Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація

орми міжнародного права неоднорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у сучасній системі міжнародного права зумовлюють потребу в їхній класифікації, взаємодії, визначення субординації та ієрархічних зв'язків у системі.

Доктрина знає різні спроби класифікації норм. Існують різноманітні методики вчених щодо визначення критеріїв до їх класифікації і, власне, самої класифікації. В межах цього розділу немає можливості проаналізувати конкретні погляди вчених на цю проблему¹, зазначимо лише такі найчастіше вживані критерії для класифікації міжнародно-правових норм та відповідні їх види:

а) за змістом та місцем у системі — принципи та норми; б) за просторовою сферою дії — універсальні, регіональні, локальні й партикулярні; в) за юридичною силою — імперативні, диспозитивні і рекомендаційні; г) за характером нормативних приписів — зобов'язальні, заборонні, упов-новажувальні, відсильні; д) за властивостями регулятивних функцій — матеріальні і процесуальні; є) за джерелами (засобами створення і формами існування) — договірні, звичаєві, певні норми рішення міжнародних організацій; є) за термінами дії — строкові та безстрокові.

Відповідно до першого критерію, за змістом і місцем у системі міжнародного права виокремлюються принципи та норми. Маючи визначення та уявлення про характерні риси міжнародно-правової норми, доцільно з'ясувати, що криється під терміном «принципи» в міжнародному праві. З урахуванням суб'єктно-територіальної сфери до них належать: 1) основні принципи загального міжнародного права, що визначають засади відносин між усіма державами; 2) спеціальні принципи інститутів і галузей, які визначають форми взаємодії держав у спеціальних об'єктних сферах (основні принципи міжнародного

¹ Див., напр.: Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 112— 300; Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. К., 1980. С. 11—47; Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. С. 228-264.

Глава V Норми міжнародного права

морського права, міжнародного повітряного права тощо); 3) загальні та спеціальні принципи, що регулюють відносини між певними групами держав (регіональні принципи, наприклад принцип непорушності кордонів, визнаний у взаємовідносинах європейських держав після Другої світової війни).

Якщо ми говоримо про те, що норми є основними елементами в системі міжнародного права, то її ядро створюють основні принципи міжнародного права. Наведемо визначення поняття міжнародно-правового принципу, яке належить М. О. Ушакову: «Основні принципи сучасного міжнародного права — це система найзагаль-ніших, вихідних і взаємопов'язаних норм загального міжнародного права, що регулюють в узагальненому вигляді поведінку держав та інших суб'єктів міжнародного права в усіх сферах міжнародних відносин, мають імперативний характер (і відповідно є критерієм дійсності інших міжнародно-правових норм) і визначають у концентрованому вигляді основний зміст та цілеспрямованість міжнародного права»¹. Такі принципи, як елементи системи, мають вищу юридичну силу, і їм підпорядкована решта її елементів. Вони є основним системоутворюючим чинником, що перетворює норми, інститути і галузі на цілісну, органічну систему. Основні принципи міжнародного права є загальновизнаними, універсальними, імперативними нормами, обов'язковими для всіх держав. Про це свідчать загальновизнані міжнародно-правові документи та звичаєві норми.

Статут Організації Об'єднаних Націй у ст. 2 проголошує комплекс принципів, обов'язкових для держав-чле-нів, а в п. 6 цієї ж статті відзначає, що «Організація забезпечує, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідно до цих Принципів, бо це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки». Крім того, ст. 103 передбачає, що «в тому разі, коли виявиться, що зобов'язання членів Організації за цим Статутом суперечать їхнім зобов'язанням за якоюсь іншою міжнародною угодою, тоді переважну силу мають зобов'язання за цим Статутом».

¹ Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. М., 1988. С. 62.

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація ______________

Закріплені в загальному вигляді у Статуті ООН основні принципи міжнародного права знайшли своє детальніше відображення в інших міжнародних актах. Наприклад, у прийнятій Генеральною Асамблеєю Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p., перераховано такі принципи: 1) незастосування сили або погрози силою; 2) мирне вирішення спорів; 3) невтручання; 4) співробітництво; 5) рівноправність і самовизначення народів; 6) суверенна рівність держав; 7) сумлінне виконання прийнятих зобов'язань. Декларація наголошує на тому, що «принципи Статуту, втілені в даній Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права», і що всі держави покликані «керуватися цими принципами у своїй міжнародній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на засадах суворого додержання цих принципів».

У Гельсінському Заключному акті 1975 р. цей перелік було доповнено ще трьома основними принципами: територіальної цілісності, поваги прав людини, непорушності кордонів (має регіональний характер і не є загальним принципом міжнародного права). Основні принципи знайшли своє відображення також у Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. і в документах Будапештської зустрічі 1994 р.

Підсумовуючи викладене, визначимо характерні ознаки та особливості основних принципів міжнародного права. Вони є: 1) основоположними засадами, внутрішньою нормативною основою всієї системи міжнародного права; 2) найважливішими загальними, загальновизнаними, універсальними нормами (нормами-принципами) міжнародного права; 3) мають імперативний характер, їм мають бути відповідними інші міжнародно-правові норми; 4) вони є критерієм міжнародної законності.

Крім основних принципів міжнародного права, як зазначалося вище, в системі міжнародного права існують регіональні і галузеві принципи міжнародного права. Останні мають відповідати і бути узгодженими з основними, імперативними принципами. В цьому полягає стисла характеристика поняття принципу міжнародного права. Детальніше це питання розглядається в VI главі підручника.

Глава V Норми міжнародного права

Іншими критеріями, за якими класифікують норми міжнародного права, є кількісний склад суб'єктів та просторова сфера їхньої дії. За цією ознакою розрізняють багатосторонні і двосторонні МПН, які, у свою чергу, поділяються на універсальні, регіональні, локальні і партикулярні МПН.

Універсальні норми є багатосторонніми нормами, визнаними більшістю або всіма суб'єктами міжнародного права. До них належать: 1) основні загальновизнані принципи міжнародного права; 2) норми загальних (універсальних) міжнародних договорів (наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p., Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 p.); 3) певні звичаєві норми загального міжнародного права (наприклад, деякі норми Віденської конвенції про право-наступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 p., яка не набула чинності, але має універсальний характер, бо значна частина її положень сприймається державами як звичаєві норми загального міжнародного права).

Щодо їхньої юридичної сили деякі автори вважають, що «універсальні норми є нормами загального міжнародного права, обов'язковими для всіх його суб'єктів»¹. Ідеться також про те, що загальні міжнародні договори нерідко іменуються універсальними або всезагальними, тобто такими, що створюють загальноприйняті і загальнообов'язкові норми міжнародного права². Це твердження про загальнообов'язковість усіх універсальних МПН не беззастережне. Основною і єдиною ознакою обов'язковості МПН дійсних договорів для конкретного суб'єкта міжнародного права є його добровільне прийняття і визнання таких за юридично обов'язкові. Таке визнання може бути виражене як у чітко виявленій формі (підписанні й ратифікації міжнародного договору), так і шляхом мовчазної згоди зі звичаєвими МПН. Виходячи з того, що норми можуть бути обов'язковими тільки для тих суб'єктів, які є

¹ Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 136.

² Лукашук И. И. Некоторые вопросы кодификации и прогрессивного
развития права международных договоров // СЕМП. 1966—1967. М.,
1968. С. 63; Гавердовский А. С. Имплементация норм международного
права. С. 27; Ульянова Н. Н. Общие многосторонние договоры в совре
менных международных отношениях. К., 1981; Ульянова Н. Н. Обще
признанные нормы в современном международном праве. К., 1984.

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація ______________

їхніми добровільними учасниками, загальнообов'язковими вони можуть бути тільки в тому випадку, якщо вони є загальновизнаними, тобто визнаними як юридично обов'язкові всіма суб'єктами міжнародного права. У противному разі буде диктат більшості, може навіть переважної більшості держав щодо меншості або окремих держав. За відсутності наддержавної влади, а також будь-яких наддержавних міжнародних законодавчих органів та з урахуванням координаційного характеру загального міжнародного права в цілому такий диктат під кутом зору міжнародного права був би неправомірним.

Тому правомірним буде висновок про те, що серед універсальних МПН загальнообов'язковими нормами (загальним міжнародним правом) є лише обмежене їх коло. Відповідно до теорії міжнародного права з питання про юридичну силу МПН до таких норм належать: 1) усі основні загальновизнані принципи міжнародного права; 2) норми конкретних, загальних, загальновизнаних багатосторонніх договорів (серед яких єдиним реальним є Статут ООН, бо він справді є загальновизнаним правовим документом і не має свідчень про те, що будь-який суб'єкт міжнародного права будь-коли опротестував або заперечив правомірність його положень); 3) ті норми загального звичаєвого права, що виражають основні принципи міжнародного права (для одних держав такі принципи є договірними, для інших — звичаєвими нормами).

Із зазначеного зрозуміло, що універсальність норм визначається не їхньою загальнообов'язковістю для всіх суб'єктів права, а суб'єктно-просторовою спрямованістю їхньої сфери дії. Такі норми за своїм змістом припускають зацікавленість і участь усіх держав світового співтовариства, проте це — право, а не обов'язок суверенних держав. Як бачимо, тільки деякі з універсальних норм є загальнообов'язковими. Більшість із них (норми багатосторонніх договорів та конвенцій універсального характеру) лише націлені в ідеалі на досягнення загального визнання і набуття ними як такими загальнообов'язкового характеру норм загального міжнародного права. Універсальні норми — це норми, що регулюють відношення, об'єкт яких становить загальний інтерес світового співтовариства, і спрямовані на визнання їх переважною більшістю або всіма державами.

Глава V Норми міжнародного права

Історично регіональне міжнародне право передувало сучасній, універсальній або, як її визначає І. І. Лукашук, «глобальній» міжнародній правовій системі. Остання є результатом розвитку регіональних систем і сприйняття державами їхніх найзагальніших, найважливіших і найвагоміших норм і принципів. Проте це не означає, що регіональні системи права припиняють своє існування.

Сучасні регіональні інтеграційні процеси в політичному житті держав на Європейському континенті, між державами Північної і Латинської Америки, Африки, Азії зумовлюють їхню тісну взаємодію у вирішенні конкретних регіональних проблем, які мають свою специфіку в галузі взаємної безпеки, розвитку економіки, науки, культури, релігії тощо. Доктрині відомі концепції регіонального міжнародного права: європейського, американського або латиноамериканського, африканського, мусульманського, соціалістичного. У вирішенні таких питань застосовуються норми як універсального, так і регіонального характеру. До того ж, як слушно зазначає А. С. Гавер-довський, «існують численні питання і сфери міжнародного спілкування, врегулювання яких на універсальній основі недоцільне або неможливе»¹. Тут, як уже зазначалося, йдеться про специфічні сфери співробітництва держав, розташованих у певному географічному районі і пов'язаних історичною, економічною, культурною спільністю.

Регіоналізм визнається і в загальному міжнародному праві. Так, наприклад, в окремому розділі Статуту ООН, який названо «Регіональні угоди», у ст. 51 п.1 наголошується: «Цей Статут ніякою мірою не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, що належать до підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій, за умови, якщо такі угоди або органи та їхня діяльність є сумісними з Цілями і Принципами Організації». У статті йдеться, по-перше, про регіональні угоди з питань підтримання міжнародного миру й безпеки (але питання безпеки не обмежується тільки політичними аспектами, воно включає в себе дипломатичні, економічні, наукові, технічні та інші зв'язки), а по-друге, про імперативну силу

¹ Гавердовский А. С. Имллементания норм международного права. С 27.

_____________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація _______________

норм Статуту ООН, тобто їх вищу юридичну силу, щодо регіональних угод.

Регіональними є норми Статуту Ради Європи, Статутів Ліги арабських держав, Організації африканської єдності, Організації американських держав. Регіональними є, наприклад, норми Конвенції про правову допомогу з цивільних, сімейних і кримінальних справ (укладена між державами-учасницями СНД від 22 січня 1993 p.), Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. та ін.

Регіоналізм не повинен протиставлятись універсальному, загальному міжнародному праву. З глобальною метою підтримки міжнародного миру і безпеки норми регіональних правових систем повинні узгоджуватися з нормативними стандартами універсальної правової системи. Сьогодні без їхньої відповідності і взаємодії не може бути забезпечено міжнародного правопорядку.

Регіональні норми — це норми, що регулюють будь-які міждержавні відносини, об'єкт яких має регіональний інтерес і які визнаються всіма або більшістю держав відповідного регіону.

За просторовим критерієм дії класифікуються також локальні і партикулярні МПН. Локальні норми регулюють відносини між державами певного географічного регіону, здебільшого між суміжними державами, стосовно об'єктів, які знаходяться в даному регіоні. Відмінна риса локальних норм полягає, по-перше, в тому, що домовляються між собою дві або більше держав одного регіону і, по-друге, об'єкт договору знаходиться в межах цього регіону. Наприклад, такими нормами є норми Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 p., норми Договору між Україною і Словацькою Республікою про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань від 14 жовтня 1993 p., норми Конвенції про захист морського середовища в районі Балтійського моря від 22 березня 1974 р. та ін.

Партикулярні норми — це найпоширеніший вид МПН. Вони регулюють міждержавні відносини між будь-якими державами, з приводу будь-яких об'єктів, незалеж-

Ї7Ї

Глава V Норми міжнародного права

но від географічного положення держав і географічних особливостей об'єктів правового регулювання '. Такі норми можуть бути багатосторонніми, але частіше за все регулюють певні двосторонні відносини взаємодіючих суб'єктів, розташованих у різних географічних регіонах. Такі норми закріплені, наприклад, у Договорі про принципи відносин і співробітництво між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії від 10 лютого 1993 p., Договорі між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій від 4 березня 1994 р., у Консульській Конвенції між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам від 8 червня 1994 р.

Усі норми чинного міжнародного права мають для їх суб'єктів обов'язковий юридичний характер. Проте за юридичною силою МПН класифікуються як імперативні, диспозитивні й рекомендаційні. Критерій юридичної сили МПН визначає їхнє місце і роль у механізмі міжнародно-правового регулювання, впорядковування їхніх ієрархічних взаємозв'язків, рівень розвитку системи міжнародного права в цілому.

Серед перерахованих видів норм особливе місце посідають імперативні норми. Вперше вони одержали офіційне, універсальне та юридичне визнання в міжнародному договорі універсального характеру — Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 p., потім були відображені у Віденській конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. Відповідно до ст. 53 зазначених конвенцій, названої «Договори, що суперечать імперативній нормі загального міжнародного права (jus cogens)», «...імперативна норма загального міжнародного права є нормою, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустиме і яку може бути змінено лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер». У цій статті привертають увагу чотири важливі аспекти: чи є рівнозначними з юридичного погляду терміни «імперативна норма загального міжнародного права» і «jus cogens», порядок прий-

¹ Див.: Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. С. 30.

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація _____________

няття, порядок визнання і порядок відхилення від імперативної норми.

Щодо термінології, згідно з наведеною вище статтею Конвенції, в більшості праць, які торкаються питання визначення імперативних норм, автори ставлять знак рівності між «імперативними нормами» і «нормами jus cogens». «Jus cogens» перекладають як «імперативне право», «сукупність імперативних норм»¹, «безперечне право»². У статті Конвенції ставиться знак рівності між термінами «загальне міжнародне право» і «jus cogens». Кожна норма, що складає таке право, є імперативною нормою «jus cogens» — загального, імперативного міжнародного права.

З конвенційного визначення випливає, що імперативна норма приймається так само, як і універсальні норми загального міжнародного права — шляхом узгодження міжнародним співтовариством у цілому. Таким же чином вона визнається імперативною нормою, тобто вища юридична чинність імперативної норми є загальновизнаною. Відхилення від імперативної норми неприпустиме як у двосторонніх, так і в багатосторонніх договорах. Будь-який договір є несуттєвим, якщо в момент укладення він суперечив імперативній нормі загального міжнародного права (ст. 53 Віденських конвенцій 1969, 1986 pp.). Імпе-ратина норма може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, яка має імперативний характер. У разі виникнення нової імперативної норми існуючі договори, суперечні їй, стають недійсними, і їхня дія припиняється (ст. 64 зазначених конвенцій).

Характерними рисами імперативних норм є: по-перше, те, що вони покликані регулювати найважливіші загальні відносини міжнародного співтовариства у цілому, і їх порушення завдає шкоди всьому міжнародному співтовариству, а не окремим державам; по-друге, вони дійсно мають бути визнані всіма суб'єктами міжнародного права. Вони також служать критерієм оцінювання юридичної дійсності інших МПН.

Імперативні норми в системі міжнародного права офіційно не кодифіковані. Відомі різноманітні варіанти такої індивідуальної кодифікації, здійсненої вченими-між-

¹ Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 161.

² Суворова В. Я. Нормы международного права // Международное
право / Под ред. Г. В. Игнатенко, О. И. Тиунова. С. 94.

Глава V Норми міжнародного права

народниками¹. Поза сумнівом, до таких норм належать договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права. Інші норми багатосторонніх універсальних конвенцій мають пройти ретельний правовий аналіз з приводу визначення їх загальновизнаності.

В результаті такого аналізу Л. А. Алексідзе дійшов висновку, що найширше визнання одержали такі види імперативних норм загального міжнародного права, як: а) рівноправність і самовизначення народів, невтручання; б) не-застосування сили та мирне вирішення спорів; в) загальнодемократичні стандарти елементарної гуманності та основних прав людини; г) неприпустимість групового привласнення «нічийних» земельних, морських, повітряних і космічних просторів, які мають життєво важливе значення для всієї міжнародної співдружності держав².

Треба зазначити, що, незважаючи на те що в доктрині міжнародного права і в діяльності міжнародних судових установ концепцію імперативних норм можна вважати прийнятою і узвичаєною, відсутність погодженої офіційної кодифікації таких норм впливає на вкрай обережне ставлення до них держав та міжнародних організацій у своїй практичній діяльності. Є небезпека суб'єктивного ставлення до визначення імперативів, юридично загальнообов'язкових міжнародних норм. Водночас далеко не всі держави зацікавлені обмежувати свою діяльність такими нормами. Визнання світовим співтовариством необхідності кодифікування імперативних норм і прийняття такої кодифікації як загальновизнаної було б найважливішим історичним етапом розвитку загального міжнародного права.

Імперативні норми складають незначну кількість МПН, тоді як основна частина норм міжнародного права є диспозитивними. Це тому, що міжнародне право має координаційний характер, і держави як суверенні суб'єкти міжнародного права основний обсяг різноманітних міждержавних відносин урегульовують не за допомогою імперативних, загальнообов'язкових норм, а застосовуючи конкретні норми певних універсальних, регіональних, ло-

¹ Див.: Лукашук И. И. Нормы международного права. С. 172—173;
Шестаков Л. Н. Императивные нормы в системе современного между
народного права. М., 1982. С. 84—86.

² Алексидзе Л. А. Некоторые вопросы теории международного права:
императивные нормы jus cogens. Тбилиси, 1982. С. 332.

Г74

____________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація _______________

кальних і партикулярних договорів. Диспозитивні норми мають низку характерних рис. Такі договірні норми є юридично обов'язковими лише для держав, які їх приймають і погоджуються виконувати. Якщо сторони не домовилися про інше, то вони зобов'язані виконувати відповідні настанови, а в разі їх порушення несуть міжнародно-правову відповідальність. Диспозитивні норми мають бути відповідними до імперативних норм, бо диспозитивна норма, що суперечить імперативній нормі загального міжнародного права, є несуттєвою, недійсною. На відміну від імперативних норм, відхилення від яких є неприпустимим і які можуть бути змінені тільки наступними нормами загального міжнародного права, що мають такі самі ознаки, диспозитивні норми можуть скасовуватися і змінюватися за взаємної згоди держав, які їх укладали. Специфіка таких норм полягає також у тому, що часто сторони, приймаючи їх, залишають собі певну свободу вибору варіанта поведінки. Здійснений вибір є обов'язковим для сторін. Тут прикладом може служити норма ст. 35 Віденської конвенції про правонаступництво держав 1983 р., в якій сказано: «Якщо щодо іншого немає домовленості між зацікавленими державами або цього не вирішено відповідним міжнародним органом, часом переходу державних боргів держави-попередника є момент правонаступництва держав».

Диспозитивну норму міжнародного права можна визначити як двосторонню -або багатосторонню норму, що приймається певним колом суб'єктів, зміна або відхилення від якої допускається самою нормою або в результаті нової взаємної угоди між ними.

Рекомендаційними є норми, які покликані узгоджувати міжсуб'єктні відносини рекомендаційним способом, визначивши бажану, доцільну модель поведінки, але які не зобов'язують її виконувати. Наприклад, норма п. 1 ст. 18 Рамкової конвенції про захист національних меншин 1994 р. передбачає, що «сторони намагаються укладати в разі необхідності двосторонні угоди з іншими державами, зокрема сусідніми, з метою забезпечення захисту осіб, які належать до відповідних національних меншин». Такі норми мають суто юридичний характер, створюються відповідно до імперативних і диспозитивних норм і підпорядковані їм.

Глава V Норми міжнародного права

Рекомендаційну норму міжнародного права можна визначити як двосторонню або багатосторонню норму, доцільність виконання якої покладається на розсуд сторін, що її прийняли.

За характером нормативних приписів норми часто поділяють на зобов'язальні, заборонні, уповноважувальні, відсильні.

Зобов'язальні норми фіксують обов'язки взаємодіючих суб'єктів та визначають шляхи і засоби реалізації таких обов'язків. До зобов'язальних норм належить більшість загальних і спеціальних норм. Так, наприклад, ст. 14 п. 1 наведеної Конвенції передбачає, що «сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своєї меншини».

До уповноважувальних належать норми міжнародного права, які містять у собі права взаємодіючих суб'єктів і визначають шляхи й засоби їх реалізації. Прикладом такого виду норм може бути ст. 90 Конвенції ООН з морського права 1982 р., в якій зафіксовано: «Кожна держава незалежно від того, чи є вона прибережною, чи не має виходу до моря, має право на те, щоб судна під її прапором плавали у відкритому морі».

Заборонними нормами міжнародного права є такі, що містять у собі заборону дії, або бездіяльності, або припис утримуватися від певних дій. Наприклад, п. 1 ст. 1 Договору про Антарктику передбачає, що «Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються будь-які військові заходи, зокрема створення військових баз та укріплень, здійснення армійських маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї».

Відсильні норми — це норми міжнародного права, що містять загальні засади бажаної поведінки взаємодіючих суб'єктів і для їх виконання чи правової підтримки відсилають до конкретних міжнародних угод або інших норм міжнародного чи національного права. Такі норми дають можливість у разі потреби використовувати раніше вироблені норми. Ст. 60 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 p., зокрема, передбачає: «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як обмеження або порушення будь-яких прав і основних свобод людини, які гарантуються законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, в

___________ Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація ____________

якій вона бере участь», а п. З ст. 4 Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р. наочно відсилає у певних випадках до національного законодавства: «Ця Конвенція не виключає здійснення будь-якої карної юрисдикції відповідно до національного законодавства».

За властивостями регулятивних функцій розрізняють матеріальні та процесуальні міжнародно-правові норми. Матеріальні норми містять права та обов'язки взаємодіючих держав стосовно конкретних об'єктів міжнародно-правового регулювання, запроваджують їхні правила поведінки. Вони складають основний масив МПН.

Норми, що регулюють порядок створення і реалізації матеріальних норм, є процесуальними МПН. Міжнародно-правові процесуальні норми — це норми, що встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників міжнародного юридичного процесу щодо здійснення організаційно-процедурної діяльності в ході створення або реалізації матеріальних норм міжнародного права¹. Такі норми регламентують порядок створення, здійснення та припинення дії договірних норм, порядок скликання, організацію і процедуру дипломатичних конференцій, порядок використання мирних засобів вирішення міжнародних спорів (переговорів, арбітражних, судових та інших мирних процедур), визначають порядок примусу у вигляді міжнародно-правових санкцій до держав-правопорушниць. Процесуальними є настанови Статуту і Регламенту Міжнародного Суду ООН, Статуту міжнародного військового трибуналу 1945 p., Загального акта про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 p., заключних частин Віденських конвенцій про право міжнародних договорів 1969, 1986 pp. та ін.

За джерелами (засобами створення і формами існування) всі попередньо перелічені норми міжнародного права поділяють, як зазначалося раніше, на договірні, звичаєві та норми рішення міжнародних організацій, які відповідно до їхніх статутів мають юридично обов'язкову силу. До останніх належать положення з питань внутрішнього регламенту, фінансово-бюджетних питань і положення угод між державами та міжнародними організаціями або між

' Пушмин Э. А. Международный юридический процесе и международное право. Кемерово, 1990. С. 34.

Г77

Глава V Норми міжнародного права

Концепція 'м'якого права" (soft law)

міжнародними організаціями. Так, наприклад, у ст. 21 Статуту ООН зазначено, що «Генеральна Асамблея встановлює свої власні правила процедури»; п. З ст. 17 зазначає, що «Генеральна Асамблея розглядає і затверджує будь-які фінансові та бюджетні угоди зі спеціалізованими установами...»; п. 1 ст. 63 передбачає, що «Економічна і Соціальна рада уповноважується укладати з будь-якою з установ (спеціалізовані установи, створені міжурядовими угодами. — В. М.), вказаних у ст. 57, угоди, що визначають умови, на яких відповідні установи будуть поставлені у зв'язок з Організацією». У ст. 24 Члени ООН погодилися, що в певних випадках Рада Безпеки діє від їхнього імені. Такі дії грунтуються на рішеннях цього органу, які відповідно до ст. 25, без сумніву, мають для них обов'язковий характер. Ст. 25 визначає: «Члени Організації погоджуються відповідно до цього Статуту підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх».

За терміном дії МПН поділяють на строкові (з чітко визначеним терміном дії) і безстрокові. Час дії строкових норм визначається в заключній частині договору або завершується з припиненням існування об'єкта договору після виконання його умов або за умов, незалежних від сторін. Безстроковими є норми, які не обмежені терміном дії з юридичних або політичних міркувань. Найважливішими з них є основні принципи загального міжнародного права та інші імперативні норми міжнародного права. Безстроковими є також норми мирних договорів.

Концепція «м'якого права» (soft law)

налізуючи запропоновану рядом науковців у доктрині міжнародного права концепцію «м'якого права», доцільно зазначити, що коли щодо визначення джерел норм такого права дослідники досягли певної згоди, то щодо визнання за ними обов'язкової юридичної чинності існують протилежні погляди. Про становлення і суперечності окремих положень свідчить також той факт, що найчастіше як у вітчизняній, так і в зарубіжній навчальній літературі з міжнародного права ця проблема відсутня.

У російській науковій літературі найгрунтовніше це правове явище досліджене в монографії 1.1. Лукашука «Норми міжнародного права». Аналізуючи літературу і практичні матеріали, автор дійшов висновку, що термін «м'яке право» вживається для позначення двох різних нормативних явищ. У першому випадку йдеться про особливий різновид норм міжнародного права, а в другому — про неправові міжнародні норми. До першого, на думку автора, належать договірні норми, які не створюють чітких конкретних прав та обов'язків, а лише надають загальний напрям і які містяться здебільшого в політичних договорах. До другого належать ті, що містяться в непра-вових актах, у резолюціях міжнародних органів та організацій, у спільних заявах, комюніке. Такого гатунку норми «м'якого права», як зазначає 1. І. Лукашук, є не правовими, а морально-політичними¹.

Складність такої класифікації полягає в тому, що правові і неправові норми виокремлюються в один вид і позначаються спільним терміном, що ускладнює його розуміння і застосування. До того ж норми міжнародного договору з політичних питань, як і будь-яких інших договорів, що мають програмну, декларативну, інформативну або іншу загальну ознаку (що створюють не чіткі, конкретні права та обов'язки, а погоджують лише загальний напрямок дії), є юридично обов'язковими міжнародно-правовими нормами. Такі положення містяться в усіх структурних елементах (насамперед у преамбулі і заключній частині, а також в основній/центральній частині) більшості багатосторонніх і двосторонніх угод. Позаяк договір є особливою єдиною системою взаємозалежних норм, усі його положення є обов'язковими для сторін. Для положень, які містяться в преамбулах міжнародних договорів і визначають його загальну мету, традиційним є застосування таких висловів, як: «беручи до уваги», «визнаючи», «маючи переконання», «сповнені рішучості» та ін. Такі настанови, конкретнішого змісту, містяться у статтях центральної частини договорів. У ст. 1 Статуту ООН, наприклад, проголошено, що «Організація Об'єднаних Націй переслідує цілі...» і далі форму-

¹ Лукашук И. И. Нормы «мягкого права» // Нормы международного права. С. 124—133; Лукашук И. И. Нормы международного «мягкого права» // Международное право. Общая часть. М., 1999. С. 102—104.

Г79

Глава V Норми міжнародного права

Концепція «м'якого права» (soft law)

лювання п. 1—4 статті починаються словами: «підтримувати міжнародний мир...», «розвивати дружні відносини...», «здійснювати міжнародне співробітництво...», «бути центром для узгодження дій...» Позаяк нормативність та обов'язковість статей Статуту ООН є загальновизнаними, не викликає сумнівів і юридична обов'язковість таких норм-цілей.

Правові норми загального характеру часто залучаються до текстів універсальних міжнародних договорів гуманітарного права. Наприклад, п. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини 1989 р. передбачає таке: «Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання...»; п. 4 ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошує: «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають користь, що постає із заохочення і розвитку міжнародних контактів та співробітництва у науковій і культурній галузях». Кількість прикладів таких міжнародних договірних норм нескінченна. Специфіка їхніх структури та змісту відбиває специфіку їх створення і реалізації. Сенсовий зміст міжнародно-правових норм визначає їх регулятивну спрямованість, але не впливає на основну, визначальну властивість — їхній юридично обов'язковий характер. Під цим кутом зору з практичною метою поділ договірних, обов'язкових правових норм на норми «твердого права» і «м'якого права» навряд чи необхідний і доцільний. Наведена термінологія за змістом набагато ближча до узвичаєного поділу норм міжнародного права залежно від юридичної сили на імперативні та диспозитивні, проте заміна усталених понять також є безперспективною.

Багато дослідників погоджуються з тим, що основними джерелами норм так званого м'якого права є резолюції міжурядових організацій системи ООН та її органів, насамперед Генеральної Асамблеї ООН, політичні акти регіональних конференцій та організацій, наприклад Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі 1975 p., Будапештські рішення 6 грудня 1994 p., інші міжнародні акти, прийняті державами, міжурядовими організаціями, які мають не юридичний, а морально-політичний характер. Проте характеристика даного яви-

ща та вживана термінологія залежать від індивідуальних поглядів авторів. П. В. Саваськов, посилаючись на такі резолюції Генеральної Асамблеї ООН як на норми міжнародного «м'якого» права, пише, що вони не містять юридичних зобов'язань і не є нормами міжнародного права¹. Т. М. Нешатаєва, розглядаючи такі резолюції-рекоменда-ції, дійшла висновку, що вони є джерелом права міжнародних організацій, якому, на відміну від міжнародного публічного права, відомий поділ джерел на рекомендаційні та обов'язкові (тверді і м'які)². С. В. Черниченко зазначає, що норми, які містяться в резолюціях-рекомен-даціях, іноді відносять до так званого «м'якого права», проте, на його думку, норми рекомендаційного характеру не є правом. Учений вважає, що «м'яке право», яке розуміють як високоавторитетні норми, що містяться в резо-люціях-рекомендаціях, — це метафора, це своєрідне «пе-редправо»³.

Відсутні єдність поглядів та усталена термінологія і в зарубіжній міжнародно-правовій літературі. Наприклад, М. Чінкін використовує термін «м'яке право»⁴, Дж. Голд — «м'яке міжнародне право»⁵, І. Зейдель-Го-генвельдерн — «міжнародне економічне м'яке право»⁶, Малкольм Н. Шоу зазначає, що «м'яке право» не є правом, а являє собою необов'язкові документи та угоди рекомендаційного характеру, кодекси правил поведінки або стандартів⁷ тощо.

Очевидно, що на межі XX і XXI ст. новітнє універсальне міжнародне право внаслідок різноманітних причин, і не в останню чергу через припинення політичного протистояння та пошуку правового компромісу між дер-

¹ Саваськов П. В. Нормы международного «мягкого права» // Меж
дународное право / Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. С. 22—23.

² Нешатаева Т. Н. Резолюции-рекомендации в системе ООН и кон
цепция «мягкого» международного права (soft law) // Международные
организации и право. М., 1999. С. 100—111.

³ Черниченко С. В. Теория международного права. М., 1999. С. 325.

⁴ Chinkin M. The Challenger of Soft Law: Development and Change in
International Law // 38 International and Comparative Law Quaterly. 1989.
P. 850.

⁵ Gold J. Strengthening the Soft International Law of Exchange Arran
gements // 77 American Journal of International Law. 1983. P. 443.

⁶ Seidl-Hohenveldem I. International Economic Soft Law // 163 Hague
Academy of International Law. 1980. P. 164.

⁷ Malcolm N. Shaw. International Law. Cambridge, 1997. P. 92-93.

Ї8Ї

Глава V Норми міжнародного права

Ієрархія норм міжнародного права

жавами двох у минулому протилежних рівносильних соціально-економічних систем, значно уповільнило свій розвиток. За період 1990—1999 pp., проголошений ООН Десятиліттям міжнародного права, головною метою якого було заохочення прогресивного розвитку міжнародного права, його кодифікація, поширення та більш широке визнання, крім декількох документів про певні види озброєння і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку 1992 р., не було ухвалено жодного загальнозначущого, універсального міжнародного договору. В цей же період значно зросла політична активність держав, результатом чого стало прийняття політичних актів: універсальних резолюцій, декларацій ООН і, що надзвичайно важливо для держав Європи, регіональних актів, документів Ради Європи, Європейського Союзу, НБСЄ та ОБСЄ. Зрозуміле прагнення регіональних політичних сил додати політичним нормам, які містяться в таких актах, більш жорсткого, ніж політико-рекомендаційного, характеру.

Отже, зазначаючи значне зростання правового значення таких актів і обґрунтовуючи наявність у настановах таких документів певної юридичної сили, деякі вчені пропонують розширити сферу джерел позитивного міжнародного права. Проте відсутність будь-яких узвичаєних на універсальному або регіональному рівнях міжнародно-правових документів, де б держави визнавали існування або висловлювали бажання до створення таких обов'язкових для себе міжнародно-правових норм «м'якого права», свідчить про те, що на сучасному етапі доктрину «м'якого права» можна розглядати лише як розробку та пропозицію нових теоретичних положень щодо юридично обов'язкових форм закріплення результатів міжнародного співробітництва у міжнародній правовій практиці.

Все це засвідчує те, що нормами так званого м'якого права є інституційні, рекомендаційні неправові норми, які містяться в документах міжнародних міжурядових організацій, настанови яких можуть мати обов'язковий політичний, але не юридичний характер. Такі норми виконують надзвичайно важливу допоміжну роль у становленні або визначенні opinio juris звичаєвих та підготуванню і розробленню договірних міжнародно-правових норм.