Суспільна свідомість, її структура та роль у житті суспільства

Кафедра філософії

 

 

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

«ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І КУЛЬТУРА. ФОРМАЦІЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЯ У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ»

Для студентів ІІ курсів усіх факультетів

 

 

Полтава-2009

ТЕМА: ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА І КУЛЬТУРА. ФОРМАЦІЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЯ У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ

 

ПЛАН

1. Поняття духовного життя суспільства.

2. Суспільна свідомість, її структура та роль у житті суспільства.

3. Філософське поняття культури. Людина як суб’єкт творчої діяльності в культурі.

4. Культура, формація і цивілізація, їх взаємозв’язок. Проблема спрямованості історії.

1. Поняття духовного життя суспільства

Духовне життя суспільства – досить складне поняття. Воно охоплює багатогранні процеси, явища, пов’язані з духовною сферою життє-діяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, а також процеси їх виробництва, поширення і перетворення суспільних і індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

У духовному житті виділяють як сам світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій і т. ін.), так і його носіїв, тобто соціальних суб’єктів (індивіди, верстви, класи, етноси). В зв’язку з цим розрізняють особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ і духовне життя якогось соціального суб’єкта, наприклад етносу, або суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людей, їх духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом із тим, духовний світ окремої людини неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя – це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного.

Основні складові духовного життя такі: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.

 

Суспільна свідомість, її структура та роль у житті суспільства

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з іншими видами суспільного виробництва, тобто духовне виробництво є насамперед формуванням духовних потреб людей поряд із їх іншими потребами, є виробництвом суспільної свідомості.

Суспільна свідомість – це сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють та відтворюють суспільне буття і які вироблені людством у процесі освоєння природи й соціальної історії. Суспільна свідомість не лише віддзеркалює в поняттях суспільне буття, але і творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.

Теорії, ідеї не обмежуються лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватися у реальність, втілюватися у практику. Процес розвитку суспільної свідомості – це активний, мобілізуючий, інтегруючий фактор прогресу суспільства. (Але за певних обставин суспільна свідомість здатна виступати і деструктивною силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу.) Все залежить від того, якому соціальному суб’єктові належать ті чи інші ідеї, якою мірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттю духовного потенціалу особистості.

Індивідуальна й суспільна свідомість мають загальне джерело – буття людей, в основі якого лежить практика. Їх діалектична єдність не означає абсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість більш конкретна і багатогранна, ніж суспільна; вона включає в себе неповторні, притаманні тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Свідомістю індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості.

Суспільна свідомість – це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість відображає об’єктивну дійсність глибше і повніше, абстрагуючись від тих або інших конкретних характеристик та властивостей індивідуальної свідомості, вбирає в себе найбільш значиме, суттєве. Зазначене не означає нівелювання свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою формування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини. Суспільна свідомість як надзвичайно складне явище, що має динамічну і складну структуру, містить в собі ще й різні рівні – буденну та теоретичну свідомість, а також ідеологію й суспільну психологію.

Об’єктивна дійсність суперечлива і багатогранна, всі її явища, процеси, моменти відображаються на якісно різних рівнях суспільної свідомості з різною мірою логічної систематизованості й узагальнення буття. Саме міра відображення глибини пізнання людиною дійсності, міра проникнення в сутність явищ суспільного життя лежить в основі виділення буденного та теоретичного зрізів структури суспільної свідомості.

Буденна свідомість людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду, вона охоплює об’єкти буття, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Буденний рівень суспільної свідомості включає емпіричні знання, погляди, настрої, традиції, почуття, волю.

Теоретичний рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивної дійсності, розкрити закономірності їх розвитку та функціонування, виявити найбільш суттєві риси процесів і явищ. Буденну свідомість (на відміну від теоретичної) не слід, однак, розглядати як якусь неповноцінну, поверхневу, неминуче обмежену. В межах своєї предметної сфери вона дає досить істинне знання. В процесі практичної діяльності у повному обсязі можна керуватися здоровим глуздом, що лежить в основі буденної свідомості. Буденна свідомість постійно еволюціонує, безперервно ускладнюється, що здійснюється під впливом суперечливих процесів, які відбуваються у світі. Тут важливо, щоб буденна свідомість максимально повно відходила від неправильного, ілюзорного, спотвореного відображення об’єктивної дійсності, переводилась у сферу відповідності її суспільному буттю, міцного знання, наповнювалась елементами загальнолюдських цінностей. Практика свідчить, що інколи складається ситуація, коли буденна свідомість досить оперативно, хоча і поверхнево реагує на суперечності, проблеми суспільного буття, а теоретична свідомість чи не бачить їх, чи не вважає за потрібне звертати увагу на свій рівень узагальнення. Взагалі обидва рівні свідомості – теоретичний і буденний – на практиці, в живому житті перебувають у діалектичній єдності та взаємозалежності. Більше того, відрив теоретичного рівня від буденного неприпустимий, оскільки це неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваності від практики (особливо в галузі ідеології).

Суспільна психологія та ідеологія також виступають важливими елементами структури суспільної свідомості. Так, суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої діяльності через призму повсякденних інтересів. Тут досить вагомим є елементи стихійності, емоційності, імпульсивності і т.ін. Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія (будь-яка: ліберально-демократична, комуністична, націонал-соціалістична, соціал-демократична та ін.) виступає як вищий науково-теоретичний рівень духовних цінностей. Офіційна ідеологія, ідеологія панування, як правило, є такою, що ототожнюється із владними структурами, має свій апарат із засобів впливу на масову свідомість.

Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає в тому, що ми маємо пам’ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, носити монополістичний характер, утонізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Як свідчить практика, сподівання на повну “деідеологізацію” суспільства, тобто позбавлення ідеології взагалі, не виправдалися.

Отже, структура суспільної свідомості може бути унаочнена так (див. схему).

Кожна з конкретних форм прояву суспільної свідомості (політика, право, мораль, релігія тощо) має свою специфіку, яка діє як на буденному, так і на теоретичному рівні.

 

Рівні та форми суспільної свідомості