Семінарське заняття як форма навчання історії. Види семінарських занять.

Лекція 6. СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ.

План:

1. Семінарське заняття як форма навчання історії. Види семінарських занять.

2. Організація і проведення семінарських занять.

3. Семінар як взаємодія і спілкування учасників.

4. Спецсемінари і спецкурси з історії.

 

Література:

Основні поняття і терміни:

Семінарське заняття як форма навчання історії. Види семінарських занять.

Семінарські заняття як форма навчання мають давню історію, яка сягає античності. Саме слово,,семінар походить від латинського,,seminarium − і повязано з функціями посіву знань, які передаються від учителя до учнів і проростають у свідомості учнів, здатнихдо самостійних суджень, до відтворення і поглиблення отриманих знаь. Семінари проводился у давьогрецьких і римських школах як поєднання диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків учителя. З ХVІІ ст. ця форма навчання використовується у Західній Європі, а з ХІХ ст. − у російських університетах. Семінарські заняття носили практичний характер і були школою того чи іншого вченого, під керівництвом якого студенти практично освоювали практичний курс дисципліни, методику його дослідження. Семінарська форма навчання постійно удосконалювалася, все чіткіше реагуючи на завдання вищої школи.

У сучасній вищій школі семінари є одним з основнихвидів практичних занять. Він є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять − забезпечити студентам можливість оволодіти навичками і вміннями використання теоретичних знань згідно особливості кожної науки. На семінарах вирішуються такі педагогічні завдання:

− розвиток творчого професійного мислення;

− пізнавальна мотивація;

−професійне використання знань у навчальних умовах:

а) оволодіння мовою відповідної науки;

б) навички оперування формулюваннями, поняттями, визначеннями;

в) оволодіння уміннями і навичками постановки і вирішення інтелектуальних проблем і задач, критика, відстоювання своєї точки зору.

Крім того у ході семінарського заняття викладач вирішує і такі завдання як повторення і закріплення знань, контроль, педагогічне узагальнення тощо.

Семінарське заняття − вид навчальних практичних занять, який передбачає самостійне вивчення студентами попередньо запропонованих викладачем запитань з теми лекційного курсу, переліку самостійних завдань з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення, конспектування історичних джерел тощо.

Семінари складаються з двох взаємопов'язаних ланок − самостійного вивчення студентами програмового матеріалу і обговорення на заняттях результатів пізнавальної діяльності. Зважаючи на це, семінарські заняття тісно пов'язані з лекціями та іншими формами навчальної роботи у вищому навчальному закладі і зорієнтовані на формування у студентів умінь і навичок самостійно здобувати знання. Вони сприяють розвитку пізнавальної активності студентів більшою мірою, аніж будь-які інші форми організації навчання; привчають працювати самостійно; формують навички роботи з навчальною та науковою історичною літературою; розвивають інтерес до предмету; розвивають уміння висловлювати власні думки, критично аналізувати аргументи опонентів, а також допомагають глибокому засвоєнню фундаментальних історичних знань, виробленню активної життєвої позиції; сприяють зв'язку теорії і практики. Окрім того, семінарські заняття дають змогу викладачу донести до студентів необхідну інформацію, перевірити її засвоєння, уміння використовувати в навчальній і науковій роботі.

Виділяють такі функції семінарських занять у вищій школі: (А.Бондар)

­−поєднання лекційної форми навчання із систематичною самостійною роботою студентів, їх теоретичної підготовки з практичною;

­−навчання студентів творчо працювати з підручниками, посібниками та історичними джерелами, реферувати їх, готувати доповіді і повідомлення з окремих питань, виступати з ними перед студентами групи чи курсу;

­−розвиток творчого професійного мислення, умінь і на­вичок розумової праці;

­ формування у студентів інтересу до науково-дослідної роботи в галузі історичної науки, залучення їх до досліджень, які здійснює кафедра, до роботи в проблемних групах;

­ систематичний контроль роботи студентів і перевірка їх знань, умінь і навичок з окремих тем і розділів навчальної дисципліни.

Залежно від ролі семінарів у навчальному процесі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх розподіляють на заняття (С.Зінов'єв):

− що мають на меті поглиблене вивчення певного навчального курсу;

− що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших тем курсу;

− семінари дослідницького характеру, що не пов'язані своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем історичної науки.

Дослідниця Н.Гушинець пропонує таку класифікацію семінарських занять:

 

Залежно від складності, об'єму і вимог	просемінарські (підготовчі), власне семінари, міжпредметні
Залежно від мети	повторення і систематизації знань, семінар вивчення нового матеріалу, комбінований
За формою проведення	семінар-бесіда, семінар-обговорення (реферативний), диспут, семінар-конференція, комбінований

Просемінар − перехідна форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми - власне семінарів. Го­ловним завданням просемінарських занять є вироблення у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, історичними джерелами, реферувати літературу, складати тези), тобто, просемінари є своєрідними практикумами.

Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види:

− дослідження,

− розгорнута бесіда,

− доповідь (повідомлення),

− обговорення рефератів і творчих робіт,

− розв'язування завдань,

− диспут,

− конференція тощо (А.Алексюк, А.Бондар).

Семінар-дослідження − форма семінару, зміст якого полягає у набутті, поширенні та частковій реалізації історичних знань з наданням цьому процесу компонентів наукового дослідження. Семінар-дослідження здійснюється в три етапи, часто охоплює кілька групових занять з різними часовими інтервалами. На першому етапі проводиться підготовча робота (постановка задачі; визначення вихідної проблеми дослідження; планування та організація семінару).

Другий етап семінару-дослідження − власне обговорення теми. Засоби обговорення теми залежать від досвіду викладача та можливостей студентів. Однак, незалежно від методики обговорення теми, обов'язковою є реалізація чотирьох основних функцій - навчальної (пізнавально-дослідницької), виховної, практичної та методичної.

Третій етап семінару-дослідження − заключний - включає вирішення традиційних задач: підбиття підсумків, орієнтація на подальшу роботу тощо. Визначаються час та форми остаточного підбиття підсумків семінару: додатково відпрацьовані питання включаються до обговорення на наступних семінарах, важкі для самостійного опрацювання студентами питання висвітлюються на лекціях.

Семінар-,,круглий стіл» − форма семінару, в основу якого закладено декілька поглядів, обговорення яких призводить до прийнятної для всіх учасників позиції або рішення. Заняття,,за круглим столом» має триетапний характер: 1) підготовчий етап (вибір теми для обговорення; визначення цілей заняття; запрошення спеціалістів; консультування студентів; підготовка приміщення; розробка плану зустрічі); 2) обговорення проблеми; 3) підбиття підсумків (необхідно нагадати цілі та задачі обговорення проблеми, охарактеризувати всі мікрогрупи та найбільш яскравих учасників за їхніми позиціями, сформулювати єдину позицію, до якої наблизилися учасники зустрічі, зорієнтувати студентів на вивчення тих питань, які з певних причин не отримали висвітлення на занятті).

Семінар-розгорнута бесіда. На такому семінарі тему розподіляють на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою проблемні запитання. Виконання одного завдання є основою для виконання наступного. Доцільно заохочувати слухачів виступати з уточненнями і доповненнями, що дає змогу залучити до обговорення максимум студентів. Цей вид семінару не передбачає письмових доповідей чи рефератів. Його структура: організація групи - вступне слово викладача - власне бесіда - підведення підсумків заняття.

Семінар-доповідь (повідомлення). Такий семінар потребує ґрунтовної підготовки, використання різноманітних інформаційних джерел. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами. Решта студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має значні педагогічні можливості, але для їх реалізації необхідна активність студентів. З метою активізації студентів під час таких занять, крім основного доповідача, можуть виступити 1-2 опоненти. Після виступу опонентів виступають ще 4-5 студентів, а викладач підводить підсумок. Такий семінар часто набуває ознак дискусії.

Семінар-диспут (дискусія). Форма семінару, складовими якого є спірна проблема, різноманітність шляхів її достовірного вирішення, компетентність учасників. Для дискусії потрібна проблема не за об'ємом матеріалу, а по суті протиріччя. Щодо шляхів достовірного вирішення зауважимо, що істина існує лише при дотриманні істини в її пошуку. Дослідницький елемент у вирішенні проблеми ми характеризували (семінар-дослідження). У заключній частині оцінюється не число виступів, а їх значимість. Добре продумана його організація захоплює студентів, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність. Він передбачає чітко сформульовану тему і залучення до роботи всієї групи. Перелік питань має містити явні і приховані суперечності. Семінар вибудовується так, що з доповіддю з кожного питання виступає один доповідач, який не розкриває його повністю, а це передбачає доповнення, полеміку, обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погляди, різні оцінки історичних явищ, подій. Це спонукає мислити, доводити свою точку зору. За своєю структурою семінар-диспут містить вступне слово, власне дискусію і підбиття підсумків.

Семінар-конференція. Це найскладніший вид семінару. Викладач заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, розподіляє запитання між студентами з урахуванням індивідуальних можливостей, пропонує перелік необхідної літератури, проводить групові й індивідуальні консультації. Під час заняття одні студенти виступають із доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Викладач проблемними запитаннями спрямовує обговорення доповідей, залучає до обміну думками. Доцільним є запрошення фахівців з проблеми, що обговорюється.

Семінар-прес-конференція. Механізм його проведення достатньо традиційний: команда з 4-5 осіб відповідає на запитання із загальної історичної проблеми, її аспектів, відо­мостей з додаткової літератури тощо. Найбільш типовими формами такого семінару є наступні: а) група складає питан­ня з проблеми, а ті, хто склав найбільше запитань, стають учасниками прес-конференції; б) студенти-автори найбільш цікавих запитань ставлять свої питання групі; в) викладач сам обирає студентів, що відповідатимуть на запитання аудиторії та ін.

Семінар - «карусель» − форма семінару, спрямована на те, щоб задіяти максимальну кількість студентів. Студенти цілеспрямовано переміщуються з одного навчального місця на інше, тому кожний виступає в ролі того, хто навчається, того, хто навчає, оратора.

На початку семінару - «каруселі» викладач визначає робочі місця для індивідуальної роботи студентів. Кількість місць залежить від кількості питань, що розглядаються. Наприклад, робоче місце 1 - умовна або реальна трибуна. Студент демонструє свої знання в усному виступі з усіх питань, починаючи з першого (без будь-яких записів). Робочі місця 2 та 3 - у дошки, розділеної крейдою навпіл. Студенти записують інформацію по 2 та 3 питаннях (по пам'яті). Усі інші студенти мають слідкувати за виступом оратора, бути готовими ставити йому питання або вийти до дошки та доповнити інформацію по 2 та 3 питанням.

Після завершення виступу оратор відповідає на запитання та переходить до робочого місця 2. Колишньому оратору пропонується переглянути записи товариша, доповнити їх крейдою іншого кольору. На трибуні новий оратор. Коли студенти на робочих місцях 2 та 3 виклали все можливе, до мікрогруп приєднується ще по одному студенту. При цьому задачі членів мікрогруп змінюються. Перші два студенти на кожному робочому місці готують третього до такого рівня, щоб він зміг виступити за трибуною. Таким чином, перші, хто вийшов до дошки, виконують роль викладачів, треті -студентів.

«Карусель» триває. Черговий оратор переходить від дошки до трибуни, його місце займає студент з аудиторії. Викладач з робочого місця 2 перетворюється на студента на місці З, студенти на робочих місцях 2 та 3 стають ораторами і т.д. У заключній частині викладач оголошує оцінки всім студентам, орієнтує на наступне заняття.

Семінар - «мозковий штурм» − форма семінару, яка містить цілеспрямоване орієнтування студентів на сприйняття та колективне вирішення складного питання на основі максимального розумового напруження учасників заняття. Його мета - зініціювати максимум ідей для розв'язання історичної проблеми.

Викладачі нерідко використовують «мозковий штурм» («мозкову атаку») в практиці вивчення історичних дисциплін. Але під «штурмом» вони нерідко розуміють спонтанний «навал» групи (у багатьох випадках краще підготовленої її частини) на навчальне питання, яке виникло у ході заняття. Це помилка.

Робота учасників «штурму» має включати 5 основних частин:

1) вибір теми, запитань «штурму»;

2) організаційно-методичну підготовку «штурму»;

3) самостійну підготовку студентів до «штурму»;

4) штурм;

5) узагальнення результатів «штурму».

Обговорення починається з виступу студента, який за кілька хвилин має запропонувати власний спосіб розв'язання проблеми. Запропоновані студентом ідеї в обмежений час обмірковуються усіма учасниками семінару. Далі наступний студент пропонує іншу ідею або розвиває попередню.

Ідеї під час виступу пропонуються без аргументування, після генерації ідей проводиться їх групування за змістом і призначенням. Критика запропонованих ідей полягає у визначенні значущості пропозицій, реальності запропонованих способів вирішення проблеми.

Обговорення рефератів і творчих письмових робіт. Цей вид семінару за змістом і методикою близький до семінару-доповіді, передбачає взаєморецензування письмових робіт, ознайомлення з роботами і рецензіями на них, відбір кращих для обговорення на заняттях.

Семінар-розв'язування завдання. Доцільний такий семінар після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього добирають такі завдання, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, розвинути у студентів навички користування довідковою літературою, історичними документами, даними періодичної преси тощо.

Варто зауважити, що якість проведення семінарських занять з історичних дисциплін залежить від рівня підготовки студентів. Існують такі форми підготовки студентів до різних видів семінарських занять:

− усі студенти готують повідомлення з основних питань;

− кожен студент готує реферат з певної теми;

− студент самостійно готує доповідь творчого характеру, яка містить елементи дослідницького характеру.

Підготовка до семінару здійснюється в кілька етапів: прослуховування лекції з теми семінару, вивчення і конспектування рекомендованої літератури, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня участь у проведенні семінару.

Отже, зміст семінарських занять у вищих навчальних закладах має бути професійно спрямованим, забезпечувати розкриття на конкретних історичних прикладах органічної єдності теорії і практики, використання доцільних методів навчання, які залучатимуть студентів до колективної пізнавальної діяльності, сприятимуть виробленню у них творчого підходу тощо.

Ефективність семінарського заняття значною мірою залежить від підготовки викладача, яка передбачає опрацювання літератури, рекомендованої студентам; ретельне продумування додаткових запитань для студентів; вступного і заключного слова з окремих питань і теми загалом. Істотну роль у процесі підготовки до семінарських занять відіграють наочні посібники (карти, таблиці, схеми, діафільми, фотоальбоми тощо).