небезпеки, організація і функціонування системи

 

На теперішній час очевидним стає той факт, що вирішити проблему попередження і локалізації надзвичайних ситуацій (НС) можливо тільки встановивши і усунувши причини їхнього виникнення або навчившись своєчасно виявляти і локалізувати їх у початковому стані.

Термін «моніторинг» введено на Стокгольмській конференції ООН у 1972 році. Під моніторингом було вирішено розуміти механізм, який виконує систематичне спостереження і контроль за об’єктом, процесами і системами захисту, прогнозу зон та наслідків імовірних НС, стану впровадження превентивних заходів щодо зменшення їх масштабів, збирання, оброблення, передавання та збереження зазначеної інформації. Результати моніторингу також можуть бути використані для своєчасного виявлення тенденцій до їх зміни.

Основні напрямки діяльності моніторингу, як багатоцільової інформаційної системи, включають в себе:

- спостереження за факторами, які впливають на довкілля та його стан;

- оцінка фактичного стану природного середовища;

- прогноз та оцінка стану навколишнього природного середовища.

Моніторинг повинен здійснюватися з використанням багатьох методів і заходів. Основними складовими моніторингу НС є: прогноз вихідних подій НС гідрометеорологічного характеру, сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів, екологічний моніторинг і моніторинг стану техногенних об’єктів.

В загальній структурі моніторингу НС Державна служба з надзвичайних ситуацій України здійснює спостереження і контроль за станом готовності до дій підсистем єдиної системи цивільного захисту та їх ланок. Для України поки що залишаються проблемними питання повної інтеграції суб’єктів такого загальнодержавного моніторингу в єдину систему та розроблення єдиної методології збору, накопичення і передачі моніторингової інформації. Тому законодавством визначаються завдання тільки для загальнодержавної системи спостереження і контролю.

Національним моніторингом називають систему моніторингу в межах однієї держави, яка є складовою частиною національної інформаційної інфраструктури. Така система відрізняється від глобального моніторингу не тільки масштабами, але й тим, що основною задачею є отримання інформації і оцінка стану довкілля в національних інтересах. Моніторингу підлягають навколишнє природне середовище та об’єкти підвищеної небезпеки.

Моніторинг навколишнього природного середовища – це комплексна система спостережень, оцінки та прогнозу змін природного середовища, природних ресурсів, рослинного та тваринного світу, що дозволяють виділити зміни їх стану та процеси, що в них відбуваються під впливом антропогенної діяльності.

Моніторинг потенційно небезпечних об'єктів було затверджено «Положенням про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів» наказом МНС України №425 від 06.11.2003р. Це Положення визначає загальні засади моніторингу потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) та порядок його здійснення у межах завдань єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Основні питання цього положення були підтверджені в Кодексі цивільного захисту України (указ президента України № 5403-VI від 02.10.2012 року), в якому термін ПНО було замінено на об’єкт підвищеної небезпеки (ОПН).

Об’єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, який створює реальну загрозу виникнення аварій та/або надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

Мета моніторингу ОПН - отримання даних про поточний стан небезпечних об’єктів та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру об’єкту підвищеної небезпеки(Реєстр) для запобігання надзвичайним ситуаціям та мінімізації їх наслідків.

Завдання моніторингу ОПН:

- спостереження за якісними і кількісними параметрами стану ОПН;

- збирання, оброблення, передавання та збереження інформації.

За результатами моніторингу всі ОПН заносяться до Державного реєстру, який являється автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації цих об’єктів.

Моніторинг здійснюється за наступними техногенними та природними потенційно небезпечними чинниками.

До техногенних чинників потенційної небезпеки належать:

- небезпечні продукти та речовини (хімічні, вибухові, займисті, радіаційні, біологічні тощо);

- підвищені тиск та температура, які різко відрізняються від тиску та температури оточуючого середовища;

- речовини з токсичними продуктами згоряння;

- незадовільний стан обладнання, будов і споруд, тощо.

До природних чинників потенційної небезпеки належать:

- небезпечні природні явища (зсуви, обвали, просідання ґрунту,
підтоплення тощо).

Єдине інформаційне середовище для оперативного постачання виконавцям даних моніторингу забезпечує Урядова інформаційно-аналітична система з питань НС (УІАС НС).

Система моніторингу -це відкрита інформаційна система, пріоритети функціонування якої забезпечують:

- захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства і збереження природних екосистем;

- відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

З метою забезпечення заходів запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та здійснення постійного моніторингу, лабораторного контролю, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу події у державі створюється:

- функціональна підсистема моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій з постійно діючими центральним і регіональними координуючими органами з цих питань;

- мережа моніторингу лабораторного контролю та прогнозування, яка функціонує у складі єдиної державної системи цивільного захисту.

Функціональна підсистема моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій має чотири рівня:

- державний;

- регіональний;

- місцевий;

- об‘єктовий.

До функціональних заходів регулюючого впливу на діяльність об‘єктів господарювання відносяться:

- державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях;

- експертиза у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки;

- державний нагляд (контроль) у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки;

- сертифікація продукції цивільного захисту