Відповідальності та його роль для кваліфікації злочинів.

Кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони злочину. Правильне встановлення всіх елементів та ознак складу злочину, з'ясовування змісту та сутності необхідних (обов’язкових) ознак складу, їх зіставлення з фактичними обставинами справи, - є необхідною передумовою правильної кваліфікації вчиненого. Правильне встановлення усіх ознак складу злочину передбачає наявність знань та вмінь аналізувати та співставляти положення кримінально-правових норм як Особливої, так і Загальної частини кримінального права.

У диспозиціях статей Особливої частини КК встановлюються юридичні ознаки, що у своїй сукупності характеризують певне суспільне небезпечне діяння як злочинне і каране. Це означає, що диспозиція статті містить опис конкретного складу злочину. Наприклад, склад крадіжки визначений як таємне викрадення чужого майна (ст. 185). Проте диспозиції статей Особливої частини КК не вичерпують усіх ознак складу злочину. Деякі з них передбачені Загальною частиною КК, оскільки вони відносяться до всіх або більшості складів, закріплених у частині Особливій. Наприклад, у статтях Особливої частини нічого не сказано про такі ознаки складу злочину, як вік і осудність. Але про ці ознаки для всіх складів йдеться в статтях 19 та 22 КК. У статті 15 КК дається характеристика замаху, а в статтях 26 і 27 КК — співучасті. Отже, склад кожного злочину становлять ознаки, описані як в Особливій, так і в Загальній частині, що ще раз свідчить про нерозривну єдність останніх.

Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі застосування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.

Фундаментальна функція складу злочину відтворюється у тому, що склад злочину є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільне небезпечному діянні якої є ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необхідні для кримінальної відповідальності, при відсутності хоч би однієї із ознак вона виключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.

Розмежувальна функція складу злочину полягає у тому, що саме шляхом встановлення конкретних ознак складу злочину можна відмежувати злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину — від іншого. Значення розмежування складів окремих злочинів можна пояснити на такому прикладі. Винний таємно вилучив гроші з квартири потерпілого. Якщо за такого вилучення винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене підпадає під ознаки крадіжки і кваліфікується за ст. 185 КК. Якщо він вважав, що має на них дійсне або вигадане право (зокрема, що вилучає ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нагадування, не віддавав потерпілий), то його дії будуть кваліфіковані як самоправство за ст. 356 КК. Якщо таким самоправством не було заподіяно значної шкоди потерпілому, то це випадок цивільно-правового делікту.

Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі кримінального провадження. Сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити по справі, тим ширші межі дослідження. І, навпаки, якщо склад злочину описаний у законі вужче, це, безумовно, звужує межі кримінального провадження. Нечіткість ознак складу злочину, визначених у диспозиції, робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі — важлива умова ефективності самої процесуальної діяльності. Зазвичай, встановленням ознак складу злочину не обмежуються межі дослідження по кримінальному провадженню. Фактичних ознак вчиненого діяння набагато більше, ніж тих, що є ознаками складу злочину. Проте ознаки складу мають тут вирішальне значення.

Гарантійна функція складу злочину відтворюється у безпосередньому взаємозв'язку між правильністю встановлення відповідності між фактичними обставинами вчиненого діяння і ознаками складу злочину та ступенем дотримання прав та законних інтересів особи під час відправлення кримінального правосуддя. Тож склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних інтересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності.

Як вже йшлося, сутність кваліфікації полягає у встановленні відповідності вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу злочину, описаному в законі. В такому випадку надається як юридична, так і соціально-етична оцінка вчиненого особою діяння. Необхідними є відповідний аналіз та встановлення всіх елементів складу злочину.

Важливе значення має визначення тих суспільних відносин, яким це діяння заподіює безпосередню шкоду. Констатація цих відносин означає і виявлення об'єкта цього злочину. У тих злочинах, що мають свій предмет, його з'ясування дає можливість правильно усвідомити й об'єкт злочину. В КК є деякі статті, що передбачають відповідальність за розголошення різного роду таємниць (лікарської таємниці, таємниці голосування, таємниці приватного життя, комерційної таємниці, державної таємниці та ін.). Таємниця — це відомості, які містять інформацію, що не підлягає розголошуванню і може бути відомою лише певному колу осіб. Передбачена як предмет конкретних злочинів, вона прямо вказує на об'єкт злочину, тим самим визначаючи його кваліфікацію. Так, якщо розголошено комерційну або банківську таємницю, це свідчить, що об'єктом цього злочину є господарська та фінансова діяльність, тобто відносини у сфері підприємництва, і такі дії підпадають під ознаки ст. 232 КК. Якщо ж розголошено інформацію, що становить державну таємницю, вчинене посягає на відносини у сфері обороноздатності держави і кваліфікується за ст. 328 КК. Нарешті, якщо розголошено таємницю слідства (дані оперативно-розшукової діяльності досудового розслідування), то об'єктом злочину виступають відносини у сфері правосуддя, і таке діяння охоплюється ознаками ст. 387 КК. Для визначення об'єкта злочину в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка є потерпілою від злочинного посягання. Так, потерпілим від розпусних дій може бути тільки підліток, який не досяг 16-ти років, статева недоторканість якого і виступає об'єктом злочину, передбаченого ст. 156 КК. Потерпілими в злочині, передбаченому ст. 345 КК, є робітники правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків. Об'єкт цього злочину — авторитет органів державної влади, а також безпека та здоров'я цих осіб.

Для кваліфікації злочину важливо встановити ті ознаки, що визначають об'єктивну сторону його складу. Елементи об’єктивної сторони в теорії кримінального права підрозділяються на обов’язкові (необхідні) і факультативні (додаткові). Це звичайно, сугубо умовна класифікація. Однак, такого роду розподіл елементів об’єктивної сторони злочину є корисним. До обов’язкових елементів об’єктивної сторони злочину відносяться ті обставини, що включаються законодавцем у склади всіх злочинів. До факультативних відносяться ті елементи, що включаються законодавцем, у складі лише окремих злочинів.Обов’язкові елементи об’єктивної сторони - це завжди ознаки складу злочину, тому вони враховуються при кримінально - правовій кваліфікації злочинів. Факультативні елементи є ознакою складу і враховуються при кваліфікації злочину лише в тих випадках, які прямо зазначені в диспозиціях Кримінального закону. В окремих випадках факультативні елементи об’єктивної сторони не впливають на кримінально-правову кваліфікацію суспільно небезпечного діяння і враховуються при призначенні покарання.

Отже під час кваліфікації діяння, встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину слід уважно вивчати та аналізувати зміст положень, що містяться у диспозиції норми. О б'єктивна сторона складу злочину в переважній більшості прямо вказана в диспозиціях відповідних статей КК.

Так, щоб визнати наявність об'єктивної сторони контрабанди (ст. 201 КК), слід встановити, що винний переміщав певні предмети, зазначені в цій статті КК, через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Для кваліфікації злочину як крадіжки (ст. 185 КК) необхідно встановити, що особа вчинила таємне викрадення чужого майна. Важливе значення має також з'ясовування того, чи є злочин закінченим або діяльність особи перервана на стадії готування чи замаху на злочин. Так, затримання особи, яка намагається вирвати у потерпілої сумку з грошима, кваліфікується як замах на грабіж, а змова про вчинення вбивства — як готування до цього злочину. У таких випадках крім кваліфікації дій за відповідною статтею Особливої частини необхідне посилання і на статті 14 та 15 КК, що визначають караність незакінченого злочину. Для кваліфікації дій організаторів, підбурювачів і пособників крім статті Особливої частини, що передбачає злочин, вчинений виконавцем, необхідне посилання і на ст. 27 КК. Для визначення об'єктивної сторони істотне значення має встановлення суспільне небезпечних наслідків, які впливають на кваліфікацію злочину. Так, заподіяння потерпілому внаслідок порушення правил безпеки руху тяжкого тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК, де передбачені саме ці наслідки. У злочинах із матеріальним складом необхідно також встановлювати і причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням і наслідками, що настали. У ряді випадків об'єктивну сторону злочину характеризують спосіб вчинення діяння, місце, час і обстановка його вчинення. Так, доведення особи до самогубства чи до замаху на самогубство може бути кваліфіковане за ч. 1 ст. 120 КК, якщо воно вчинене внаслідок жорстокого поводження з потерпілим, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження його людської гідності.

Правильна кваліфікація передбачає чітке встановлення ознак суб'єкта злочину. Так, за крадіжку може бути притягнута до відповідальності особа, яка досягла 14-ти років. За одержання неправомірної вигоди відповідає лише службова особа, ознаки якої описані в примітці до ст. 364 КК, а за злочини проти встановленого порядку несення військової служби — військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів (ч. 1 ст. 401 КК).

Для правильної кваліфікації слід також встановити ознаки суб'єктивної сторони злочину: вину, мотив і мету діяння. Наприклад, якщо тяжке тілесне ушкодження вчинене умисно, воно кваліфікується за ст. 121 КК, а при необережному його заподіянні — за ст. 128 КК. Зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 КК, якщо воно вчинене умисно, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Для складу розбою необхідно встановити, що напад на особу відбувався з метою заволодіння чужим майном. Якщо такий напад мав на меті подавити опір особи і зґвалтувати, то це буде замах на зґвалтування. Якщо ж той, хто нападав, мав на меті познущатися над потерпілою, показати свою зухвалість — це хуліганство. Якщо ж напад і побиття потерпілої були вчинені з ревнощів — це злочин проти особи.