Специфіка професійної перепідготовки робітників в організації

 

Перепідготовка робітників – це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну

підготовку. Вона здійснюється в таких випадках:

— для навчання робітників, які вивільнюються у зв’язку з перепрофі­люванням, реорганізацією організації;

— для розширення їх професійного профілю, підготовки до роботи в умовах колективної форми організації праці. У цьому випадку перепідготовка має бути пов’язана з професійно-кваліфікаційним просуванням робітників, а основна її форма – це навчання суміжним й іншим професіям;

— при потребі змінити професію у зв’язку з відсутністю роботи, що відповідає професії робітника, або втраті здатності виконувати роботу за попередньою професією.

Професійна перепідготовка робітників найбільш широко практикується в організаціях, що орієнтуються у своїй стратегії розвитку персоналу на власну робочу силу. Вона проводиться на підприємстві шляхом курсового й індивідуаль­ного навчання кадрів.

При розробці та затвердженні навчальних планів і програм для перепід­готовки робітників допускається скорочення до 30 % навчальних програм за рахунок виключення матеріалу, вивченого раніше, з урахуванням фактичного рівня професійних знань, навичок і вмінь робітників, які навчаються. Перепід­готовка робітників завершується кваліфікаційною атестацією.

Особи з вищою освітою, які з певних причин оволодівають на виробництві робітничими професіями, проходять перепідготовку на загальних підставах.

Одним із перспективних напрямів підвищення ефективності перепідготовки робітників є впровадження модульної системи професійного навчання, що передбачає максимальне врахування рівня індивідуальної підготовки дорослого громадянина, його вікових, психофізіологічних особливостей і досвіду практичної роботи. В основу модульної навчальної програми за модульною системою Міжнародної організації праці (МТН-система) покладені виробничі завдання, з яких складаються роботи та професії. До переваг модульної системи відноситься можливість індивідуа­лізації процесу навчання кожного слухача на основі визначення індивідуаль­ного плану перепідготовки. Це дозволяє робітнику, який вже має певний рівень підготовки та досвід практичної роботи, після відповідного тестування починати навчання з нової професії з вивчення того матеріалу, яким він не володіє.

 

Планування підвищення рівня кваліфікації робітників в організації

 

Підвищення кваліфікації робітників – це професійно-технічне навчання робітників, що дає змогу розширювати та поглиблювати здобуті знання, вміння та навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг. Особливістю процесу підвищення кваліфікації є те, що в даному разі викладачі ведуть заняття з робітниками, а не з учнями, як у профтехучилищі чи під час первинної підготовки кадрів в організації. Слухачі системи підвищення кваліфікації мають певні знання, уміння та практичні навички з обраної професії, тому вони критично відносяться до проведення та змісту навчального процесу, намагаються, насамперед, одержати ті нові знання, що їм потрібні безпосередньо на робочому місці.

Підвищення кваліфікації робітників в організації здійснюють за такими

формами (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Форми підвищення кваліфікації робітників в організації

 

Виробничо-технічні курси проводяться для підвищення рівня кваліфікації, поглиблення та розширення знань, навичок і вмінь робітників за наявною в них професією до рівня, що відповідає вимогам виробництва. Успішне закінчення курсів є необхідною умовою для присвоєння робітникам вищого кваліфікацій­ного розряду (класу, категорії) та професійного зростання. Це має забезпечити матеріальне стимулювання робітників щодо підвищення кваліфікації, диференціацію рівня заробітної плати залежно від кваліфікації працівників.

Тривалість навчання на виробничо-технічних курсах визначається навчаль­ними планами та програмами і не повинна перевищувати одного року.

За професіями, що пов’язані з обслуговуванням сучасної складної техніки та технологій, організації, понад зазначених термінів підвищення кваліфікації на виробничо-технічних курсах, можуть організовувати стажування робітників. Стажування відбувається на робочих місцях під керівництвом бригадира, майстра або іншого висококваліфікованого робітника.

Курси цільового призначення проводяться для вивчення робітниками нового обладнання, виробів, товарів, матеріалів, послуг, сучасних технологічних процесів, засобів механізації й автоматизації, що використовуються на виробництві, правил і вимог їх безпечної експлуатації, технічної документації, ефективних методів організації праці, питань економіки, законодавчих і нормативно-правових актів.

Заняття на курсах проводяться в групах слухачів чисельністю від 5 до 30 осіб чи індивідуально. Тривалість навчання на курсах цільового призначення для робітників встановлюється в обсязі не менше 8 навчальних годин.

Навчання на курсах цільового призначення закінчується підсумковим заняттям, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами. Робітникам після закінчення курсу навчання видається посвідчення.

Періодичність навчання робітників на курсах підвищення кваліфікації встановлюється, як правило, не рідше одного разу в 5 років.

Навчання робочих іншим (суміжним) професіям – це навчання осіб, які вже мають професію, з метою одержання нової професії з початковим або більш високим рівнем кваліфікації.

Школи передових прийомів і методів праці створюються з метою масового оволодіння робітниками прийомів і методів праці передовиків і новаторів вироб­ництва, а також колективів, що добилися високих техніко-економічних показників. Навчаються в цих школах, як правило, робітники однієї або суміжних професій. Підготовка в школах включає практичні заняття на робочому місці, що прово­дяться передовиками та новаторами виробництва, а також теоретичні заняття (консультації). Останні здійснюються фахівцями організації. Підготовка в цих школах проводиться з відривом від роботи та закінчується підсумковим заняттям.

Курси бригадирів створюються з метою підвищення рівня кваліфікації бригадирів (ланкових) і підготовки резерву бригадирів.

Гуртки і групи якості набули широкого поширення в Японії й інших розвинутих індустріальних країнах. Вони забезпечують безперервне «розвиваюче» професійне навчання, тісно пов’язане з вирішенням практичних завдань із удосконалення техніки, технології, організації виробництва. Робітники оволодівають у гуртках і групах якості навичками творчого пошуку та активності. Ця форма підвищення кваліфікації робітників підвищує творчий ефект на основі раціональ­ного розподілу та кооперації праці в групі з урахуванням здібностей і нахилів кожного її члена, повсякденне тісне співробітництво фахівців інженерних служб і робітників спрямоване на досягнення загальної мети – зростання ефективності виробництва, зміцнює трудову мотивацію через розвиток і реалізацію творчих стимулів, а також розширення можливостей для їх соціального самоствердження.

Показниками, що характеризують ефективність підвищення кваліфікації робітників на підприємстві є: питома вага робочих, які підвищили свій рівень кваліфікації в загальній кількості робітників; періодичність підвищення кваліфікації робітників на виробничо-технічних курсах; співвідношення серед тих, хто навчається за довгостроковими та короткостроковими формами підвищення кваліфікації; частка тих, хто підвищив розряд (категорію, клас) у загальній чисельності робіт­ників, які пройшли підвищення кваліфікації; питома вага витрат на підвищення кваліфікації робочих у загальній сумі витрат організації на професійне навчання робітників; ріст продуктивності праці; зниження відсотку браку, плинності кадрів.