Метод господарського права.

Метод господарського права – це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.

Законодавець, для правового регулювання господарських відносин, застосовує для наступні методи:

Метод владних приписів, який передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва ( власником майна) щодо підпорядкованого йому суб’єкта (рішення власника про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємства; видача ліцензії).

Цей метод застосовується:

законодавцем у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного капіталу чи резервного фонду акціонерних товариств, комерційних банків та ін., джерел формування їх майна) з урахуванням, у першу чергу, публічних інтересів;

власником майна, щодо створеного ним підприємства у формі статуту (в статуті власник визначає межі використання таким підприємством переданого йому майна та обов’язки підприємства перед власником), з урахуванням інтересів власника.

Метод узгодження, який поділяється на:

· метод автономних рішень дозволяє субєктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обовязок усіх інших субєктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень. Це означае, що субєкти господарських відносин самостійно:а)планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають забовязання в них, інші умови господарських взаємовідносин.

· метод коордінації забеспечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі навязувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (наприклад, укладення господарського договору).

Метод рекомендацій передбачае видання компетентними органами адресованих суб’єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Цей метод відзеркалюється в документах рекомендаційного характеру (наприклад в примірних господарських договорах, примірних установчіх та внутрішнх правових документах господарських організацій, акціонерних товариств).

 

 

Поняття банкрутства

Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ознаками банкрутства є:

- інститут банкрутства за загальним правилом застосовується у сфері підприємницької діяльності;

- встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує, що на відміну від неплатоспроможності боржника, як фак­тичного стану, певні юридичні наслідки;

- змістом встановленого господарським судом факту банкрутства є неспро­можність суб'єкта підприємницької діяльності в повному обсязі розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність);

- неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усу­ненню за допомогою процедур санації та мирової угоди.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності наступних умов:

· матеріально-правових, тобто за наявності стійкої (понад 3 місяці) і значної (на суму не менше 300 міні­мальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможності і;

· процесуально-правових – подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про бан­крутство з комплектом передбачених законом документів.

 

 

Об’єднання підприємств.

Згідно з ч.1 ст.118 ГК об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Асоціація - це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій(функцій стратегічного планування тощо), розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацієя - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій(наукових, проєктно- конструкторських тощо), на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.