Стаття 461. Придатність промислового зразка для набуття права інтелектуальної власності на нього

1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим. 2. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

1. Крім винаходу та корисної моделі об'єктом патентного права є промисловий зразок. Промисловий зразок визначається чинним законодавством як результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Основне призначення промислового зразка полягає у зовнішньому оформленні промислового виробу та задоволенні естетичних та ергономічних потреб. Оригінальна форма промислового виробу виокремлює товар від аналогічної продукції конкурентів, полегшує споживачам здійснювати його вибір та тим самим сприяє підвищенню попиту на виготовлений продукт. Промисловий зразок суттєво відрізняється від корисної моделі. Корисна модель являє собою технічне рішення покладене в основу функціонування промислового пристою, водночас, промисловий зарок забезпечує лише зовнішнє оформлення такого пристою, тобто задовольняє, насамперед, естетичні, а не технологічні потреби. В оглядовому листі Вищого господарського суду України від 17.04.2006 р. N 01-8/844 особливо наголошується, що патент на промисловий зразок захищає права на зовнішні форми (дизайн) продукту, а не права на вирішення технічної проблеми у створенні продукту чи технологічного процесу його виготовлення. Поняття "промисловий зразок" застосовується як до одного виробу, так і до набору (комплекту) виробів. Набір (комплект) може бути визнаний промисловим зразком, якщо до його складу входять вироби, які виконують функції, відмінні одна від одної, але підпорядковані загальному призначенню, що вирішується набором чи комплектом у цілому. З точки зору художнього конструювання всі вироби набору повинні мати спільність композиційного та стилістичного вирішення, наприклад чайний або столовий сервіз, набір інструментів, меблевий гарнітур тощо. Варіантом промислового зразка може бути зовнішній вигляд виробів, що належать до однієї функціональної групи, до одного класу міжнародної класифікації, подібні за сукупністю суттєвих ознак і мають відмінності в несуттєвих ознаках, які сприймаються візуально: наприклад, декілька стільців, що відрізняються один від одного фактурою, кольором декоративної оббивної тканини тощо. 2. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Законодавством встановлений перелік об'єктів, що не можуть отримати правову охорону як промислові зразки. До них належать: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо. 3. Промислові зразки пов'язані з іншими об'єктами інтелектуальної власності, насамперед, з торговельними марками. Торговельним маркам також притаманні ознаки, характерні для промислових зразків. Знаки для товарів та послуг являють собою позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших. Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які відповідають умовам правової охорони. Згідно ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка їх комбінація. Тому згідно законодавства про інтелектуальну власність, у формі торговельної марки та у вигляді промислового зразку можуть бути зареєстровані зображувальні (графічні) та об'ємні позначення чи їх комбінації. Подібність об'єктів правової охорони створює високу ймовірність виникнення конфліктних ситуацій, коли заявлений промисловий зразок включає елементи, правова охорона яких забезпечується у формі торговельної марки, права на яку належать іншій особі. Виникає потреба у чіткому законодавчому розмежуванні торговельних марок та промислових зразків, створенні системи правових норм, спрямованих на попередження та вирішення можливих колізій прав власників обох зазначених об'єктів інтелектуальної власності. В українському законодавстві співвідношенню торговельних марок та промислових зразків присвячена ч. 4 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", яка забороняє здійснювати реєстрацію у вигляді товарних знаків позначень, які відтворюють промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам. У 2003 р. ч. 2 ст. 6 даного Закону було доповнено положенням, згідно з яким забороняється реєстрація позначень, які відтворюють лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товару істотної цінності. 4. Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Умовою патентоспроможності зразка є новизна. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності (далі - Держдепартаменту) або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Держдепартаментом заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

4 Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

Патентовласниками на винаходи, корисні моделі та промислові зразки є: 1) винахідники стосовно винаходів і корисних моделей та автори промислових зразків; 2) роботодавці - стосовно службових об'єктів; 3) правонаступники - особи, яким винахідники, автори промислових зразків чи роботодавці передали свої майнові права; 4) спадкоємці патентовласників.

Первинним суб'єктом є винахідник та автор промислового зразка, тобто фізичні особи, творчою діяльністю яких створено об'єкт інтелектуальної власності. Саме вони за загальним правилом мають право на одержання патенту, якщо інше не передбачено законодавством. Слід враховувати, що якщо особа не внесла особистого творчого внеску у створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, а надала тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і оформленні заявки, у неї не виникає право на одержання охоронного документа. При спільному створенні об'єкта кількома особами вони мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено домовленістю між ними.

При видачі охоронних документів в Україні застосовується принцип першого заявника. Суть його полягає у тому, що законодавець не ставить за мету з'ясовувати, яка особа дійсно першою досягла такого результату, а наділяє правами і захищає ту особу, яка перша вчинила дії стосовно установленого повідомлення про досягнення, тобто розкрила суспільству невідомі раніше знання.

Таким чином, у випадку паралельного винахідництва, коли дві чи більше особи незалежно одна від одної створили об'єкт, який може бути визнано винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, право на одержання охоронного документа належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності створено працівником, найнятим за трудовим договором (контрактом), то виникає дилема стосовно розподілу прав між цією особою та її роботодавцем. У світі вона вирішується не однозначно: в одних країнах перевага надається працівникові, в інших - роботодавцеві. Досить важливо знайти баланс інтересів зазначених осіб, оскільки лише у цьому випадку вони будуть зацікавлені у створенні результатів творчої діяльності. У статті 429 ЦК України закріплюється, що зазначене право на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові і роботодавцеві спільно, якщо інше не встановлено договором. Проте раніш прийняті закони "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (ст. 9) та "Про охорону прав на промислові зразки" (ст. 8) встановлюють, що право на одержання патенту на службовий винахід, корисну модель та промисловий зразок має роботодавець, тобто особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом)1. Така невідповідність підлягає усуненню внесенням змін до зазначених законів або застосуванням відомого правила проте, що пізніше прийнятий закон відміняє попередній у тій частині, в якій він містить суперечності. Однак видається, що компромісний варіант ЦК не є виваженим, оскільки замість усунення проблем його реалізація на практиці породить суперечки. Ідеальним є варіант, коли права на об'єкт має лише один суб'єкт. У цьому випадку не буде потреби досягнення згоди стосовно розпоряджання правами на об'єкт інтелектуальної власності між працівником і роботодавцем, інтереси яких далеко не завжди збігаються, особливо у разі припинення трудових правовідносин. Саме тому, як свідчить світовий досвід, законодавці зарубіжних країн намагаються наділяти правом на одержання охоронного документа одну із зазначених осіб, надаючи певні права іншій особі. Наприклад, винахіднику належить право на отримання охоронного документа, а роботодавцю - невиключна ліцензія на цей об'єкт.

З урахуванням того, що норма про розподіл прав стосовно службового об'єкта інтелектуальної власності є диспозитивною (тобто застосовується у випадках, коли сторони інакше не вирішили це питання в договорі), учасники правовідносин можуть усунути можливі суперечності, передбачивши той механізм розподілу прав на створений результат творчої діяльності, який би повністю відповідав їх інтересам.

Нелегким виявилося і питання визначення кола об'єктів, стосовно яких роботодавець має певні права. Ними є не лише винаходи, корисні моделі і промислові зразки, створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця. У цьому контексті під службовими обов'язками розуміють зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, а під дорученням роботодавця - видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності роботодавця, якщо реалізація цих функціональних обов'язків і завдань може привести до створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Поняття службового об'єкта, що використовується в законодавстві України, розширює його зміст стосовно винаходів та корисних моделей. Так, для визнання винаходу чи корисної моделі службовими зовсім необов'язково, щоб вони були створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, достатньо лише факту використання працівником досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.