Відповідальність за правомірну діяльність

к і будь-яке правило, так і правило «фактичною під­ставою для міжнародно-правової відповідальності є між­народне правопорушення» має свої винятки. Міжнародне право в окремих випадках допускає міжнародно-правову відповідальність, коли держава (або інший суб'єкт) здій­снювала правомірні дії. Як приклад часто вказують на можливість огляду іноземних торговельних кораблів вій­ськовими кораблями (ст. 22 Конвенції про відкрите море 1958 р. і ст. 110 Конвенції ООН з морського права 1982 р.) у разі достатньої підозри, що судно веде піратський про­мисел, несанкціоноване радіомовлення тощо. Коли ж до­статня підозра виявилася безпідставною, то необхідно від­шкодувати судну заподіяні збитки.

Такого типу відповідальність одні вчені називають аб­солютною, другі — об'єктивною, треті — відповідальні­стю за правомірну діяльність. Гадаємо, що термін «об'єк­тивна» найменше підходить для такого типу відповідаль­ності. На відміну від негативної відповідальності, яка справді об'єктивно виступає за некомпетентну реалізацію свободи волі суб'єкта і є закономірною для нього за по­рушення норм міжнародного права, відповідальність за правомірну діяльність об'єктивною вважатися не може. Те саме стосується й терміна «абсолютна відповідальність», якою вона не є в розумінні терміна «абсолютний».

Приклад Чорнобильської АЕС показує, що відкриття ядерної енергії, технічні й техногенні досягнення на рівні генної інженерії приносять людству не тільки переваги, а й збільшують ризики катастроф. І освоєння космосу, і використання ядерної енергії та технологій можуть при­звести до непередбачених (під кутом зору розвитку науки на сьогодні) результатів. Припинити відповідну діяльність означало б зупинитися на шляху прогресу. Держави обра­ли інший варіант: продовжувати поліпшувати безпеку ко­ристування об'єктами підвищеної небезпеки, а в разі ви­никнення непередбаченої шкоди — відшкодувати збитки, незважаючи на відсутність безпосередньої вини.

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Відповідальність міжнародних організацій

Висловлена на те згода держав закономірно вимагала свого договірного (а не звичаєвого) закріплення в кожно­му конкретному випадку. Зрозуміло, що коли немає вини держави, то без її згоди (в кожному разі) не можна при­тягнути до відповідальності.

Отримавши конвенційне закріплення, така згода біль­шості держав з часом стає універсальною згодою, і факт визнання її іншими державами не стає визначальним, коли вони завдають шкоди іншим своєю правомірною діяльністю. Як записано в Конвенції про міжнародну від­повідальність за збитки, заподіяні космічними об'єктами (1972), держава, шо запускає космічний об'єкт, несе аб­солютну відповідальність за виплату компенсації за збит­ки, які цей космічний об'єкт завдав на поверхні землі або повітряному судні в польоті (ст. 11).

Таку відповідальність передбачено Римською конвен­цією 1952 р. про відшкодування збитків, заподіяних іно­земними повітряними суднами третім особам на поверхні, Паризькою конвенцією 1960 р. про відповідальність пе­ред третьою стороною в галузі ядерної енергії, Брюссель­ською конвенцією 1962 р. про відповідальність операторів ядерних суден, Віденською конвенцією 1963 р. про ци­вільну відповідальність за ядерні збитки, Брюссельською конвенцією 1969 р. про цивільну відповідальність за зби­ток, заподіяний забрудненням нафтою, Брюссельською конвенцією 1971 р. про цивільну відповідальність у галузі морських перевезень ядерних матеріалів та ін.

Про важливість зазначеної проблеми в міжнародно­му праві свідчить те, шо з 1978 р. Комісія міжнародного права ООН працює в напрямі «Міжнародна відповідаль­ність за шкідливі наслідки дій, не заборонених міжна­родним правом» з метою проведення кодифікації відпо­відних норм.

З метою визначення підстав для міжнародної відпові­дальності за правомірну діяльність науковці пропонують керуватися аналогічними підставами для відповідальності за міжнародні правопорушення: через установлення особ­ливостей та зіставлення нормативно-правових і фактич­них підстав. Але при цьому слід мати на увазі, що для відповідальності за правомірну діяльність не є норматив­но-правовою підставою наявний звичаєвий комплекс норм, що вона повинна базуватися на певних договорах, які

спеціально закріплюють умови виникнення такої відпові­дальності.

Фактичною підставою для відповідальності за право­мірну діяльність буде не результат реалізації свободи волі, а подія, шо не залежала від волі держави, але стала при­чиною заподіяння збитку. При цьому потрібно, щоб: а) по­дія була не меншою, ніж непереборна сила як для об'єкта підвищеної небезпеки, так і для наслідків дії цього об'єк­та; б) наявним був збиток матеріального характеру; в) був прямий зв'язок між аварією об'єкта підвищеної небезпе­ки та матеріальним збитком.

Порядок установлення обсягу відповідальності за пра­вомірну діяльність визначається міжнародними догово­рами.