Пітирим Сорокін як найвизначніший соціолог ХХ століття.

Пітирим Сорокін (1889-1968рр.) -російсько-американський вчений, внесок якого у соціологію ототожнюють із внеском М. Коперніка у природознавство. Професор Міланського університету М. Паллавічіні стверджує: "Пітирим Сорокін володів полем зору у 360° і міг зрозуміти істинне значення всієї сукупності фактів і феноменів та виявити їх справжній зв'язок".

Його перу належить багато фундаментальних праць з різних галузей соціологічної науки. Серед них: "Злочин і кара: подвиг та винагорода", "Система соціології", "Соціологія революції", "Соціальна і культурна динаміка", "Види любові та її сила", "Американська сексуальна революція", та інші. П. Сорокін подав власне тлумачення предмета соціології як генералізуючої науки, увага якої фокусується на вивченні соціально-типових, повторювальних, родових явищ, властивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, яка вивчає поведінку людини у середовищі собі подібних. Такі природничі науки, як хімія, фізика, біологія - це досоціальні науки, а соціологія, на думку вченого, - це надорганічна наука, оскільки вивчає світ над органіки, світ суспільності, який пов'язаний з мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. За П. Сорокіним, людина, щойно народившись, не є суб'єктом надорганіки. Стати такою можливо лише з часом, протягом тривалого процесу соціалізації, набуття навичок соціального життя, знань та умінь.

Досліджуючи етичні проблеми, вчений створив цікаву теорію соціальної любові і творчого альтруїзму, наголошуючи на перетворюючій силі любові як рушія суспільного процесу. Любов, за П. Сорокіним, - це "сила, що уніфікує та гармонізує космічну силу, яка протистоїть хаосу, об'єднує те, що роз'єднане ворожнечею, будує те, що зруйноване бійкою, створює та підтримує великий порядок в усьому Універсумі. Енергія любові цементує суспільство і є позитивною для прогресу, умиротворює конфлікти та є "протиотруйним засобом для злочинних, патологічних, суїцидальних тенденцій, страху, психоневрозів".

П. Сорокін написав низку робіт із соціології екстремальних ситуацій: війни, революції, бідності.

Альтруїзм може бути і вроджений

Макс Вебер як вчений-енциклопедист та його внесок у соціологію Макс Вебер (1864-1920 рр.) - енциклопедичний вчений, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці, праві, політології, релігієзнавстві, культурології, етиці.

Він є засновником "розуміючої соціології, яка вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб'єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, які вступають у соціальну взаємодію. Розвиваючи методологічні проблеми науки, М. Вебер залучив у науковий обіг поняття«ідеальний тип» - специфічна мислена (уявна) конструкція для пізнання саме соціальних явищ у дусі «розуміючої соціології».

На думку М.Вебера, природні речі повинні бути пояснені, а суспільні процеси – зрозумілі людиною. "Розуміючу соціологію" пізніше стали називати суб'єктивною, якісною, мікросоціологією або інтерпретивною соціологією. Соціолог -"якісник" якраз і намагається зрозуміти суб'єктивний сенс дій людей, вияснивши мотивацію, суб'єктивні наміри тощо.

М.Вебер є засновником економічної соціології, яка починає займати домінуючі позиції у соціології вже після смерті вченого. За цією теорією провідну роль у появі капіталізму відігравали не лише суто економічні чинники, як вважав його опонент К.Маркс, а й значною мірою культурно-етнічні та релігійні.

М.Вебер вважається фундатором політичної соціології. Він рішуче виступав проти революційних методів перетворення суспільства і вибудував еволюційний шлях впровадження раціонально-бюрократичного типу управління.