Поняття та склад суб'єктів ЗЕД, їх класифікація.

Лекція 3. Умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності

1. Поняття та склад суб'єктів ЗЕД, їх класифікація.

2. Іноземний суб’єкт господарювання. Особливості правового статусу представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності. Поняття постійного представництва нерезидента в Україні.

3. Правове положення підприємств з іноземними інвестиціями на здійснення ЗЕД та момент його виникнення.

4. Вимоги щодо обліку (акредитації) суб'єктів ЗЕД у митних органах.

5. Легалізація документів у зовнішньоекономічній діяльності.

 

Поняття та склад суб'єктів ЗЕД, їх класифікація.

ЗЕД базується на взаємовідносинах її учасників, якими є українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 378, ч. 2 ст. 55 ГК, суб'єктами ЗЕД в Україні є:

1) господарські організації, створені як юридичні особи відповідно до законодавства України;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані як підприємці відповідно до законодавства України. Тобто, види суб'єктів ЗЕД співпадають з видами суб'єктів господарювання загалом, а єдиним критерієм їх належності до держави Україна є утворення (інкорпорація) за законодавством України.

Ширший перелік суб'єктів ЗЕД України наводить ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", відповідно до якої такими суб'єктами є:

• фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України. При цьому постійне місце проживання - це місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом) (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Слід відзначити, що у законодавстві України немає процедури підтвердження зазначеного постійного місця проживання (процедуру підтвердження місця проживання громадян України, іноземців та осіб без громадянства встановлює Закон України від 11.12.2003 р. "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"; ст. 3 цього Закону визначає місце проживання як житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а терміна "постійне місце проживання" зазначений Закон взагалі не використовує). Це ставить під сумнів доцільність використання критерію постійного місця проживання для визначення державної належності фізичної особи. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" фізичні особи мають право здійснювати ЗЕД, тільки якщо вони зареєстровані як підприємці. Однак чинне законодавство не визначає постійне місце проживання фізичної особи на території України обов'язковою умовою її державної реєстрації як підприємця в Україні;

• юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. При цьому постійне місцезнаходження - це місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб'єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Тобто, державна належність юридичної особи визначається за двома критеріями - інкорпорації та осілості (місця знаходження адміністративного центру). Однак для українських юридичних осіб ці критерії з необхідністю співпадають, оскільки створення за законодавством України юридичної особи з доміцілюванням головного її офісу за кордоном неможливе.

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність. Уявляється, що виділення такого виду суб'єктів ЗЕД не має сенсу, оскільки в силу відсутності статусу юридичної особи зазначені об'єднання не можуть виступати і самостійними суб'єктами майнового, у тому числі й зовнішньоекономічного, обороту;

• спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України. Сучасне законодавство України не оперує терміном "спільне підприємство", вживаючи натомість термін "підприємство з іноземними інвестиціями". При цьому на території України такі підприємства створюються і діють в організаційно-правових формах, передбачених законодавством України (ст. 16 Закону України від 19.03.1996 р. "Про режим іноземного інвестування"), тож виділяти їх в окрему категорію суб'єктів ЗЕД так само немає підстав;

• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України. Ця категорія у переліку українських суб'єктів ЗЕД є недоречною, бо, хоч структурні одиниці (представництва) іноземних суб'єктів господарювання і легалізуються у правовому полі України, вони не є вітчизняними суб'єктами ЗЕД.

Так, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі України від 18.01.1996 р. № 30, представництва іноземних суб'єктів господарювання підлягають реєстрації Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Представництво не є юридичною особою і не здійснює самостійно господарської діяльності, у всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарювання, зазначеного у Свідоцтві про його реєстрацію, і виконує свої функції згідно із законодавством України (п. 12). Таким чином, у зовнішньоекономічних відносинах представництва представляють іноземну сторону цих відносин.

У зв'язку з цим положення ч. 1 ст. 378 ГК щодо визначення суб'єктів ЗЕД в Україні видаються оптимальними.

Перелік суб'єктів ЗЕД не є вичерпним. Так, згідно з Законом України від 20.02.2003 р. «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» таким суб’єктом є суб'єкт здійснення міжнародних передач товарів - зареєстрований центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, суб'єкт господарювання України, який має намір здійснювати або здійснює міжнародні передачі товарів, включаючи посередницьку (брокерську) діяльність (ст. 1). Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» також передбачає можливість участі у ЗЕД України в особі її органів, місцевих органів влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, а також інших держав, які беруть участь у господарській діяльності на території України. Усі вони діють як юридичні особи згідно з ч. 4 ст. 2 цього Закону і законами України.

Усі суб'єкти ЗЕД мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Одним з принципів ЗЕД є принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який полягає, зокрема, у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання на її території згідно з законами України, а також здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права.

Викладене свідчить про наявність необхідної ознаки у всіх суб'єктів ЗЕД - постійного місцезнаходження або постійного місця приживання в Україні. Необхідно акцентувати увагу на ст. 25 Закону України від 23.06.2005 р. «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. А під місцезнаходженням юридичної особи розуміють державу, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Крім того, цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає час виникнення права на здійснення ЗЕД. Фізичні особи повинні мати цивільну дієздатність згідно з законами України і за наявності постійного місця проживання в Україні бути зареєстровані як підприємці. При відсутності постійного місця проживання в Україні, фізичні особи мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законодавством держави, в якій вони постійно проживають або громадянами якої вони є. Для юридичних осіб право на здійснення ЗЕД виникає з моменту набуття ними статусу юридичної особи і якщо можливість займатися ЗЕД передбачена їх статутними документами.

Згідно зі ст. 5 Закону, діяльність, пов'язана з іноземними інвестиціями, регулюється відповідними законами України.

Суб'єкти ЗЕД можуть бути класифіковані за їх державною належністю - вітчизняні (резиденти) та іноземні (нерезиденти); за наявністю чи відсутністю прав юридичної особи; за їх організаційно-правовою формою - підприємства, у тому числі спільні, господарські товариства, об'єднання усіх видів тощо.

Відповідно до ст. 14.1.213 Податкового кодексу України резиденти - це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно із ст. 14.1.122 Податкового кодексу України, нерезиденти - це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.