Сутність та структура педагогічного артистизму

 

Розробка проблеми використання театрального мистецтва у педагогічній підготовці вчителя започаткована у 20-ті рр. ХХ ст. в науково-дослідному інституті педагогіки України. Поява студій з педагогічної майстерності зумовила розробку спеціальних програм навчання майбутніх учителів педагогічної майстерності, які базувались на використанні елементів театрального мистецтва і передбачали набуття студентами умінь образно висловлювати свої думки, володіти технікою мовлення, пластикою, імпровізацією, драматизацією та ін. Цей досвід творчо використав колектив Полтавського педагогічного інституту, де було вперше відкрито кафедру педагогічної майстерності та впроваджено відповідний навчальний курс, у програмі якого передбачалося навчання студентів елементам акторської та режисерської майстерності, педагогічної техніки, основам педагогічного спілкування.

Проблема педагогічного артистизму активно розробляється в працях науковців, та викликає неабиякий інтерес вчителів-практиків (Ш.О.Амонашвілі, О.С.Булатова, Т.І.Гончарова, І.Ф.Гончаров, В.А.Кан-Калик, А.С.Макаренка, І.А.Зязюн, В.І.Загвязинський, В.О.Сухомлинський та ін.). Разом з тим поняття педагогічного артистизму ще не набуло однозначного тлумачення, хоча спостерігаються деталізовані описи його значення, структури, критеріїв і методів діагностики.

Зміст поняття “артистизм” (від лат. аrtis – ремесло, мистецтво, майстерність) пов’язується з наявністю у людини художніх виявив поведінки, обдарованості, витонченості манер, елегантності рухів, здатності керувати власним психічним станом.

У словнику С.І.Ожегова поняття “артистизм” трактується як “тонка майстерність в мистецтві, віртуозність у роботі”[28].

Більшість дослідників проблеми педагогічного артистизму пов’язують це поняття з високою майстерністю вчителя і розглядають артистизм як провідну професійну рису його особистості. Без артистизму, як зазначають науковці, уроки не можуть допомогти дітям піднятися до високого рівня розвитку. Самобутність артистичного вчителя зумовлена яскравістю його особистості. Дослідник проблем педагогічної творчості М.М.Поташнік підкреслює, що артистизм вчителя передбачає його здатність до перевтілення, миттєвого перебудування у нові образи, ситуації, за допомогою яскравого виразного втілення власних почуттів, духовності, любові до дітей та предмету.

Найбільш цілісне уявлення про педагогічний артистизм міститься у роботі О.С.Булатової “Педагогічний артистизм”, де автор визначає сутність артистизму як особливу образно-емоційну мову творення нового, проникливий стиль співтворчості педагога і учня, орієнтований на розуміння та діалог з ними. Науковці вважають,що артистизм полягає не лише у яскравих жестах, міміці, інтонаціях, а у багатстві проявів самої особистості вчителя, його духовності, вишуканості, відчутті внутрішньої свободи. Артистичний вчитель виявляє здатність переборювати негативні стани хвилювання, роздратованості, переконливо демонструвати за допомогою міміки, жестів, фантазії та інтуїції позитивне ставлення до дітей та зацікавленість у розв’язання поставлених навчально-виховних задач.

Професія вчителя і актора має чимало спільних рис, на що звертали увагу у своїх працях К.С.Станіславський і А.С.Макаренко, а також дослідники Ю.П.Азаров, В.Н.Гоноболін, В.А.Кан-Калик, Ю.Л.Львова та ін. До них належать:

- схожість мети діяльності, яку визначається впливом людини на людину та викликом певних емоцій у партнерів;

- розвинена уява, увага, емпатія, рефлексія, чарівність для продуктивної творчості;

- психофізіологічна природа людини як інструмент впливу на іншу особистість;

- динамічність результатів творчої діяльності актора і вчителя;

- публічність творчого процесу,

- регламентованість у часі, просторі

- взаємні переживання як актора і глядача, актора й режисера, так і педагога й учня;

- об’єкт впливу є одночасно і суб’єктом творчості, співтворцем;

- колективністю творчості як актора, так і педагога.

Робота і актора і вчителя не піддається повної автоматизації, вона передбачає самостійну творчість, якій притаманні інтуїція, натхнення, специфічні професійні емоції, необхідність постійної внутрішньої роботи.

Педагогічна і акторська діяльність разом з тим має і певні відмінності, які зумовлені специфікою цих різнопланових професійних видів діяльності – сферою мистецтва та науки. Більш деталізовано відмінні ознаки діяльності актора та вчителя представлені у табл. 6.

Таблиця 6

Відмінні ознаки акторської та педагогічної діяльності

 

№	Акторська діяльність	Педагогічна діяльність
	Наявність глядача
	Присутня	Відсутня
	Предмет вистави
	Показується герой. Відбувається перевтілення в іншу особистість	Показується особистість вчителя. Відношення до пед. ситуацій диктується рольовою позицією педагога
	Сфери діяльності
	Життя на сцені відрізняється від справжнього життя	Діяльність відбувається у рамках реального педагогічного процесу
	Особливості емоційної сфери діяльності
	Актор повинен бути налаштований на емоційну хвилю героя	Почуття вчителя народжуються реальними обставинами. Вчитель більш відкритий до прояву власних почуттів
	Специфіка спілкування
	Як що є актор, то поруч є публіка. Спілкування більш монологічне	Очікується реальна людина з реальними почуттями. Спілкування більш діалогічне
	Час діяльності
	У 5-6 разів менше, ніж у вчителя	У 5-6 разів більше, ніж у актора
	Можливість імпровізації у діяльності
	Припустима у момент підготовки до спектаклю	Не тільки припустима, але й необхідна. Рамки педагогічної творчості ширше
	Особливості програми діяльності
	В один день репертуар, як правило, представлений одною роллю, однією виставою	В один день діяльність вчителя може бути різноманітною
	Залежність від глядачів, учнів
	Хороші актори під час гри забувають про глядачів, зосереджуються на спілкуванні з партнером по сцені	Чим більше учень присутній в уяві вчителя, тим краще результат діяльності. Важлива організація співпраці, співтворчості, двосторонній емоційний зв’язок, що створює загальне поле взаємодії
	Наявність помічників у діяльності
	Присутність (драматург, режисер, гример, суфлер та ін.). Театральні засоби впливу складні: планшет сцени, декорації, костюми та ін.	Відсутні, хоча об’єктивно вчитель не є самотнім, у нього є колеги. Класний реквізит достатньо простий: стіл, стілець, ТЗН
	Відповідальність за результат діяльності
	Колективна	Особистісна. Наслідки помилок більш драматичні, ніж результати акторських невдач

 

Педагогічний артистизм потрібен вчителю для того, щоб посилити ефект педагогічного впливу на учнів. Про це говорив ще А.С.Макаренко: “Педагог не може не грати. Не може бути педагога, який не умів би грати. Не можна ж допустити, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна допустити, щоб ми виховували дітей за допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі. Адже ми люди. І якщо у будь якій іншій спеціальності можна обійтись без душевних страждань, то потрібно і в нас це зробити іноді. Але учню потрібно продемонструвати муки душі, а для цього потрібно уміти грати. … Але не можна просто грати сценічно, зовні. Є якийсь приводний ремінь, який мусить з’єднати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відображення тих процесів, які є у вашій душі”[29].

Педагогічний артистизм являє собою духовні і фізичні якості особистості вчителя, що допомагають йому знайти контакт з учнями. Самобутність педагога, його неповторний внутрішній світ, чарівність в стані натхнення притягує до себе інших.

Артистична чарівність вчителя визначається його зовнішню і внутрішню привабливістю. Аналізуючи причини популярності багатьох вчителів серед своїх учнів, І.А.Зязюн підкреслює, що чарівність – невід’ємна риса педагога, яка може не збігатися з життєвою, кінематографічною, телевізійною і навіть сценічною, це специфічно педагогічна чарівність.

Важливо, щоб педагогічна чарівність викликала у учнів позитивні естетичні почуття. Вважається, що сила чарівності вчителя полягає в тому ж, в чому й сила привабливості артиста, а саме – відсутності фальші, органічності поведінці, щирості до людини.

Значну увагу чарівності актора приділяв й К.С.Станіславський, він зазначав: “Чи знаєте ви таких акторів, яким варто лише з’явитися на сцені, і глядачі їх уже люблять? За що? За красу? Але часто її немає. За голос? І його нерідко бракує. За талант? Він не завжди заслуговує захоплення. За що ж? За ту невловиму властивість, яку ми називаємо чарівністю. Це не пояснювана привабливість усієї істоти актора, у якого навіть недоліки перетворюються на чесноти, які копіюються його шанувальниками і наслідувачами. Ця властивість називається “сценічною”, а не життєвою чарівністю”[30].

Артистичний педагог повинен і зовні бути привабливим: доброзичливе обличчя, вишукані жести, струнка постава, впевнена хода, красивий і виразний вигляд. А.С.Макаренко вважав важливим, щоб у колективі були красиві і молоді педагоги, в яких він бачив якусь “містерію”, що примушувала вихованців мріяти, фантазувати. Якщо образ вчителя приємний, він сприймається учнями як “манок”, в ньому є сила духовного впливу. Такого вчителя хочеться слухати і наслідувати.

О.С.Булатова виокремлює таки види педагогічного артистизму як:

1. Внутрішній артистизм – загальна і емоційнакультура педагога, внутрішнє налаштування на творчість, впевненість в собі, безпосередність і свобода, чарівність, гра уяви, фантазування, імпровізація, елегантність, самовладання в умовах публічності та ін.

2. Зовнішній артистизм – особливі форми викладу навчального матеріалу, передача свого емоційного ставлення до діяльності, уміння самопрезентації, вміла режисура уроку, виведення учнів на ігровий рівень.

Важливим особистісним проявом педагогічного артистизму є мовленнєвий артистизм вчителя, який можна охарактеризувати як уміння творити в мові. Мовленнєвий артистизм складається з наступних компонентів:

1. Інтенсивність мовлення (темп подачі інформації).

2. Експресивність мовлення (несподівані, стилістично незвичні, яскраві лексичні засоби, що привертають увагу і легко запам’ятовуються).

3. Виразність мовлення (відсутність словесних штампів, багатство інтонацій, художня образність).

4. Асоціативність мовлення (виклик співпереживань і роздумів).

5. Невербальне мовлення (поза, жести, міміка, погляд).

6. Енергетика мовлення (емоційне біополе).

На необхідність володіння кожним педагогом мистецтвом мовлення наголошує відомий вчитель-новатор В.Ф. Шаталов: “І нехай не думають майбутні літератори, історики та суспільствознавці, що пристрасний заклик вчителя навчатися майстерності слова стосується лише їх... Мляво, позбавлено життя і художньо безпомічно прочитана вчителем умова задачі, чи то з фізики, математики або хімії, породжує в учнів відповідну повільність мислення, дистрофію зацікавленості і незворотну апатію почуттів. Одночасно з цим правильно поставлені змістовні наголоси, уміло змонтовані абзаци і багатозначні паузи не залишать байдужими жодного школяра –ні п’ятикласника, ні десятикласника”[31].

Отже, мовленнєвий артистизм стає необхідним атрибутом педагогічного спілкування, для чого вчителеві, як і актору, потрібно мати поставлений голос с приємним тембром, володіти інтонаційними фарбами.

До важливих складових педагогічного артистизму також належать уміння володіти своїм тілом, тобто за допомогою пластики, виразного та лаконічного жесту підсилювати вплив словесної дії, підносити процес педагогічної дії до рівня мистецтва. Артистичний вчитель вдало використовує тілесну експресію, кінетичні засоби для підкреслення важливості тих чи інших фрагментів уроку, що сприяє їх кращому запам’ятовуванню. Дослідник А.Штангиль встановив, що природна, невимушена постава свідчить про відкритість, спрямованість людини на контакт, звільненість від психофізичної напруженості, статичності, які вказують на відсутність зацікавленості у взаємодії. В’яла ж постава, сутулість виражають покірливість і поступливість. Відповідно вчителю слід дбати про мускульну змобілізованість, загальну зібраність, підтягнутість м’язів тіла, що допомагає йому бути суб’єктом педагогічного спілкування.

Ще однією складовою педагогічного артистизму виступає міміка – сукупність скоординованих рухів м’язів обличчя, загальний вираз обличчя, який віддзеркалює внутрішні психічні процеси, почуття, думки. Велика палітра мімічних рухів дає можливість педагогу виразити свої емоції та ставлення до учнів. В.М.Сорока-Росинський, зображуючи артистичного педагога, звертає увагу на широкий діапазон його емоційних реакцій: “учитель добре посміхається”, “на обличчі вчителя тривога”, “учитель трагічно промовляє”, “у вчителя посмішка заспокоєння”.

На важливості мімічної виразності наголошував і А.С.Макаренко: “Не може бути хорошим вихователь, який не володіє мімікою, який не може надати своєму обличчю необхідного виразу або приховати свій настрій”[32]. Не можна не відзначити той факт, що сам А.С.Макаренка володів яскравими акторськими вміннями. Сучасники Антона Семеновича відзначали його не аби які акторські здібності, підкреслюючи, зокрема, вміння володіти голосом, жестами і мімікою, а також здібність управляти своїм станом.

Відомий актор і режисер К.С.Станіславський перелічує найбільш важливі здатності актора: спостережливість, вразливість, пам’ять, темперамент, фантазія, уява, внутрішній і зовнішній вплив, перевтілення, смак, розум, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму і темпу, музикальність, щиросердність, безпосередність, самовладання, сценічність, винахідливість, а також наголошує, що актору потрібні гарний голос, виразні очі, обличчя, міміка, лінії тіла, пластика та ін. Безумовно, ці властивості потрібні й вчителю. Брак хоча б однієї з перелічених ознак може послабити педагогічний вплив учителя.

Теоретичний аналіз проблеми педагогічного артистизму дозволяє запропонувати структурну модель педагогічного артистизму, що складається з наступних компонентів:

І. Мотиваційний компонент:

1. Професійно-артистична спрямованість (постійна потреба в удосконаленні емоційно-естетичної виразності вчителя).

2. Потреба у глибокому індивідуальному самовиразі, самовдосконаленні.

3. Прагнення до підвищення своєї загальної та емоційної культури, особистісного розвитку; потреба у прилученні до різних видів мистецтва.

ІІ. Знання основ теорії педагогічного артистизму:

1. Знання сутності і структури педагогічного артистизму; сучасних психолого-педагогічних технологій діагностики та формування педагогічного артистизму.

2. Знання теорії різноманітних комунікативних педагогічних технологій.

3. Знання явищ естетичної дійсності: театру, музики, поезії, образотворчого мистецтва.

4. Знання з театральної педагогіки.

ІІІ. Педагогічно-артистичні здібності та вміння:

1. Здатність мобілізувати творче самопочуття: саморегуляція психічної діяльності, емоційних станів (стабільність творчої форми, володіння собою, керування настроєм, вміння знімати зайве напруження, тривогу, вміння спокійно ставитися до несподіванок), самоорганізація, самоконтроль; педагогічна захопленість, педагогічна одухотвореність, натхнення, творча віддача на уроці.

2. Комунікативні здібності: здатність переконувати, навіювати, надихати, приваблювати до себе. Уміння заволодіти увагою учнів, викликати їх симпатію, уміння організувати первинний контакт. Здатність швидко знаходити ефективні форми відношень, потрібний тон спілкування з учнями, здатність швидко знаходити контакт, вміння організувати первинний контакт у спілкуванні з учнями, співробітництво; доброзичливий тон, дружність, м’якість, відчуття такту: відвертість, відкритість; рівень розвитку емпатії (співпереживання учням); взаєморозуміння, емоційна ідентифікація, рефлексія (здатність побачити себе зі сторони).

3. Мовленнєві здібності: правильність, точність, логічність, доцільність, виразність, емоційність, ясність, динамічність мовлення, естетична привабливість голосу, сила впливу мови, мелодійність, широкий діапазон інтонацій голосу; чистота, милозвучність мовлення, дикція; багатство словника, різновид лексики; переконливість, доступність, сила впливу мовлення.

4. Здатність до перевтілення: уміння “увійти” до ролі. Вміння заволодіти увагою учнів та утримати її; здійснювати емоційно-вольовий вплив; вміння “заражати” своїми думками, почуттями.

5. Режисерські здібності: уміння знайти емоційну зав’язку на початку уроку, творча організація взаємодії з учнями. Інтрига в побудові уроку, наявність емоційних зв’язків, підтримка відповідного ритму роботи на уроці; енергійність, активність; наявність стратегічної надзадачі, тактичних задач.

6. Здатність до творчої фантазії, уява. Швидкий аналіз, точна оцінка педагогічної ситуації. Уміння придумати щось цікаве для учнів.

7. Педагогічна інтуїція, імпровізація, педагогічний експромт: швидкість реакції, кмітливість, винахідливість; оперативність пам’яті; вміння орієнтуватися у несподіваних обставинах, оцінювати ситуацію та приймати рішення у незапрограмованих умовах, підтримка постійного, глибокого, зворотного зв’язку з класом; оперативність відповіді на змінені умови діяльності, вміння на ходу корегувати план уроку.

8. Емпатія, перцепція, педагогічна імпровізація, педагогічна рефлексія, педагогічна переконливість та ін. Спостережливість, управління увагою: вміння виявляти зміни у станах учнів, здатність проникнути до внутрішнього світу дитини; стійкість уваги, довготривале зосередження; правильний розподіл уваги, його багатооб’єктність; переключення, динамічність уваги; вміння виділити усі деталі, загострене сприйняття.

9. Привабливість, особисте самовираження, індивідуальний стиль: заразливість, вміння зачаровувати, навіювати симпатію, зацікавлювати, привернути увагу, здатність оволодіти увагою учнів, розкутість, безпосередність та простота поведінки, яскравість, несхожість на інших вчителів, нестандартність, художній смак, відчуття прекрасного, прагнення прекрасного, відчуття міри, відвертість, особиста відкритість до дітей.

10. Естетика зовнішнього вигляду: пластичність, зовнішня виразність, вміння невербального спілкування; експресивні здібності; розкутість, відсутність тілесної скутості, вміння впевнено триматися, вільно та природно; мімічні та пантомімічні навички, наявність експресивних, емоційно - естетичних рухів.

ІV. Педагогічно-артистична техніка:

1. Досконала техніка володіння фізичними та психічними діями (широкий діапазон емоційних реакцій, експресивність, зовнішня виразність та привабливість, пластичність).

2. Техніка педагогічних дій, в яких реалізуються педагогічно-артистичні здібності.

3. Досконала техніка володіння діалоговим спілкуванням.

4. Техніка володіння засобами педагогічної режисури.

Педагогічний артистизм вчителя надає йому широких можливостей:

- контролювати своє самопочуття, можливість природної поведінки, підвищувати впевненість вчителя в собі;

- мобілізувати своє творче самопочуття, відчувати свободу свого внутрішнього і зовнішнього “Я”;

- природньо поєднувати логічне й емоційне в педагогічній діяльності.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновки, що педагогічний артистизм – це, по-перше, професійно-необхідна якість творчої особистості вчителя, показник та елемент його педагогічної творчості та майстерності. Педагогічний артистизм – це здатність до перевтілення, індивідуальна чарівність, привабливість, емоційність учителя, великий арсенал зовнішніх засобів невербальної комунікації (міміка жести, інтонація, пластика), образне мислення, відчуття внутрішньої свободи, пошук нестандартних рішень у розв’язанні педагогічних задач. По-друге, педагогічний артистизм – це сукупність педагогічних засобів, методів, технології, за допомогою яких урок наповнюється новим емоційним змістом. По-третє, це – гармонійна взаємодія педагога та учня, коли зовнішня дія педагога-артиста викликає у учня внутрішні, глибинні почуття, емоції, думки.