціальні загрози національним інтересам:

руйнування соціальної бази політичної стабільності в державі та спад продукування матеріальних і духовних цінностей суспільства;

занепад кваліфікованого трудового потенціалу країни, знецінення національної робочої сили та порушення необхідних умов для її повноцінного відтворення;

розлад науково-технологічного та інтелектуального потенціалу, порушення процесу відтворення науково-технічних кадрів; зниження суспільного статусу їхньої діяльності; відплив молоді з галузей науки і техніки, освіти і культури;

знецінення мотиваційних стимулів до продуктивної праці, руйнація обґрунтованої міжгалузевої, міжкваліфікаційної, міжпосадової диференціації заробітної плати;

закріплення підприємницької активності переважно у сфері перерозподілу суспільного доходу, а не у сфері збільшення його виробництва;

дестабілізація соціально-трудових взаємовідносин; вихід їх за межі правового поля; прогресуючі затримки виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат; не правові форми розв'язання трудових конфліктів та здійснення актів грома­дянської непокори (блокування автомобільних та залізничних магістралей, порушення нормального функціювання систем виробничого та соціально-побутового життєзабезпечення, підприємств, установ та організацій);

загострення ситуації на ринку праці; зростання офіційного та прихованого безробіття, скорочення попиту на робочу силу кількості вільних робочих місць та вакантних посад); втрата сталого соціально-професійного статусу чисельними соціальними групами;

масове збіднення населення; зниження споживання найважливіших продуктів харчування нижче мінімально допустимих фізіологічних норм; соціально-психологічні наслідки руйнування не злиденного способу життя; розвиток насильства, поширення;соціальних хвороб суспільства (алкоголізм, наркотики, злочинність), руйнування інституції сім'ї;

соціальне розшарування у суспільстві, протистояння різних соціальних груп (багатих і бідних), посилення на цьому ґрунті діяльності радикальних політичних сил;

соціальні ускладнення в процесі приватизації, конфліктні ситуації між новими власниками та працівниками підприємств;

руйнування галузей соціальної сфери (освіти, охорони здоров'я, культури); соціально-політичні наслідки ускладнення умов щодо задоволення соціальних потреб головними соціальними гру­пами;

поширення корупції та злочинності і, як наслідок, відчуття незахищеності громадян; зрощення кримінальних структур з підприємницькими колами та проникнення їх у різні гілки влади.

Система соціальної безпеки, як і національної безпеки загалом повинна базуватися на взаємодії всіх гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Таким чином, необхідна розробка технолого соціальної безпеки, яка б визначила відповідні функції та вимоги щодо її здійснення для всіх суб'єктів забезпечення соціальної безпеки. При цьому слід передбачити механізми, які були б у змозі нейтралізувати деструктивний вплив на соціальну безпеку також самих органів державної влади. Так, на рівні Верховної Ради України повинні бути впроваджені законодавчі та організаційні механізми які стали б на заваді схваленню популістських заходів, не підкріплених реальними можливостями держави.

На рівні Кабінету міністрів України повинні бути чітко визначення реальні розміри соціальних гарантій, відповідальність за підтримки соціальних пропорцій та своєчасність заходів щодо виправлення соціальних деформацій.