Тема: „Русь – перша держава східних слов’ян”.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Факультет історичний

Кафедра історії України

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
ДЛЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

з дисципліни «Історія України»

Для студентів 1 курсу денної та заочної форми навчання

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Професійного напряму підготовки

6.010201 фізичне виховання	6.030401 право
6.010203 здоров’я людини	6.030502 економічна кібернетика
6.020101 культурологія	6.030503 міжнародна економіка
6.020301 філософія	6.030508 фінанси і кредит
6.020303 філологія	6.030601 менеджмент
6.030301 журналістика	6.040101 хімія
6.030102 психологія	6.040102 біологія
6.030104 політологія	6.040104 географія
6.040204 прикладна фізика 6.040301 прикладна математика 6.040201 математика 6.040302 інформатика	6.040106 екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування 6.020107 туризм
6.050102 комп’ютерна інженерія 6.040203 фізика	6.090103 лісове і садово-паркове господарство

Сімферополь

Рекомендовано до друку засіданням кафедри історії України.

протокол № 12 від 17 червня 2011 р.

 

 

Рекомендовано до друку науково-методичною радою ТНУ

протокол № 5 від 22 червня 2011 р.

 

ВСТУП

Курс «Історії України» є однією з обов'язкових дисциплін гуманітарної освіти у вищій школі. Вузівський курс передбачає не тільки наділення студента знаннями, вміннями і навичками, але і здатністю вільно орієнтуватися в навколишньому світі. Пошук істини при вивченні тієї чи іншої проблеми історичного процесу сприяє розвитку самостійності мислення майбутнього фахівця, створює умови вільного самовизначення студента в просторі світоглядів. Глибоке знання історії своєї Батьківщини, свого народу сприяє формуванню національної самосвідомості, вихованню патріотичних почуттів та любові до своєї Вітчизни.
Програма курсу складена з урахуванням базового рівня історичних знань студентів вищих навчальних закладів неісторичних спеціальностей. Хронологічно вона охоплює період від появи людини на території України і до сучасності, тематично - все історично важливі етапи соціально-економічної, політичної та культурної історії людського суспільства в межах сучасної України. Основна мета курсу з історії України - розглянути умови виникнення українського етносу, зародження і трансформацію української національної та державної ідеї, основні етапи історії українських земель. У ході вивчення історії України вирішуються такі завдання:
- закріпити і поглибити шкільні знання студентів про історичний шлях України та її народів в єдності загального та особливого, конкретних фактів і цілісної картини світового розвитку
- сформувати бачення суспільних явищ минулого і сучасності з позицій історизму, розуміння багатогранності і суперечливості історії
- навчити студентів працювати зі спеціальною історичною літературою
- розвинути вміння всебічно, критично аналізувати інформацію історичних джерел, самостійно трактувати проблеми суспільного розвитку минулого і сучасності
- сприяти прояву інтересу і поваги до вітчизняної історії.
Зміст дисципліни «Історія України» реалізується в процесі вивчення трьох блоків: теоретичного (лекційного курсу), практичного (семінарських занять) і самостійної роботи студентів. Особливе значення для студента має самостійна робота, правильна організація якої зумовлює максимальне засвоєння змісту курсу з історії України. Самостійна робота полягає в наступному: засвоєння і конспектування лекційного матеріалу, ознайомлення з навчальною або науковою літературою, підготовка до семінарських занять. Даний навчально-методичний посібник пропонує студентові методичну та інформаційну допомогу при підготовці до семінарських занять. Теми семінарських занять підібрані у відповідності з основними періодами і найважливішими подіями історії України. Поряд з питаннями до кожного семінарського заняття додається список літератури, хронологія найважливіших подій, роз'яснення необхідних термінів і понять, біографічні довідки про видатних діячів минулого, а також методичні рекомендації для підготовки до відповіді на семінарі.

Семінар №1.

Тема: „Русь – перша держава східних слов’ян”.

План

1. Утворення Київської Русі та основні етапи ії розвитку.

2. Соціально-економічний і політичний устрій Київської держави.

3. Причини та наслідки занепаду Київської Русі.

Основна література

1. Брайчевський М. Історичні портрети. – К., 1999.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К., 1999. – С. 31-74.

3. Історія України / За ред. В.А. Смолія. – К., 1997. – С.22-49.

4. Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1992. – С.33-74.

5. Котляр М.Ф. Русь язичницька. Біля витоків східнослов’янської цивілізації. – К., 1993. – С.67-158.

6. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

7. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996.

8. Толочко О., Толочко П. Київська Русь. – К., 1998.

Хронологія подій:

862 р. – похід князя Аскольда на Константинополь, міжнародне визнання Руської держави.

882-912 рр. – правління князя Олега, який прийшов до влади внаслідок державного перевороту, вбивши свого попередника.

912-945 рр. – правління князя Ігоря.

945 р. – повстання древлян против князя Ігоря та його вбивство.

945-964 рр. – правління княгині Ольги.

980-1015рр. – правління князя Володимира Великого («Красне Сонечко»).

988 р. – хрещення Русі.

1019-1054 рр. – правління Ярослава Мудрого.

1113-1125 рр. – правління Володимира Мономаха.

1188 р. – створення «Слова о полку Ігореві».

1223 р. – поразка дружин руських князів у битві з монголами на р. Калка.

1239-1240 рр. – похід Батия на Русь, завоювання монголами Чернігівського, Переяславського і Київського князівств. Ліквідація Давньоруської держави.

Персоналії:

Аскольд – князь київський до 882 р. У 862 р. здійснив вдалий похід на Константинополь. Прийняв християнство. За даними «Окружного послання» патріарха Фотія запровадив християнство на Русі.

Святослав – великий князь київський у 964-972 рр. Здійснив вдалі воєнні походи проти хозарів та булгарів, втрутився у боротьбу Візантії з Болгарією і завоював Болгарське царство. У битві з візантійською армією Іоанна Цимісхія зазнав поразки і був змушений відмовитися від подальшої територіальної експансії. У 972 р. убитий печенігами. Започаткував поділ держави між своіми синами.

Володимир Великий («Красне Сонечко») – великий князь київський у 980-1015 рр. Завершив процес об’єдання племен і створення феодальної давньоруської держави. У 988р. провів загальне хрещення населення Русі.

Ярослав Мудрий – великий князь київский у 1019-1054 рр., син Володимира Великого. Ще за життя батька, будучи князем у Новгороді, відмовився сплачувати данину. У міжусобній боротьбі переміг брата Святополка Окаянного. У 1036 р. розгромив печенігів і заклав Софійський собор у Києві. Сприяв поширенню освіти та науки, власним рішенням призначив першого мітрополіта, руського за походженням, Іларіона. За роки його правління Київська держава сягнула вершин своєї могутності.

Нестор-літописець – напівлегендарний давньоруський літописець. Чернець Київо-Печерського монастиря з 70-х рр. Хіст. Йому приписують «Житія» святих Бориса і Гліба та Феодосія Печерського, а також участь у складанні «Повісті минулих літ».

Методичні рекомендації:

Готуючи перше питання студентам слід звернути увагу перш за все на похождення терміну «Русь», норманську та антинорманську теорії похождення державності на слов’янських землях, причини (соціальні, економічні, політичні), що привели до консолідації східнослов’янських народів овкіл Київа та основні етапи історії Київської Русі.

Розглядаючи друге питання, студентам треба звернути увагу на те, що Київська Русь відкрила новий – феодальний період в історії східних слов’ян, тому що період становлення ранньофеодальних структур припадає на ІХ-Х ст., основними з яких були: утворення Київської держави, прийняття християнства, утвердження феодального способу виробництва.

Готуючись до третього питання, студентам слід зазначити вплив на занепад Руської держави як внутрішніх (децентралізація управлінської системи, прискорення розвитку автономних князівств тощо), так і зовнішніх чинників (з’явлення нового надзвичайно потужнього ворога – монголів).

Термінологічний мінімум:

Боярин: 1) Представник феодально-землевласницької верхівки панівного класу Киівскої Русі; 2) З XV ст. В Московщині – чин, служилі люди найвищого розряду, що входили до боярської думи. Петро І скасував боярський титул.

Варяги (від давнього скандинавського vaeringjar) – норманські воїни, що служили у візантійських імператорів. Вперше згадуються у «Повісті минулих літ», де вміщено легенду про «закликання варягів».

Воєвода - слов’янський термін, означає воєначальник, правитель. З грецької мови переклад цього слова означає «стратег, архонт, гегемон, сатрап» та ін. У Русі був начальником князівської дружини або керівником народного ополчення. Згадується у літописах, починаючи с Х ст. Міські воєводи – начальники військового і цивільного управління в містах Росії. В литовських і польских землях – службова особа, що очолювала воєводство.

Дружина: 1) У первісному й загальному значенні – товариство, спілка, об’єднання людей; 2) У Київській Русі – збройний загін, що становив постійне військо князя. Молодша дружина – професійні воїни, охороняла князя, князівський двір і майно.

 

Семінар № 2-3.
Тема: «Запорізьке козацтво».
План
1. Виникнення запорізького козацтва.
2. Соціально-економічне життя на Запоріжжі.
3. Адміністративно-політичний устрій Запорізького козацтва.
4. Військова організація запорізького козацтва.
5. Боротьба запорізького козацтва проти турецько-татарської агресії та польської експансії. Участь запорізького козацтва у національно-визвольній війні українського народу 1648-1654 р.р. та селянсько-козацьких повстаннях на Україні.
6. Ліквідація Запорізької Січі Катериною II. Значення запорізького козацтва в історії українського народу.
Основна література:
1. Андрущенко В.Я., Федосов В.М. Запорізька Січ як український феномен. – К., 1997.
2. Сас П.М. Політична культура запорізького козацтва.– К., 1998.
3. Історія українського війська. – К., 1995.
4. Киценко М.П. Хортиця в героїці і легендах. – Дніпропетровськ, 1991.
5. Алекберли М. А. Борьба украинского народа против турецко-татарской агресии во II половине XIV - I половине XVIII в. – Саратов, 1961.
Додаткова література:
1. Яворницький Д.І. Історія запорізькіх козаків. У 3х т. – К., 1990.
2. Сокульський Н.Г. Морські походи Запорожців. –Дніпропетрівськ, 1995.
3. Грозовській І.М. Звічаєве право запорізськіх козаків. – Харків, 1938.
Хронологія подій
40-50 р.р. XVI ст. - Заснування Запорізької Січі.
1572 р.- утворення реєстрового козацького війська на Україні.
1591-1593 р. - козацьке повстання під проводом К. Косинського
1594-1596 р. - козацькі повстання під проводом С. Наливайка, Г. Лободи і М. Шаули.
1595 -1657 р.р. – роки життя гетьмана України Б.Хмельницького.
січень 1654 - Переяславська Рада
1775 р. - ліквідація Запорізької Січі Катериною II.
перша половина XVII ст. - Селянсько-козацькі повстання під проводом М. Жмайла, Т. Федоровича, І. Сулими, Я. Острянина, П. Палія та Д. Гуні.
Персоналії:
Б. Хмельницький, І. Виговський, К. Косинський, С. Наливайко, М. Жмайло, Т. Федорович, І. Сулима, Я. Острянин, П. Палій, Д. Гуня

Методичні рекомендації:
Перш за все, необхідно звернути увагу на джерела формування Запорізького козацтва, а так само причини, що зумовили стихійне народне освоєння південних околиць Україні.
Характеризуючи соціально-економічне життя на Запоріжжі, слід звернути увагу на майнову диференціацію серед козацтва. У той же час запорізькі козаки були вільні від феодально-кріпосницького гніту. На Запоріжжі розвивалися елементи буржуазних виробничих відносин.
Треба уважно вивчити адміністративно-політичний устрій Запорізького козацтва, яке являло собою Запорізьку українську національну державність.
Слід грунтовно вивчити конкретно-історичні події боротьби запорізького козацтва проти кримсько-татарської агресії та польської експансії. При цьому особливу увагу треба приділити героїчній ролі Запорізького козацтва у національно-визвольній війні українського народу в 1648-1654 р.
Термінологічний мінімум:
Отаман - (отаман; ватажок, начальник) - ватажок козаків або (устар.) взагалі старший у справі; виборний, старшина, голова козацької громади.
Воєводство - основна адміністративно-територіальна одиниця у Речі Посполитої з 1385 р. Керована посадником / воєводою /. З 1434 р. призначався королем.
Гетьман - посадова особа, спочатку у реєстровому війську, а потім і в Запорізькій Січі, яка здійснювала разом зі старшиною керівництво всією суспільною і військовою діяльністю українського козацтва.
Зимівник - невеликий хутір, де жили козаки, які не були в складі січових козаків (або так звані паланочні козаки).
Магнати - (від латинського «magnus» - «великий») - феодали-власники величезних земельних володінь, зазвичай зі знатних аристократичних родів Литви та Польщі. Входили до складу вищих органів державного управління.
Козак - у перекладі з тюркських мов «вільна озброєна людина», «розбійник», «прикордонний охоронець». Найчастіше так називали вільних людей, які промишляли озброєні, або вільних від податків чоловіків, які працювали за наймом, або несли прикордонну службу. Українські козаки відомі по згадкам в письмових джерелах з 1489-1493 рр.
Козацькі клейноди - з німецької «kleinod» або польської «kleinot» (у цих мовах слово має значення «скарб», «коштовність»). У козаків так звалися знаки влади і військової гідності Війська Запорозького: отаманська або гетьманська булава, військовий флаг (хоругв або корогва), бунчуки, перначі, військова печатка, срібна чорнильниця військового писаря, труби і литаври, значки та тростини.
Курінь - казарма або приміщення для проживання козаків в Запорізькій Січі, являло собою витягнуте в довжину споруду з рубленого дерева. За традицією на Січі завжди було 38 куренів.
Реєстрове козацтво - козаки, прийняті на державну службу, які отримували від держави особисту свободу, грошове жалування, право на особливе судочинство, володіння землею, звільнення від податків.
Шляхта (польс.Szlachta від давньоверхньонімецького slahta - рід, або нем.Schlacht - битва) - привілейований стан у Королівстві Польському, Великому князівстві Литовському і після Люблінської унії 1569 року, в Речі Посполитій.

Семінар № 4.
Тема: «Український національно-культурне відродження в XIX столітті».
План:
1. Суспільно-політичне життя в українських землях Російської імперії на початку XIX століття.
2. Формування української історії, етнографії, літератури та мови.
3. Діяльність українських культурно-просвітницьких організацій у середині та другій половині XIX століття.
Основна література:
1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2004.
2. Воронянський А.В. Історія України: навчальний посібник для школярів і студентів. – Х., 2004.
3. Грицак Я. Нарис Історії України: формування модерної Української нації XIX-XX століття. – К., 1996. / / www.history.franko.lviv.ua / gryc.htm
4. Губарєв В.К. Історія України. Довідник школяра і студента. – Донецьк, 2004.
5. Історія України: Навчально-методичний посібник для семінарськіх зайняти / За ред. В. М. Литвина. – К., 2006.
6. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: Неупередженій погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Х., 2007.
7. Савченко Н.М., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навчальний посібник. – К., 2006.
8. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993.
Хронологія основних подій:
1805 р. - відкриття Харківського університету.
1825 р. - повстання декабристів
1834 р. - відкриття Київського університету ім. Святого Володимира.
1846-1847 рр.. - Діяльність Кирило - Мефодіївського товариства.
1859 - 1861 рр. - створення українських культурно-просвітницьких Громад.
1863 р. - Валуєвський циркуляр.
1865 р. - відкриття Новоросійського університету.
1873 р. - початок масового «ходіння в народ» в українських землях.
1876 р. - Емський указ царя Олександра II.

Персоналії:
Антонович Володимир Боніфатійович (1834-1906) - український історик, археолог, етнограф.
Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) - український громадсько-політичний діяч, літературознавець, історик, публіцист, економіст, філософ, фольклорист.
Каразін Василь Назарович (1773-1842) - український громадський діяч, вчений, засновник Харківського університету.
Костомаров Микола Іванович (1817-1885) - український історик, етнограф, письменник, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства.
Максимович Михайло Олександрович (1804-1873) - український історик, ботанік, етнограф, філолог, перший ректор Київського університету.
Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) - український поет, прозаїк, художник, громадський діяч.
Методичні рекомендації:
У кінці XVIII - початку XIX століття політична карта Східної Європи зазнала суттєвих змін. Для українських земель цей період був знаковим у зв'язку з тим, що вони піддалися подальшому «переміщенню» в системі державних кордонів європейських країн. Велика частина українських земель увійшла до складу Російської імперії, яка визначила їх політичний та соціально-економічний розвиток у XIX столітті. Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу на вплив загальноросійських опозиційних течій на українське суспільство, участь української інтелігенції в діяльності масонських лож і Південного декабристського суспільства.

При відповіді на друге питання необхідно згадати про появу перших університетів в Наддніпрянській Україні, які стали центрами культурно-духовного життя українського суспільства та сприяли формуванню української історії, етнографії, мови і літератури.

Розкриваючи третє питання, слід дати характеристику основним ідеям, висунутим членами першої української національно-політичної організації - Кирило-Мефодіївського братства. Також необхідно звернути увагу на громадівський рух, діяльність хлопоманів і народників в українських землях у другій половині XIX століття.

По завершенні вивчення матеріалу по темі семінарського заняття слід підвести основні підсумки і виділити головні досягнення українського народу в сфері національно-культурного розвитку в XIX столітті.
Термінологічний мінімум:
Громади - ліберальні культурно-просвітницькі організації української інтелігенції другої половини XIX століття.
Інтелігенція - соціальна верства людей, професійно зайнятих кваліфікованою розумовою працею і володіють необхідною для цього спеціальною освітою.
Масонство - релігійно-етичний рух, створений з метою впливу на владні структури держави.
Народництво - ідейна течія в середовищі радикальної інтелігенції в другій половині XIX століття, представники якого виступали з позицій «селянського соціалізму» проти кріпацтва і капіталістичного розвитку Росії, за повалення самодержавства шляхом селянської революції (т.зв. революційні народники) або за здійснення соціальних перетворенні за допомогою реформ (так звані ліберальні народники).
Панславізм - ідейний і соціально-політичний рух XIX століття, спрямоване на культурне і політичне об'єднання всіх слов'янських народів.
Етнографія - народознавство, наука, що вивчає побутові та культурні особливості народів світу, проблеми походження (етногенез), розселення (етногеографія) і культурно-історичних взаємин народів (історична етнографія).
Семінар № 5
Тема: «Державне будівництво в Україні під керівництвом Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.)».
План
1. Створення Центральної Ради. Її боротьба за автономію України у складі Росії. I, II, III Універсали Центральної Ради.
2. IV Універсал Центральної Ради. Брестський мир Центральної Ради з країнами Четверного союзу і його оцінки в історіографії.
3. Особливості функціонування Центральної Ради в останній період її існування (березень-квітень 1918 р.) Причини поразки Центральної Ради і уроки її діяльності.
Джерела та література:
Джерела:
1. Вівiд прав Украiни. – Львів, 1991. - С. 99-102.
2. Грушевський М. Хто такi українцi i чого вони хочуть. – К., 1991. – С. 5-24; 25-38; 121-132; 210-225.
3. Додатки до кн.: Гунчак Т. Україна. Перша половина XX століття. Нариси політічної iсторiї. – К., 1993. – С. 254-262; 265-272. (є: I-IV Універсали Центральної Ради, Статут Генерального Секретаріату, Конституція УНР).
Основна література:
4. Бойко О.Д. Iсторiя України. – К., 2002. – С. 321-371.
5. Бойко О.Д. Iсторiя України. Запитання i вiдповiдi. – К., 2002. – С. 151-159.
6. Воронянський А.В. Історія України. – Харків, 2003. – С. 293-320.
7. Семененко В.І. Радченко Л.О. Історія України. – Харків, 2002. – С. 253-284.
8. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1994. – С. 436-449.
Додаткова література
1.Гунчак Т. Україна. Перша половина XX столiття. Нариси полiтічної iсторії. – К., 1993. – С. 79-97, 111-140.
2.Iсторiя України. – Львів, 1996. – С. 219-230.
3.Літвін В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Iсторiя України. – К., 2002. – С. 437-452.
4. Музиченко П.П., Долматова Н.І. Історія держави і права України в питаннях і відповідях. Ч. 2. – Харків, 2000. – С. 3-43.
5.Свiтлічна В.В. Iсторiя України. – Київ-Львiв, 2002. – С. 143-150.
Хронологія подій:
23-27 лютого 1917 р. - Лютнева революція у Росії.
4 березня 1917 р.- утворення Центральної Ради.
10 (23) червня 1917 р.- I Універсал Центральної Ради.
3 (16) липня 1917 р. - II Універсал Центральної Ради.
25 жовтня (7 листопада) 1917 р. - перемога збройного повстання більшовиків у Петрограді. Формування II З'їздом Рад Ради Народних Комісарів. Перехід влади від Тимчасового Уряду до більшовиків.
7 (20) листопада 1917 р. -III Універсал Центральної Ради.
12 грудня 1917 р. - З'їзд Рад у Харкові. Проголошення радянської влади в Україні.
9 січня 1918 р. - IV Універсал Центральної Ради.
27 січня 1918 р. - підписання Брестського мирного договору між УНР і державами Четверного союзу.
29 квітня 1918 р.- падіння Центральної Ради. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголошує П. Скоропадського гетьманом України.
Персоналії:
В. Винниченка, М. Грушевський, С. Петлюра, С. Єфремов, В. Антонов-Овсієнко, Артем (Сергєєв), В. Затонський, О. Керенський, Ю. Коцюбинський, М. Муравьйов.
Методичні рекомендації:
При розкритті першого питання теми студенту слід висвітлити коротку передісторію виникнення Центральної Ради, зокрема, охарактеризувати події Лютневої революції 1917 р., становище в українському громадському русі на початок 1917 р., показати зв'язок Центральної Ради із загальним ходом революційних процесів того часу. Необхідно вивчити характер діяльності Центральної Ради з моменту її створення до прийняття I Універсалу. Слід також вивчити зміст переговорів Центральної Ради і Тимчасового Уряду і з’ясувати причини невдалих підсумків переговорів. Розкриваючи зміст I Універсалу, студент попередньо в процесі підготовки до семінару повинен ознайомитися з його текстом. Необхідно на підставі змісту Універсалу зробити висновок: чи була їм проголошена автономія України в складі Російської республіки?
При аналізі II Універсалу слід прочитати і проаналізувати його текст і визначити: що змінилося у статусі Україні по відношенню до Тимчасового Уряду Російської Республіки в порівнянні з I Універсалом. Особливу увагу звернути на радикальні зміни ставлення ЦР до вимоги негайного надання Україні автономії і формулюванні статусу Генерального Секретаріату. При аналізі III Універсалу слід звернути увагу на політичну обстановку на час його прийняття, охарактеризувати ставлення ЦР до Жовтневих подій у Петрограді. З'ясувати, що нового з питання автономії Україні з'явилося у III Універсалі у порівнянні з першими двома. Доцільно також порівняти положення III Універсалу до положень перших декретів Радянської влади. Відзначивши збіг багатьох положень цих документів, виявити причини цього. Звернути увагу на те, що тільки в III Універсалі було поставлено питання про припинення світової війни і укладення миру і дати пояснення цьому.
При розгляді другого питання слід проаналізувати два процеси: 1) наростання протиріч між Центральною Радою з одного боку і урядом України, створеним українськими більшовиками та їхніми союзниками в Харкові, а також Радою Народних Комісарів - з іншого, що вилилося в початок військових дій; 2) вивчити хід мирних переговорів в Бресті за участю держав Четверного союзу, Радянської Росії та Центральної Ради, а також перебіг військових дій між військами Центральної Ради і силами Харківського радянського уряду, підтриманого силами Радянської Росії і розкрити причини поразки військ Центральної Ради. Слід пов'язати хід цих воєнних дій з переговорним процесом у Бресті і прагненням ЦР до як найшвидшого укладення мирного договору з Центральними державами. Далі вивчити обставини прийняття і зміст IV Універсалу ЦР, з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки цього акту з загальним курсом ЦР на будівництво української державності і з конкретними обставинами переговорів у Бресті. Звернути увагу на нові кроки у державному будівництві, передбачені в IV Універсалі, а також їх конкретні політичні наслідки.
При вивченні основних положень третього питання студент повинен з'ясувати причини наростання протиріч між ЦР з одного боку і німецькими окупаційними властями з іншого і пояснити чому цей процес призвів до розгону ЦР і проголошення гетьманом України П. Скоропадського. Слід також звернути увагу на останню спробу державного творчості ЦР - прийняття вже після розгону німецькою владою Конституції України і голосування з питання про обрання М. С. Грушевського Президентом України. Необхідно розібратися з об'єктивними і суб'єктивними причинами поразки Центральної Ради і зробити висновки про її діяльність по створенню основ української державності.
Термінологічний мінімум.
Автономія - самоврядування певної частини держави, яке здійснюєтьсяв межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).
Анархізм - ідейно-теоретичне і соціально-політична течія в основі якого-заперечення державного управління товариства, невизнання авторитету, порядку, дисципліни, стихійність, неорганізованість, свавілля. У Россії та на Україні анархізм був особливо популярний в 1917-1920 рр.
Більшовики - леворадікальная фракція Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).
Громадянська війна - найбільш гостра форма боротьби за владу між різними класами, соціальними групами всередині країни.
Універсали (лат. Universalis - загальний, різнобічний) - державні документи, які в XV-XVIII ст. видавалися королями Польщі, гетьманами України і носили характер маніфесту або виконавчо-адміністративного акта, наділеного вищою юридичною силою. Видавалися також УЦР як програмні та державно-правові акти (1917-1918 рр.) - IV Універсали УЦР.

 

Семінар № 6.