Проаналізуйте процес обмеження національних прав українців у період остаточної втрати Україною державності в процесі створення СРСР. Чи мала Україна право вибору?

 

В умовах переходу до мирного будівництва постало питання про встановлення тісніших взаємозв'язків. Виникла договірна федерація радянських держав на основі встановлення двосторонніх економічних зв'язків. Україна з Радянською Росією уклали таку угоду про співробітництво наприкінці грудня 1920р.

 

На етапі національно-державного будівництва відбулося фактичне злиття загальнофедеративних органів з органами Російської Федерації, що було, як виявилося згодом, істотним недоліком. Таке становище викликало незадоволення окремих керівників національних республік, зокрема голови Раднаркому УСРР X. Раковського. Для остаточного вирішення цього питання навесні 1922 р. була створена спеціальна комісія з представників усіх радянських республік на чолі з Й.Сталіним. Від України до її складу ввійшли Г. Петровський, X. Раковський та Д. Мануїльський. Улітку комісія, незважаючи на суттєві заперечення частини її членів, у тому числі X. Раковського і Г.Петровського, надіслала до республік проект об'єднання на принципі автономізації. Лише в Азербайджані та Вірменії його схвалили, у Білорусії та Грузії відхилили, в Україні остаточно не визначилися.

 

Незважаючи на заперечення, на початку вересня 1922 р. Й. Сталіну вдалося добитися схвалення проекту на засіданні комісії і розіслати його у республіки для остаточного погодження.

 

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження України до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади і управління.

 

Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до Союзу[5, c. 367-368].

 

 

Проаналізуйте процес українізації на українських землях за часів формуваннярадянської системи. Які історичні наслідки вони мали?

 

Українізація - політика більшовиків в галузі культури в 20-ті pp., спрямована на поширення української мови в різних сферах суспільного життя.

 

Метою українізації було шляхом певних поступок у національному питанні забезпечити підтримку Комуністичної партії з боку неросійських народів. Процесом українізації керував народний комісаріат освіти, на чолі якого стояли прибічники українського національного відродження - Г.Гринько, О.Шумський. М.Скрипник.

 

Заходи щодо українізації передбачали:

 

• розширити сферу вживання української мови, особливо в партії та уряді. Було запроваджено діловодство українською мовою в партійних і державних установах. Незнання української мови могло призвести до звільнення чиновника з посади. Водночас зростало число українців в урядових установах. Однак більшість із них зосереджувалася на нижчих щаблях урядово-партійної ієрархії;

• посилення уваги до підготовки та висування кадрів з представників корінної національності;

• запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет, журналів українською мовою.

 

Найбільші успіхи та наслідки українізації:

• на кінець 1929 р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і 30 % вищих. навчальних закладів вели навчання українською мовою;

• переживала піднесення й українська преса. Якщо у 1922 р. книжки рідною мовою становили лише 27 % усіх надрукованих в Україні, то у 1927 р. їхня кількість збільшилася до 50 %;

• українська мова була запроваджена в офіцерських школах і великих частинах військового резерву в Україні;

• 2/3 діловодства велося українською мовою[3, c. 218-219].

 

 

Як реалізується етнополітичний фактор в умовах розбудови незалежноїУкраїнської держави на сучасному етапі? Визначте напрямки діяльності щодостворення умов всебічного задоволення національно-культурних та мовнихпотреб національних меншин.

 

 

90-ті роки ХХ століття ввійшли в історію як роки, позначені значними потрясіннями і змінами як у політичній, економічній, соціальній, так і духовній сферах. Саме в цей період, в 1991 році, постала незалежна Україна. Здобуття незалежності є переломним моментом в історії будь-якої країни, оскільки цей процес часто супроводжується загостренням багатьох проблем, серед яких не останнє місце посідають національні.

 

Наслідком політичних та соціально-економічних змін даного періоду стало не лише здобуття Україною незалежності, що логічно оформило прагнення українського етносу мати свою незалежну державу, але й етнічне (національне) відродження інших народів, які мешкали на її території. Тому постала нагальна потреба проводити державну політику, спрямовану на відродження культури як титульного етносу, так і національних меншин. Україна є поліетнічною державою, на території якої, за даними перепису населення 2001 р., проживають представники понад 100 національностей. Тому серед пріоритетних напрямків діяльності уряду вирізнялася розробка правової бази етнонаціонального розвитку меншин.

 

Одним з проявів етнічного відродження національних меншин є створення та діяльність національно-культурних організацій, які об’єднують людей з метою здійснення різноманітних заходів, спрямованих на сприяння етнічному відродженню тієї чи іншої меншини. Існування національно-культурних об’єднань дозволяє громадянам, що не належать до титульного етносу, найбільш повно реалізувати право на вивчення своєї етнічної культури, мови, традицій, що за важких економічних умов держава не завжди може забезпечити[2, c. 588-589].