Проаналізуйте причини і зміст реформи Столипіна та дайте оцінку іх наслідкам для україни

Обґрунтуйте причини становлення класового суспільства у давніх слов’ян

У період становлення класового суспільства слов’янські племена об’єднуються у союзи племен. Процес формування останніх інтенсивно відбувався у V ст. н.е. Чим сильніше йшов процес розкладу первісної родової замкнутості, тим міцнішими і довговічнішими ставали союзи племен. На чолі цих союзів стояли вожді, яких у джерелах називають "рекси", "рикси" (Ардагаст, Удар, Межамір, Добригаст та ін.). їм належала вища влада. У Іордана згадується про Божа — антського вождя кінця IV ст. Найближче оточення Божа становили 70 "вельмож" — рада племінного союзу. Можна вважати, що ім’я Божа було відоме авторові "Слово о полку Ігоревім", який згадує "часи Бусова". Скликалися і народні збори. Анти мали сильну військову організацію. У IV ст. н.е. вони вели наполегливу боротьбу з готами. У 385 p. готський король Вінітар (Вітімар) прагнув підкорити антів, але зазнав поразки. Пізніше йому вдалося захопити у полон Божа і стратити його з синами і "вельможами". Але і на початку VI ст. анти разом з іншими слов’янськими племенами вели наступ на балкан-ські володіння Візантії. Ці події впливали і на соціально-економічний розвиток слов’ян. Воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів. Посилалась їх військова і політична влада. Все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов’янського суспільства, формувало у ньому класові відносини. З VII ст. термін "анти" вже не фігурує у писемних джерелах. Починаючи з VI—VII ст., у них поширюються такі найменування, як "слов’яни", "склавіни", "склавени".

Поява у слов’ян союзів племен свідчила про становлення у них між докласовою і класовою формаціями перехідної форми управління суспільством. Тут використовувалися деякі родові форми регулювання соціальними процесами, але вже в інтересах пануючого класу, що зароджувався. Таку форму управління суспільством називають військовою демократією. На її стадії знаходилися і анти. Військова демократія включала в себе якості, властиві як суспільному самоврядуванню, так і елементам державного ладу. У результаті посилення соціальної диференціації у союзах слов’янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класового поділу суспільства і утворення держави. Це вимагало багато часу. Впливав і несприятливий зовнішньо-політичний фактор. На розвиток слов’ян певною мірою вплинуло і нашестя гуннів.

Проаналізуйте причини і зміст реформи Столипіна та дайте оцінку іх наслідкам для україни

Офіційно земельну реформу трактували як вибір між селянином-неробою і селянином-хазяїном на користь останнього. «Міцні та сильні» мали стати повноправними власниками і, звільнившись від опіки общини, залишити далеко позаду «убогих та нероб», утримання яких за рахунок кращих господарів гальмувало розвиток сільського господарства. А вивільнена на селі робоча сила, за задумом Столипіна, повинна була «перекочувати» у промисловість, забезпечивши цим її прискорене зростання. Водночас фактично недоторканними мусили залишитися поміщицькі маєтності незалежно від їхньої товарної продуктивності. Усі селяни одержали право виходу з общини, але реально ним могли скористатися передусім заможні, які багатіли ще дужче (оскільки надлишкові ґрунти, які вони обробляли, можна було викупити зі спільного володіння за цінами 1861 року, тоді як ринкова ціна землі відтоді зросла в кілька разів). Передану Селянському банкові частину державних наділів — з офіційною метою послаблення «земельної тісноти» — також придбавали головним чином найзаможніші господарі.

Загалом за десятиліття реформи (яка тривала аж до скинення самодержавства у березні 1917 року) тільки 10 % селян Російської імперії вийшли з общини й закріпили свої ґрунти за собою як приватну власність (15 % усієї орної землі). В українських губерніях, де общинний устрій був штучно насаджений російськими поміщиками під час закріпачення селян, реформа йшла куди успішніше: так, на Правобережжі станом на 1913 рік дві третини селянських ґрунтів уже перебували у приватній власності. Але поруч із селянською так само існувала панська земля, і значна кількість людей змушена була наймитувати у великих латифундіях.

Важливою складовою земельної реформи Столипін вважав організоване державою масове переселення землеробів із європейської частини імперії до Сибіру, Центральної Азії та далекосхідних регіонів. До початку Першої світової війни приблизно 3,5 млн селян, продавши господарство, зірвалися з місця, та аж ніяк не всі з тих чи тих причин прижились у нових краях: близько мільйона з них повернулося назад, але вже без грошей і надій. Для України ці цифри ще більш разючі: переселенцями стали понад мільйон її селян, проте невдовзі 70 % із них знову з'явились у рідних місцях, приречені наймитувати й жебракувати. Що ж стосується Селянського банку, покликаного стати промотором реформ, то високі ціни на землю, яку він продавав, і великі відсотки, що їх накладали на позичальників, спричиняли розорення багатьох власників-хуторян.

Отож у підсумку аграрна реформа за Столипіним мала наслідком передусім стрімке розшарування селянства, появу на селі значної кількості люмпен-пролетарів, різке зростання ненависті до поміщиків. Це створило підгрунтя для створення революційних організацій, які заручилися підтримкою не тільки люмпенів, а й великою частиною «справних» господарів, які потерпали від малоземелля.